Рішення

від 05.12.2019 по справі 184/291/17

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/291/17

Номер провадження 2/184/7/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Гукової Р.М,

за участю секретаря судового засідання - Батрак Л.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Покровського ремонтно-механічного заводу (Дніпропетровська обл., м. Покров, вул..Першотравнева, 1-15) про визнання незаконними та протиправними дії посадових осіб, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Орджонікідзевського міського суду з позовною заявою до відповідача, відповідно до якої з урахуванням поданих уточнень, просить визнати незаконними та протиправними дії посадових осіб ТОВ ПРМЗ щодо ОСОБА_4 стосовно порушення трудових прав; встановити, що в період з 08 березня 2013р. по 22.08.2017р. ОСОБА_4 працював на посаді охоронця ТОВ ПРМЗ ; зобов`язати ТОВ ПРМЗ внести зміни в трудову книжку , змінивши записи про займану посаду з підсобний робочий на охоронець та стягнути з ТОВ ПРМЗ на користь позивача заробітну плату у розмірі 76 427,78 грн. без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, проте не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності за період з 08.03.2013р. по 22.08.2017р. та компенсацію за невикористані відпустки в період з 08.03.2013р. по 22.08.2017р.

В обґрунтування своїх позовних вимог, які у повному обсязі підтримані у судовому засіданні його повноважним представником, позивач посилається на те, що він є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням. У березні 2013 року позивач звернувся до посадових осіб ТОВ ОРМЗ з метою працевлаштуватися на посаду охоронця в ТОВ ОРМЗ . Менеджер з персоналу ТОВ ОРМЗ ОСОБА_5 зазначила перелік документів, який необхідно надати. Позивачем власноруч написано заяву про прийняття на посаду охоронця та надано всі документи, які вимагала ОСОБА_5 , в тому числі і довідку з КЗ Центр первинної допомоги м. Орджонікідзе про те, що ОСОБА_4 може працювати повний робочий день з нічними змінами. Однак, через короткий проміжок часу, близько однієї чи двох хвилин після того, як він вийшов з кабінету ОСОБА_5 наздогнала ОСОБА_4 і пояснила, що зробила невірний запис на його заяві про прийняття на роботу чи допустила іншу помилку та попросила підписати чистий бланк заяви про прийняття на роботу, який вона заповнить самостійно. На той момент позивач був впевнений в порядності працівників ТОВ ОРМЗ , тому виконав прохання і підписав чистий бланк заяви про прийняття на роботу. Після цього позивач почав працювати на посаді охоронця ТОВ ОРМЗ , виконував всі функціональні обов`язки охоронця згідно встановленого на товаристві графіку виходу на зміни та отримувати заробітну плату. Також з ним, як з охоронцем було проведено інструктаж з техніки безпеки, гігієни праці і протипожежної охорони, видано спецодяг як і всім іншим охоронцям, ознайомлено із посадовою інструкцією охоронця.

З часом у спілкуванні зі своїми колегами охоронцями позивач дізнався, що його заробітна плата суттєво відрізняється (була менша на 200-300 гривень) від заробітної плати інших охоронців. Згідно довідки бухгалтерії він встановив, що працевлаштований на посаді підсобного робітника, а не охоронця, а також з`ясував, що без відома позивача в липні 2013 року його відправлено у відпустку без збереження заробітної плати. Для з`ясування вказаних обставин він звернувся до ОСОБА_2 , який запропонував позивачу заднім числом написати заяву на відпустку без збереження заробітної плати та заяву про звільнення за власним бажанням з займаної посади, на що позивач відмовився.

30 серпня 2013 року позивач прибув на зміну згідно з встановленим на товаристві графіком роботи охоронців, однак старший зміни охорони ОСОБА_6 пояснив, що відповідно до усної вказівки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заборонено допускати до роботи охоронця, а також - допуск на територію заводу ТОВ ОРМЗ ОСОБА_4 дозволено виключно за тимчасовою перепусткою як сторонній особі. На територію заводу ТОВ ОРМЗ його не допустили. У цей же день, близько 8 години 30 хвилин на його мобільний зателефонував ОСОБА_2 і зазначив, що через небажання ОСОБА_4 звільнятися без проблем, він буде виконувати роботу підсобного робітника, а не охоронця. Позивач відмовився виконувати обов`язки підсобного робітника. Також, 30.08.2013р. о 9:25 год. позивач знову прибув на територію заводу ТОВ ПРМЗ із заявою, відповідно до якої просить керівництво вирішити питання щодо порушення його трудових прав, однак на товаристві відмітку про отримання даної заяви на примірнику позивача не проставили, зважаючи на що вказана заява була надіслана на адресу відповідача засобами поштового зв`язку. Однак, посадові особи відповідача жодних дій, передбачених чинним законодавством, щодо досудового вирішення трудового спору не вжили чим суттєво затягнули вирішення вказаного спору, що свідчить про протиправність та незаконність дій посадових осіб ТОВ ПРМЗ . Згідно наказу від 22.08.2017р. №54-К його було звільнено з посади підсобного робочого з 22.08.2017р. з відшкодуванням компенсації за невикористану відпустку.

Також позивач посилається на те, що відповідач обліковував його як працюючого інваліда з метою отримання податкових пільг чи уникнення штрафних санкцій всупереч вимог чинного законодавства, що свідчить про неправомірність дій посадових осіб відповідача.

Так, позивач вказує на те, що заява про прийняття на роботу на посаду підсобного робочого ним не писалась та не підписувалась, заява про встановлення йому неповного робочого дня ним не складалась та товариству не надавалась, наказ про прийняття його на роботу, наданий відповідачем суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми та змісту, фактично він працював на посаді охоронця, що на думку позивача є підставою для задоволення його позовних вимог та стягнення із відповідача компенсації за вимушений прогул у розмірі, наведеному у розрахунку позивача.

Разом з позовною заявою позивач надав клопотання про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою, з огляду на наявність поважних причин, які унеможливлювали звернення до суду із вказаним позовом у передбачений ст.233 КЗпП України строк, зокрема, позивач вказує на те, що він являється інвалідом 3 групи, а тому через проблеми із здоров`ям, скрутне матеріальне становище та необхідність зібрання доказів, вказаний строк ним був пропущений. Крім того, у судовому засіданні повноважний представник позивача вказав на те, що 20.12.2017р. ним були подані уточнення до первісної позовної заяви, відповідно до яких змінено предмет позову, а тому з урахуванням викладеного, а також дати отримання трудової книжки позивачем, вважає, що клопотання про поновлення строку на звернення до суду підлягає до задоволення у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Представник позивача просив розглянути вказану справу за відсутності позивача однак за його участю як повноважного представника позивача.

Відповідач, згідно відзиву на позов та наданих у судовому засіданні пояснень його повноважними представниками, проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зокрема відповідач вказує на те, що при оформленні позивача на роботу у товаристві були дотримані всі вимоги чинного трудового законодавства, позивач був влаштований згідно поданої ним та власноручно заповненої заяви про прийняття на роботу на неповний робочий день на посаду підсобного робочого, виконував роботу підсобного робочого та отримував відповідну заробітну платню. У подальшому, 22.08.2017р. позивач був звільнений із займаної посади підсобного робочого на підставі поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням. При цьому зазначає, що з 30.08.2013р. по дату звільнення позивач на роботу не з`являвся без поважних причин, з огляду на що йому неодноразово направлялися листи із пропозиціє з`явитись на підприємство на надати пояснення щодо причин неявки на робот, однак останнім вказані вимоги відповідача виконані не були. Також посилається на те, що на підприємстві було проведено Державною інспекцією України з питань праці перевірку дотримання вимог чинного трудового законодавства та згідно акту перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №04-05-119/12 жодних порушень не виявлено. А тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, яка у судовому засіданні була підтримана його повноважними представниками.

У процесі розгляду справи сторонами були заявлені клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, однак у подальшому у судовому засіданні 13.11.2019р. повноважні представники позивача та відповідача відмовились від вказаних клопотань, вказуючи на відсутність необхідності у проведенні експертизи. При цьому наслідки вчинення вказаної процесуальної дії представникам відомі та зрозумілі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1,3 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим ст. 234 коментованого кодексу унормовано, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Вирішуючи клопотання позивача суд враховує, що 20.12.2017р. позивачем подано до суду уточнення позовних вимог, відповідно до яких останнім змінено матеріально правові вимоги до відповідача, зокрема з`явились вимоги про встановлення того, що в період з 08 березня 2013р. по 22.08.2017р. ОСОБА_4 працював на посаді охоронця ТОВ ПРМЗ та зобов`язання ТОВ ПРМЗ внести зміни в трудову книжку, змінивши записи про займану посаду з підсобний робочий на охоронець . Зважаючи на те, що трудова книжка отримана позивачем після дати звільнення, приймаючи до уваги зміну позовних вимог та необхідність у зв`язку із цим вчинення дій щодо витребування доказів, з огляду на щодо позивачем допущено незначний пропуск строку, враховуючи стан здоров`я позивача та недопустимість обмеження особи у праві на доступ до правосуддя, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати, то слід зазначити, що в силу приписів ст..233 КЗпП України до даної вимоги строки давності не застосовуються.

Наведене також підтверджується правовим висновком ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду , який викладений у постанові від 25 липня 2018 року по справі № 552/3404/17, де суд дійшов висновку, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України .

У відповідності із п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) справа розглядається за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцію Кодексу.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

За умовами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно приписів ст..76 даного кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що він з 08.03.2013р. по 22.08.2017р. працював у ТОВ Орджонікідзевський ремонтно-механічний завод на посаді охоронця.

Так, у судовому засіданні представник позивача надав пояснення, згідно яких зазначив, що ОСОБА_4 був працевлаштований у ТОВ Орджонікідзевський ремонтно-механічний завод ( на даний час ТОВ Покровський ремонтно-механічний завод ) на посаду охоронця та фактично виконував обов`язки охоронця згідно графіку чергування охорони, йому був виданий спецодяг як і у інших охоронців товариства, з ним проведеного інструктаж з техніки безпеки та охорони праці як з охоронцем.

Позивач у судове засідання не з`явився.

У відповідності до вимог чинного цивільного процесуального законодавства, з огляду на принцип диспозитивності цивільного процесу, участь сторони у судовому засіданні є її правом, а не обов`язком, яким остання розпоряджається на власний розсуд.

Згідно ст..92 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Оскільки позивач та його представник заперечували проти допиту позивача у судовому засіданні в якості свідка, наслідки вчинення вказаної процесуальної дії їм відомі, судом відмовлено у клопотанні представників відповідача про здійснення допиту ОСОБА_4 .

Як вбачається із матеріалів справи, згідно заяви ОСОБА_4 від 18.03.2013р. та наказу №15-К від 18.03.2013р., ОСОБА_4 було прийнято на роботу з 18.03.2013р. на посаду підсобного робочого з тривалістю робочого дня 4 год. та окладом 50%.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП, у редакції,чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Як вказано у ч. 1 ст. 5-1 Кодексу, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст.31 КЗпП).

Згідно до ч.1 ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. (ч.3 ст. 24 КЗпП).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно роз`яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 6.11.1992р., укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Вдночас, як встановлено у судовому засіданні, незважаючи на оформлений наказ, позивача фактично було допущено до роботи охоронцем ТОВ ОРМЗ , що підтверджується показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні та письмовими доказами.

Так, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надав показання, відповідно до яких зазначив, що він працював охоронцем у ТОВ ПРРЗ . Був старшим охоронцем. Також на товариство в якості охоронця був прийнятий позивач - ОСОБА_4 . Вони працювали позмінно, зміна тривала сутки з 08 год. до 08 год. наступної доби. Зазначив, що позивач виконував усі обов`язки, які належить виконувати охоронцю та працював добре. Також повідомив, що на заводі був заведений журнал по техніці безпеки ( на який посилається представник позивача), у якому розписувались охоронці у тому числі позивач. Водночас вказав, що цей журнал був знищений. Також повідомив, що позивач підсобним працівником у товаристві ніколи не працював, адже був охоронцем. Крім того зазначив, що ОСОБА_4 30.08.2013р. прибув на роботу, однак його на завод не пустили. Чи приходив позивач у подальшому на роботу йому не відомо, проте на його зміні він більше не появлявся.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав показання, згідно яких він у 2013р.-2016р. працював у ТОВ ПРРЗ на посаді охоронця, у тому числі працював і з позивачем в одній зміні. Зазначив, що ОСОБА_4 виконував обов`язки охоронця, а підсобним робочим ніколи не працював. Вони працювали згідно встановленого графіку. Графік виходу охоронців на зміну складався та видавався ОСОБА_2 , який був їхнім керівником. Також зазначив, що вони як охоронці прибирали КПП і прилеглу територію.

Свідок ОСОБА_8 надав суду показання, відповідно до яких зазначив, що працював на заводі з 2013р.-2015р. За час своєї роботи працював з позивачем в одній зміні як охоронці. Також зазначив, що в охоронців велись журнали. Їхнім керівником був ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні надав показання згідно яких повідомив, що він працював на товаристві в охороні разом із позивачем в одній зміні. Був старшим зміни. Позивач також був охоронцем та виконував обов`язки по охороні заводу, зокрема обхід території, охорона об`єкту. На роботу він та позивач виходили згідно графіку на добу. Зазначив, що їх керівником був ОСОБА_2 . Підтвердив, що у охоронців вівся журнал. Також повідомив, що він не бачив, щоб ОСОБА_4 виконував іншу роботу, ніж охоронця.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надав показання, згідно яких вказав, що він працював на заводі старшим охоронцем зміни. У цей час ОСОБА_4 також працював на посаді охоронця. Деякий час він з позивачем був в одній зміні. У позивача був спецодяг охорони, який їм видали. Обов`язки підсобного робітника ОСОБА_4 не виконував. При цьому зазначив, що всі охоронці здійснювали прибирання свого робочого місця, території КПП. Повідомив, що в охорони вівся журнал, на який вказує представник позивача та ним підписувався.

Отже, показаннями свідків у судовому засіданні доведено фактичне виконання позивачем обов`язків охоронця та встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді охоронця ТОВ ПРМЗ з 18.03.2013р.

Наведене також підтверджується викопіюванням із журналу вступного інструктажу з питань охорони праці, долученим до позовної заяви, який хоч і не був обов`язковим для ведення на підприємстві, водночас кожен із допитаних у судовому засіданні свідків підтвердив ведення охоронцями товариства такого журналу, здійснення підписів у даному журналі охоронцями, у тому числі позивачем, які приступали до виконання своїх обов`язків на зміні згідно встановленого графіку. Також суд враховує, що представником відповідача ОСОБА_11 , який був допитаний у судовому засіданні у якості свідка, підтверджено ведення працівниками охорони товариства журналу, копія якого долучена позивачем до позовної заяви та вказано, що оригінал даного журналу знаходиться у слідчого. З наведеного суд приходить до висновку про належність та допустимість вказаного письмового доказу, а відтак заперечення представників відповідача з цього приводу є безпідставними.

Щодо посилань представників відповідача на те, що позивач не працював охоронцем у ТОВ ПРРЗ , а працював підсобним робітником, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією журналу реєстрації інструктажу з питань охорони праці відділу охорони, у якому відсутній підпис позивача та журналів реєстрації інструктажу з питань пожежної безпеки та реєстрації інструктажу з питань охорони праці, де навпаки наявний підпис ОСОБА_4 як підсобного робітника, то слід зазначити, що відсутність чи наявність підпису позивача у вказаних журналах не спростовує той факт, що ОСОБА_4 фактично виконував роботу охоронця.

У відповідності до ст..235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Як встановлено у судовому засіданні, 30.08.2013р. ОСОБА_4 з`явився на ТОВ ПРРЗ та йому було виписано разову перепустку.

Як зазначили представники відповідача у судовому засіданні, видача разових перепусток працівникам товариства не передбачено, а позивачу вона була видана з метою зафіксувати запізнення на роботу.

Так, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надала показання про те, що у 2013р. вона була кадровиком на товаристві та повідомила, що позивач був влаштований у ТОВ ПРРЗ на посаду підсобного робочого згідно поданої позивачем письмової заяви та відповідно до наказу про прийняття на роботу. Також зазначила, що 30.08.2013р. ОСОБА_4 не був повний робочий день на роботі, прийшов десь о 10 год. та приніс заяву про переведення. Перепустку виписала позивачу вона.

Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні надав показання про те, що він працював на юристом на ТОВ Ентері , а тому як приймався на роботу позивач йому не відомо. Зазначив, що в кінці серпня 2013р. до нього підійшла ОСОБА_5 та сказала, що виникла конфліктна ситуація з ОСОБА_4 , який вимагав перевести його на посаду охоронця. Повідомив, що він сказав виписати ОСОБА_4 разову перепустку. На другий день йому повідомили, що позивач не вийшов на роботу. По факту неявок позивача на роботу було складено службові записки, відповідні акти та на адресу позивача направлялись повідомлення про необхідність з`явитись до товариства та надати пояснення щодо причин неявки на роботу. Також зазначив, що на товаристві за заявами представника позивача проводились неодноразові перевірки щодо дотримання вимог трудового законодавства та жодних порушень виявлено не було. Також вказав, що журнал, копію з якого долучено до позовної заяви позивачем, на товаристві не був передбачений та останній був заведений охороною самовільно. На даний час вказаний журнал знаходиться у слідчого.

Представник позивача у судовому засіданні повідомив, що позивач востаннє прийшов на роботу у ТОВ ПРРЗ 30.08.2013р., у подальшому позивач на роботу не приходив, оскільки знав, що його не допустять.

Відсутність позивача на роботі після 30.08.2013р. по дату його звільнення підтверджується також наявними у матеріалах справи листами ТОВ ПРРЗ , які були адресовані ОСОБА_4 щодо надання пояснень причин неявки на роботу від 30.08.2013р., 09.09.2013р., 07.10.2013р., 06.07.2017р., атами про відсутність на роботі ОСОБА_4 від 09.09.2013р., 13.09.2013р., 03.10.2013р. та службовими записками.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії наказу від 22.08.2017р. №54-К, ОСОБА_4 з 22.08.2017р., згідно поданої ним заяви, був звільнений з посади підсобного робочого за власним бажанням відповідно до ст..38 КЗпП України.

Згідно платіжного доручення №147 від 23.08.2017р. ОСОБА_4 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 891,30 грн.

У відповідності до ч.1 статті 94 КЗпП України , ч.1 статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) , за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

З огляду на наведене, оскільки позивач на робоче місце у ТОВ ПРРЗ після 30.08.2013р. не з`являвся, до виконання робіт на посаді охоронця не приступав з власної ініціативи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за фактично виконану роботу на посаді охоронця з 18.03.2013р. по 30.08.2013р. включно.

Так, перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань, які наведені у поданому ним розрахунку, суд вважає, що до стягнення із відповідача підлягає сума заробітної плати у розмірі 6 861,48 грн. ((15 днів * 12 год. * 6,88 грн.) + (1147,00 грн. * 5) - 111,92 грн. (сплачена сума коштів на карту позивача 28.10.2013р.)).

При цьому суд враховує, що відповідачем жодних обґрунтувань та доказів, які б спростовували наведені позивачем розрахунки не надано.

Водночас, посилання позивача на чинення йому перешкод у виконанні трудових обов`язків після 30.08.2013р. судом оцінюються критично, оскільки такі твердження спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами, у тому числі і поясненнями представника позивача.

Зважаючи на те, що в судовому засіданні встановлено фактичне виконання ОСОБА_4 обов`язків охоронця, що у свою чергу свідчить про укладення із позивачем трудового договору на посаді охоронця з 18.03.2013р. по дату його звільнення, доказів переведення чи звільнення з вказаної посади сторонами суду не надано, вимога позивача про зобов`язання ТОВ ПРРЗ внести зміни у трудову книжку, змінивши записи про займану посаду із підсобний робочий на охоронець підлягає до задоволення у повному обсязі.

Разом з тим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання незаконними та протиправними дій посадових осіб ТОВ ПРМЗ щодо ОСОБА_4 стосовно порушення трудових прав, з огляду на наступне.

У відповідності до ст..15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу приписів ст..16 даного кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У свою чергу ст..2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Із наведеного слідує, що кожна особа має право на захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права у спосіб, що передбачений законом чи договором.

При цьому вказаний спосіб захисту цивільного права має буде ефективним, тобто застосування такого способу захисту судом зможе поновити порушене право особи чи забезпечити справедливу сатисфакцію, у зв`язку із чим буде виконане завдання цивільного судочинства, яке відповідно до ст..2 ЦПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Водночас, такий спосіб захисту права як визнання незаконними та протиправними дій посадових осіб товариства, ані нормами чинного цивільного та трудового законодавства, ані договором не передбачені.

При цьому суд враховує, що зі змісту позовної заяви та заявлених позивачем вимог вбачається, що порушення трудових прав позивача мало місце у зв`язку із фактичним виконанням ним обов`язків охоронця, однак отримання заробітної плати як підсобним робітником, розмір якої є нижчим від оплати праці охоронця, а також у зв`язку із цим зміни посади, зазначеної у трудовій книжці позивача. У зв`язку із цим, встановлення судом того, що позивач працював охоронцем, зміна у трудовій книжці запису про займану посаду на охоронця та відшкодування заробітної плати за виконану роботу на посаді охоронця є ефективним способом захисту порушених прав позивача, які забезпечать поновлення останніх та справедливе відшкодування, а відтак підстав для застосування способу захисту прав не передбачених законом суд не вбачає.

У той же час слід зазначити, що посилання позивача на те, що відповідач обліковував його у звітах про зайнятість та працевлаштування інвалідів, у звітах сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як працюючого інваліда з метою отримання податкових пільг чи уникнення штрафних санкцій всупереч вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання дій посадових осіб неправомірними, судом оцінюються критично, оскільки встановлення наявності чи відсутності порушень суб`єктом господарювання законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування належить до компетенції відповідних державних органів, які здійснюють функцію контролю у вказаній сфері.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 6.11.1992р., оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права і обов`язки сторін.

За таких обставин, суд не вбачає підстав відмови у задоволенні позову у даній частині у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду, оскільки позов у даній частині є безпідставним.

При вирішенні спору суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.142 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що при поданні позовної заяви позивачем не у повному обсязі сплачено судовий збір, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з у рахуванням недоплаченої позивачем частини суми судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11,12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Покровського ремонтно-механічного заводу про визнання незаконними та протиправними дії посадових осіб, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Встановити, що в період з 8 березня 2013 року по 22 серпня 2017 року ОСОБА_4 , працював на посаді охоронця Товариства з обмеженою відповідальністю Покровський ремонтно-механічний завод , код ЄДРПОУ 32509773.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Покровський ремонтно-механічний завод , код ЄДРПОУ 32509773, внести зміни в трудову книжку ОСОБА_4 , змінивши записи про займану посаду з підсобний робочий на охоронець .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Покровський ремонтно-механічний завод , код ЄДРПОУ 32509773 на користь ОСОБА_4 заробітну плату у розмірі 6861 (шість тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 48 коп. без урахування податків, зборів та інших обов`язкових за період з 8 березня 2013 року по 30 серпня 2013 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Покровський ремонтно-механічний завод , код ЄДРПОУ 32509773 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір в сумі 584,33 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.12.2019р.

Суддя Орджонікідзевського міського суду Р. М. Гукова