Постанова

від 09.12.2019 по справі 415/6446/16-ц

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач -Дронська І.О.

Справа № 415/6446/16-ц

Провадження № 22-ц/810/793/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду:

головуючого судді Дронської І. О.,

суддів Гаврилюка В.К., Яресько А. В.,

за участю секретаря Вовчанської С. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Лисичанськвугілля в собі відокремленого підрозділу Шахта Привільнянська ,

представник відповідача ОСОБА_3 Валерія Валеріївна, ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 16 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Фастовця В.М. 16.08.2019 року в м.Лисичанськ

за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля в собі відокремленого підрозділу Шахта Привільнянська про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обгрунтування якого посилалась на те, що з 02.08.1993 р. вона працювала у ВП Шахта Привільнянська ПАТ Лисичанськвугілля , остання займана посада - майстер контрольний. Наказом № 517к від 31 жовтня 2016 її було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним та проведенним з порушенням передбаченої законом процедури, а саме: відповідачем не було запропоновано їй усіх вакантних посад, наявних на підприємстві на час попередження про звільнення, на час звільнення не було здійснено повне погашення заборгованості по заробітній платі та інших соціальних виплат, та відповідно до положень Колективного договору підприємства, який схвалено конференцією трудового колективу за відсутності такої можливості звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України не здійснювати. Станом на дату її звільнення заборгованість ВП Шахта Привільнянська ПАТ Лисичанськвугілля з виплати їй заробітної плати складала 21720,06 грн яка на день звільнення виплачена, при цьому, в порушення пункту 8.5 розділу VIII Колективного договору за наказом № 517к від 31 жовтня 2016 її було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Крім того позивач зазначала, що з 31жовтня вона не працює, та на день пред`явлення позову перебувала у вимушеному прогулі 22 дні з 31.10.2016року по 29.11.2016року, її середній заробіток за час вимушеного прогулу на день пред`явлення позову становить 170,23 грн. Просила суд поновити її на роботі майстром контрольним у ВП Шахта Привільнянська ПАТ, стягнути з ВП Шахта Привільнянська ПАТ Лисичанськвугілля на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 3745,06 грн та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати.

У подальшому позивач ОСОБА_1 неодноразово збільшувала розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу залежно від часу розгляду справи судом першої інстанції та станом на 16.08.2017 року просила суд стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за 699 робочих днів в сумі 164964 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 16 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до ПАТ Лисичанськвугілля в особі ВП Шахта Привільнянська про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді майстра контрольної дільниці ВТК ВП Шахта Привільнянська ПАТ Лисичанськвугілля .

Стягнуто з ПАТ Лисичанськвугілля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2016 року по 16 серпня 2019 року включно в сумі 38982,67грн з урахуванням сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ Лисичанськвугілля на користь держави судовий збір в розмірі 1536,80 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині визначеного судом розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, скаржниця просила змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2016 року по 16 серпня 2019 року включно в сумі 38982,67 грн з урахуванням сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів і стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за цей період в сумі 164964 грн., з утриманням з вказаної суми передбачених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що первісно у позовній заяві позивачем була зазначена сума 3745,06 грн станом на 29.11.2016 року та саме цю суму було визначено як сума позову. У зв`язку з тривалим розглядом справи позивачем неодноразово подавались заяви про збільшення позовних вимог без зміни предмету позову. Останній раз таку заяву було подано 16.08.2019 року. Звільнення ОСОБА_1 відбулося 31.10.2016 року, відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 236 грн, на день ухвалення рішення число днів вимушеного прогулу становило 699 днів, а тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 164964 грн, які вона просила суд першої інстанції стягнути на її користь з відповідача, але суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за той самий період з 31.10.2016 року по 16.08.2019 року в усіченому розмірі у той час як повинен був самостійно визначити розмір заробітної плати та своїм рішенням підтвердити право ОСОБА_1 на отримання від відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 164964 грн з утримання з вказаної суми передбачених законом платежів, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідач не скористався правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивачка ОСОБА_1 , яку було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останньої не надходило.

Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі позивачки-скаржниці ОСОБА_1 , за участю представника останньої ОСОБА_5 О. та представників відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників скаржниці та відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій ОСОБА_1 частині щодо визначеного судом першої інстанції розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу з 31.10.2016 року по 16.08.2019 року.

Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в регулятивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині Луганський апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з трудовою книжкою, на підставі наказу № 644к від 02.08.1993 року позивачка ОСОБА_1 уклала з відповідачем трудовий договір на невизначений строк та перебувала у трудових відносинах з відповідачем - відокремленим підрозділом Шахта Привільнянська Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля з 02.08.1993 року.

Відповідно витягу з протоколу № 35 від 28.10.2016, профспілкою підприємства дано згоду на звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з скороченням штату 30.10.2016 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідачем був дотриманий тримісячний строк повідомлення профспілкового комітету про наступне скорочення штату та чисельності працівників ВП «Шахта Привільнянська» (Повідомлення про скорочення чисельності та штату працівників» від 15.07.2016 року).

Згідно з Наказом № 517к від 31 жовтня 2016року «Про звільнення за скороченням штату» ОСОБА_1 таб. № 3083 майстра контрольної дільниці ВТК, звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України 30.10.2016, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку згідно з ст. 44 КЗпП України. Підстава наказ «Про скорочення штату працівників» № 408-к від 23.08.2016, згода профспілкового комітету (протокол № 35 від 28.10.2016) (а.с. 60, 105-107).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів щодо персонального попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не був дотриманий двомісячний строк з моменту попередження про наступне вивільнення та звільненням позивача, а отже порушено порядок звільнення , передбачений ст. 49-2 КЗпП України.

Наявний у справі акт про відмову від підпису від 30.08.2016 був складений на підтвердження того факту, що у зв`язку з відсутністю вакантних посад майстра ВТК та інших посад відповідних їх кваліфікації, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було запропоновано переведення на посаду робітника виробничих лазень на період соціальної відпустки. ОСОБА_7 , ОСОБА_1 від запропонованих вакансій відмовились. Від підпису даного акту відмовились (а.с. 61). При цьому її відмова від підпису зафіксована підписами трьох осіб ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ).

Згідно з листом №01/12-572 від 19.06.2017 року на ім`я в.о. директора ВП «Шахта Привільнянська» Молодика В.І., на момент звільнення позивачки вакантних посад по іншим відокремленим підрозділам відповідних посаді майстра ВТК не було.

Водночас, як зазначено судом першої інстанції, відповідачем не було надано належних та достатніх доказів того, що на підприємстві дійсно не було вакантних посад, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та неприйняття на роботу у період вересень 2016 - жовтень 2016 року інших працівників, що спростовується письмовими поясненнями позивача та Таблицею № 5 «Відомості про трудові відносини осіб» та Звітом про суми нарахованої заробітної плати за період вересень 2016 року - жовтень 2016 року, наданих ДПІ у м. Лисичанську.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при звільненні позивача за скороченням штату встановлений законом порядок звільнення не був дотриманий, під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем були порушені вимоги ст. 42-1 КЗпП України, ст. 49-2 КЗпП України та пункту 8.5 розділу VIII Колективного договору, у т.ч. зі своєчасної виплати заробітної плати на день звільнення, а отже, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, заявлено обґрунтовано, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то судом першої інстанції було встановлено, що згідно з довідкою про заробітну плату № 24/1266 від 28.11.2016, наданою ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 170,23 грн., середньомісячне число робочих днів - 22 дні, а тому суд першої інстанції, з посиланням на положення Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , та врахуванням того, що у позивачки ОСОБА_1 період вимушеного прогулу, за який підлягає стягненню середній заробіток, складає з 31.10.2016 року по день ухвалення рішення - 16.08.2019 року, дійшов висновку про те, що розмір середнього заробітку складає з 01 листопада 2016 року по 31 липня 2019 року - 33 місяці х 170, 23 грн х 22 дні = 123 586, 98 грн; з 01 серпня по 16 серпня 2019 року - 12 робочих днів х 170, 23 грн. = 2042,76 грн, а всього середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 125 629, 74 грн.

Між тим, посилаючись на положення ч.1 ст.13 ЦПК України та залишивши заяву ОСОБА_1 від 16.08.2019 року про збільшення на час розгляду справи позовних вимог вимог до 164964грн без розгляду у зв`язку із пропуском строку подання, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах позовних вимог в розмірі 38982,67 грн, при цьому, розмір середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, визначив, як вважав останній, відповідно до положень постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , виходячи із середнього заробітку позивачки ОСОБА_1 за серпень та вересень 2016 року.

Колегія суддів щодо оскаржуваємої частини рішення, не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, адже до нього він дійшов поспішно, з певними порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно п.п.1-5 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу розглядається судом більше одного року не з вини останньої, оскільки позивачка ОСОБА_1 за захистом порушених трудових прав щодо звільнення з роботи 30.10.2016року, відповідно до наказу від 31.10.2016 року, звернулась до суду 29.11.2016 року, а.с.18.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), пунктом 2 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

На зазначені положення суд першої інстанції уваги не звернув та використав інформацію відповідача щодо середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за серпень-вересень 2016року в сумі 170,23грн, при тому, що ОСОБА_1 у серпні 2014року перебувала у відпустці і відпрацювала у цей місяць тільки 14 робочих днів, а.с.12.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без розгляду у зв`язку із пропуском строку подання заяви ОСОБА_1 від 16.08.2019 року про збільшення розміру заробітної плати до 164963 грн за час вимушеного прогулу станом на день розгляду справи- 16.08.2019 року, при тому, що судом першої інстанції було правильно визначено період вимушеного прогулу ОСОБА_1 - з 31 жовтня 2016 року по день ухвалення рішення 16.08.2019 року.

Статтею 235 КЗпП України та роз`ясненнями викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06.11.1992 року чітко визначено дії суду при ухваленні рішення про поновлення на роботі, зокрема зазначено про те, що орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Колегією суддів встановлено, що відповідно наданої відповідачем довідки від 26.11.2019року про середню заробюітну плату ОСОБА_1 , за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню ОСОБА_1 , заробітна плата ОСОБА_12 за вересень 2016 року складала 5232,75 грн, за серпень 2016 року- 3263,11 грн, але у серпні 2016 року позивачка відпрацювала тільки 14 робочих днів, а інші дні місяця перебувала у відпустці. Також ОСОБА_1 перебувала у відпустці у червні 2016 року та липні 2016 року, а тому, з урахуванням того, що останнім робочим днем ОСОБА_1 було 30.10.2016 року (не повний місяць) для підрахунку середнього заробітку та середньоденного заробітку ОСОБА_1 зазначені місяці не враховуються.

Як вбачається з вищезазначеної довідки два останніх місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 , в яких ОСОБА_1 відпрацювала усі передбачені графіком робочи дні є травень 2016 року - 19 робочих днів з оплатою роботи в сумі 5065,88 грн та квітень 2016 року - 21 робочих днів з оплатою в сумі 5097,45 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про плату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача від 26.11.2019 року заробіток позивачки ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, в які позивач відпрацювала усі передбачені графіком робочи дні є травень 2016 року - 19 робочих днів з оплатою роботи в сумі 5065,88 грн та квітень 2016 року - 21 робочих днів з оплатою в сумі 5097,45 грн.

Таким чином середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 5065,88 грн + 5097,45 грн :2 =5081,67 грн.

Кількість відпрацьованих днів за останніх два місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 складають 19+21= 40, а середньомісячна кількість робочих днів складає відповідно 40 : 2=20, звітси середньоденна заробітна плата складає 5081,67 :20= 254,08 грн або 5065,88+ 5097,45 : 40 = 254,08 грн.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі не оскаржується, то колегія суддів вважає, що відповідно до положень ст. 235 КЗпП України стягненню з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2016 року по день ухвалення рішення 16.08.2019 року, підлягає сума 177601,92грн.

Між тим, як вбачається з положень ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпорпяджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з письмових пояснень представника позивачки, заробітна плата за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 в сумі 164964 грн підрахована з урахуванням того, що підприємство за період знаходження позивачки ОСОБА_1 у вимушеному прогулі деякий час призупинило роботу та знаходилось у простої, про що відомостей відповідачем суду не надано, а тому з урахуванням позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 164964 грн, яка також зазначена і у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача, при цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення, чому, у данній частині, рішення суду першої інстанції відповідає.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що за доводами апеляційної скарги скаржником доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зазначеній позивачкою сумі.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині неповно з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки. викладені у рішенні судом першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а тому на підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_1 в частині розміру суми, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2474,46 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 16 серпня 2019 року змінити, збільшити визначений судом розмір стягнутої з Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 38982,67 грн до 164964 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля на користь держави судовий збір в сумі 2474,46 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13.12.2019 року.

Головуючий І. О. Дронська

Судді В. К. Гаврилюк

А. В. Яресько