Постанова

від 11.12.2019 по справі 712/2378/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 712/2378/16-ц

провадження № 61-11177св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа -ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 квітня 1999 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2015 року було розірвано.

За час шлюбу у них народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище якої на час розгляду справи змінено на ОСОБА_4 .

За час перебування у шлюбі сторонами було набуте спільне майно.

02 червня 1997 року ОСОБА_2 отримав за договором дарування 11/20 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд у АДРЕСА_1 . Зазначала, що вказаний будинок (далі - житловий будинок А-1 ) за час шлюбу було суттєво покращено, був зроблений повний ремонт. Крім того, на цій же земельній ділянці був побудований новий двоповерховий житловий будинок (далі - житловий будинок Ж-2 ), який у кінці 2012 року був введений до експлуатації.

Вказані вище домоволодіння за час шлюбу були повністю мебльовані та укомплектовані побутовою технікою.

Також, за час шлюбу спільно була набута у власність земельна ділянка площею 314,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7110136700-06-049-0030 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), право власності на яку оформлено за відповідачем 22 жовтня 2008 року.

У 2013 році нею особисто придбано автомобіль Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 .

У 2014 року нею особисто придбано автомобіль Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_2 , за кошти, отриманні у позику 25 грудня 2013 року від ОСОБА_6 у сумі 350 000 грн з встановленим графіком погашення до 25 грудня 2016 року.

Вказувала, що зазначені автомобілі придбані нею за власні кошти, тому вони поділу не підлягають та мають бути залишені за нею.

При поділі спільного майна подружжя просила врахувати інтереси дитини, яка на час подання позову була неповнолітньою, проживала з нею та перебувала на повному її утриманні.

Згоди щодо поділу вказаного майна між сторонами не досягнуто, що є підставою для його поділу у судовому порядку.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на 60 % майна, яке знаходиться та набуте для користування у житловому будинку Ж-2 та житловому будинку А-1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: вбудована кухня, вартістю 30 000 грн; котел Фореллі вартістю 8 500 грн; витяжка вартістю 1 800 грн.; посудомийна машина BOSH SPV 53M10EU вартістю 3 900 грн; холодильник вартістю 8 000 грн; гідромасажні бокси 2 шт. вартістю 24 000 грн; унітаз 2 шт. вартістю 1 800,00 грн; умивальник з тумбою 2 шт. вартістю 4 600 грн; вбудовані шафи 4 шт. вартістю 30 000 грн; ліжко дубове 2 шт. вартістю 17 000 грн; тумбочки прикроватні дубові 3 шт. вартістю 3 000 грн; письмові столи 2 шт. вартістю 5 000 грн.; пральна машина LG 12A8HDS вартістю 4 900 грн.; гідромасажна ванна вартістю 15 000 грн.; плазмовий телевізор LG 55LA662V вартістю 16 400 грн; плазмовий телевізор LG 32LA660V вартістю 6 200 грн; плазмові телевізори LG вартістю 20 000 грн; розкладний диван (екошкіра) вартістю 8 500 грн.; кондиціонери C&H 3 шт. вартістю 45 000 грн.; штори 3 комплекти вартістю 30 000 грн.; електрична духовка Hotpoint-Ariston FK 1039Е20 вартістю 5 200 грн;

- визнати за нею право власності на 60 % житлового будинку Ж-2 та житлового будинку А-1 за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 40 % цього майна;

- визнати за нею право власності на 60 % земельної ділянки, площею 314,3 кв. м, розташованої за цією ж адресою, кадастровий номер - 7110136700:06:049:0030;

- визнати за нею право власності на автомобіль Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_3 та автомобіль Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 .

Визнати спільною сумісною власністю подружжя сторін недобудований будинок (будівельні матеріали), розташований на земельній ділянці з кадастровим номером - 7124989000:02:003:0149 у АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності на 60% недобудованого будинку (будівельні матеріали), розташований на земельній ділянці з кадастровим номером - 7124989000:02:003:0149 у АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 40 % вказаного недобудованого будинку (будівельні матеріали);

- визнати автомобіль Daewoo Lanos 1998, номерний знак НОМЕР_4 спільним майном подружжя, залишити його у користуванні ОСОБА_2 , а частину вартості автомобіля стягнути на її користь.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання правочинів удаваними та поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 пред`явила майнові претензії виключно на майно, яке належить та зареєстроване за ним, однак повністю проігнорувала майно зареєстроване на неї, яке також є об`єктом сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Вказував, що за час шлюбу з ОСОБА_1 за спільні кошти був придбаний будинок у АДРЕСА_3 . У вказаному будинку ним проводились будівельні роботи, купувались будівельні матеріали та побутове майно. Кошти на вказаний будинок ОСОБА_1 отримала за рахунок продажу автомобіля Mitsubishi Outlander, який перебував у її власності та який у 2014 році був нею проданий без його згоди на те.

Договір купівлі-продажу від 19 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 (попереднім власником будинку у АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ) та договір дарування від 25 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вважає удаваними правочинами, для приховання іншого правочину (договору купівлі-продажу), з метою придбання нею житлового будинку за час шлюбу за кошти, що були спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, за час шлюбу у 2013-2014 роках, ОСОБА_1 було набуто та зареєстровано на своє ім`я заявлені нею автомобілі: Mitsubishi Pajero та Hyundai Accent. Вважав вказане майно об`єктами спільної сумісної власності подружжя, які підлягають поділу.

Зазначав, що 21/100 частин торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_4 , які перебувають у власності ОСОБА_1 з 02 лютого 2016 року на підставі договору дарування № 542, на справді придбані за спільні кошти подружжя, тому вказане майно є об`єктом спільного майна подружжя та має бути відповідно поділене. Вказаний договір дарування також вважав удаваним.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати договір купівлі-продажу від 19 грудня 2014 року жилого будинку на АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 та договір дарування цього жилого будинку від 25 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 удаваними правочинами;

- визнати житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_1 , а вартість у розмірі 1 138 000 грн врахувати при розгляді первісного позову;

- визнати договір дарування 21/100 частки торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_4 удаваним правочином, а його вартість у розмірі 2 400 000 грн врахувати при розгляді первісного позову; визнати кошти у розмірі 351 750 грн об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а кошти врахувати при розгляді первісного позову; - визнати автомобіль Mitsubishi Outlander об`єктом спільної сумісно власності подружжя, а його вартість у розмірі 306 200 грн врахувати при розгляді первісного позову;

- визнати майно, що було набуте за час шлюбу при облаштуванні жилого будинку Ж-2 на суму 51 769 грн об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, залишивши його ОСОБА_1 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову;

- визнати майно, що було набуте подружжям при облаштуванні будинку на АДРЕСА_3 на загальну суму 317 285 грн спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_1 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову;

- визнати майно, що було набуте подружжям за час шлюбу і використане для ремонту і облаштування жилого будинку на АДРЕСА_3 на загальну суму 32 503 грн спільною сумісною власністю подружжя, залишивши його ОСОБА_1 , а його вартість врахувати при розгляді первісного позову.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок під літ. Ж-2 , розташований по АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку під літ. Ж-2 по АДРЕСА_1 .

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, а саме: котел Фореллі вартістю 8 500 грн, посудомийну машину BOSH SPV 53М10EU вартістю 3 900 грн, холодильник - 8 000 грн, два гідромасажні бокси вартістю 24 000 грн, пральну машину LG 12А8НDS вартістю 4 900 грн, плазмовий телевізор LD55LA662V вартістю 16 400 грн, плазмовий телевізор LD32LA660V вартістю 6 200 грн, розкладний диван вартістю 8 500 грн, електричну духовку Hotpoint-Ariston FK 1039Е20 вартістю 5 200 грн, всього на загальну суму 90 600 грн та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна на загальну суму 45 300 грн.

Визнано спільним майном подружжя автомобіль Daewoo Lanos 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 65 840 грн, залишивши автомобіль у користуванні ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля Daewoo Lanos 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у розмірі 32 920 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , автомобіль марки Hyundai Accent 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , залишивши автомобілі у користуванні ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/2 частини автомобілів марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , та марки Hyundai Accent 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у загальній сумі 450 325 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 11/20 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд у АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 585 кв. м, житловий цегляний будинок, житлова площа 44,2 кв. м, надвірні споруди Б - житловий будинок, В, Г - вбиральні, Д - сарай, Е - сарай, № 1-4, 6 -огорожа, № 5 водоколонка, І, П - замощення, отримані ОСОБА_2 до шлюбу у дар не є спільним майном подружжя, а є його особистою приватною власністю, тому поділу не підлягає. При цьому, ОСОБА_1 не надано суду доказів істотного збільшення вартості вказаного житлового будинку.

Оскільки спірна земельна ділянка на АДРЕСА_2 органом самоврядування передана ОСОБА_2 у приватну власність, спірний, незавершений будівництвом житловий будинок на ній не введено до експлуатації, тому дане майно не є спільною сумісною власністю подружжя і поділу не підлягає.

Встановивши, що житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1 та зображений на технічній документації літ. Ж-2 побудований та введений до експлуатації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, а саме у 2012 році, суд дійшов висновку, що він підлягає поділу між сторонами у рівних частках, а саме по 1/2 частині. При цьому, суд розцінив критично доводи ОСОБА_1 щодо врахування при поділлі майна подружжя інтересів дитини, оскільки на час ухвалення рішення, дочка сторін є повнолітньою, а інших обставин, які б давали суду підстави відійти при поділі майна подружжя від рівності їх часток, суду не надано.

Вимоги ОСОБА_2 щодо удаваності правочинів суд вважав недоведеними.

Також, встановивши, що автомобілі Mitsubishi Pajero та Hyundai Accent придбанні у шлюбі, а ОСОБА_1 обґрунтовано не підтверджено, що дане майно придбане за її особисті кошти, тому вони є спільним майном подружжя та підлягають поділу. При цьому, суд врахував, що вказані автомобілі перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 , тому суд вважав за доцільне залишити їх в подальшому користуванні та володінні ОСОБА_1 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 50 %, оскільки ОСОБА_1 не заперечував щодо залишення даних автомобілів у її користуванні.

До подібних висновків суд дійшов і щодо автомобіля Daewoo Lanos та, прийнявши до уваги, що вказаний автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_2 , суд вважав вірним і у подальшому залишити даний автомобіль за ним, стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 50 % його вартості.

Крім того, суд вказав, що у судовому засіданні не здобуті належні та допустимі докази щодо вимог ОСОБА_2 про визнання 21/100 чистин торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_4 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 29/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 53/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 119,4 кв. м земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 194,8 кв. м земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по 1/2 ідеальній частці майна, а саме: котел Фореллі , посудомийну машину BOSH SPV 53М10EU , пральну машину LG 12А8НDS, плазмовий телевізор LD55LA662V, плазмовий телевізор LD32LA660V, електричну духовку Hotpoint-Ariston FK 1039Е20, 2 письмових столи, гідромасажний бокс, залишивши майно у їх спільній частковій власності.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при вирішенні спору в частині визнання спірного житлового будинку на АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя районним судом не враховано, що майно, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилась внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності. Суд вважав, що ОСОБА_1 не надала суду достовірних доказів, що внаслідок спільних затрат подружжя істотно збільшилась вартість жилого будинку А-1 . А той факт що жилий будинок Ж-2 сторони побудували за час шлюбу вони визнали у судовому засіданні, тому, відповідно до розрахунку часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 , проведеного Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації від 19 листопада 2015 року, яке сторонами не оспорюється, 50 % жилого будинку Ж-2 становить 29/100, частка ОСОБА_2 становить 53/100 часток від всього домоволодіння. Тому за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 29/100 часток, а за ОСОБА_2 на 53/100 часток вказаного домоволодіння.

При цьому, вирішуючи питання про поділ земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, апеляційний суд виходив з положення частини четвертій статті 120 ЗК України, відповідно до якого особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Щодо рухомого майна, яке знаходиться у будинку Ж-2 , то суд вказав, що сторони визнали його існування, а обставини, які визнані учасниками справи, не підлягають доказуванню (частина перша статті 82 ЦПК України), тому це майно слід визнати спільним сумісним майном подружжя сторін та поділити його у рівних частинах, залишивши його у їх спільній частковій власності.

Суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо автомобіля Mitsubishi Outlander, оскільки він був проданий за час шлюбу, а за положенням частини другої статті 65 СК України вважається, що при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. При цьому, ОСОБА_2 не подавав до суду позов про визнання договору, за яким вказаний автомобіль було відчужено, недійсним.

При цьому, питання щодо інших автомобілів судом не розглядалися, оскільки, як ОСОБА_1 щодо автомобіля Daewoo Lanos, так і ОСОБА_2 щодо автомобілів: Mitsubishi Pajero та Hyundai Accent вимог в остаточних редакціях своїх позовних заяв не заявляли.

Вимоги ОСОБА_2 щодо удаваності правочинів суд вважав недоведеними. Як і вимоги про визнання взятих у позику ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 351 752 грн спільним майном подружжя, оскільки ці кошти були повернуті нею вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не розглянув його вимог про поділ автомобілів: Mitsubishi Pajero та Hyundai Accent, посилаючись на незаявлення відповідних позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 у своєму позові заявляла відповідні вимоги, тому заявляти такі самі вимоги у зустрічному позові, на його думку, не було необхідним.

Вирішуючи питання про компенсацію вартості проданого ОСОБА_1 автомобіля Mitsubishi Outlander, апеляційний суд неправильно дослідив докази у справі про те, що такий продаж відбувся без його згоди. Суд не надав належної правової оцінки довіреності, в якій не було відповідної згоди, неправильно врахувавши покази свідків.

Вказує, що домоволодіння по АДРЕСА_1 було поділено неправильно обома судами попередніх інстанцій, не враховано, що він просив залишити будинок Ж-2 у його власності, компенсувавши частку ОСОБА_1 за рахунок іншого спільного сумісного майна, а саме вказаних автомобілів.

Cудами не було враховано, що сторони визнають неподільність вказаного будинку, а ОСОБА_1 визнавала, що він їй не потрібен, а вона бажає виключно грошової компенсації за нього.

Суди неправильно вирішили питання щодо визнання грошових коштів у розмірі 351 752 грн спільним майном подружжя. Вважає, що ці кошти були приховані ОСОБА_1 задовго до розлучення, тому є спільними.

При вирішенні позовних вимог про удаваність спірних правочинів та, відповідно, поділу будинку на АДРЕСА_3 , суди не перевірили обставин того, чи мали ОСОБА_3 та ОСОБА_11 фінансову можливість придбання будинку для позивача - ОСОБА_1 .

Зазначає, що судами неправильно взяті до уваги спільні рухомі речі, їх ціна та існування. Суди, у цій частині, на його думку, неправильно оцінили надані докази.

Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи скарги ОСОБА_2 є безпідставними. Вважає, що апеляційний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи та ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Тому, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Зупинено дію оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 24 квітня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2015 року, що набрало законної сили 30 листопада 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка - ОСОБА_4 , прізвище якої на час розгляду справи змінено на ОСОБА_4 .

02 червня 1997 року ОСОБА_2 отримав за договором дарування 11/20 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд у АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 585 кв. м, житловий цегляний будинок, житлова площа 44,2 кв. м, надвірні споруди Б - житловий будинок, В, Г - вбиральні, Д - сарай, Е - сарай, № 1-4, 6 -огорожа, № 5 водоколонка, І, П - замощення.

На вказаній території був побудований новий двоповерховий житловий будинок Ж-2 , який у кінці 2012 року був введений до експлуатації, право власності на який оформлено за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 листопада 2012 року САЕ 454144 та витягом про державну реєстрацію прав від 05 грудня 2012 року.

Сторони визнали у судовому засіданні, що жилий будинок Ж-2 побудований за час шлюбу за спільні кошти.

19 листопада 2015 року бюро технічної інвентаризації проведено розрахунок часток між співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 і відповідно до правовстановлюючих документів частки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 складають по 9/100, а ОСОБА_2 - 41/50 частки з урахуванням жилого будинку Ж-2 .

05 листопада 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на 41/50 частку жилого будинку на АДРЕСА_1 . У вказану частку включено будинок А-1 і жилий будинок Ж-2 .

У цей же день проведено державну реєстрацію 41/50 частки жилого будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

22 жовтня 2008 року земельна ділянка площею 314,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7110136700-06-049-0030 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) приватизована ОСОБА_2 .

Рішенням Червонослобідської сільської ради від 20 квітня 1993 року № 25 ОСОБА_2 виділено земельна ділянка 0,15 га на АДРЕСА_2 для будівництва житлового будинку та ведення господарства.

30 грудня 1993 року рішенням Червонослобідською сільською радою № 82 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 .

30 липня 2004 року рішенням Червонослобідської сільської ради № 13-5 ОСОБА_2 надано дозвіл на безоплатну приватизацію земельної ділянки 0,15 га на АДРЕСА_2 .

17 листопада 2004 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , серія RA № 217929 з кадастровим номером земельної ділянки 7124989000:02:003:0149.

25 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримала за договором дарування від ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_3 , який належав останній на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2014 року укладеного між нею та ОСОБА_7

З 10 жовтня 2012 року у власності ОСОБА_1 перебував автомобіль Mitsubishi Outlander, номерний знак НОМЕР_5 . У 2014 році вказаний автомобіль був проданий ОСОБА_14

У власності та користуванні ОСОБА_1 з 21 серпня 2013 року перебуває автомобіль Hyndai Accent, номерний знак НОМЕР_1 та з 08 січня 2014 року автомобіль Mitsubishi Pajero, номерний знак НОМЕР_6 .

Кошти на придбання автомобіля Mitsubishi Pajero ОСОБА_1 отримала у позику 25 грудня 2013 року від ОСОБА_6 у сумі 350 000 грн, що було еквівалентно 43 750 доларам США, з терміном повернення до 25 грудня 2016 року

21 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбано автомобіль Daewoo Lanos, номерний знак НОМЕР_4 .

02 лютого 2016 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_1 укладено договір дарування частини торгового комплексу, зареєстрованого у реєстрі за № 542.

Згідно із вказаним договором ОСОБА_15 подарував, а ОСОБА_1 отримала за договором дарування безоплатно 21/100 частин торгового комплексу з підвалом літера А-2, а саме приміщення підвалу літера пдю : приміщення № 1-1 площею 4,7 кв. м, № 1-2 площею 4,4 кв. м, № 1-3 площею 1,6 кв. м, № 1-4 площею 9,3 кв. м, № 1-5 площею 208 кв. м, № 1-6 площею 237,5 кв. м, 1/2 частини приміщення № 1-9 площею 30,3 кв. м, 1/7 частини приміщення 3-1 площею 2,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_4

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Частинами першою та другою статті 65 СК України встановлено, що Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду.

Статтею 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частинами першою та другою статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Пунктом 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частини четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд правильно застосував наведені вище норми матеріального права, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення у справі про поділ майна подружжя.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо нерозгляду апеляційним судом вимог про поділ автомобілів: Mitsubishi Pajero та Hyundai Accent, є необґрунтованими, оскільки з аналізу норм статей 4, 12, 13, 81 ЦПК України, статті 15 ЦК України можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Апеляційний суд правильно вказав, що в остаточно уточнених позовах вимог про поділ вказаних автомобілів заявлено не було, тому суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

При цьому, посилання заявника на те, що він просив компенсувати ОСОБА_1 вартість будинку Ж-2 за рахунок вказаних автомобілів, а також те, що остання визнавала неподільність вказаного будинку і що він їй непотрібен та вона бажає виключно грошової компенсації за нього, не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами обставинами.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що така компенсація може відбутися за обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Проте, ні згоди ОСОБА_1 на заявлену ОСОБА_2 компенсацію, ні внесення останнім депозиту на рахунок суду за вказане майно не було.

Доводи про те, що ОСОБА_1 не потрібен вказаний будинок, є безпідставними, побудованими виключно на припущеннях заявника та спростовуються заявленими нею вимогами, а саме в остаточній редакції свого позову ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 60 % житлового будинку Ж-2 та житлового будинку А-1 за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 40 % цього майна.

Посилання заявника на неправильне вирішення судом його вимог щодо компенсації вартості проданого ОСОБА_1 автомобіля Mitsubishi Outlander, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що вказаний автомобіль був придбаний і реалізований за час шлюбу сторін, а відповідно до положень статті 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя . Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди , якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. При цьому, ОСОБА_2 не заявляв вимог про визнання договору недійсним.

Також ОСОБА_2 не надав суду належних та достатніх доказів того, що зазначений автомобіль був проданий за ціною 16 854 доларів США і кошти були вкладені на придбання будинку на АДРЕСА_3 .

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема, щодо неправильної оцінки судом доказів, приховання ОСОБА_1 спільних коштів, удаваність правочинів купівлі-продажу та дарування спірного майна, тощо не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Черкаської області від 15 травня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець