Постанова

від 11.12.2019 по справі 826/2261/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2261/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.

за участю секретаря: Гундерука А.О.,

представників позивача Кершиса А.А., Панчука Ю.А.,

представника відповідача Заруцького Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГЕБЕРІТ ПЛАСТІКС ПРОДАКШН до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГЕБЕРІТ ПЛАСТІКС ПРОДАКШН звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в м. Києві від 20.07.2017 №0004921402, №0004931402, №0004941402 та №0004951402.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що процес виробництва та збуту продукції групи GEBERIT у період, який охоплений перевіркою, був побудований таким чином, що компанії, які спеціалізуються на виробництві продукції, до яких належить і позивач, займаються виключно виробництвом готової продукції, в той час, як уся діяльність, пов`язана із збутом, рекламою, просуванням, тощо, здійснюється компанією групи, що спеціалізується на збуті (ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ ) від імені, в інтересах та за рахунок компаній з виробництва продукції на території України на праві агентських договорів. За таких обставин, ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ надає позивачеві послуги зі взаємодії з покупцями, починаючи від їх пошуку, прийняття замовлення, оформлення необхідної документації та контролю відвантаження, післяпродажним (гарантійним) обслуговуванням продукції, формування плану обсягів виробництва, аналізу та оцінки динаміки реалізації продукції тощо, тобто в межах його господарської діяльності. Відтак, позивачем правомірно формувався податковий кредит з ПДВ за рахунок сум податку, сплачених контрагентом у складі ціни придбання послуг, а висновки контролюючого органу, про недоцільність таких правочинів є помилковими і грунтуються на припущеннях.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи в повній мірі підтверджується придбання позивачем у контрагентів послуг (рекламних, маркетингових досліджень та інших послуг) на підставі відповідних договорів та використання їх у власній господарській діяльності з метою подальшої реалізації товару (сантехніки, керамічних виробів) для більш ефективного продажу товару, що відповідають видам діяльності позивача за КВЕД.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свої доводи обґрунтовує тим, що на підставі наданих пояснень та первинних документів, позиція позивача полягає у залученні ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ до просування та збуту продукції за агентською схемою, тоді як витрати на маркетингові послуги щодо просування та збуту продукції, які надаються контрагентами-покупцями, розглядаються податковим органом як один з напрямків стимулювання збуту з можливістю отримання мотиваційних виплат у разі досягнення певних економічних показників закупівлі продукції. Разом із тим, надані до перевірки акти та звіти по операціям з ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ не доводять їх господарську необхідність та економічну доцільність для здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності, що повинна бути направлена на отримання доходу.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представники позивача проти цього заперечували, просили судове рішення залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 31.05.2017 по 21.06.2017 посадовими особами відповідача була проведена документальна виїзна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю САНІТЕК УКРАЇНА (код 33354514) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, за результатом якої складено акт від 29.06.2017 № 251/26-15-14-02-05/33354514.

Згідно висновків цього акта, виявлено порушення норм податкового законодавства, а саме:

- п.п. 14.1.27, пп.14.1.36.п. 14.1. ст. 14; п. 138.2. ст. 138, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 та п. 134 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 5219820 грн., в тому числі по періодам: за 2014 рік у сумі 3503978 грн., за 1 квартал 2017 року у сумі 1715842 гривень;

- п.п.14.1.27, п.14.1.36, п. 14.1. ст. 14; п. 138.2. ст. 138, п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 38 та п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 2039110 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік у сумі 1935846 грн., за 1 квартал 2017 року у сумі 103264 грн.;

- п. 198.3., 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 2714388 грн. в т.ч. по періодах: вересень 2016 - 1497325 грн., жовтень 2016 року - 35616 грн., листопад 2016 року - 445912 грн., грудень 2016 року - 460635 грн., лютий 2017 року - 274900 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що відображається в р. 24 'Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду Декларації з податку на додану вартість на загальну суму 341115 грн., в т.ч. за березень 2017р. на суму 341115 грн.;

- пп. 141.4.1, пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме: встановлено заниження показників задекларованих у рядку 23 - 25 Декларації з податку на прибуток за 2015 рік (від 26.02.2016 №9276201051) та уточнюючої Декларації (від 18.11.2016 № 9276931524) на загальну суму 3231,00 грн.

Такого висновку контролюючий орган дійшов виходячи з того, що агентська винагорода, що сплачується ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ щодо збуту та просування на ринку всього обсягу продукції ТОВ САНІТЕК УКРАЇНА , по своїй суті нічим не відрізняється від маркетингових послуг, наданих покупцями товару ТОВ САНІТЕК УКРАЇНА , що стимулюють збут та полягають у просуванні товару.

В подальшому, на підставі акта перевірки відповідачем 20.07.2017 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004921402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 548 888, 00 грн, в т.ч. за податковим зобов`язанням на суму 2 039 110, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 509 778, 00 грн;

- № 0004931402, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 5 219 820, 00 грн, в т.ч. за звітний період, за який подано декларацію: за 2014 рік на суму 3 503 978, 00 грн, за І кв. 2017 року на суму 1 715 842, 00 грн;

- № 0004941402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 397 985, 00 грн, в т.ч. за податковим зобов`язанням на суму 2714388,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 678 597, 00 грн;

- № 0004951402, яким завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 341 115, 00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 34 112, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем цих податкових повідомлень-рішень вони залишені без змін відповідно до рішення Державної фіскальної служби України від 25.09.2017 № 21310/6/99-99-11-01-01-25, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень не довів перед судом, що відносини позивача з його контрагентом не розкривають доцільність та необхідність агентських послуг для фінансово-господарської діяльності товариства, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ТОВ ГЕБЕРІТ ПЛАСТІКС ПРОДАКШН (попередня назва ТОВ САНІТЕК УКРАЇНА ) сформовані ним на підставі господарських операцій з ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ (попередні назви ТОВ СЛАВУТА ТРЕЙДІНГ , ТОВ САНІТЕК ТРЕЙДІНГ ).

Судом установлено, що між ТОВ Санітек Україна (Принципал), з однієї сторони, та ТОВ СЛАВУТА ТРЕЙДІНГ (Агент) укладено агентський договір від 15.01.2013 № 1АД, згідно з предметом якого Принципал надає Агенту право діяти в якості ексклюзивного представника на території, передбаченої п. 1.5 договору, з питань збуту і просування продукції, а Агент приймає ці повноваження на умовах, викладених в цьому Договорі. За належне виконання повноважень Принципал виплачує Агенту винагороду (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 6.3 Договору розмір щомісячної агентської винагороди складає 6% від загальної вартості продукції, відвантажуваної Принципалом з використанням повноважень Агента на користь покупців протягом одного місяця.

В подальшому, між ТОВ Санітек Україна (Принципал), з однієї сторони та ТОВ САНІТЕК ТРЕЙДІНГ (Агент) з іншої сторони, укладено агентський договір від 01.12.2015 № 2, аналогічного змісту.

Обсяг договірних зобов`язань ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ узгоджується із видами діяльності товариства, які відображені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Так, з-поміж іншого, видами діяльності цього контрагента є Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами (основний) (Код КВЕД 46.13); Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у. (Код КВЕД 82.99); Неспеціалізована оптова торгівля (Код КВЕД 46.90); Консультування з питань комерційної діяльності й керування (Код КВЕД 70.22); Рекламні агентства (Код КВЕД 73.11); Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки (Код КВЕД 73.20).

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов`язань за цими договорами щодо надання агентських послуг позивачем надано суду специфікації, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти, банківські виписки, які ретельно досліджені судом першої інстанції.

У відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43 ГК України встановлює свободу підприємницької діяльності, вказуючи, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг) як і витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання таких послуг можуть бути акти надання відповідних послуг або інші документи, що підтверджують фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Для врахування витрат на агентські послуги при обчисленні об`єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення операцій зі збуту, реклами та просування товарів (послуг), враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.

Слід зазначити, що законодавством не встановлено конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування. Відповідність задекларованих платником операцій критерію документального підтвердження вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників; документи, якими має оформлюватися господарська операція, визначаються з урахуванням законодавчих вимог та звичаєвої практики щодо оформлення певного виду господарської операції.

Виконання ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ своїх зобов`язань перед позивачем було супроводжено укладанням інших договорів на виготовлення, поставку і доставку поліграфічної продукції, про виконання робіт з виготовлення рекламної продукції та надання рекламних послуг, про надання послуг з маркетингового дослідження кон`юнктури ринку, тощо, які також досліджені судом першої інстанції з наданням відповідної оцінки.

Суд визнає, що здійснення господарської компетенції здійснюється позивачем, як суб`єктом господарювання на власний ризик, що означає його відповідальність за ефективність та доцільність прийнятих рішень, він самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Здійснення господарської компетенції знаходиться за межами контролю податкового органу.

Власне і судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією.

В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання товарів та послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності таких правовідносин, їх ефективності, впливу змістового наповнення таких відносин на результат діяльності платника.

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 21 травня 2019 року в справі № 826/11026/15.

Суд визнає, що надані контрагентом позивача агентські послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту та стимулювання споживчого попиту товарів, які виробляються саме позивачем, шляхом їх популяризації серед кінцевих споживачів, що свідчить про господарський характер цих послуг для позивача, отже зміст придбаних позивачем у послуг відповідає основній господарській діяльності позивача.

Стосовно доводів апелянта про тотожність природи агентської винагороди ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ із мотиваційними виплатами, внаслідок наданих маркетингових послуг, наданих покупцями товару ТОВ ГЕБЕРІТ ПЛАСТІКС ПРОДАКШН , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За встановленими обставинами справи, позивачем з-поміж іншого, укладались договори поставки з безпосередніми покупцями продукції, як то договір поставки від 30.12.2015 № 2/АК-16, укладений з ТОВ АКВЕА .

Як вказує позивач, такі договори є типовими, та укладаються від його імені ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ в рамках агентських договорів, це також випливає і зі змісту самих договорів.

В пункті 5.1. ст. 5 договорів поставки з покупцями (дилерами та дистриб`юторами) визначено, що покупець може надавати Продавцю маркетингові послуги, що стимулюють збут та полягають у просуванні товару. За надання маркетингових послуг Продавець здійснює їх оплату на користь Покупця у вигляді мотиваційних виплат.

Мотиваційні виплати можуть бути нараховані за виконання місячного/квартального/річного плану закупівель товару. Документом, що підтверджує факт отримання мотиваційних виплат є відповідний акт, який містить всі складові первинного документу.

Аналізуючи зміст договору № 2/АК-16, колегія суддів погоджується із доводами позивача про хибність висновку контролюючого органу про те, що агентська винагорода, яка виплачується на користь ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ щодо збуту та просування всього обсягу продукції позивача по суті нічим не відрізняється від маркетингових послуг, наданих безпосередніми покупцями товару.

Такий висновок не відображає характер реальної економічної взаємодії двох суб`єктів господарювання.

Мотиваційні виплати на користь безпосередніх покупців (дилерів і дистриб`юторів) є лише винагородою за обсяги закупівель і стимулюючим елементом для збільшення обсягів продажів.

Дилери і дистриб`ютори не здійснюють заходів з рекламування продукції позивача, не проводять маркетингові дослідження, не аналізують попит і пропозицію тощо, а лише забезпечують певні обсяги закупівель, що і було підставою для проведення мотиваційних виплат.

В основу конструювання договірних положень з дилерами і дистриб`юторами позивачем була закладена позиція ДФС України, викладена в узагальнюючій податковій консультації від 15.02.2012 року № 123, згідно якої методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб`ютори). Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб`юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут .

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на врахування цих витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов`язання на суму податку, сплаченого ним у зв`язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презюмує здійснення господарських операцій, що є об`єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності

Відтак, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати на сплату наданих ТОВ ГЕБЕРІТ ТРЕЙДІНГ агентських послуг підтверджені належним чином складеними первинними документами та були спрямовані на забезпечення збуту та просування на ринку продукції, яка виробляється позивачем, отже, такі витрати безпосередньо пов`язані із господарською діяльністю позивача, що свідчить про безпідставність висновків податкового органу про недоцільність витрат по таких операціях.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаних позивачем послуг, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання послуг та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень. Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитись із розміром судових витрат, присуджених судом першої інстанції до стягнення з відповідача.

В позовній заяві ТОВ ГЕБЕРІТ ПЛАСТІКС ПРОДАКШН просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2017 року № 0004921402, № 0004931402, № 0004951402, № 0004941402 на загальну суму 11 536 920, 00 грн. З огляду на ціну позову, ставка судового збору за подання адміністративного позову має становити 173 053, 08 грн (11 536 920, 00 грн * 1,5%), отже саме цю суму належить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, не зважаючи на те, що позивачем помилково сплачено більший розмір судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року - змінити в частині суми судових витрат, присуджених до стягнення, зазначивши вірну суму судового збору 173 053, 08 грн (сто сімдесят три тисячі п`ятдесят три гривні 08 коп.).

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 13 грудня 2019 року.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк