Постанова

від 12.12.2019 по справі 808/1362/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №808/1362/13-а

адміністративне провадження №К/9901/9405/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства ІРІС-ОО

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року (судді: Сафронова С.В. (головуючий), Чепурнов Д.В., Поплавський В.Ю.)

у справі № 808/1362/13-а

за позовом Приватного підприємства ІРІС-ОО

до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Приватне підприємство ІРІС-ОО (далі - ПП ІРІС-ОО ) звернулося до суду з позовом до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Запорізькій області; далі - Мелітопольська ОДПІ, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 січня 2013 року № 0000102211; визнати протиправним та скасувати рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування від 08 лютого 2013 року № 1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновок контролюючого органу про те, що ПП ІРІС-ОО не є суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з тих підстав, що договори оренди земельних ділянок не зареєстровані в установленому законом порядку, є незаконним, оскільки податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2013 року адміністративний позов ПП ІРІС-ОО задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24 січня 2013 року № 0000102211; визнав протиправним та скасував рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування від 08 лютого 2013 року № 1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника, а отже у контролюючого органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, які застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову ПП ІРІС-ОО .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. Проте позивач у справі ні під час перевірки його контролюючим органом, ні під час розгляду справи в суді не надав будь-яких належних доказів про реальне знаходження в його користуванні земельних ділянок на території Кіровської сільської ради Токмацького району на будь-яких інших умовах ніж оренда, якими могли б бути: акти приймання-передачі здійснення фактичної передачі земельної ділянки або інші письмові докази вчинення таких дій; чи документальне підтвердження сплати позивачем за користування земельними ділянками незалежно від того, зареєстроване право оренди за договорами оренди землі чи ні; тощо. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непідтвердження ПП ІРІС-ОО дотримання критерію щодо частки сільськогосподарського товаровиробництва для перебування на спеціальному режимі оподаткування.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року. Зокрема, скаржник зазначив, що продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП ІРІС-ОО .

25 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 квітня 2019 року від відповідача надійшло клопотання, в якому він просив здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Мелітопольську ОДПІ Запорізької області Державної податкової служби її правонаступником, з урахуванням раніше проведених реорганізацій, - Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

З огляду на положення статті 52 КАС України, колегія суддів вважає за можливе здійснити заміну Мелітопольської ОДПІ її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 25 грудня до 29 грудня 2012 року Мелітопольська ОДПІ відповідно до наказу від 24 грудня 2012 року № 2525 на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України провела документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правомірності застосування податкових пільг з податку на додану вартість для сільськогосподарських підприємств, які вибрали спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства відповідно до статті 209 Податкового кодексу України, за період з 01 січня 2011 року до 31 жовтня 2012 року, за результатами якої склала акт від 29 грудня 2013 року № 1070/22/30580702.

Згідно з висновками акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, пункту 194.1 статті 194, статті 198, пунктів 209.1, 209.6, 209.11 статті 209, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до:

- заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією на суму 195 352 грн, зокрема за січень 2012 року - 10 471 грн, за лютий 2012 року - 11 528 грн, за березень 2012 року - 7 718 грн, за квітень 2012 року - 14 150 грн, за червень 2012 року - 200 грн, за липень 2012 року - 7 969 грн, за серпень 2012 року - 50 195 грн, за вересень 2012 року - 93 433 грн, за жовтень 2012 року - 88 грн;

- завищення суми позитивного значення з податку на додану вартість за спеціальною декларацією, яка залишається в розпорядженні підприємства та підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок підприємства на загальну суму 206 658 грн, зокрема за січень 2012 року - 10 471 грн, за лютий 2012 року - 11 528 грн, за березень 2012 року - 7 718 грн, за квітень 2012 року - 14 350 грн, за червень 2012 року - 5 687 грн, за липень 2012 року - 13 188 грн, за серпень 2012 року - 50 195 грн, за вересень 2012 року - 93 433 грн, за жовтень 2012 року - 88 грн;

- завищення суми перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов`язання звітного періоду, яке зараховується до складу податкового періоду наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 11 306 грн, а саме за травень 2011 року на суму 11 306 грн;

- неправомірного (необґрунтованого) застосовування пільги з податку на додану вартість за період з 01 січня 2012 року до 31 жовтня 2012 року на суму 195 352 грн.

На підставі акта перевірки 24 січня 2013 року Мелітопольська ОДПІ прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000102211, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 439 792 грн, зокрема за основним платежем - 195 352 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 244 440 грн.

Крім того, відповідач прийняв рішення від 08 лютого 2013 року № 1 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування.

Правомірність прийняття таких рішень контролюючий орган обґрунтовував тим, що відповідно до статті 209 Податкового кодексу України на ПП ІРІС-ОО з 01 січня 2012 року не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, оскільки позивач протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів поставляв сукупно продукцію, вартість якої не включається до складу виручки від реалізації продукції власного виробництва та питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Так, як вбачається з акта перевірки від 29 грудня 2013 року № 1070/22/30580702 та встановлено судами попередніх інстанцій, Мелітопольська ОДПІ з метою застереження від неправомірного застосування податкових пільг для сільськогосподарських підприємств, які вибрали спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства відповідно до статті 209 Податкового кодексу України, направила керівнику ПП ІРІС-ОО листа від 21 листопада 2012 року № 20656/153/10-14 про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження щодо правомірності застосування податкових пільг з податку на додану вартість.

Позивач у відповідь на запит листом від 29 листопада 2012 року надав пояснення та наступні документи: податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, копія журналу обліку договорів оренди землі з пайовиками та розрахунок по оренді, перелік основних засобів на 01 листопада 2012 року, відомість руху зерна по врожаю 2011 та 2012 років; Статистичний звіт форми 50-СГ Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2011 рік, поданий ПП ІРІС-ОО за адресою здійснення діяльності: Мелітопольський район, с.Світлодолинське, вул. Шкільна, 5; Статистичний звіт форми 50-СГ Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2011 рік, поданий ПП ІРІС-ОО за адресою здійснення діяльності: Токмакський район, с.Кірове.

Відповідно до листа (вх. № 14706/10 від 29 листопада 2012 року), журналу обліку договорів оренди землі з пайовиками та розрахунку по оренді у 2011 році у користуванні позивача перебувало 459 га землі (рілля) за договорами оренди земельних ділянок, укладеними з 82 пайщиками, з них 36 договорів оренди землі площею 147,32 га зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а 46 договорів оренди землі площею 311,68 га не зареєстровано.

ПП ІРІС-ОО подало до відповідача у 2011 році податкову декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку (вх.№3495 від 26.01.2011), у якій задекларовано площу земель сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя), а саме рілля у кількості 158,5655 га, та нараховано фіксований сільськогосподарський податок за 2011 рік у сумі 1007,53 грн, додаток 1 до декларації Відомості про наявність земельних ділянок , в якому наведено перелік орендодавців по 38 укладеним договорам оренди земельних ділянок, документ що посвідчує право користування земельними ділянками, кадастровий номер земельної ділянки, дата укладання та термін дії договору, а також дата та номер державної реєстрації договору оренди, місце розташування земельної ділянки, категорію земельних ділянок та площу земельної ділянки. Інформація, наведена у декларації, погоджена сільським головою та землевпорядником Світлодолинської сільської ради.

Відповідно до зазначеної декларації з фіксованого сільськогосподарського податку позивач у 2011 році використав орендовані землі сільськогосподарського призначення (рілля), розташовані у Світлодолинській сільській раді, загальною площею 158,5655 га на підставі договорів оренди, що пройшли державну реєстрацію: 36 договорів оренди землі, укладених з пайовиками на площу 149,6419 га; 2 договори оренди землі, укладені з Мелітопольською райдержадміністрацією на площу 8,9236 га.

Згідно з довідкою Світлодолинської сільської ради від 10 січня 2011 року № 17 ПП ІРІС-ОО станом на 01 січня 2011 року використовувало орендовані земельні ділянки (паї) загальною площею 149,6419 га та земельні ділянки площею 8,9236 га за 2 договорами оренди по не витребуваним сертифікатам.

Відповідно до витягу з форми №6-зем Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (довідка про кількісні та якісні характеристики земельних ділянок), наданого відділом Держкомзему у Мелітопольському районі Запорізької області листом від 19 січня 2011 року № 41, у користуванні ПП ІРІС-ОО на території Світлодолинської сільської ради станом на 01 січня 2011 року перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 158,5655 га (рілля).

ПП ІРІС-ОО подало до Мелітопольської ОДПІ у 2012 році податкову декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку (вх.№3799 від 20.02.2012), у якій задекларовано площу земель сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя), а саме рілля у кількості 126,47 га та нараховано фіксований сільськогосподарський податок за 2012 рік у сумі 803,59 грн, додаток 1 до декларації Відомості про наявність земельних ділянок , в якому наведено перелік орендодавців по 29 укладеним договорам оренди земельних ділянок, документ що посвідчує право користування земельними ділянками, кадастровий номер земельної ділянки, дата укладання та термін дії договору, а також дата та номер державної реєстрації договору оренди, місце розташування земельної ділянки, категорію земельних ділянок та площу земельної ділянки.

Відповідно до зазначеної декларації з фіксованого сільськогосподарського податку (вх.№3799 від 20.02.2012) позивач у 2012 році використав орендовані землі сільськогосподарського призначення (рілля), розташовані у Світлодолинській сільській раді, загальною площею 126,47 га на підставі договорів оренди, що пройшли державну реєстрацію: 29 договорів оренди землі, укладених з пайовиками на площу 126,47 га.

Згідно з витягом з форми № 6-зем Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (довідка про кількісні та якісні характеристики земельних ділянок), наданим відділом Держкомзему у Мелітопольському районі Запорізької області листом від 30 січня 2012 року № 68, у користуванні ПП ІРІС-ОО на території Світлодолинської сільської ради станом на 01 січня 2012 року перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 126,47 га (рілля).

Отже, на думку Мелітопольської ОДПІ, склад податкового правопорушення, вчиненого ПП ІРІС-ОО , полягає у тому, що питома вага вартості вироблених позивачем сільськогосподарських товарів становить менше 75 відсотків вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, оскільки позивач не підтвердив належним чином право користування земельними ділянками, розташованими на території Кіровської сільської ради Токмацького району.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно з пунктом 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

За змістом пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Водночас об`єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 308.1 статті 308 Податкового кодексу України для набуття або підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники повинні подавати, зокрема, відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм дає підстави для висновку, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських товаровиробників є виробництво у відповідних обсягах (не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно) сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування.

Згідно з пунктом 145.1 статті 145 Податкового кодексу України до першої групи основних фондів також включено земельні ділянки.

Пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України передбачено, що інші терміни, які застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Належність земельної ділянки на праві власності чи оренди визначається відповідно до норм земельного законодавства України.

Так, статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 20 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, згідно з наведеними нормами законодавства виникнення права власності чи користування земельною ділянкою пов`язане з державною реєстрацією відповідного правового акта, на підставі якого таке право надане.

Зазначене має враховуватися у контексті правильного застосування пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, тобто право власності або право користування земельними ділянками, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником - суб`єктом спеціального режиму оподаткування, має бути оформлено в порядку, встановленому законодавством.

Разом із тим, Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За положеннями статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування (частина перша). Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

При вирішенні спорів щодо відповідності платника податків критеріям, які надають право на застосування спеціального режиму оподаткування, зокрема якщо предметом спору є оскарження рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що частка сільськогосподарського товаровиробництва платника фіксованого сільськогосподарського податку за попередній податковий (звітний) рік менше 75 відсотків, то такий платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (аналогічні положення містяться в статті 77 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Таким чином, на підтвердження фактичного постачання сільськогосподарських товарів, вироблених суб`єктом господарювання на власних або орендованих основних фондах, в обсязі, достатньому для відповідності критеріям, встановленим у пункті 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати відповідні докази, які мають бути належно оформленими, на підтвердження факту вирощування, збирання та переробки сільськогосподарської продукції, зокрема, але не виключно, актів виконання робіт із здійснення посіву та використання посівних матеріалів у відповідних обсягах, актів оприбуткування вирощеної продукції та інших документів з виконання робіт з переробки сільськогосподарської продукції, її транспортування, складенням яких опосередковують господарські операції у межах даного виду господарської діяльності.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач, за відсутності зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок на території Кіровської сільської ради Токмацького району, не надав жодних доказів на підтвердження фактичного користування вказаними земельними ділянками та, як наслідок, факт вирощування ним сільськогосподарських культур у таких обсягах, що надають право суб`єкту господарювання перебувати на спеціальному режимі оподаткування в порядку, визначеному статтею 209 Податкового кодексу України, що, в свою чергу, свідчить про правомірність прийняття Мелітопольською ОДПІ оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що ПП ІРІС-ОО не відповідає критеріям, які надають право на застосування спеціального режиму оподаткування та бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, передбаченого для сільськогосподарських підприємств, а тому відповідачем правомірно донараховано йому податкові зобов`язання з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24 січня 2013 року № 0000102211.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства ІРІС-ОО залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова