Рішення

від 02.12.2019 по справі 640/5186/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/5186/19

н/п 2/640/1680/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

при секретарі Черниш О.М.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саварінська Наталія Вікторівна про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , та стягнути з відповідача витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Позивач є єдиною донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Батько позивача ОСОБА_5 мешкав у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач батька періодично відвідувала і ночувала в нього, і була спочатку вселена до квартири батька, а потім і зареєстрована в ній за згодою батька з 19.01.2007р. В середині грудня 2018 року позивач дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. Отримавши свідоцтво про смерть, позивач звернулась до нотаріуса з наміром подати заяву про прийняття спадщини, але нотаріус повідомив останню, що її батько за пару днів до своєї смерті склав заповіт, в якому заповідав власну квартиру своїй матері (бабусі позивача), тобто відповідачу по справі. Позивач вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки за два місяці до смерті батько переніс ішемічний інсульт, який вплинув на його психічний стан. Після стаціонарного лікування батько позивача проходив обстеження у лікаря-психіатра та лікаря-невропатолога. Тривалий час батько позивача страждав на хворобу Паркінсона, мав слабкі руки, якими не міг достатньо чітко керувати, постійно перебував на обліку у 10-поліклініці м. Харкова, а з середини 2018р. позивач почала відмічати у батька сплутаність свідомості, він інколи не впізнавав позивача, з рідних нікого не згадував. Крім того, від нотаріуса позивач дізналась, що батько начебто сам підписав заповіт, однак позивачу достеменно відомо, що батько мав слабкість рук і не міг тримати ручку чи олівця, а отже не міг власноручно підписувати ніякі документи. Усе вище перелічене, дає підстави позивачу вважати, що через хворобу заповідач не сприймав дійсність і не міг керувати своїми діями, а тим більше підписати власноручно оспорюваний заповіт.

Відповідачем було подано відзив на вказану позовну заяву, в якій вона просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що вона є матір`ю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов заявлений на припущеннях позивача та неправдивих фактах, викладених у ньому. Син дійсно мешкав у належній йому на праві власності однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 , а позивач по справі є дійсно його донькою. 04.12.2018 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповідав відповідачу все рухоме та нерухоме майно, яке буде належати на день смерті. Заповіт був посвідчений у 10 год. 20 хв. 04.12.2018р. ПН ХМНО ОСОБА_7 в квартирі ОСОБА_5 у зв`язку з хворобою, останній самостійно відкрив вхідні двері нотаріусу, та вони спілкувались сам на сам. ОСОБА_5 власноручно підписав заповіт, особу сина нотаріус встановила та дієздатність перевірила, заповіт був складений добровільно, без будь-якого насильства, примусу, при чому він розумів значення своїх дій. Шлюб між ОСОБА_5 та матір`ю позивача ОСОБА_8 був розірваний 30.11.1999 року, а позивач залишилась проживати разом з матір`ю. Відносини зі своїм батьком позивач фактично не підтримувала, та на прохання колишньої дружини у 2007 році ОСОБА_5 надав згоду на реєстрацію доньки у його квартирі, але фактично вона до нього не вселилася, та ніколи після реєстрації у квартирі не мешкала. З 2004р. ОСОБА_5 почав хворіти болями в стопах, прогресував суглобовий синдром, в 2014р. у нього з`явилися обмеження рухів, та тоді у ХМЛ №28 під час стаціонарного лікування в ревматологічному відділенні був встановлений діагноз: ревматоідний серопозитивний варіант, гіпертонічну хворобу, як супутній діагноз. У 2015р. ОСОБА_5 була встановлена перша група інвалідності загального захворювання, він перебував на обліку у

ревматолога за місцем проживання у поліклініці №10, та проходив стаціонарне лікування в 2014р., 2015р., 2016р., 2018р. в ревматологічному відділенні ХМЛ №28. Щорічно комісії МСЕК підтверджували ОСОБА_5 його діагнози та надавали рекомендації лікування у лікарів ревматолога, невропатолога, та жодного психічного захворювання встановлено не було. Догляд за ОСОБА_5 здійснювала позивач, допомогу надавали також друзі та знайомі сина, а відповідач здоров`ям батька ніколи не цікавилась. Рішенням суду відповідача було визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 . Позивач вказує неправдиві відомості про хворобу Паркінсона у ОСОБА_5 , сплутаність його свідомості з середини липня 2018р., що спростовується медичною документацією, відповідно до якої свідомість у ОСОБА_5 була ясною. Позивач ніколи не мешкала разом зі своїм батьком. Причиною смерті стала хронічна серцево-судинна недостатність, ревматоїдний артрит. ОСОБА_5 не перебував на обліку у психоневрологічному диспансері, не лікувався у ХКПЛ №3, навіть не консультувався з лікарем-психіатром, повністю був дієздатною особою, коли власноручно підписав заповіт, який був посвідчений нотаріусом.

Позивач та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити, від заявлених клопотань, викладених в позовній заяві, про призначення судово-психіатричної експертизи та почеркознавчої експертизи, відмовились.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори, яка є правонаступником 8 ХДНК надіслала до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника, та у вирішенні питання покладалась на розсуд суду.

Третя особа ПН ХМНО Саварінська ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином та своєчасно, спрямувала до суду заяву про проведення судового засідання у її відсутність, та позов не підтримала.

11.03.2019 року дана справа надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зуб Г.А.

Ухвалою судді від 14.03.2019р. прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження, та витребувано у 8 ХДНК належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.04.2019р. в підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про виклик свідків, та залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Харківського МНО Саварінську Н.В., та надано запит до Харківського міського психоневрологічного диспансеру №3 щодо перебування ОСОБА_5 на обліку та звернень за медичною допомогою.

25.07.2019 року в підготовчому судовому засіданні залучено в якості правонаступника 8 ХДНК - П`яту Харківську міську державну нотаріальну контору.

Ухвалою суду від 25.07.2019р. закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.

За правилами ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на день своєї смерті був зареєстрований та проживав за адресою у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач по справі є рідною донькою померлого ОСОБА_5 , а відповідач його матір`ю.

Після смерті свого батька позивач звернулась до 8 ХДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, внаслідок чого була заведена спадкова справа №919/2018, та нотаріус повідомила позивача про існування заповіту.

За життя ОСОБА_5 04 грудня 2018 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Саварінською Н.В. за реєстром № 3730, згідно з яким ОСОБА_5 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного так і морального, на випадок своєї смерті все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_4 .

Позивач не погодилась з вказаним заповітом, та звернулась до суду з вказаним позовом, оскільки на її думку її батько не міг власноручно підписати вказаний заповіт, та в момент його підписання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

ОСОБА_5 недієздатним не визнавався, на обліку не перебував, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП МННД 3 ХМР не звертався. (а.с. 117).

Причиною смерті ОСОБА_5 є хронічна серцево-судинна недостатність, ревматоїдний артрит.

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (матір`ю позивача) було розірвано 30.11.1999 року. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2018р. позивача визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 .

Позивач був інвалідом першої групи, та проходив щорічні лікування, мав хворобу: ревматоїдний артрит, з супутнім діагнозом: гіпертонічна хвороба, та до суду надано стороною відповідача медичну документацію померлого, а саме його виписки (остання виписка датована 21.07.2018р.), в яких зазначено, що свідомість у померлого ясна, та надані копії інструкції застосування медичних засобів.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України встановлює, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України .

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Так, у частині першій статті 225 ЦК України визначено, що правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення сторона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року ),зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року . При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225 , частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 462/3286/16-ц (провадження № 61-5896св18).

Відповідно до статті 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач та її представник в судовому засіданні відмовились від клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

Сама позивач в судовому засіданні зазначила, що вона не бачила свого батька декілька років, та викладені в позові обставини грунтуються на тому, що їй розповіли сусіди.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повідомили, що ОСОБА_5 був інвалідом, та переміщувався на інвалідному візочку, про свою доньку ніколи не згадував, та її ніхто ніколи не бачив, проте він завжди розумів значення своїх дій та завжди перебував в свідомості, та догляд за ним завжди здійснювала його матір.

Відповідно до частин першої, другої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Аналогічні положення закріплені в підпункті 1.7 пункту 1 глави 3 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, згідно з яким нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути в голос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Статтею 41 Закону України Про нотаріат в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Відповідно до статті 54 Закону України Про нотаріат в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси та посадові особи органів місцевого

самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Судом також встановлено, що спірний заповіт записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів - з використанням комп`ютерного набору та роздруківки. У графі підпис міститься рукописний запис та підпис ОСОБА_5 , а саме Цей заповіт прочитаний мною вголос та підписаний мною Особисто .У наступному рядку зазначені місце та дата посвідчення заповіту, а також запис заповіт посвідчено мною, Саварінською Н.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харківської області. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_5 Заповіт до підписання прочитаний в голос заповідачем і власноручно підписаний ним о 10 годині 20 хвилин, його особу встановлено, дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , цей заповіт посвідчено за адресою проживання заповідача: АДРЕСА_1 .

Від заявленого клопотання про призначення почеркознавчої експертизи по справі позивач відмовилась.

Визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вказаних вимог закону, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, врахувавши показання свідків, пояснення учасників судового розгляду, надану до суду медичну документацію, встановивши, що оскаржуваний заповіт відповідає вимогам статі 1247 ЦК України , доказів, що могли б ставити під сумнів дієздатність померлого ОСОБА_5 на момент підписання заповіту позивачем не надано, так і доказів, що вказаний заповіт було підписано не померлим, тому враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки позивачем не доведено, що в момент складання заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України, витрати компенсуються за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 133, 137,141, 259, 264,265 ЦПК України, ст.ст. 1216-1218, 1222, 1248-1258, 1261, 1266 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи - П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саварінська Наталія Вікторівна про визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач - ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_4 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , місцеперебування: АДРЕСА_5 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .

Третя особа - П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Харків, вул. Валентинівська, 27-Г, код ЄДРПОУ 02900726.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саварінська Наталія Вікторівна, місцезнаходження: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2019 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ