Рішення

від 10.12.2019 по справі 480/1449/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1449/18

Провадження № 2/480/184/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Миколаївський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Терентьєва Г.В.

за участю секретаря Куртась К.В.,

розглянувши 05 грудня 2019 року в місті Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України у Миколаївській області про визнання не законним та скасування наказу про звільнення поновлення на роботі та про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

07.08.2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2 (далі - відповіда), про визнання не законним та скасування наказу про звільнення поновлення на роботі та про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, 14.12.2005 року він, був прийнятий на роботу в Миколаївську обласну психіатричну лікарню № 2 на посаду медичної сестри по догляду за хворими.

Проте 30.03.2016 року його було звільнено з роботи згідно з п. 2 ст.36 КЗпП України. На момент звільнення позивач перебував на посаді старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом.

При цьому, його змусили написати заяву про звільнення з роботи у зв`язку із призовом на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду, працівник відділу кадрів пояснив, що відповідно до Закону він підлягає звільненню роботи, оскільки працює за контрактом. Сам позивач не мав бажання звільнятися з роботи, проте через правову необізнаність та погрозу звільнення за прогул написав продиктовану йому заяву.

Враховуючи перебування на військовій службі, виконання військових завдань та перебування у зоні АТО, у зв`язку із чим у позивача фактично був відсутній вільний час, звернутися за правовою допомогою з метою роз`яснення норм чинного законодавства щодо служби за контрактом позивач зміг лише відразу після закінчення військового контракту.

Тому вважає його звільнення з займаної посади незаконним у зв`язку з наступним, що в трудовій книжці ОСОБА_1 підставою його звільнення зазначено: «Звільнено у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом», і в цей же час зазначається: «п. 2 ст. 36 КЗпП України замість вірної - п.3 ст. 36 КЗпП України.

Крім того його було звільнено 30.03.2016 року на підставі наказу № 41 від 07.04.2016 року, тобто фактично наказ про звільнення був виданий після звільнення, що є неприпустимим.

Також позивач посилався на ст. 119 ч. 3 КЗпП України, що його взагалі не повинні були звільняти у зв`язку з призовом на військову службу.

Отже, позивач стверджує, що його звільнення відбулося з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим він має бути поновлений на роботі.

При цьому позивач вимагає стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 01 березня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України у Миколаївській області.

Позивач в судове засідання не з`явився надавши письмову заяву в якій зазначив, щоб справу розглядати за його відсутності та позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Також звернув увагу на те, що наказ 41-к від 07.04.2016 року виданий ніби-то через тиждень після його звільнення, а отже в жодному випадку не міг бути йому наданий для ознайомлення, оскільки з 31.03.2016 року він вже перебував на військовій службі.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився при тому подав письмову заяву в якій проти позову заперечував, також звернув увагу на пояснення які були подані раніше та які повністю підтримує.

Відзив представник відповідача не подав, натомість в раніше поданих поясненнях просив в позові ОСОБА_1 відмовити зважаючи на наступні обставини: 30.03.2016 року позивачем була подана заява від 30.03.2016 р. про звільнення оформлена та підписана самим позивачем. Відповідно до змісту якої посилаючись на Наказ №21 - РС від 31.03.2016 року про укладення контрактупозивач просивйого звільнити.

Тому відповідач вважає, що дана обставина свідчить про бажання позивача звільнитись.

Також відповідач вказує, що позивач має вищу освіту та вивчав правознавство, а тому його ніхто не міг змушувати до неправомірних дій.

Представник третьої особи також в судове засідання не з`явився при тому ними було надані пояснення в яких зазначено, що відповідно до пункту З статті 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків,коли запрацівником зберігаєтьсямісце роботи,посада відповіднодо частинитретьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місцероботи,посада ісередній заробітокна підприємстві,в установі,організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Також представник третьої особи просив прийняти їх пояснення до розгляду.

Дослідивши в судовому засіданні надані сторонами письмові докази по справі, суд дійшов наступного.

Відповідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 ,14.12.2005року бувприйнятий нароботу вМиколаївську обласнупсихіатричну лікарню№ 2на посадумедичної сестрипо доглядуза хворими.(а.с. 4)

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31 березня 2016 року № 21-РС, солдата запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом і призначено курсантом навчального взводу навчальної роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС -100221. Даний факт також підтверджується копією самого контракту який набрав чинності 31.03.2016 року. (а.с. 7-10)

Відповідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.07.2018 року № 174 старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 20 липня 2018 року № 74-РС у запас і направлено для зарахування на військовий облік. (а.с. 12)

Копією довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 25.05.2018 року, № 549/7 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно в період з 09.12.2017 року по 21.03.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції абезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. (а.с. 13)

З наданої довідки №483 вбачається, що середній заробіток позивача ОСОБА_1 за 2016 рік складає 4460,25 грн. (а.с. 49)

Згідно копії наказу № 41-к про припинення трудового договору, звільнено 30 березня 2016 року ОСОБА_1 старшу медичну сестру відділення №7 для примусового лікування психічно хворих (з посиленим наглядом), у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України, п. 3 ст. 36 КзпП України. (а.с. 52)

Також з наданої копії заяви вбачається, що позивач просить звільнити його у зв`язку із вступом на контракту службу, посилаючись на наказ ПС №21 від 31.03.2016 року. (а.с. 53)

Оцінюючи в сукупності встановлені по справі обставини і визначені відповідно до них правовідносини суд виходить з такого.

Право на працю є одним із базових та невід`ємних прав людини, гарантованих ст. 43 Конституції України. Одночасно дана норма забезпечує громадянам захист віднезаконного звільнення.

За загальним правилом ст. 36 п.2 та 3 КзпП України підставами припинення трудового договору є:

2) закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.

Відповідно ст. 119 ч. 3 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Також ст. 39 ч.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу закріплено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинамитастатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61"Про освіту".

Таким чином, починаючи з 01.04.2014 громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов`язків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому, за ними зберігається середній заробіток на строк до закінчення контракту або до дня фактичного звільнення.

Міністерство оборони України у своєму листі № 322/2/8417 від 01.10.2015 р. зазначило, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію після стабілізації обстановки на сході України.

Як вбачається з копії наказу № 41-к та наданої копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 , старшу медичну сестру відділення №7 для примусового лікування психічно хворих (з посиленим наглядом), звільнено 30.03.2016 року саме у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України, п. 3 ст. 36 КзпП України.

Однак наказ про звільнення позивача з роботи на підставі даного документу суперечить вимогам п. 3 ст. 36, ч.3 ст. 119 КзпП України та ст. 39 ч.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу в яких передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Що стосується заяви позивача від 30.03.2016 року з проханням його звільнити у зв`язку з вступом на контрактну службу посилаючись на наказ від 31.03.2016 року, то яким чином він міг знати про наказ який мав видавався днем пізніше. З цього слідує, що позивача могли змусити написати дану заяву після вступу на військову службу.

Таким чином оспорюваний наказ про припинення трудового договору (про звільнення) не може вважатися законним і є таким, що грубо порушує трудові права позивача.

У зв`язку з викладеним та на підставі ст. 235 КЗпП України даний наказ підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі в займаній посаді старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом.

Крім того, у зв`язку із вимушеним прогулом з відповідача на користь позивача згідно ст. 235 ч. 2 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за період такого прогулу, а саме з 30.03.2016 року по 05.12.2019 року, що відповідно довідки № 483 становить 4460,25 грн. (а.с. 49)

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат по справі, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню оскільки.

Відповідно п. 48 Постанови від 17.10.2014 року № 10 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах зазначено, що судові витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно ст. 133 ч.1 та ч.3 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вказано в Постанові Верховного суду від 17.10.2018 року №301/1894/17, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів даної справи позивач додає до позовної заяви тільки попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в сумі 4000,00 грн., однак не додає до позовної заяви документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимогст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому судовий збір в розмірі 768,40 грн. необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 19, 89, 141, 258,259, 263-265, ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 задовольнити частково.

Наказ Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2 від 30.03.2016 року за № 41-к в частині звільнення старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України визнати незаконним і скасувати.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 поновити на роботі в раніше обійманій посаді старшої медичної сестри у відділенні з посиленим наглядом в Миколаївській обласній психіатричній лікарні №2 або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача з 30.03.2016 року.

Стягнути з Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2 (код ЄДРПОУ 01998414) місце розташування: Миколаївська область Миколаївський район, с. Сапетня, вул. Сєвєрна, 14, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2016 року по 05 грудня 2019 року, визначити податки і обов`язкові збори, що підлягають сплаті в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та присудженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , виплати середнього заробітку за один місяць в розмірі 4460 грн. 25 коп. з урахуванням податків та обов`язкових зборів.

Стягнути з Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2 (код ЄДРПОУ 01998414) місце розташування: Миколаївська область Миколаївський район, с. Сапетня, вул. Сєвєрна, 14, судовий збір в дохід держави в сумі 768 грн. 40 коп.

У рештіпозовних вимогвідмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Г. В. Терентьєв

Дата складання повного судового рішення 11.12.2019 року.