Постанова

від 12.12.2019 по справі 904/2380/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2019 року Справа № 904/2380/19

м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,

суддів - Кощеєва І.М., Орєшкіної Е.В.,

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпро- петровській області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у справі № 904/2380/19 (суддя Ярошенко В.І., повне рішення складено 02.10.2019)

за позовом фермерського господарства "Олена" с.Миролюбівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

до відповідача-2 Новомосковської районної державної адміністрації, м. Новомосковськ

про визнання права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у справі №904/2380/19 позов фермерського господарства (далі - ФГ) Олена задоволено, за ФГ Олена визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 га (кадастровий номер 1223282000:01:028:1000; кадастровий номер 1223282000:01:019:1001; кадастровий номер 1223282000:01:019:1003), в межах згідно з планом, розташованої на території Голубівської сільської ради, призначеної для ведення селянського фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею (серія ДП № 000029), виданого 29.04.1994 на підставі рішення сесії Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпро-петровської області від 01.04.1994 №6;

- приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що право постійного корис-тування земельною ділянкою, яке виникло до 2002 року у суб`єктів, не зазначених у ст.92 поточного Земельного кодексу України, не припинилося внаслідок вступу в дію зазначених норм, а продовжує існувати без обмеження у часі, з того, що після видачі акту на право постійного користування земельною ділянкою і з дати реєстрації фермерського господарства в установленому законом порядку та набуття ним статусу юридичної особи обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася, у зв`язку з чим, право постійного користування спірної земельної ділянки з особливостями, встановленими Законом, існує за ФГ Олена , а також з того, що на теперішній час діяльність останнього не припинена, господарство перебуває під керівництвом членів родини ОСОБА_1 , які згідно з чинним законодавством отримали таке право в порядку отримання спадщини;

- не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на підстави для скасування судового рішення, передбачені ст.277 Господарського процесуального кодексу України, просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення та відмовити в задоволенні позову;

- у поданій скарзі йдеться про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, про те, що законодавство, в період з 1990 року і станом на теперішній час, не передбачає передачу земельних ділянок фермерським господарствам на праві постійного користування, про ненадання ФГ Олена доказів на підтвердження порушеного права з боку державних органів, а також про те, що господарство не позбавлене права на отримання земельної ділянки у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство ;

- позивач вважає рішення господарського суду обгрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необгрунтовані доводи, оскільки згідно з нормами законодавства, яке діяло на час створення фермерського господарства та відповідно до ст.9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізації господарством своїх прав здійснив дії по отриманню у користування господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї, тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбувається фактична заміна землекористувача, обов`язки землекористувача перейшли до господарства з дня його державної реєстрації, на те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у справі №663/1738/16-ц зроблено висновок про те, що право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за новим Земельним кодексом не є суб`єктом права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування, а також на те, що право позивача на безстрокове використання земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності ФГ Олена , є законними очіку-ваннями в розумінні практики Європейського суду з прав людини і в якості таких вони підлягають захисту як майно на підставі ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення сесії Новомосковської районної ради народних депутатів від 01.04.1994 №16 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 49.7га, розташовану на території Голубівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

29.04.1994 ОСОБА_1 . видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП №00029, зареєстрований у книзі записів державних актів за №25.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого 13.01.1998 Новомосковською районною державною адміністрацією згідно з розпорядженням представника Президента України від 11.05.1994 №397 проведено державну реєстрацію фермерського господарства Олена гр. Мофа В.І..

Рішенням Новомосковського районного міськрайонного суду Дніпропетровської облас-ті від 04.11.2010 у справі №2-4221/10 встановлено, що засновник та керівник ФГ Олена Мофа В.І. помер 20.05.2003, єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_2 ..

Вказаним та додатковим рішенням від 27.12.2010 у даній справі за ОСОБА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 , визнано право постійного користування зе-мельною ділянкою площею 49.7га, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту серії ДП №00029 від 29.04.1994 року, а також право на спадщину за законом на фермерське господарство Олена , яке належало спадкодавцю ОСОБА_1 ..

При зверненні до господарського суду позивачем зазначено, що 30.07.2014 померла ОСОБА_2 , спадкоємцем є її син ОСОБА_3 , який станом на момент такого звернення є головою фермерського господарства, після смерті фізичної особи, якій земельна ділянка була надана на праві постійного користування таке право не припиняється, а зберігається за господарством, оскільки саме воно є фактичним землекористувачем.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд, як зазначено вище, послався на існування права постійного користування без обмеження у часі у суб`єктів господарювання, не зазначених у ст.92 Земельного кодексу України, здійснення обов`язків землекористувача саме фермерським господарством після реєстрації останнього на набуття ним статусу юридичної особи, а не громадянином, якому була надана відповідна земельна ділянка, а також на перебування фермерського господарства під керівництвом членів родини ОСОБА_1 ..

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищенаведеними висновками госпо-дарського суду, оскільки такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її пере-робкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з ч. 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За приписами ст. 7 Земельного кодексу України у вказаній вище редакції користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ч.ч. 1 і 3 ст. 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом ч.ч. 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом ст. 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією Украї-ни, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Ст. 7 Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції, станом на час звернення з позовом) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

За змістом ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Відповідно до ч.3 ст. 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Згідно з ч.1 ст.125 Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до ч.3 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

У даному випадку, в процесі розгляду справи позивачем не доведено обставин яким чином саме фермерське господарство стало учасником правовідносин з постійного користу-вання земельною ділянкою, а також, що йому перейшло відповідне право.

Доводи позивача про здійснення обов`язків землекористувача земельної ділянки фер-мерським господарством та існування за ним права постійного користування земельною ділянкою не свідчать про набуття останнім такого права в установленому законом порядку.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про виключення можливості приналежності ФГ Олена на титулі постійного користування земельною ділянкою, пере-даної у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 1994 році на підставі рішення районної ради згідно з державним актом на землю, відповідне право на яку в подальшому успадковано ОСОБА_2 ..

Одночасно слід зазначити, що за змістом ст.31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні положення наведено у ст. 12 Закону України "Про фермерське госпо-дарство".

Однак, за ФГ Олена права власності чи користування земельною ділянкою зареєст-ровано не було.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного корис-тування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, в редакції станом на час звернення ФГ "Олена" до суду із вимогою про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 49.7 га, розташованою на території Голубівської сільської ради для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Тому позовні вимоги ФГ Олена є необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, наведеного не врахував, зазначене рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №663/1738/16-ц колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки у вказаній справі Великою Палатою зазначено про правильність висновків суду першої інстанції відносно визначення позивача - юридичної особи правонаступником юридичної особи, якій було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим, позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки за цим актом, який не потребує переоформлення.

Інші посилання позивача спростовуються вищенаведеним і не впливають на юридичну оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у справі №904/2380/19 скасувати;

- прийняти нове рішення;

- в позові відмовити;

- стягнути з фермерського господарства Олена на користь Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 2881грн.50коп. судового збору за апеляційною скаргою, видати наказ.;

- видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області;

- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;

- повна постанова складена 19.12.2019

Головуючий суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна