Постанова

від 09.12.2019 по справі 826/16597/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №826/16597/18

адміністративне провадження №К/9901/24669/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,

учасники судового процесу:

представник позивача: Виграненко С.П.,

представник відповідача: Малогіна А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСГАР на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (головуючий суддя: Костюк Л.О., судді: Вівдиченко Т.Р., Пилипенко О.Є.) у справі №826/16597/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСГАР до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю АСГАР (далі по тексту - позивач, ТОВ АСГАР ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року №0036821404.

Позов вмотивовано тим, що господарські операції мали реальний характер із настанням відповідних цивільно-правових наслідків, що підтверджується належними первинними документами, рухом активів у процесі здійснення господарської діяльності та зв`язком між фактом прийняття та оплати послуг з понесенням витрат із господарською діяльністю позивача; правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за проведеними операціями із контрагентами нормативно і документально підтверджується.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року скасовано. У задоволенні адміністративного позову ТОВ АСГАР відмовлено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ АСГАР з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ПП Асгард-Охорона та ПП Хелпнід (попередня назва ПП Охорона Гуард ) за травень 2017 року, за результатами якої складено акт від 19 червня 2018 року №609/26-15-14-04-04/364300661.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень та червень 2017 року у розмірі 656388 грн.

Означених висновків контролюючий орган дійшов, оскільки вважав, що позивач документально здійснював операції щодо придбання послуг у контрагентів при відсутності фактичної можливості здійснення ними ідентифікованих операцій з урахуванням відсутності відповідних трудових та матеріально-технічних ресурсів, а саме: до перевірки не надано переоформлену ліцензію на провадження охоронної діяльності контрагентів; в договорі та в актах надання послуг не вказано перелік об`єктів із зазначенням адрес, на яких повинна була проводитись діяльність із здійснення контрагентами зазначених операцій з урахуванням часу, місця розташування об`єктів, необхідної кількості трудового ресурсу; до перевірки не надано розрахунок про кількість відпрацьованого часу, що передбачено пунктом 2.3 договору; не надано ділової переписки з контрагентом про підтвердження кількості відпрацьованого часу на об`єктах, що охоронялися ПП Охорона Гуард . За результатами аналізу бази даних ДФС, Єдиного реєстру податкових накладних встановлено відсутність транспортних засобів, складських приміщень, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших фондів, в тому числі орендованих; у контрагентів відсутня затратна частина на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату телефонного зв`язку та інших витрат для здійснення господарської діяльності; в мережі інтернет відсутня інформація стосовно здійснення господарської діяльності ПП Асгард-Охорона .

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року №0036821404, яким ТОВ АСГАР збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 820485 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями на 656388 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164097 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що долучені до матеріалів справи первинні документи містять усі необхідні реквізити, передбачені Законом України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV). Зауваження контролюючого органу щодо відсутності в актах надання послуг переліку об`єктів із зазначенням конкретних адрес були відхилені судом з підстав необов`язковості таких реквізитів. При цьому суд зауважив, що до актів надання послуг складені відповідні розрахунки-дислокації, в яких вказано адреси, кількість об`єктів та кількість годин на місяць, витрачених на їх охорону. З приводу ненадання позивачем переоформленої ліцензії на провадження охоронної діяльності контрагентів, суд першої інстанції вважав, що такі документи не є первинними у розумінні статті 9 Закону №996-XIV, а відповідачем не доведено, що під час перевірки ним вимагались означені документи. На думку суду, проведення досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченими статтями 205, 212 КК України, не може бути достатнім та допустимим доказом фіктивної діяльності контрагентів позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд погодився з позицією контролюючого органу про не підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами ПП Асгард-Охорона та ПП Охорона Гуард . Зокрема, суд звернув увагу на ненадання переоформлених ліцензій на провадження охоронної діяльності; відсутність в договорах та в актах надання послуг інформації про перелік об`єктів із зазначенням адрес, на яких буде проводитись діяльність, пов`язана з охороною об`єктів. Апеляційний суд також звернув увагу на наявну податкову інформацію щодо вказаних контрагентів, яка полягала у пересортуванні номенклатури придбаного та реалізованого товару. Крім того, судом були взяті до уваги відомості ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року у справі №756/12750/17, ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року у справі №760/19091/16-к, ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року у справі №757/19295/18-к, в яких фігурують зазначені контрагенти.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ТОВ АСГАР подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що апеляційний суд обмежився лише доводами апеляційної скарги відповідача та взагалі не досліджував письмові докази відображення спірних господарських операцій в бухгалтерському обліку, докази використання отриманих послуг у господарській діяльності, які містяться в матеріалах справи. Скаржник наголошує, що надана первинна документація містить усі обов`язкові реквізити, передбачені Законом №996-XIV, а усі фінансово-господарські операції відображені як в податковому обліку скаржника, так і в податковому обліку його контрагентів. З приводу ненадання переоформлених ліцензій позивач зауважив, що сам по собі наказ МВС, на який послався апеляційний суд та яким наказано переоформити ліцензію, свідчить і про наявність такої ліцензії, і про наявність трудових ресурсів відповідної кваліфікації. При цьому апеляційним судом не було вчинено відповідних дій щодо перевірки наявності спірних ліцензій у відповідній базі даних.

На переконання скаржника, відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не є свідченням відсутності факту виконання відповідних господарських операцій. При цьому певні недоліки не позбавляють юридичної сили весь первинний документ в аспекті сприйняття його як доказу здійснення господарської операції. Позивач також вказує, з посиланням на практику Верховного Суду, що сам по собі факт порушення кримінальної справи відносно контрагентів ТОВ АСГАР не може слугувати належним доказом фіктивності спірних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача. Крім того, скаржник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що полягало у безпідставному відкритті апеляційного провадження за скаргою, поданою з пропуском строку, встановленого статтею 295 КАС України.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити із зазначених у ній підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважаючи постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту знаходиться у прямій залежності від підтвердження відповідних господарських операцій розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також з фактом їх використання у власній господарській діяльності.

В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

При цьому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Як встановили суди, позивач у період, що перевірявся, мав господарські відносини з ПП Асгард-Охорона та ПП Охорона Гуард . Вказані контрагенти надавали позивачу як підрядники послуги, зокрема, з фізичної охорони об`єктів, з огляду на відсутність у позивача штатних працівників у відповідному регіоні.

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України Про охоронну діяльність від 22 березня 2012 року №4616-VI (далі - Закон №4616-VI), відповідно до абзацу 4 частини першої статті 1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Частина третя статті 4 Закону №4616-VI передбачає, що центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, зокрема видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними; здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням суб`єктами охоронної діяльності ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Стаття 11 Закону №4616-VI встановлює перелік умов залучення громадян до охоронної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2015 року №960 затверджено Ліцензійні умови провадження охоронної діяльності (далі - Ліцензійні умови), відповідно до пункту 4 яких охоронну діяльність можуть провадити на всій території України юридичні особи, а також фізичні особи - підприємці на підставі ліцензії за наявності матеріально-технічної бази, необхідної для провадження такої діяльності, та за умови виконання такими особами організаційних, кадрових і технологічних вимог, передбачених цими Ліцензійними умовами.

Пункт 6 Ліцензійних умов передбачає подання певного переліку документів, які підтверджують відповідність установленим умовам залучення та відсутність обмежень стосовно працівників, задіяних до здійснення охоронних заходів.

З аналізу викладеного слідує, що Міністерство внутрішніх справ України, як центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, здійснює перевірку суб`єкта охоронної діяльності на відповідність вимогам спеціального закону, в тому числі, і щодо наявності кваліфікованих трудових ресурсів, при видачі ліцензії на провадження охоронної діяльності.

Таким чином, наявність ліцензії на провадження охоронної діяльності є обов`язковою для надання послуг з охорони об`єктів. Разом з тим, в межах даного спору ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було достеменно з`ясовано, чи мали контрагенти позивача станом на час вчинення спірних господарських операцій ліцензії на провадження охоронної діяльності.

Зокрема, апеляційний суд вказав, що до перевірки позивачем було надано ліцензію, видану ПП Краб-02 (попередня назва - ПП Охорона Гуард ). Відповідно до наказу МВС від 28 грудня 2016 року №1368 Про видачу та переоформлення ліцензій на провадження охоронної діяльності було наказано переоформити ліцензію на провадження охоронної діяльності ПП Охорона Гуард , видану відповідно до наказу МВС від 1 серпня 2014 року №762 ПП Краб-02 у зв`язку із зміною найменування юридичної особи. Втім, до перевірки позивачем не було надано переоформлену ліцензію.

З приводу ПП Асгард-Охорона , апеляційним судом вказано, що з долученої до матеріалів справи ліцензії не видається за можливе встановити її серію та номер, оскільки останні замальовані маркером.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

У світлі наведеного слушними є доводи скаржника щодо нез`ясування обставин дійсності ліцензій на провадження охоронної діяльності його контрагентами, зокрема, що наявність відповідної ліцензії можна перевірити у базі даних ліцензій МВС, чого судами зроблено не було. При цьому висновки суду першої інстанції стосовно того, що така ліцензія не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону №996-XIV, є недоречними, оскільки в силу положень Закону №4616-VI наявність такого документа є обов`язковою, тому ця обставина має враховуватись при оцінці реальності надання послуг з охорони.

Щодо підтвердження долученими до матеріалів справи первинними документами факту дійсного надання послуг з фізичної охорони об`єктів, суд першої інстанції вважав, що акти надання послуг у сукупності із дислокаціями об`єктів в повній мірі підтверджують виконання обумовлених договорами послуг, з огляду на що відхилив доводи контролюючого органу про відсутність у актах наданих робіт зазначення конкретних об`єктів з адресами, на яких надавались послуги.

Натомість, апеляційний суд, погоджуючись з позицією контролюючого органу, вказав, що виходячи із наданої звітності щодо наявної кількості трудових ресурсів у контрагентів позивача останні не мали фізичної можливості надати охоронні послуги в такій кількості годин на обумовлених договорами об`єктах. Так, на підприємствах контрагентів у звітні періоди працювало по 2 особи за трудовими договорами та по 3 - за цивільно-правовими, в той час, як задекларований обсяг охоронних послуг у годинах значно перевищує фізичні можливості 5 осіб їх надати.

Втім, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що умови договорів про надання послуг з фізичної охорони (пункт 3.1.3) передбачають, що виконавець не обмежений у виборі способів організації охорони: власними силами, силами залучених третіх осіб, шляхом укладання договорів цивільно-правового характеру з виконавцями фізичними особами. Враховуючи наведене, для належного вирішення даного спору необхідним є з`ясування того, чи не залучались контрагентами позивача треті особи для виконання взятих на себе зобов`язань. Позивач, як замовник послуг, мав би володіти відповідною інформацією та надати суду докази на спростування цих аргументів відповідача.

Окремо, між позивачем та його контрагентами також були укладені договори про надання юридичних послуг, а саме від 29 липня 2016 року №29/07-2016 з ПП Асгард-Охорона та від 1 березня 2017 року №01/03-2017/1 з ПП Охорона-Гуард .

Суд першої інстанції, визнаючи вказані договори такими, що мають дійсні податкові наслідки, вважав, що долучені до матеріалів справи податкові накладні, акти надання послуг, звіти до актів виконаних робіт в повній мірі підтверджують реальність надання юридичних послуг.

Натомість, з рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка встановленим судом першої інстанції обставинам та які були б покладені в основу відмови у задоволенні позову в частині визнання реальними господарських операцій з надання юридичних послуг. У випадку встановлення протилежного судом попередньої інстанції є необхідність робити конкретні посилання на документи, які, на думку суду, є дефектними, а не обмежуватись загальними висловлюваннями.

Фактично ж апеляційний суд обмежився наведенням мотивів, дублюючих акт перевірки та надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України.

Так, згідно з договорами, укладеними між ТОВ Асгар та його контрагентами, останні були зобов`язані надати визначені цими договорами юридичні послуги щодо захисту інтересів замовника в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також загальних та господарських судах України, в органах виконавчої служби з питань стягнення кредиторської заборгованості, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договорів послуги надаються виконавцем замовнику шляхом: усного та письмового консультування; аналізу причин та обставин виникнення заборгованості; аналізу майнового стану боржника та перспектив повернення заборгованості; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій, позовних заяв, інших документів; надання послуг щодо організації захисту інтересів замовника в органах судової влади, органів виконання рішень, інших органах, установах, організаціях; супровід процедури виконання судових рішень до повного стягнення заборгованості.

На переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій не вжито належних заходів з метою з`ясування суті таких операцій, витребування доказів з метою підтвердження матеріального їх вираження (зокрема, але не виключно, завдання на послуги, складені правові документи, проекти договорів, консультацій тощо) та пов`язаності операцій із господарською діяльністю позивача.

Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили обставин щодо наявності у контрагента позивача необхідних ресурсів для надання юридичних послуг, в тому числі, на значні суми (180000 грн. по кожному контрагенту).

Суд також акцентує увагу й на тому, що відсутність власних ресурсів не завжди може бути беззаперечним свідченням неможливості здійснити відповідні послуги та у кожному конкретному випадку така обставина підлягає оцінці з огляду на характер здійснюваної операції. Необхідно також аналізувати, чи мало місце залучення необхідних ресурсів на підставі цивільно-правових договорів.

Також слід зазначити, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було досліджено факт використання придбаних позивачем послуг (як послуг з охорони об`єктів, так і юридичних послуг) у власній господарській діяльності, зокрема, з якою метою вони були придбані та як використані.

З приводу посилань апеляційного суду на наявність кримінальних проваджень, за якими здійснюється досудове слідство та в яких фігурують контрагенти позивача, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є беззаперечним доказом протиправного формування платником податків податкового кредиту, з огляду на неналежність такого доказу в розумінні частини шостої статті 78 КАС України.

Посилання скаржника на порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке полягає у безпідставному поновленні відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції справу було розглянуто в порядку письмового провадження (за відсутності сторін), рішення суду було отримане представником відповідача 14 травня 2019 року (т.6 а.с.207 зворот), апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв`язку 14 червня 2019 року (т.6 а.с.221). За таких обставин, відсутні підстави вважати пропущеним відповідачем строк на апеляційне оскарження, встановлений статтею 295 КАС України. Неподання Головним управлінням ДФС у м. Києві клопотання про поновлення строку за встановлених вище обставин не може свідчити про допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, які потягли за собою безпідставне поновлення пропущеного строку.

З урахуванням наведеного, судові рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що судами не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зазначені порушення допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСГАР задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі №826/16597/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2019 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду