Рішення

від 09.12.2019 по справі 826/1760/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2019 року № 826/1760/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Дробот О.В., від відповідача - Пущук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Сфера-Плюс доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві; Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сфера-Плюс (далі - позивач/ ТОВ Сфера-Плюс ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.10.2014 №0005262203, №0005272203.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 08.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015, у задоволенні позову відмовив повністю.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №826/1760/15 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2015 та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові від 24.09.2019 у справі №826/1760/15 Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не надали будь-якої правової оцінки доводам податкового органу, викладеним у акті перевірки, щодо неможливості підписання первинних бухгалтерських документів ОСОБА_1 від імені ТОВ "МСК-Трейдінг", а також достовірності пояснень ОСОБА_1 , наданих ним старшому оперуповноваженому ОПНВ НДС ОНМ Феодосійської МДПІ капітану податкової міліції Безносову Д.В., обставин щодо попередження ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень тощо не перевірили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2019 прийнято до розгляду справу № 826/1760/15. Витребувано від позивача: засвідчені копії документів, на підставі яких позивачем було віднесено до складу витрат суми, сплачені контрагентам, а суми ПДВ, до податкового кредиту; документи, на підставі яких позивачем було використано в господарській діяльності отримане від контрагентів (зберігання, продаж, використання); письмові пояснення керівника та відповідальних осіб позивача щодо осіб, які представляли контрагентів позивача при укладенні угод та виконанні робіт (передачі товарів), засобів комунікації з контрагентами та укладення угод; докази фактичного виконання робіт (передачу товару)- транспортування, зберігання, введення в експлуатацію тощо. Витребувано від відповідача копії податкових декларацій контрагентів позивача, докази визначення їм податкових зобов`язань, копії пояснень посадових осіб, вироків, та інформацію про наявні кримінальні справи, всі документи на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Сфера-Плюс (кодт 32824011) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Ерліх (код 37910728), ТОВ Експідішін-Сервіс (код 37241140), ТОВ МВС-Трейдінг (код 37433217), ТОВ Грейнгруп (код 37241126) з питань дотримання вимог податкового законодавства, результати якої оформлені актом від 08.10.2014 №7445/26-51-22-03/32824011 (далі -акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Сфера-Плюс :

138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п. 138.8.1 п. 138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в частині взаємовідносин позивача з ТОВ "Ерліх", ТОВ "МСК-Трейдінг" у загальній сумі 89 505,00 грн., в тому числі: ІV кв. 2011 року у сумі 14 904,00 грн., І кв. 2012 року у сумі 47 420,00 грн., ІІ кв. 2012 року у сумі 4 495,00 грн., ІІ-ІІІ кв. 2012 року у сумі 24 466,00 грн. (в т.ч. ІІІ кв. 2012 року - 19 971,00 грн.), ІІ-ІV кв. 2012 року (в т.ч. ІV кв. 2012 року - 2 715,00 грн.);

п. 198.3, п.198.6. ст.198, п. 201.4, п. 201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 84 007,88 грн., тобто позивачем завищено значення рядка 24 у наступних періодах:

в результаті завищення податкового кредиту за листопад 2011 р. у сумі 59854,83 грн., завищено показники рядка 24 "залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" податкової декларації з ПДВ у сумі 59 854,83 грн.;

в результаті завищення податкового кредиту за червень 2012 р. у сумі 24 153,05 грн., завищено показники рядка 24 "залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" податкової декларації з ПДВ у сумі 24153,05 грн.

На підставі висновків акту перевірки державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0005262203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 108155 грн., з яких 89505грн. нараховано за основним платежем та 18650 грн. - штрафні санкції;

- №0005272203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 105010 грн., з яких 84008 грн. нараховано за основним платежем та 21002 грн. - штрафні санкції.

Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи постанову Верховного Суду від 24.09.2019 в даній справі, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках визначені цим пунктом обов`язкові реквізити.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю Сфера-Плюс приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ МСК-Трейдінг та ТОВ Ерліх .

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

ТОВ Сфера-Плюс з ТОВ "Ерліх" було укладено договір постачання № 1806-01 від 18.06.2012 року, відповідно до умов даного договору Покупець (позивач) купує, а Постачальник (ТОВ "Ерліх") зобов`язується передати у власність покупця товар, покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами п. 1.3 даного договору визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби з найменуванням, зазначеним у товарознавчому довіднику.

Згідно п. 2.1 даного договору, поставка товарів здійснюється на умовах Франко склад покупця. Продаж товару здійснюється за попередньою заявкою покупця (п. 2.3 договору). Ціна товару зазначається у рахунку фактурі.

Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставлених постачальником рахунків (п. 5.1 договору).

Згідно п. 6.1 даного договору, якість товарів, які поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам). Гарантійний строк на товари вказується в експлуатаційних документах, які додаються до кожної одиниці товару.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом і в порядку, встановленому законом та іншими нормативно-правовими актами (п. 6.2 договору).

На підтвердження виконання сторонами умов договору №1806-01 від 18.06.2012 року та отримання товару: плівка пакувальна полімерна (мат) 20/790; плівка пакувальна полімерна (мет) 20/790; плівка пакувальна полімерна (мет) 20/820; плівка пакувальна полімерна (мат) 20/900; плівка пакувальна ТАТРАФАН КХ/Е20/740; плівка пакувальна ТАТРАФАН КХ/Е20/650; плівка пакувальна полімерна (мет) 15/650; плівка пакувальна ТАТРАФАН КХ/Е15/650; плівка БОПП МП11 мет.10/1040, позивач надав суду копії наступних документів:

- видаткових накладних: від 22.06.2012 року № РН-12 на суму 58 382,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 9 730,43 грн.); від 25.06.2012 року № РН-13 на суму 37 661,16 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 276,86 грн.); від 26.06.2012 року № РН-14 на суму 48 874,56 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 145,76 грн.);

- податкових накладних від 22.06.2012 року № 12 на суму 58 382,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 9 730,43 грн.)); від 25.06.2012 року № 13 на суму 37 661,16 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 276,86 грн.); від 26.06.2012 року № 14 на суму 48 874,56 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 145,76 грн.);

- рахунків-фактур від 22.06.2012 року № СФ-12 на суму 58 382,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 9 730,43 грн.); від 25.06.2012 року № СФ-13 на суму 37 661,16 грн. (у т.ч. ПДВ - 6 276,86 грн.); від 26.06.2012 року № СФ-14 на суму 48 874,56 грн. (у т.ч. ПДВ - 8 145,76 грн.);

-товарно-транспортної накладної серія ААБ від 22.06.2012 року № 61984, на товар: плівка пакувальна полімерна (мат) 20/900; плівка пакувальна ТАТРАФАН КХ/Е20/740; плівка пакувальна ТАТРАФАН КХ/Е20/650, на загальну суму 58 382,60 грн., водій ОСОБА_2 автопідприємства ТОВ "Сфера-Плюс", автомобіль Хундай НОМЕР_1 , пункт навантаження м. Київ - пункт розвантаження м. Київ.

На обґрунтування ділової доцільності, позивачем зазначено, придбана у ТОВ Ерліх плівка пакувальна використана позивачем під час розміщення замовлень інших ділових партнерів, відповідно до угод: договору поставки №12/11-562 від 01.11.2010 з ПАТ Житомирський маслосирзавод ; договору №081101 від 01.08.2011 з ТОВ Кондитерська фабрика Ярич ; договору №476/01/11 від 04.01.2011 з ТОВ Ренісанс Кепітал Інвест .

Відповідно до умов договору № 070601 від 07.06.2011 року, Покупець (позивач) купує, а Постачальник (ТОВ "МСК-Трейдінг") зобов`язується передати у власність покупця товар. Сторони погодили у договорі, що партія - це товар у кількості, асортименті за цінами та на суму, що вказані у окремій заявці і постачається постачальником покупцеві на умовах цього договору згідно накладних постачальника одноразово. Ціна товару зазначається у рахунку фактурі (п.2.1 договору). Продаж товару здійснюється за передньою заявкою покупця (п.3.1 договору). Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставлених постачальником рахунків. Відвантаження товару відбувається зі складу постачальника самовивезенням - транспортом постачальника або транспортної компанії (п.3.6 договору). Здача-приймання товару по якості та кількості здійснюється на складі постачальника (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, товар повинен бути упакований таким чином, щоб забезпечити збереження товару при транспортуванні та перевантаженнях. Товар повинен мати при собі супроводжуючу документацію на товар (етикетка, маркуванням чи інший спосіб у доступній наочній формі), яка повинна містити інформацію про товар.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій, виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу товарів, а саме: плівки пакувальної полімерної (перл.) 20/900; плівки пакувальної полімерної (перл.) 30/800; плівки пакувальної полімерної (перл.) 30/920; плівки пакувальної (мет.) SMM 30/840; плівки пакувальної полімерної (мет.) 15/650, включення витрат на оплату товарів до складу валових витрат, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані у контрагента товари, за листопад 2011 року, позивачем надані суду копії наступних первинних документів:

- видаткових накладних: від 01.11.2011 року № РН-1 на суму 92 449,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 408,28 грн.); від 02.11.2011 року № РН-4 на суму 118 995,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 832,50 грн.); від 03.11.2011 року № РН-7 на суму 147 684,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 24 614,05 грн.);

- податкових накладних від 01.11.2011 року № 1 на суму 92 449,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 408,28 грн.); від 02.11.2011 року № 4 на суму 118 995,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 832,50 грн.); від 03.11.2011 року № 7 на суму 147 684,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 24 614,05 грн.);

- рахунків-фактур від 01.11.2011 року № СФ-1 на суму 92 449,70 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 408,28 грн.); від 02.11.2011 року № СФ-4 на суму 118 995,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 832,50 грн.); від 03.11.2011 року № СФ-7 на суму 147 684,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 24 614,05 грн.).

На обґрунтування ділової доцільності, позивачем зазначено, придбана у ТОВ МСК-Трейдінг плівка пакувальна використана під час розміщення замовлень контрагентів позивача відповідно до угод: договору поставки №12/11-562 від 01.11.2010 з ПАТ Житомирський маслосирзавод ; договору №476/01/11 від 04.01.2011 з ТОВ Ренісанс Кепітал Інвест .

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено, що вказані документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

За змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність (безтоварність) вказаних господарських операцій між позивачем та вказаними вище підприємствами з огляду на наступне.

Так, висновки контролюючого органу ґрунтуються на аналізі податкової звітності контрагентів відповідно до автоматизованої інформаційної системи Податки та АІС Бест Звіт , згідно яких у вказаних контрагентів позивача відсутня достатня кількість трудових ресурсів, основних засобів, активів для фактичного виконання робіт.

З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС Податковий блок , однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Також, контролюючий орган в акті перевірки посилається на акт Рокитянської МДПІ від 27.12.2011 року №26/2200/37433217 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "МСК-Трейдінг" (код за ЄДРПОУ 37433217) з питань правомірності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 05.05.2011 року по 30.11.2011 року, яким встановлено, що ТОВ "МСК-Трейдінг" за юридичною адресою відсутнє, відповідно до автоматизованої інформаційної системи "Податки" та АІС "Бест Звіт" не встановлено наявності у ТОВ "МСК-Трейдінг" власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб`єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Згідно даних ГВ ПМ Білоцерківської ОДПІ у МРЕЕВ ДАІ, за підприємством ТОВ "МСК-Трейдінг" автомобілі не зареєстровані. Фактично, згідно податкової звітності, у ТОВ "МСК-Трейдінг" встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Також, під час перевірки позивача використано акт Ірпінської ОДПІ Київській області ДПС від 11.10.2012 року №221/22-4/37910728 про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "Ерліх" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Майстер Пак" за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, яким встановлено, що загальна кількість працюючих становить особа, фактично відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Суд вбачає такі доводи контролюючого органу неприйнятними, оскільки неможливість проведення звірки податковим органом з контрагентом позивача доводить зафіксований актом (актами) районної податкової інспекції факт (факти) неможливості проведення звірки та посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України, за критеріями належності доказів сам по собі цей факт не доводить нереальність спірних господарських операцій.

Більш того, самі посилання на вказані акти, які згадуються в акті перевірки позивача як підстава для висновків акту перевірки та прийняття оскаржуваних рішень, не містять інформації про позивача, не супроводжуються будь-якими доказами чи первинними документами щодо придбання контрагентами товарів/послуг та щодо номенклатури подальшої реалізації, відсутній аналіз операцій з позивачем.

Також, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують факт перевезення вантажів (товарно-транспортних накладних, маршрутних листів), з огляду на наступне.

Згідно положень пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Суд наголошує, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна і подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання і продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилань контролюючого органу на пояснення, отримані старшим оперуповноваженим ОПНВ НДС ОНМ Феодосійської МДПІ капітаном податкової міліції Безносовим Д.В. від директора ОСОБА_1 про непричетність к господарській діяльності ТОВ МСК-Трейдінг , суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У ч.1 ст.23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, протоколи допиту, пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

З наведеного вбачається, що сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Також, на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Суд вказує, що норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд вважає, що в Акті перевірки відсутні будь-які докази на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки договори укладені між ТОВ Сфера-Плюс та контрагентами націлені на здійснення підприємницької діяльності та пов`язані з рухом активів підприємств.

Надані первинні документи повністю відображають суть господарських операцій, рух товарів від контрагентів позивача, отже, і реальність господарських операцій.

Натомість, відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентів носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

При цьому, згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0005262203, №0005272203 від 24.10.2014 року.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 1827гривень відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул.Шолуденка, 33/19, м. Київ, код 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс"(ідентифікаційний код: 32824011, адреса: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9-А, офіс 369).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 18.12.2019.

Суддя С.К. Каракашьян