Рішення

від 11.12.2019 по справі 240/9169/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Житомир справа № 240/9169/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токарева М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15419 грн.78коп .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримав від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки), в якій зазначено обов`язок відповідача як фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок у сумі 15419,78 грн. Позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки в періоди за який контролюючий орган вимагає сплатити борг по ЄСВ, єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, оскільки він перебував у трудових відносинах. Крім того, вказує, що з суми отриманого від здійснення підприємницької діяльності доходу ним було нараховано та сплачено відповідні суми ЄСВ.

Справа розглядається у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву посилався на те, що у позивача є обов`язок щодо сплати ЄСВ, як фізичною особою підприємцем незалежно від його перебування у трудових відносинах.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 20.07.2007, зареєстровано, як фізичну особу-підприємця, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця виданого виконавчим комітетом Новоград-Водинської міської ради Житомирської області Серії В03 №276077 від 20.07.2007.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 на суму 15419,78 грн.

Крім того, вбачається, що з 04.11.1997 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з КП НВМР "Новоград-Волинськтеплокомуненерго" та отримує там заробітну плату з якої сплачується ЄСВ та військовий збір. За 2018 рік їй було нараховано заробітну плату у розмірі 127463,00 грн.

Крім того, за 2018 рік від зайняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 отримала чистого доходу в сумі 5343грн, з якого сплатила ЄСВ в сумі 1175грн., податок на доходи фізичних осіб в сумі 961 грн.89 коп. та військовий збір в сумі 80 грн.16коп., що підтверджується Податковою декларацією про майновий стан за 2018 рік. Звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску ( Додаток 5), Таблицею 1. Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. (частина 4 статті 6 Закону).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення господарської діяльності, як фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, які проводять господарську діяльність та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі суд дійшов висновку, що особа, яка провадить підприємницьку діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Такий висновок суду грунтується на правовій позиції Верховний Суд викладеній у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем, що свідчить про обґрунтованість та законність позовних вимог, а відтак, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Житомирській області.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 19 квітня 2019 року № Ф-115618-54 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15419 грн.78коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева