КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа 369/16419/18 Головуючий у І-й інстанції - Дубас Т.В.
апеляційне провадження № 22-ц/824/12544 /2019 Доповідач Заришняк Г.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2019 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розглядуцивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
при секретарі - Діденку А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника Прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року в справі за позовом Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2018 року Перший заступник керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012р. № 3641 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства двум громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту затверджено проект із землеустрою та передано у власність трьом громадянам (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 3 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.
На підставі вказаного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:0025 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 серії НОМЕР_3); ОСОБА_2 - площею 1 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:0026 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 серії НОМЕР_1); ОСОБА_7 - площею 1 га з кадастровим номером 5222486000:03:002:0027 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 р. серії НОМЕР_4).
У подальшому, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 22.11.2017р. та від 13.12.2017р. відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486000:03:002:0025, 3222486000:03:002:0026, 3222486000:03:002:0027 на користь ОСОБА_1 .
У свою чергу, ОСОБА_1 здійснено поділ й об`єднання вказаних земельних ділянок, внаслідок чого утворилися земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086 та площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, та за останньою зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Окрім того, ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, внаслідок чого утворилися земельні ділянки: площею 0,1478 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5088, площею 1,2493 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5091 та площею 0,6029 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5092, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Інформаційними довідками з Державного пеєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486000:03:002:5088, 3222486000:03:002:5091, 3222486000:03:002:5092 на даний час не оформлено.
Окрім того, ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086, внаслідок чого утворилися дві ділянки: площею 0,1522 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5094; площею 0,2478 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5093.
Також, здійснено поділ земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, внаслідок чого утворилися три ділянки: площею 0,1012 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5097; площею 0,4275 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5096 та площею 0,0713 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5095.
Однак, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486000:03:002:5094, 3222486000:03:002:5093, 3222486000:03:002:5097, 3222486000:03:002:5096 та 3222486000:03:002:5095 на даний час не оформлено.
Таким чином, ОСОБА_1 являється власницею земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486000:03:002:5085, 3222486000:03:002:5086 та 3222486000:03:002:5087.
Зазначеним розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012р. № 3641 відведено у власність спірні земельні ділянки, які в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України, що підтверджується інформацією ВО Укрдержліспроект від 20.09.2018 р. № 481 із фрагментом Публічної кадастрової карти України, ДП Київське лісове господарство від 08.10.2018 № 02-02/782 та Проектами організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Київське лісове господарство 2003 і 2014 років, планово-картографічними матеріалами.
Посилаючись на викладене, позивач просив витребувати на користь держави в особі державного підприємства Київське лісове господарство з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086, площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, які розташовані на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Представник відповідачки ОСОБА_1 подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи прокурора необґрунтованими, оскільки прокурором не надано належних та достовірних доказів, які вказують на те, що земельні ділянки були передані у власність фізичної особи з порушенням вимог чинного законодавства, та такою передачею було порушено права держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство .
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник відповідачки проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Третя особа ОСОБА_2 подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та заяву, в яких заперечувала проти апеляційної скарги прокурора, вважаючи рішення суду законним, й просила розглянути справу у її відсутність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Обгрунтовуючи позовні вимоги,заявлені в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство , Перший заступник керівника Прокуратури Київської області вказував на те, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 р. № 3641 відведено у власність спірні земельні ділянки, які в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції Законів станом на момент виникнення правовідносин) відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності для пред`явлення такого позову, оскільки ДП Київське лісове господарство , як користувачу земельних ділянок повинно було бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу виникнення цього порушення, тобто з 2014 року, оскільки Підприємство приймало участь як третя особа в адміністративній справі №826/3289/14, в той час як з даними позовними вимогами прокуратура звернулася до суду 17 грудня 2018 р., тобто з пропуском позовної давності.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 1 Лісового Кодексу України ( в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Згідно п.е ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення.
За змістом ст.63 Лісового Кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до ст. 5 Лісового Кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 164 Земельного Кодексу України визначено, що використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового Кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012р. № 3641 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту затверджено проект із землеустрою та передано у власність громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (згідно додатку) земельні ділянки, загальною площею 3 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.
На підставі вказаного розпорядження треті особи у даній справі отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:0025 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014р. серії НОМЕР_3); ОСОБА_2 - площею 1 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:0026 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014р. серії НОМЕР_1); ОСОБА_3 - площею 1 га з кадастровим номером 5222486000:03:002:0027 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2014 р. серії НОМЕР_4).
У подальшому, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 22.11.2017 р. та від 13.12.2017р. відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486000:03:002:0025, 3222486000:03:002:0026, 3222486000:03:002:0027 на користь відповідачки ОСОБА_1 .
В подальшому ОСОБА_1 здійснено поділ та об`єднання вказаних земельних ділянок, внаслідок чого утворилися земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086 та площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, й за останньою зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці земельні ділянки.
Окрім того, ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, внаслідок чого утворилися земельні ділянки: площею 0,1478 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5088, площею 1,2493 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5091 та площею 0,6029 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5092, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Інформаційними довідками з Державного пеєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222486000:03:002:5088, 3222486000:03:002:5091, 3222486000:03:002:5092 на даний час не оформлено.
Окрім того, ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086, внаслідок чого утворилися дві ділянки: площею 0,1522 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5094; площею 0,2478 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5093.
Також, здійснено поділ земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, внаслідок чого утворилися три ділянки: площею 0,1012 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5097; площею 24275 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5096 та площею 0,0713 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5095.
Однак, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486000:03:002:5094, 3222486000:03:002:5093, 3222486000:03:002:5097, 3222486000:03:002:5096 та 3222486000:03:002:5095 на даний час не оформлено.
Таким чином, ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486000:03:002:5085, 3222486000:03:002:5086 та 3222486000:03:002:5087.
Як видно з матеріалів справи, вказані спірні земельні ділянки віднесені до земель лісогосподарського призначення. Дана обставина підтверджується: інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання Укрдержліспроект від 20.09.2018 року №481 із фрагментом Публічної кадастрової карти України, ДП Київське лісове господарство від 08.10.2018 року №02-02/782 та Проектами організації та розвитку лісового господарства, ДП Київське лісове господарство 2003 і 2014 років, планово-географічними матеріалами ( а.с.54-69)
Отже, право користування ДП Київське лісове господарство лісами, площею 3га відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України підтверджуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірні лісові ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення.
За змістом статей 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, якою встановлено, що но Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З відповіді Київського обласного по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства ві 27 вересня 2019 року за №04-48/2127, наданої у відповідь на лист Прокуратури Київської області слідує, що Управління не надавало погодження та вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із кадастровими номерами: 3222486000:03:002:5085, 3222486000:03:02:5086 та 3222486000:03:002:5087 для їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, які перебувають у постійному користуванні ДП Київський лісгосп .
З матеріалів справи слідує, що спірні земельні ділянки, що надані у приватну власніть третім особам у справі розпорядженням Києво-Святошинської РДА №3641 від 25.12.2012 р., мали лісогосподарське призначення та вкриті лісами. Фактично відбулася незаконна зміна цільового призначення землі загальною площею 3 га, яку безоплатно передано у власність громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та було в подальшому поділено на окремі ділянки.
Києво-Святошинська районна державна адміністрація під час прийняття розпорядження №3641 від 25 грудня 2012 року перевищила надані законом повноваження, оскільки відбулося відведення у приватну власність лісових земель без їх попереднього вилучення у землекористувача - ДП Київське лісове господарство та зміна їх цільового призначення.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у справі № 826/3289/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.05.2015, задоволено адміністративний позов Петрушківської сільської ради та скасовано розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від № 3641 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 3-м громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту . Адміністративні суди апеляційної та касаційної інстанцій прийшли до висновку, що розпорядження спірними земельними ділянками, які відведено у приватну власність на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641, розташовані в межах с. Петрушки Києво-Святошинського району, не відноситься до компетенції Києво-Святошинської районної державної адміністрації.
Отже, державою в особі органу місцевого самоврядування забезпечено оскарження незаконного правового акту державного органу-Києво-Святошинської райдержадміністрації, якими порушено право власності держави на землі лісогосподарського призначення, що розташовані в межах села.
Відповідно до вимог ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
За правилами статтей 83,84 Земельного Кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої ст. 56 Земельного Кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Аналогічна позиція закріплена й у статті 12 Лісового Кодексу України.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що стосовно землі лісогосподарського призначення Закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь, селянських, фермерських та інших господарств.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу.
Принцип пропорційності передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
Предметом спору у даній справі - суспільним , публічним інтересом звернення заступника прокурора Київської області до суду з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю, ліси - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що є доведеною та обґрунтованою позиція прокурора, що у сфері земельних відносин загальносуспільні інтереси переважають над приватними інтересами окремих власників, у звязку з чим порушення принципу законності не допускається.
Статтею 386ЦК України передбачено, що на державу покладений обов`язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Вказаною незаконною передачею ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у власність належної державі земельної ділянки лісового фонду зачіпають інтереси держави.
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки спірна земля в подальшому відчужена за відплатними договорами, а майно, дійсним власником якого є держава, було передано поза волею останньої, то на підставі ст . 388 ЦК України дійсний власник має право на його витребування від набувача у судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 р. у справі 183/1617/16 вказувала, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказані оспорювані розпорядження районної державної адміністрації в силу вимог України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з користування держави земельної ділянки, в зв`язку з чим позовні вимоги Першого заступника прокурора Київськогої області про витребування на користь держави в особі Державного підприємства Київське лісове господарство з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок є обґрунтованими і доведеними, внаслідок чого підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується висновку суду щодо пропуску позивачами строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України Про прокуратуру передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
З урахуванням характеру спору та особливого правового режиму використання земель державної власності лісогосподарського призначення, прокурором доведено необхідність представництва в суді законних інтересів держави в указаній справі, оскільки органи державної влади інтереси держави не захищали.
Не заслуговують на увагу висновки суду першої інстанції про те, що Державному підприємству Київське лісове господарство як користувачу земельних ділянок повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, а саме з 10 квітня 2014 року, оскільки останнє приймало участь як третя особа у адміністративній справі № 826/3289/14, де предметом позову були вимоги щодо скасування розпорядження 25.12.2012 р. № 3641, а з позовом прокуратура в інтересах держави в особі ДП Київське лісове господарство звернулась лише 17 грудня 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Як видно з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2015 року, було скасовано постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 10.04.2014 р. про відмову в задоволенні адміністративного позову Петрушківської сільської ради, скасовано розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року №3641.
Отже, КП Лісове господарство було переконане, що внаслілок скасування Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2015 року, розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року №3641 фактично відбулося поновлення права Підприємства на користування спірними землями лісогосподарського призначення, й землі лісогосподарського призначення фактично були повернуті у власність держави.
Крім того, станом на 10 квітня 2014 року був відсутній предмет спору, оскільки свідоцтво про право власності на спірні земельні ділянки перші їх власники отримали лише 20 червня 2014 року, і саме з цього часу речове право держави перейшло до приватних фізичних осіб.
КП Лісове господарство не було відомо про приватизацію спірних ділянок третіми особами у справі.
Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги ту обставину, що відчудження земельних ділянок останньому власнику - ОСОБА_1 відбулось 22 листопада 2017 року, яка здійснила поділ і обєднання вказаних земельних ділянок , внаслідок чого утворились земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086 та площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, на які за нею було зареєстровано право власності 24.09.2018 року та 20.09.2018 року.
Саме вказані обставини створили передумови для вжиття прокурором додаткових заходів для поновлення прав держави в особі як Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, так і Державного підприємства Київське лісове господарство шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом до останнього набувача, оскільки до цього часу відносно нього спірних правовідносин не існувало, тому трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 261 Цивільного кодексу України, до цих правовідносин не сплив, оскільки позов прокурором подано 17.12.2018р., тобто в межах трирічного строку позовної давності.
При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що спірне розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації було прийнято без участі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке також є носієм порушеного права держави на спірну землю, та відповідно, особою, з обізнаністю якої пов`язані виникнення права на позов і початок перебігу строку позовної давності .
Крім того, до безпосередніх функцій Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство не відноситься здійснення контролю за законністю розпоряджень органів державної влади у сфері земельних відносин.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою палатою Верховного Суду в постанові від 06 червня 2018 року (справа №372/1387/13-ц) у органів державної влади (до яких відноситься й Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства) відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку з чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час лишається не усунутим.
Крім того, до цього часу на спірній землі відповідачкою не здійснювались будь-які роботи із будівництва об`єктів нерухомості, паркани не встановлювались, не проводилась вирубка дерев, що вказувало б на ймовірну можливість позивачів раніше встановити порушення права держави на спірні землі, в зв`язку з чим ДП Київське лісове господарство продовжувало доглядати вказані земельні ділянки, як землі лісогосподарського призначення, та використовувати їх для ведення лісового господарства.
Про порушення свого права, як користувача спірних земельних ділянок, ДП Київське лісове господарство стало відомо 13 грудня 2018 року з запиту органу прокуратури, якому в свою чергу про необхідність захисту прав та інтересів держави стало відомо лише у 2018 році, шляхом опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформацій Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09 жовтня 2018 року №10-10-0.222-15414/2-18 та ВО Укрдержліспроект від 20.09.2018 року №481, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 27 вересня 2018 року №04-48/2127 та ДП Київське лісове господарство від 08 жовтня 2018 року №02-02/782 від 13 грудня 2018 року № 02-02/1000, що підтверджують незаконне оформлення у приватну власність земель лісогосподарського призначення поза волею їх дійсного власника.
Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства про порушене право стало відомо у вересні 2018 року (а.с.170 т.1).
Враховуючи те, що позивачем не був пропущений строк позовної давності, висновок суду про відмову у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності ДП Київське лісове господарство не може вважатись обґрунтованим, оскільки спростовується зібраними по справі доказами. Порушення прав ДП Київське лісове господарство та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, в інтересах яких звернувся прокурор, знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, в зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП Київське лісове господарство та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, про витребування на користь держави в особі Державного підприємства Київське лісове господарство з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Київської області підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 762 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Першого заступника Прокурора Київської області - задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги Першого заступника керівника Прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства Київське лісове господарство з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086, площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087, які розташовані на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Київської області (код ЕДРПОУ 02909996) судовий збір в розмірі 1762 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 16 грудня 2019 року
Головуючий:
Судді:
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.12.2019 |
Оприлюднено | 19.12.2019 |
Номер документу | 86434597 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні