Постанова

від 12.12.2019 по справі 191/3389/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 191/3389/13-ц

провадження № 61-35713св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватне підприємство Агропак , селянське (фермерське) господарство Алгіз ,

треті особи: селянське (фермерське) господарство Мисливське , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 25 серпня 2015 року у складі судді Черкавої Н. Т., ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 23 жовтня 2015 року у складі судді Черкавої Н. Т., рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 22 грудня 2016 року у складі судді Прижигалінської Т. В., та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства Агропак (далі - ПП Агропак ), селянського (фермерського) господарства Алгіз (далі - СФГ Алгіз ) про визнання права власності на нежитлові будівлі свиновідгодівельного комплексу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 березня 1995 року Синельниківською районною радою народних депутатів Дніпропетровської області зареєстровано статут селянського (фермерського) господарства Мисливське (далі - СФГ Мисливське ), зареєстрованого 28 липня

1992 року. Відповідно до пункту 2.1. Розділу 2 Статуту засновником селянського (фермерського) господарства є фізична особа ОСОБА_1

26 листопада 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 12161170004000019 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - СФГ Мисливське на підставі рішення господарського суду Дніпропетровсько області від 15 листопада 2012 року про припинення юридичної особи, що пов`язане з банкрутством юридичної особи.

СФГ Мисливське на праві власності належало нерухоме майно - нежитлова будівля свиновідгодівельного комплексу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

01 березня 2011 року між ПП Агропак та СФГ Алгіз був укладений договір оренди № 1, за умовами якого вказане нерухоме майно передано у строкове оплатне користування.

ОСОБА_1 як власник орендованого нерухомого майна неодноразово звертався до відповідачів із вимогою про відшкодування йому одержаної орендної плати за договором оренди № 1 від 01 березня 2011 року, проте такі виплати проведені не були.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 серпня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на нежитлові будівлі свиновідгодівельного комплексу, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 .

У серпні 2015 року ліквідатор СФГ Мисливське Талан Р. Г. звернувся до суду із заявою про скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05 травня 2015 року поновлено провадження у справі № Б24/2/15 про банкрутство СФГ Мисливське , поновлено повноваження арбітражного керуючого Талана Р. Г. та продовжено строк ліквідаційної процедури, а тому вважав, що майно повинно бути повернуто селянському (фермерському) господарству з метою належної реалізації в процедурі банкрутства і задоволення вимог кредиторів.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2015 року відкрито провадження за нововиявленими обставинами за заявою ліквідатора СФГ Мисливське Талана Р. Г.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року заяву ліквідатора СФГ Мисливське Талана Р. Г. задоволено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року, виправлене ухвалою від 09 серпня 2013 року, скасовано за нововиявленими обставинами, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року залучено до розгляду справи СФГ Мисливське в якості третьої сторони.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року залучено до розгляду справи ОСОБА_2 у якості третьої особи.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано недоведеністю порушення прав позивача, оскільки вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а тому права ОСОБА_1 не підлягають захисту в порядку статті 392 ЦК України.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував права і обов`язки сторін, обставини справи, надав належну оцінку доводам учасників судового процесу на підставі допустимих доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального прав, просить скасувати ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2015 року, ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відмовлено у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року та витребувано Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу № 191/3389/13-ц.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла справа №191/3389/13-ц.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК Україникасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження та задоволення заяви про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, не звернув належної правової уваги на те, що така заява подана особою, яка не мала права звертатися до суду в такий спосіб, оскільки не брала участі у справи.

Судом проігноровано обрання заявником невірного способу захисту та положення статті 362 ЦПК України, якої чітко передбачено, що заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані лише сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Разом із тим, ліквідатор СФГ Мисливське Талан Р. Г. стороною у справі за позовом

ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлові будівлі свиновідгодівельного комплексу не був.

Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України взагалі не розглянув доводи апеляційної скарги в цій частині та, відповідно, не надав належного обґрунтування, мотивів та норм закону, якими він керувався, залишаючи без розгляду заперечення проти ухвал про відкриття провадження у справі за нововиявленими обставинами та призначення справи до судового розгляду .

Крім того, розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірне майно 20 листопада 2015 року було реалізовано належним чином на підставі договору купівлі-продажу. Проте ця обставина є не нововиявленою, а новою, оскільки не існувала на час розгляду справи у 2013 році, тому жодним чином не могла бути врахована судом при ухвалені рішення від 31 липня 2013 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством Синельниківське міжміське бюро технічної інвентаризації № 33330063 від 29 лютого 2012 року свиновідгодівельний комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить СФГ Мисливське на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області

від 18 жовтня 2011 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 грудня

2011 року та рішенням Вищого господарського суду України від 11 грудня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2012 року затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора

СФГ Мисливське , ліквідовано юридичну особу СФГ Мисливське .

Згідно з пунктом 6 статті 31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом вимоги не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Припинено повноваження ліквідатора у справі Б24/2/05 про банкрутство СФГ Мисливське арбітражного керуючого Талана Р. Г. Провадження у справі припинено. У результаті ліквідаційної процедури загальна сума не погашених кредиторських вимог СФГ Мисливське становить 6 691 525,74 грн.

26 листопада 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 12161170004000019 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи

СФГ Мисливське на підставі судового рішення про припинення юридичної особи, що пов`язане з банкрутством юридичної особи, запис про яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються повідомленням державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Солонини А. Л. про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи вих. № 21 від 26 листопада 2012 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05 травня

2015 року скасована ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2012 року про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу СФГ Мисливське , поновлено повноваження арбітражного керуючого Талана Р. Г., продовжено строк ліквідаційної процедури до 05 листопада 2011 року.

Строк ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора неодноразово було продовжено.

20 листопада 2015 року між СФГ Мисливське в особі ліквідатора

Талана Р. Г. та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала 1/2 нерухомого майна - свиновідгодівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що станом на

21 березня 2016 року державна реєстрація юридичної особи

СФГ Мисливське припинена у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Звертаючись до суду із заявою про скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року за нововиявленими обставинами, ліквідатор СФГ Мисливське Талан Р. Г. посилався на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від

05 травня 2015 року, якою поновлено провадження у справі № Б24/2/15 про банкрутство СФГ Мисливське , поновлено повноваження арбітражного керуючого Талана Р. Г. та продовжено строк ліквідаційної процедури.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши всі аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності порушення прав позивача, оскільки вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а тому права ОСОБА_1 не підлягають захисту в порядку статті 392 ЦК України.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року ліквідовано юридичну особу селянське (фермерське) господарство Мисливське с. Цигановка Синельниківського району, та встановлено, що під час проведення ліквідаційної процедури, відповідно до рішення комітету кредиторів банкрута від 20 грудня 2006 року та вимог чинного законодавства ліквідатором 20 листопада 2015 року укладено з ОСОБА_2 нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нерухомого майна - свиногодувального комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Майно банкрута належним чином реалізовано, кошти направлені на погашення кредиторської заборгованості відповідно до реєстру вимог кредитора.

Звертаючись до суду із позовом про визнання права власності, ОСОБА_1 посилався на те, що майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його статуту.

Разом із тим, судами встановлено, що у результаті ліквідаційної процедури в справі № Б24/2/05 було продано все майно С(Ф)Г Мисливське , а кошти, одержані від продажу майна фермерського господарства, були спрямовані на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , загальна сума не погашених кредиторських вимог С(Ф)Г Мисливське становить 6 691 525, 74 грн.

Тобто, повного задоволення вимог кредиторів С(Ф)Г Мисливське у справі Б/24/2/05 не відбулося за недостатністю майна та коштів банкрута, нежитлова будівля свиновідгодівельний комплекс, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не залишилася як майно, яке могло б бути розподілено між членами фермерського господарства, тому ОСОБА_1 не мав права на таке майно, яке було реалізоване в процедурі банкрутства С(Ф)Г Мисливське ОСОБА_2., що підтверджується договорами купівлі-продажу вищевказаного комплексу та Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в установленому законом порядку ОСОБА_1 не набув права власності на спірне нерухоме майно, отже й не може бути визнане зазначене право у судовому порядку на підставі положень статті 392 ЦК України, оскільки з позовом про визнання права власності до суду може звернутися виключно власник майна.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що обставина реалізації спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 20 листопада 2015 року не є нововиявленою, не заслуговують на увагу, оскільки нововиявлені

обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняСинельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров