Постанова

від 20.02.2020 по справі 640/5186/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 640/5186/19 Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.

Провадження № 22-ц/818/1541/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають з правовідносин спадкування за заповітом

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретарів судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Зуб Г.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саварінська Наталія Вікторівна про визнання заповіту недійсним ,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є єдиною донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Батько позивача ОСОБА_3 мешкав у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . У грудні 2018 року позивач дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. Отримавши свідоцтво про смерть, позивач звернулась до нотаріуса з наміром подати заяву про прийняття спадщини, але нотаріус повідомив останню, що її батько за пару днів до своєї смерті склав заповіт, в якому заповідав власну квартиру своїй матері (бабусі позивача) - відповідачу по справі.

Позивач вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки за два місяці до смерті батько переніс ішемічний інсульт, який вплинув на його психічний стан. Тривалий час батько позивача страждав на хворобу Паркінсона, мав слабкі руки, якими не міг достатньо чітко керувати, постійно перебував на обліку у 10-поліклініці м. Харкова, а з середини 2018 року позивач почала відмічати у батька сплутаність свідомості, він інколи не впізнавав позивача, з рідних нікого не згадував. Крім того, від нотаріуса позивач дізналась, що батько начебто сам підписав заповіт, однак позивачу достеменно відомо, що батько не міг цього зробити з огляду на те, що за станом здоров`я вже не міг тримати ручку чи олівця, а отже не міг власноручно підписувати ніякі документи. Усе вище перелічене, дає підстави позивачу вважати, що через хворобу заповідач не сприймав дійсність і не міг керувати своїми діями, а тим більше підписати власноручно оспорюваний заповіт.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення вимог її позову з огляду на його безпідставність та необґрунтованість .

Вказала, що при посвідченні заповіту було порушено порядок вчинення вказаної нотаріальної дії, оскільки не було залучено свідків.

Зазначила, що наявність у її батька захворювань, що було визнано відповідачем, ставить під сумнів можливість ОСОБА_3 самостійно підписати заповіт.

Послалась на те, що свідки не підтвердили тих обставин і фактів, на які посилається відповідач, їх покази були сплутаними.

Зазначила, що сама відповідач пояснила, що не знала про існування заповіту, що суперечить її твердженням про догляд за сином.

Вважає, що суду необхідно було призначити у справі судово-психіатричну посмертну експертизу.

ОСОБА_2 суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказала, що доводи скарги позивача щодо порушення порядку вчинення нотаріальної дії перебувають поза межами розглянутого судом позову.

Зазначила, що позивач самостійно відмовилась від клопотань про призначення у справі судових експертиз.

Вважає, що позивач не довела свій позов, оскільки нею не було подано жодного доказу своїх вимог, не було заявлено про допит свідків.

Послалась на те, що позивач сама підтвердила, що не спілкувалась з батьком останні три роки, а про його хвороби дізналась від адвоката та сусідів.

Зауважила, що доводи скарги позивач щодо сплутаності показань свідків не відповідають дійсності та є необґрунтованими.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін визначені у ст. 375 ЦПК України, за якоюсуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Наведеній нормі цивільного процесуального права оскаржене рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на день своєї смерті був зареєстрований та проживав за адресою у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач по справі є рідною донькою померлого ОСОБА_3 , а відповідач його матір`ю.

Після смерті свого батька позивач звернулась до 8 ХДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, внаслідок чого була заведена спадкова справа №919/2018, та нотаріус повідомила позивача про існування заповіту.

За життя ОСОБА_3 04 грудня 2018 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Саварінською Н.В. за реєстром № 3730, згідно з яким ОСОБА_3 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного так і морального, на випадок своєї смерті все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 .

Позивач не погодилась з вказаним заповітом, та звернулась до суду з вказаним позовом, оскільки на її думку її батько не міг власноручно підписати вказаний заповіт, та в момент його підписання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

ОСОБА_3 недієздатним не визнавався, на обліку не перебував, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП МННД 3 ХМР не звертався. (а. с. 117).

Причиною смерті ОСОБА_3 є хронічна серцево-судинна недостатність, ревматоїдний артрит.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (матір`ю позивача) було розірвано 30.11.1999. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2018 позивача визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Позивач був інвалідом першої групи, та проходив щорічні лікування, мав хворобу: ревматоїдний артрит, з супутнім діагнозом: гіпертонічна хвороба, та до суду надано стороною відповідача медичну документацію померлого, а саме його виписки (остання виписка датована 21.07.2018), в яких зазначено, що свідомість у померлого ясна, та надані копії інструкції застосування медичних засобів.

Позивач та її представник в судовому засіданні відмовились від клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

Сама позивач в судовому засіданні зазначила, що вона не бачила свого батька декілька років, та викладені в позові обставини грунтуються на тому, що їй розповіли сусіди.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили, що ОСОБА_3 був інвалідом, та переміщувався на інвалідному візочку, про свою доньку ніколи не згадував, та її ніхто ніколи не бачив, проте він завжди розумів значення своїх дій та завжди перебував в свідомості, та догляд за ним завжди здійснювала його матір.

Судом також встановлено, що спірний заповіт записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів - з використанням комп`ютерного набору та роздруківки. У графі підпис міститься рукописний запис та підпис ОСОБА_3 , а саме Цей заповіт прочитаний мною вголос та підписаний мною ОСОБА_12 .У наступному рядку зазначені місце та дата посвідчення заповіту, а також запис заповіт посвідчено мною, Саварінською Н.В ОСОБА_13 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харківської області. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний в голос заповідачем і власноручно підписаний ним о 10 годині 20 хвилин, його особу встановлено, дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою ОСОБА_3 , цей заповіт посвідчено за адресою проживання заповідача: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що він не був доведений позивачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Всупереч процесуального обов`язку доказування позивач не надала до суду належних, допустимих та достатніх письмових доказів на підтвердження доводів позову про незадовільний стан здоров`я спадкодавця, який перешкоджав йому підписати спірний заповіт, або свідчили про наявність підстав для визнання заповіту недійсним відповідно до ст. 225 ЦК України.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина перша статті 1257 ЦК України встановлює, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Так, у частині першій статті 225 ЦК України визначено, що правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно п.п. 1-2 ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Тому для визначення наявності визначеного у ст. 225 ЦК України стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 103 ЦПК України призначає судово-психіатричну експертизу у разі, якщо з цього приводу зацікавлений учасник справи заявив відповідне клопотання, що відповідає принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення сторона не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 462/3286/16-ц (провадження № 61-5896св18) .

Відповідно до частин першої, другої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Аналогічні положення закріплені в підпункті 1.7 пункту 1 глави 3 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, згідно з яким нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути в голос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Статтею 41 Закону України Про нотаріат в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, передбачено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Відповідно до статті 54 Закону України Про нотаріат в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Від заявленого клопотання про призначення почеркознавчої експертизи по справі позивач в суді першої інстанції відмовилась і не заявляла такого клопотання при апеляційному розгляді справи.

Медичних документів, які б ставили під сумнів спроможність спадкодавця підписати спірний заповіт, чи свідчили про те, що він при нотаріальному посвідченні спірного заповіту перебував під впливом психотропних лікарських засобів, або що він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, - матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Районний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, відповідно до ст. 89 ЦПК України оцінивши докази у їх сукупності, врахувавши показання свідків, пояснення учасників судового розгляду, надану до суду медичну документацію, встановивши, що оскаржуваний заповіт відповідає вимогам статі 1247 ЦК України, відсутність доказів, що могли б ставити під сумнів дієздатність померлого ОСОБА_3 на момент підписання заповіту позивачем, як і доказів, що вказаний заповіт було підписано не померлим, правильно застосував вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивачем дійсно не спростована передбачена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину, оскільки вона не довела, що в момент складання заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому суд правильно за недоведеністю відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводами скарги, які не ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних та достатніх у розумінні ст. 76 ЦПК України доказах, ці висновки суду не спростовані.

Наведене свідчить, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Підстав для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 24 лютого 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії П.В. Кісь.

О.М. Хорошевський.