Постанова

від 10.12.2019 по справі 816/971/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2019 року

Київ

справа №816/971/15-а

адміністративне провадження №К/9901/9223/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанови Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Довгопол М.В. від 15.05.2015 та Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Рєзнікової С.С., суддів: Старостіна В.В., Бегунца А.О. від 20.07.2015 у справі №816/971/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Повстинагроальянс" до Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

В березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Повстинагроальянс" (далі - позивач, Товариство) звернулося з позовом до Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.10.2014 №0002122201, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 79812,00 гривень; №0002132201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 163705,50 гривень, з яких 109137,00 гривень за основним платежем та 54568,50 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; від 19.03.2014 №0000422201, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 17000,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із ТОВ "Керуюча Компанія "Гранд Дистриб`юшн", які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів. Також зазначало, що платники із спеціальним режимом оподаткування не сплачують до бюджету суму ПДВ з вартості поставлених ними сільськогосподарських товарів/послуг, а відтак, вказана сума не є податковим зобов`язанням такого платника податку й штраф відповідно до приписів статті 123 Податкового кодексу України на цю суму, не нараховується. Крім того, не можуть бути визнані об`єктивними й вказівки податкового органу на порушення Товариством частини 11 статтті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), адже Товариство не здійснювало роздрібну торгівлю алкогольними напоями, натомість мало місце вручення працівницям підприємства подарункових наборів, до яких входила пляшка шампанського.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2015 позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0002122201 від 22 жовтня 2014 року, в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Повстинагроальянс" від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 79 562,60 гривень, № 0000422201 від 19 березня 2014 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12 365,00 гривень; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи вимогу позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення №0002122201 від 22.10.2014 в частині 79562,77 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентом ТОВ "Керуюча Компанія "Гранд Дистриб`юшн" щодо поставки шроту соняшникового мали реальний характер, їх вчинення та ділова мета підтверджується належними доказами, а відтак формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та визначення у зв`язку з цим від`ємного значення ПДВ грунтується на вимогах Податкового кодексу України (далі - ПК України).

В частині ж відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду мотивоване законністю податкового повідомлення рішення №0002132201 від 22.10.2014, позаяк, встановивши заниження Товариством податкових зобов`язань внаслідок формування податкового кредиту, відповідач мав право визначити суму грошового зобов`язання, а відтак і застосувати штрафні санкції. Разом з тим, суд зважив й на приписи частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) та позицію позивача щодо визнання допущення ним порушень при включенні до складу податкового кредиту 2370,20 гривень відповідно до податкових накладних ТОВ "Торговий дім "Агроальянс" №1880 від 13.08.2014 на суму 2120,80 гривень, ТОВ "Тайтен Мишинері Україна" №1880 від 28.05.2014 на суму 236,00 гривень та ТОВ "НовоФарм" №276 від 07.05.2014 на суму 13,40 гривень.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування штрафних (фінансових) санкцій згідно статті 17 Закону №481/95-ВР, оскільки безоплатна передача у власність алкогольних напоїв громадянам для їх особистого некомерційного використання підпадає під визначення поняття роздрібної торгівлі, а відтак потребує ліцензування, однак лише в сумі 4635,00 гривень, адже на час виникнення правопорушення санкція даної статті передбачала 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700,00 гривень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2015 скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0002132201 від 22.10.2014 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 160524, 14 гривень, в тому числі за основним платежем 107 016, 04 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 53 508, 10 гривень та № 0000422201 від 19.03.2014, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 17 000,00 гривень за порушення частини 11 статті 15 Закону №481/95-ВР, а саме здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та приймаючи в цій частині рішення про задоволення позовних вимог, виходив з доведеності позивачем належними та допустими доказами протиправності рішень податкового органу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У доводах касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами норм податкового та пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обгрунтованість обчислення та відображення сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з ТОВ "Керуюча Компанія "Гранд Дистрибюшн" й не підтвердження позивачем товарності господарських операцій належними і допустимими доказами. Посилається на протиправність віднесення Товариством до податкового кредиту сум за податковими накладними, не зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також вказує на незаконність здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін - обгрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Повстинагроальянс" зареєстроване як юридична особа 26.03.2006, є суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість як сільськогосподарське підприємство з 01.01.2009, що підтверджується свідоцтвом № 200147058.

В період з 22.09.2014 по 03.10.2014 відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Повстинагроальянс" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2013 по 22.09.2014, за результатами якої складено акт № 2739/22-34131667 від 10.10.2014, в якому зафіксовано порушення позивачем: підпункту 192.1.1 пункту 192 статті 192, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.8, 201.10. статті 201, пункту 209.15 статті 209, пункту 11 Підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, в результаті чого завищено ПДВ в податкових деклараціях по податку на додану вартість за результатами операцій з поставки сільськогосподарських товарів (послуг) у відповідності до спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства за перевіряємий період на загальну суму 110177, 00 гривень; підпункту 192.1.1 пункту192.1 статті 192, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.8, п. 201.10 статті 201, пункту 209.15 статті 209, пункту 11 Підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, в результаті чого завищено залишок від`ємного значення в податкових деклараціях по податку на додану вартість за результатами операцій з поставки сільськогосподарських товарів (послуг) у відповідності до спеціального режиму оподаткування у сфері сільського господарства (рядок 24 декларації) за перевіряємий період на загальну суму 83236,00 гривень; частини 11 статті 15 Закону №481/95-ВР, а саме, здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії.

Позивачем було подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких податковим органом повідомлено Товариство про часткову згоду з його доводами про відсутність порушень податкового законодавства.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.10.2014 №0002122201, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 79812,00 гривень, №0002132201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 163705,50 гривень та № 0002112201, яким визначено штрафні санкції на підставі Закону №481/95-ВР в розмірі 17000,00 гривень.

Не погоджуючись з винесеними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду первинної скарги позивача рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 25.12.2014 № 2783/10/16-31-10-04-12 скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002112201 від 22.10.2014 в частині 12 365,00 гривень та задоволено скаргу в цій частині, а податкові повідомлення-рішення № 0002132201 від 22.10.2014 та № 0002122201 від 22.10.2014 залишено без змін, - скаргу без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 № 3860/6/99-99-10-01-02 залишено без змін податкові повідомлення-рішення № 0002132201 від 22.10.2014 та № 0002122201 від 22.10.2014, скасовано рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0002112201 від 22.10.2014 в сумі 12 365 грн, а скаргу залишено без задоволення.

З урахуванням рішення Державної фіскальної служби України відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000422201 від 19.03.2014, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 17 000, 00 гривень.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "Гранд Дистрибюшн" (продавець) укладено договір № 17/07/13-ІІІгр від 17.07.2013, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупеця шрот соняшниковий українського походження, вироблений із насіння соняшника врожаю 2012 року.

Кількість кожної окремої партії товару узгоджується сторонами у специфікаціях на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною договору. Сторони допускають відхилення фактичної поставки товару у межах +/- 5 % за вибором продавця від кількості товару, визначеного у специфікаціях (п. 2.1 Договору).

Також між позивачем (покупець) та ТОВ "Керуюча Компанія "Гранд Дистрибюшн" (постачальник) укладено договір поставки № 9 від 21.02.2014, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти) покупцю шрот соняшниковий.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати кожної партії товару визначаються сторонами у специфікаціях, які формуються постачальником на підставі заявок покупця та є невідємними частинами цього договору.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (видатковими накладним, податковими накладними, специфікаціями, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками по рахунку), які оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Керуюча Компанія "Гранд Дистрибюшн" документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були їм необхідні, однак відсутні.

Не спростовують обставин реального виконання господарських операцій у даному випадку й посилання податкового органу на інформацію за результатами податкового контролю контрагента позивача, оскільки правовідносини останнього із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими Товариство не вступало у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Що ж до висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок включення податкової накладної ТОВ "Кернел-Трейд" №885 від 08.08.2014 за серпень 2014 року на суму 107016,04 гривень, яка, як встановлено судами, не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну (пункт 201.1 статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Пунктом 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України визначено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Зміст наведених податкових норм, які діяли на момент виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку, що платник податку може включити до складу податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкової накладної, оформленої у відповідності до вимог статті 201 ПК України та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування, тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак у разі встановлення податковим органом факту заниження податкового зобов`язання сільськогосподарським підприємством внаслідок неправомірного формування податкового кредиту, останній в силу приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 ПК України має право визначити суму грошового зобов`язання та застосувати штрафні (фінансові санкції).

До такого висновку дійшов суд першої інстанції, приймаючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову Товариства щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2014 №0002132201, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

При цьому, суд визнав неприйнятними посилання позивача на положення пункту 209.2 статті 209 ПК України, якими передбачено, що платники податків із спеціальним режимом оподаткування не сплачують до бюджету суми ПДВ з вартості поставлених ними сільськогосподарських товарів, а тому вказані суми не є податковим зобов`язанням такого платника, що підлягає сплаті до бюджету й штраф на ці суми не нараховується, оскільки пільга, встановлена вказаними нормами ПК України розповсюджується саме на операції щодо поставки товару сільськогосподарським підприємством, а формування податкового кредиту на підставі взаємовідносин щодо отримання товарів та послуг Товариством здійснюється за загальними правилами, визначеними нормами податкового законодавства.

Натомість задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог в цій частині в контексті змісту встановлених фактичних обставин в даній справі свідчить про неправильне застосування останнім згаданих норм матеріального права та помилкове скасування законного рішення суду першої інстанції в цій частині.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо надання оцінки діям податкового органу при застосуванні до Товариства штрафу за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії на підставі статті 17 Закону №481/95-ВР, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інсанцій, Товариством виписано податкову накладну від 04.03.2014 № 1 (умовний продаж), в якій визначено товар, зокрема шампанське у кількості 103 шт, вартістю 2317,50 гривень з ПДВ.

Підставою видачі зазначеної податкової накладної послугував наказ позивача від 04.03.2014 № 59 "По основній діяльності", яким встановлено видати працюючим жінкам подарункові набори, які включають шампанське "Советское шампанское" та цукерки "Вечірній Київ" відповідно до списку.

Подарункові набори були видані 04.03.2014, що підтверджується відомістю від 04.03.2014, актом списання товарів № ПС 04/03-01 від 04.03.2014.

Згідно акту на списання вказаних товарно-матеріальних цінностей в обліку шампанське та цукерки були списані на - Інші витрати звичайної діяльності.

Так, згідно статті 1 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Поняття роздрібної торгівлі визначається також пунктом 2 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 р. № 854, відповідно до якого роздрібна торгівля алкогольними напоями - діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших закладах ресторанного господарства. Роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, а також заклади ресторанного господарства.

Отже поняття роздрібної торгівлі містить наступні елементи: предмет продажу - алкогольні напої; продаж безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання; певні форми розрахунку; роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність ознак роздрібної торгівлі під час безоплатної передачі працівницям Товариства подарункових наборів, які містили алкогольні напої, що свідчить про незаконність рішення податкового органу про застосування штрафу на підставі статті 17 Закону №481/95-ВР.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2015 року в частині скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2015 року щодо відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002132201 від 22.10.2014 й задоволення позову в цій частині скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2015 року у зазначеній частині.

В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду