Постанова

від 11.12.2019 по справі 374/274/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 374/274/18-ц

провадження № 61-13082св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., , Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центр захисту дітей Наші діти

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В.,

Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру захисту дітей Наші діти про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 10 травня 2018 року вона була прийнята на роботу до Центру захисту дітей Наші діти на посаду вихователя. 31 липня 2018 року була звільнена із займаної посади на підстав пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із встановленою невідповідністю займаній посаді протягом іспитового строку.

Посилаючись на незаконність свого звільнення, оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою й, відповідно, іспитовий строк на неї не розповсюджується, крім того при прийняті на роботу її не було повідомлено про іспитовий строк, ОСОБА_1 просила скасувати наказ відповідача № 44-К від 25 липня 2018 року про її звільнення, поновити її на посаді вихователя Центру захисту дітей Наші діти , стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 серпня 2018 року й по день ухвалення рішення суду, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 509 грн 19 коп., а також 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня

2018 року у складі головуючого судді Козіної С. М., позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Центру захисту дітей Наші діти

№ 44-К від 25 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя Центру захисту дітей Наші діти на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вихователя Центру захисту дітей Наші діти .

Стягнуто з Центру захисту дітей Наші діти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті після відрахувань ПДФО та військового збору, за період з 01 серпня 2018 року по

20 грудня 2018 року, в розмірі 49 900 грн 62 коп. та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем у порушення вимог статті 26 КЗпП України при прийнятті на роботу позивача, яка є внутрішньо переміщеною особою, було встановлено випробувальний строк.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу Центру захисту дітей Наші діти задоволено. Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 20 грудня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства. При прийнятті на роботу позивач не повідомила про те, що є внутрішньо переміщеною особою та не надала відповідну довідку, а відповідач відповідно до вимог статті 25 КЗпП України не мав права вимагати від ОСОБА_1 інші документи, ніж ті, що визначені статтею 24 КЗпП України, й, відповідно, правомірно встановив випробування, про що зазначено в наказі про прийом на роботу, з яким позивач ознайомлена у встановленому порядку.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що позивача не було ознайомлено з тим, що вона приймається на роботу з випробуванням, при цьому відповідач не з`ясував її належність до категорії осіб, відносно яких іспитовий термін не встановлюється. Поза увагою суду також залишено те, що позивача звільнено без жодного пояснення та повідомлення, без погодження із засновником відповідача, що свідчить про незаконність звільнення, чим в свою чергу позивачу завдано моральної шкоди. Крім того, відсутність підстав для звільнення позивача підтверджено висновком громадської спілки Українська мережа за права дитини .

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2019 року Центр захисту дітей Наші діти подало відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що відповідач при укладенні трудового договору з позивачем не був обізнаний, що остання має статус внутрішньо переміщеної особи й, відповідно, правомірно, із дотриманням вимог статті 26 КЗпП України, встановив їй випробувальний термін, про що ОСОБА_1 під розписку була ознайомлена, не зазначивши при цьому жодних заперечень. Наказ про звільнення позивача підписаний безпосередньо директором засновника Центру захисту дітей Наші діти , яка виконувала повноваження директора Центру захисту дітей Наші діти на час відсутності останньої, що свідчить про згоду засновника на звільнення ОСОБА_1 та дотримання вимог трудового законодавства роботодавцем.

02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала пояснення на відзив Центру захисту дітей Наші діти , у яких зазначила про незаконність свого звільнення і неправомірність дій директора Центру захисту дітей Наші діти .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи № 374/274/18-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Центру захисту дітей Наші діти про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Установлено, що ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа (довідка № 0000106158 від 06 лютого 2017 року).

Відповідно до наказу Центру захисту дітей Наші діти № 25-к від 10 травня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на тимчасову роботу на посаду вихователя на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11 травня 2018 року по 18 липня 2020 року з випробувальним терміном 3 (три) місяці з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 10 травня 2018 року, про що свідчить її власноручний підпис на ньому.

У заяві про прийняття на роботу ОСОБА_1 не зазначила про свій статус внутрішньо переміщеної особи, не надала відповідачу відповідну довідку й не зазначила таких відомостей у автобіографії, відсутні такі відомості й в особовій справі позивача.

Протоколом № 01/2018 засідання спеціалістів супроводу Центру захисту дітей Наші діти від 20 липня 2018 року ухвалено припинити співпрацю з ОСОБА_1 , оскільки рівень її професійної підготовки є недостатнім для виконання завдань та обов`язків вихователя.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення

31 липня 2018 року у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді під час строку випробування.

Згідно з актом комісії у складі директора засновника ОСОБА_4 , директора центру ОСОБА_5 секретаря ОСОБА_6 від 20 липня 2018 року, ОСОБА_1 відмовилася отримати повідомлення про звільнення.

25 липня 2018 року Центром захисту дітей Наші діти видано наказ № 44-К про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України.

Наказ від 25 липня 2018 року № 44-К підписано директором засновника Центру захисту дітей Наші діти ОСОБА_4 , яка відповідно до розпорядження від 05 червня 2018 року № 04/2018 виконувала обов`язки директора Центру захисту дітей Наші діти ОСОБА_5 на час відсутності останньої.

Того ж дня складено акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитись із наказом про звільнення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частин першої, третьої статті 24 КЗпП Українитрудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку , а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність,кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи (частина друга статті 24 КЗпП України).

Відповідно до стаття 25 КЗпП України при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження,реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

З метою перевірки відповідності працівника роботі, на яку він приймається, при укладенні трудового договору може бути встановлене випробування.

Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю України (частини перша, друга статті 26 КЗпП України).

Так, граничні строки випробування при прийнятті на роботу визначені статтею 27 КЗпП України, відповідно до частини першої якої строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, шести місяців.

Умова про випробування буде вважатися законною у таких випадках: 1) умова про випробування внесена в письмово оформлений трудовий договір і повторена у наказі про прийняття на роботу; 2) умова про випробування застережена в заяві про прийняття на роботу і повторена в наказі про прийняття на роботу; 3) умова про випробування не міститься в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений під розписку до початку роботи; 4) умова про випробування не застережена в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений після початку роботи і при цьому він не заперечував проти внесення в наказ такої умови.

Частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Термін невідповідність означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.

Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути лише невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.

При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.

Враховуючи зміст вищевказаних норм права і беручи до уваги, що умова і строк випробування були відображені в наказі про прийняття позивача на роботу, з яким остання ознайомлена в установленому порядку, при цьому про свій статус внутрішньо переміщеної особи не повідомила та не надала на підтвердження цього відповідну довідку, а відповідач в силу вимог статті 25 КЗпП України позбавлений права вимагати документи, не передбачені частиною другою статті 24 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що встановлення строку випробування при прийнятті ОСОБА_1 на роботу відбулось з дотриманням вимог частини першої статті 26 КЗпП України.

Крім того, наказ про прийняття на роботу з випробувальним терміном ОСОБА_1 не оскаржується.

Також є правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки відповідно до вимог статті

28 КЗпП України відповідачем було встановлено невідповідність

ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі, її належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про майбутнє звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, звільнення проведено у межах строку випробування, що свідчить про дотримання Центром захисту дітей Наші діти вимог чинного трудового законодавства при звільненні

позивача.

З урахуванням викладеного не підлягають задоволенню й похідні вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Аргументи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, щодо її не повідомлення про майбутнє звільнення, а також про причини звільнення є необґрунтованими і спростовуються актом комісії у складі директора засновника ОСОБА_4 , директора центру ОСОБА_5 секретаря ОСОБА_6 від 20 липня 2018 року, відповідно до якого остання відмовилася отримувати повідомлення про звільнення.

Доводи ОСОБА_1 про те, що її звільнення не погоджено із засновником центру спростовуються тим, що наказ про її звільнення підписано директором засновника центру ОСОБА_4, яка здійснювала поточне керівництво Центром захисту дітей Наші діти на час тимчасової відсутності директора центру, що свідчить про наявність такої згоди.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував норми матеріального права, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило