Постанова

від 08.10.2020 по справі 904/2380/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/2380/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Колошиної О. В. (адвоката),

відповідача 1 - не з`явилися,

відповідача 2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Олена"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019 (колегія суддів: Кузнецова І. Л. - головуючий, Кощеєв І.М., Орєшкіна Е. В.), у справі

за позовом Фермерського господарства "Олена"

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 2) Новомосковської районної державної адміністрації

про визнання права користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фермерське господарство "Олена" (далі - ФГ "Олена") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Новомосковської районної державної адміністрації (далі - Новомосковська РДА) про визнання права користування земельною ділянкою.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею (серія ДП № 000029), виданого 29.04.1994, громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського фермерського господарства надано земельну ділянку площею 49,7 га в межах території Голубівської сільської ради. Громадянином ОСОБА_1 і його членами родини 11.05.1994 було створено Селянське (фермерське) господарство "Олена", яке у подальшому змінило назву на Фермерське господарство "Олена". Втім, після державної реєстрації ФГ "Олена", Новомосковською районною радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області не були зареєстровані дані про фермерське господарство у погосподарській книзі, а тому, на думку позивача, право користування земельною ділянкою, яка була надана громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського фермерського господарства, відповідачем не визнається.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 (суддя Ярошенко В. І.) позовні вимоги ФГ "Олена" до ГУ Держгеокадастру та Новомосковської РДА задоволено повністю. Визнано за ФГ "Олена" право постійного користування земельною ділянкою площею 49, 7 га (кадастровий номер 1223282000:01:028:1000; кадастровий номер 1223282000:01:019:1001; кадастровий номер 1223282000:01:019:1003), в межах згідно з планом, розташованої на території Голубівської сільської ради, призначеної для ведення селянського фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею (серія ДП № 000029), виданого 29.04.1994 на підставі рішення сесії Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994 № 6. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру на користь ФГ "Олена" 960,50 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Новомосковської РДА на користь ФГ "Олена" 960,50 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло від громадянина ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Олена", а в подальшому і до ФГ "Олена" з моменту його створення і позивач має право її використовувати до моменту припинення діяльності.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у справі №904/2380/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з ФГ "Олена" на користь ГУ Держгеокадастру 2 881, 50 грн судового збору за апеляційною скаргою, зобов`язано Господарський суд Дніпропетровської області видати наказ.

2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи позивач не довів обставин, яким чином фермерське господарство стало учасником правовідносин з постійного користування земельною ділянкою, а також не довів того, що до нього перейшло відповідне право, оскільки єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виключення можливості належності ФГ "Олена" на праві постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 1994 році на підставі рішення районної ради згідно з державним актом на землю, відповідне право на яку у подальшому успадковане ОСОБА_2 .

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019, ФГ "Олена" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 залишити в силі.

3.2. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскарженої постанови порушив норми матеріального і процесуального права, зокрема положення статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 236 Господарського процесуального кодексу України; не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, та не взяв до уваги положення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 01.04.1994 на підставі рішення сесії Новомосковської районної ради народних депутатів № 16 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 49,7 га, що розташована на території Голубівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

4.2. 29.04.1994 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП №00029, зареєстрований у книзі записів державних актів за № 25.

4.3. Згідно з розпорядженням представника Президента України від 11.05.1994 № 397 та відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого 13.01.1998 Новомосковською районною державною адміністрацією, проведено державну реєстрацію ФГ "Олена" громадянином ОСОБА_1

4.4. Рішенням Новомосковського районного міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 у справі № 2-4221/10 встановлено, що засновник та керівник ФГ "Олена" ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_2 .

Зазначеним судовим рішенням та додатковим рішенням від 27.12.2010 у справі № 2-4221/10 за ОСОБА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 , визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 49,7 га, що розташована на території Голубівської сільської ради і надана для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акта серії ДП № 00029 від 29.04.1994, а також визнано право на спадщину за законом на ФГ "Олена", яке належало спадкодавцю ОСОБА_1

4.5. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , спадкоємцем є її син ОСОБА_3 , який станом на момент звернення до суду є головою ФГ "Олена".

4.6. Відсутність належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою за ФГ "Олена" стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою за позивачем.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга подана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.12.2019, то її розгляд здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, який діяв до 08.02.2020.

5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 (у складі суддів: Кушнір І. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) відкрито провадження за касаційною скаргою ФГ "Олена" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019, а також зупинено касаційне провадження у справі № 904/2380/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах в іншій справі № 922/989/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (у складі суддів: Кушнір І. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.) від 27.07.2020 поновлено провадження за касаційною скаргою ФГ "Олена" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 904/2380/19 у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення касаційного провадження у цій справі; розгляд касаційної скарги призначено на 30.09.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.08.2020.

Згідно з розпорядженням в. о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.09.2020 № 29.3-02/2329, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді ОСОБА_4 , було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2380/19.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2020 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2020 прийнято до провадження касаційну скаргу ФГ "Олена" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019, розгляд касаційної скарги призначено на 08.10.2020.

5.3. Враховуючи усунення обставин, що викликали зупинення касаційного провадження у цій справі, та поновлення провадження у справі, та з урахуванням зміни складу суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 904/2380/19 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.4. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення не неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга може бути задоволена частково з таких підстав.

5.5. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання за ФГ "Олена" права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення сесії Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994 № 16 площею 49,7 га, та розташована на території Голубівської сільської Ради.

5.6. Згідно з частиною 1 статті 6 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, що діяла на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Олена") громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Частиною 2 цієї ж статті Земельного кодексу передбачалося, що передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України. користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Зокрема, статтею 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, що діяла на момент оформлення земельних ділянок ОСОБА_1 ) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

5.7. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 року № 3312-XII, що діяла на момент створення селянського (фермерського) господарства "Олена") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, на момент створення селянського (фермерського) господарства "Олена" чинним законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

5.8. 19.06.2003 було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

5.9. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Таким чином, на момент надання та оформлення земельних ділянок ОСОБА_1 (1994 рік) земельні ділянки на праві постійного користування надавалися ОСОБА_1 як спеціальному суб`єкту - засновнику фермерського господарства.

5.10. Верховний Суд України, застосовуючи положення статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", що набрав чинності 29.07.2003, зазначав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

5.11. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

5.12. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

5.13. Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, зокрема, статтею 141 Земельного кодексу України.

5.14. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 10.07.2003, що діяла на момент смерті голови ФГ "Олена" ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

5.15. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення селянського (фермерського) "Олена", так і дотепер) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

5.16. Правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

5.17. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Відтак, у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

5.18. Отже, набуте ОСОБА_1 та у подальшому успадковане на підставі рішення суду ОСОБА_2 право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства зберігається за ФГ "Олена" до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому законом порядку, оскільки ФГ "Олена" набуло як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання спірних земельних ділянок.

5.19. Натомість суд апеляційної інстанції помилково, посилаючись на статті 9, 12 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статті 31, 92 Земельного кодексу України, частину 3 статті 407 Цивільного кодексу України, дійшов висновків про виключення можливості приналежності ФГ "Олена" на праві постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 1994 році на підставі рішення районної ради згідно з державним актом на землю, відповідне право на яку в подальшому успадкувала ОСОБА_2 .

5.20. Окремо слід зазначити, що ФГ "Олена" звернулося з позовом до ГУ Держгеокадастру, Новомосковської РДА, обравши спосіб захисту - визнання права постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на землях Голубівської сільської ради.

5.21. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

5.22. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

5.23. За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

5.24. Під час вирішення цього спору суд першої інстанції зазначив, що право позивача на безстрокове використання земельної ділянки є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Натомість суд апеляційної зазначив, що участь позивача у правовідносинах з постійного користування спірною земельною ділянкою не доведена і станом на час звернення ФГ "Олена" до суду із вимогою про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами не передбачена.

З огляду на положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Водночас, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Зокрема, визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, яка вважає право порушеним, та іншою особою, яка претендує на відповідний титул. Такий спосіб захисту прав може бути застосований за наявності спору про право.

5.25. Проте, у цій справі суд апеляційної інстанції, розглянувши спір, не встановив чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси позивача, чи мав місце факт порушення прав позивача щодо постійного користування спірною земельною ділянкою з боку відповідачів. Отже, суд не оцінив належність обраного позивачем способу захисту і дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності у позивача правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою і ненабуття позивачем статусу учасника правовідносин з постійного користування земельною ділянкою.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції у справі № 904/2380/19 зазначеним положенням не відповідають.

6.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, зробленими без урахування вимог статей 2, 4, 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту "а" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, тому постанову належить скасувати, а справу - передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

6.5. Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити належність та ефективність позовних вимог позивача, установити фактичні обставини порушення, невизнання прав позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Олена" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 904/2380/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв