Постанова

від 13.12.2019 по справі 314/1435/17(2-а/314/119/2017)

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2019 року

Київ

справа №314/1435/17(2-а/314/119/2017)

адміністративне провадження №К/9901/55786/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2397/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Петромихайлівське" до Державного реєстратора виконкому Вільнянської міської Ради Запорізької області Воробйової М.О., Виконавчого комітету Вільнянської міської ради, треті особи: Селянське (фермерське) господарство "Нєга", Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання дій протиправними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Нєга" на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Беспалько Т.Д., та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шлай А.В., суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство "Петромихайлівське" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 31774567 від 7 жовтня 2016 року та дії державного реєстратора Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області Воробйової М.О. по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису №16800105 від 3 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права оренди на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,4132 га кадастровий №2321586800:04:002:0101, що виникло на підставі договору оренди землі від 14 вересня 2016 року та додаткової угоди до нього від 28 вересня 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що Держреєстратор, ухвалюючи оскаржуване рішення, здійснив реєстрацію права оренди земельної ділянки, щодо якої вже було зареєстровано право оренди за іншим суб`єктом, право землекористування якого не було припинено.

Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, позов задоволено.

Суди встановили, що відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю, виданим Вільнянською районною Радою народних депутатів 22.07.1999 серія №000596 землі площею 4897,7 га передано у колективну власність Відкритому акціонерному товариству Петромихайлівське . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №886. Відповідно до п.1.2 Статуту позивача найменування ВАТ Петромихайлівське змінено на ПрАТ Петромихайлівське .

Згідно листа Відділ у Вільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.10.2017 № 0-8.26-1924/105-17 земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим №2321586800:04:002:0101 входила до земель колективної власності, що були передані ВАТ Петромихайлівське відповідно до Державного акту на паво колективної власності на землю серії №000596.

Разом з цим, державним реєстратором Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області Воробйовою М.О. 03 жовтня 2016 року (запис в спеціальному розділі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №16800105) за С(Ф)Г Нєга було здійснено державну реєстрацію права оренди на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,4132 га кадастровий №2321586800:04:002:0101, що виникло на підставі договору оренди землі від 14 вересня 2016 року, укладеного між Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) та ПП АФ ЛАН (орендар) та додаткової угоди про зміну сторони договору від 28 вересня 2016 року.

Державна реєстрація здійснена на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області Воробйової М.О. №31774567 від 07.10.2016.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та діями державного реєстратора, вважаючи свої права порушеними, ПАТ "Петромихайлівське" звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки реєстратор обмежившись перевіркою інформації виключно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, які не містили відомостей про реєстрацію правочинів, укладених до 1 січня 2013 року, внаслідок чого відбулась подвійна реєстрація права оренди на одну і ту саму земельну ділянку, чим було порушено права позивача.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Селянське (фермерське) господарство "Нєга" оскаржило їх у касаційному порядку. Просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (у вказаній редакції) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у відповідній редакції) правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, сама по собі участь суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Якщо порушення своїх прав позивач, як юридична особа, вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її майнових прав та/або обов`язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами господарського судочинства.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права на земельну ділянку і відсутністю такого права у СФГ "Нєга" і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача і СФГ "Нєга" щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї самої земельної ділянки.

Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто остання була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі якого прийнято оспорюване рішення.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди. Такий спір має приватноправовий характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 823/2043/16 та від 5 червня 2019 року у справі № 823/2049/16.

За суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Нєга" задовольнити частково.

Постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі №314/1435/17 - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду