Рішення

від 13.12.2019 по справі 120/3027/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 грудня 2019 р. Справа № 120/3027/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка Михайла Васильовича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "СУПРЕМА" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року до суду надійшла позовна заява Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "СУПРЕМА" про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 43633,33 грн. та нарахованої пені за прострочення терміну сплати санкцій в сумі 3848,46 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач у 2018 році не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 43633,33 грн. Відтак, позивач нарахував відповідачу пеню за прострочення терміну сплати санкцій в розмірі 3848,46 грн. та звертається до суду з позовом про стягнення спірної заборгованості в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

02.12.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №56134), в якому представник ПП "СУПРЕМА" просить суд відмовити у задоволенні даного позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що у 2018 року підприємством у визначеному порядку створено вакансію для працевлаштування людей з інвалідністю, подано звітність форми № 3-ПН та повідомлено про наявність відповідної вакансії центр зайнятості. Крім того, відповідач вказує на те, що своєчасно подав звітність форми 10-ПІ, діяв сумлінно та жодній особі з інвалідністю не відмовив у працевлаштуванні, що свідчить про виконання зобов`язань, що виникають на підставі статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю", а тому вважає, що до нього не може бути застосовано відповідальності у виді сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання згаданих вимог законодавства. Також у відзиві та одночасно у поданому цього ж дня клопотанні (вх. № 56135), відповідач додатково вказав, що позивач пропустив строк звернення до суду і викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок про визнання поважними причини пропуску такого строку є передчасним, у зв`язку з чим просив залишити даний позов без розгляду.

Ухвалою суду від 13.12.2019 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності встановив наступне.

21.01.2019 ПП "СУПРЕМА" сформувало та подало позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік, згідно з яким: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", теж самостійно розрахована відповідачем і становить 1 (одна) особа.

Так, Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що оскільки ПП "СУПРЕМА" не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця, до нього слід застосувати адміністративно-господарські санкції у розмірі однієї середньої річної заробітної плати на одного штатного працівника за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю, а саме санкції у розмірі 43633,33 грн.

Крім того, на думку позивача, за порушення термінів сплати зазначених санкцій ПП "СУПРЕМА" зобов`язане сплатити пеню у розмірі 3848,46 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2019 року у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 року № 223, по день звернення до суду з цим позовом.

Однак, суд не погоджується з наведеними доводами позивача і вважає, що достатніх правових підстав для стягнення з відповідача спірних адміністративно-господарських санкцій та нарахованої пені не має.

Так, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 18-1 вказаного Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітним і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Згідно пунктів 5 та 6 розділу 1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Отже, згідно діючих положень Наказу № 316 звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше ніж через 3 робочих дні з дати відкриття вакансії.

Так, судом встановлено, ПП СУПРЕМА перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ у відповідача в 2018 році середньооблікова чисельність штатних працівників становила 18 осіб, серед яких за даними звіту немає працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Отже, відповідач формально не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ПП "СУПРЕМА" впродовж звітного періоду (2018 року) повідомляло Вінницьку районну філію Вінницького обласного центру зайнятості, зокрема у спосіб подання звітності за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 06.03.2018 року.

Так, на запит позивача № 01-10/152 від 18.03.2019 року Вінницький обласний центр зайнятості надав відповідь за № 03-13/1466-19 від 17.04.2019, згідно із якою відповідач протягом 2018 року подавав первинний звіт за формою № 3-ПН, в якому відобразив наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою "прибиральник службових приміщень". Водночас, судом встановлено, що на вказану вакансію центром зайнятості було скеровано трьох шукачів роботи, однак такі особи ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) самостійно відмовилися від запропонованої роботи.

Більше того, за змістом цієї відповіді слідує, що в 2018 році відповідач приймав участь у ярмарку вакансій, організовану центром зайнятості (23.04.2018р.) та 30.11.2018 року брав участь у засіданні круглого столу до Дня інвалідів. При цьому, доказів, які б підтверджували відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів з числа безробітних в матеріалах справи відсутні і таких позивачем надано не було.

За наведеного вище суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги чинного законодавства щодо подання у встановленому порядку інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості, при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень. Зокрема, на протязі 2018 року, відповідач відкрив вакансію для працевлаштування інвалідів, про що повідомив центр зайнятості шляхом подання звіту форми № 3-ПН, та підтверджував цю вакансію до кінця року - по 28 грудня 2018 року, на яку інвалід працевлаштований не був з причин, які не залежали від відповідача.

В силу положень ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

У свою чергу позивач, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, помилково не врахував, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 08.08.2019 у справі № 805/1436/16-а, яка є обов`язковою для врахування судами при застосування подібних норм права.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відомості про вжиття ним усіх можливих для цього заходів по інформуванню органів державної влади з питань праці та соціальної політики щодо направлення для працевлаштування інваліда на створене робоче місце, суд приходить до переконання, що ПП СУПРЕМА здійснило усі належні заходи для недопущення вчинення ним господарського правопорушення. Залишення на підприємстві вакантним робочого місця для працевлаштування інваліда через відсутність осіб-інвалідів, які б виявили бажання працевлаштуватися не може ставитися в провину відповідачу.

Таким чином в контексті даної спірної ситуації не вбачається вини відповідача у не працевлаштуванні інвалідів, як наслідок, в діях останнього і відсутній склад правопорушення, пов`язаного із невиконанням нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи вище викладене, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в сумі 43633,33 грн. відносно відповідача відсутні. Як наслідок відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3848,36 грн.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ: 13308892, місцезнаходження: вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, 21037);

Відповідач: Приватне підприємство СУПРЕМА (код ЄДРПОУ: 20086245, місцезнаходження: вул. Будівельна, буд. 19, смт. Стрижавка, Вінницька область, 23210).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович