Постанова

від 16.12.2019 по справі 826/26890/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/26890/15 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЧК АЛЬТЕРНАТИВА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року в адміністративній справі № 826/26890/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЧК АЛЬТЕРНАТИВА до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ЧК АЛЬТЕРНАТИВА (далі - ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА ) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.08.2015 № 0005992208 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 120365,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 30091,25 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.08.2015 № 0006002208 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 133740,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 66870,00 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що реальність і товарність господарських операцій ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА з контрагентом ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ , так само як і можливість реального здійснення відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних ресурсів, умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, її економічної мети підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. При цьому, позивач зауважує, що фактичне здійснення господарських операцій є підставою для законного формування підприємством даних податкового обліку платника податків.

Позивач також вказує на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано положення ч. 6 ст. 78 КАС України, оскільки суд не перевірив обставини які були встановлені вироком суду відносно директора ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ , залишив поза увагою те, що в даній кримінальній справі не досліджувалася загальна господарська діяльність ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ та, зокрема, господарські відносини позивача з цим контрагентом. Беручи до уваги наявність вироку, суд першої інстанції відхилив той факт, що господарські операції ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА з ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ фактично відбулися і це підтверджується відповідними документами, які є належними і достатніми доказами.

При цьому, позивач стверджує, що факт наявності вироку відносно директора контрагента, а також протокол допиту відповідної особи в якості свідка у кримінальному провадженні не може бути належним доказом, який підтверджує недійсність господарських операцій ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА з контрагентом ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ .

Позивач також вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано приписи п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України від 02.02.2010 № 2755-VІ (далі - ПК України), оскільки відповідно до вимог вказаної норми податковий орган не має права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та наполягав на задоволенні її вимог. Представник відповідача у поясненнях зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та, перевіривши доводи апеляційної скарги і заперечення на неї наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ за весь період взаємовідносин, за наслідками якої складено акт перевірки № 510/1-26-50-22-08/35756835 від 14.08.2018.

Перевірка проводилась відповідачем на підставі наказу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 11.08.2015 № 1468, виданим у відповідності до п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, зокрема у зв`язку з отриманням постанови слідчого Генеральної прокуратури України від 20.05.2015 щодо проведення перевірки ТОВ ЧК АЛЬТЕРНАТИВА з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ , до якої був долучений протокол допиту директора цього підприємства ОСОБА_1 від 15.02.2015 про непричетність останнього до діяльності підприємства.

Згідно з актом перевірки податковим органом встановлені наступні порушення норм податкового законодавства, а саме: п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 120365,00 грн., а саме по періодах: річна 2014 року - 120 365,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся у розмірі 133740,00 грн., а саме: жовтень 2014 року - 39084,00 грн. та грудень 2014 року - 94 656,00 грн.

У зв`язку з виявленням зазначених в акті перевірки порушень, відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 27.08.2015, а саме:

- № 0005992208, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 150456,25 грн., з них за основним платежем 120365,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 30091,25 грн.;

- № 0006002208, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 200610,00 грн., з них за основним платежем 133740,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 66870,00 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи первинного обліку не є достатніми доказами реального здійснення спірних господарських операцій з ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ , оскільки вони підписані директором, який заперечує факт їх підписання, а також будь-якої причетності до діяльності цього підприємства.

Крім того, в обґрунтування прийнятого рішення, суд послався на вирок Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року у кримінальній справі № 757/11168/15-к, яким засновника ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, зокрема, за пособництво у створенні суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2014 між позивачем та ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ укладено договір поставки № 13-10/14, згідно з яким ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ зобов`язується поставити, а позивач прийняти і оплатити продукцію для виробництва кормів та кормових добавок для сільськогосподарських тварин і домашньої птиці в асортименті та кількості згідно видаткових накладних. Продавець зобов`язується передати покупцю оригінали документів, а саме договір (одноразово), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні (на кожну партію продукції). Підписантом вказаного договору значиться ОСОБА_1 .

Згідно з видатковими накладними протягом жовтня та листопада 2014 року постачальник поставив покупцю комплекс вітамінів та мінералів, виписавши податкові накладні на загальну суму 802437,00 грн., в тому числі ПДВ - 133739, 50 грн, оплата за товар здійснювалась позивачем безготівково, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положеннями ч. 2 ст. 9 цього закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно зі ст. 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що у випадку нез`ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема - неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 березня 2019 року у справі № 826/2482/14, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

У постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Положеннями ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України визначено, що фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Зі змісту наведеної норми кримінального закону вбачається, що злочинна діяльність особи не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ є ОСОБА_2 , з 05.09.2014 директором підприємства значився ОСОБА_1 .

З огляду на те, що в матеріалах справи знаходиться копія вироку Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2015 року у справі № 757/11168/15-к, що набрав законної сили, яким ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, та встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ , а також беручи до уваги покази ОСОБА_1 , допитаного в якості у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420140000000259, відповідно до яких він повідомив, що не підписував від імені підприємства жодних документів фінансово-господарської діяльності та не знав, що є директором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ СМАРТ-СЕЙЛ та безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2019 року в адміністративній № 826/17642/14.

Верховним Судом неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем порядку призначення та проведення перевірки, призначеної з обставин, визначених п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, оскільки вимоги п. 86.9 ст. 86 ПК України про заборону прийняття контролюючим органом податкового повідомлення - рішення до отримання відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав) поширюються лише на випадки прийняття податкових повідомлень-рішень стосовно платників податків, де відносно їх посадових осіб відкрито кримінальне провадження. Це правило не поширюється на контрагентів таких юридичних осіб, яким є позивач.

З огляду на вищезазначене, оцінюючи всі наявні в матеріалах справи докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно дослідив господарські операції позивача, за якими ним було сформовано об`єкт оподаткування податком на прибуток та податковий кредит, в повній мірі встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

За правилами ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЧК АЛЬТЕРНАТИВА залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року в адміністративній справі № 826/26890/15 - без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.І. Бараненко

суддя К.А. Бабенко

суддя І.В. Федотов

Вступну та резолютивну частини судового рішення оголошено 16 грудня 2016 року

Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2019 року