Рішення

від 11.12.2019 по справі 910/12448/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2019Справа № 910/12448/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад (08055, Київська обл., Макарівський р-н, с. Юрівка, вул. Київська, буд. 37; ідентифікаційний код: 38007133)

до Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24; ідентифікаційний код: 37471967)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код: 37567646)

про стягнення 4484084,46 грн.

Представники учасників справи:

від позивача : не з`явились;

від відповідача: Нестеренко Н.М.;

вид третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.09.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад з вимогами до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 4484084,46 грн, з яких 425796,66 грн 3% річних та 4058287,80 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо перерахування позивачу компенсації з державного бюджету за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними .

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача копії наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2013 №265, від 27.12.2013 №772, від 29.07.2014 №277, від 15.11.2017 №612, від 12.12.2017 №656.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 відкрито провадження у справі №910/12448/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.10.2019; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

07.10.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, вказав на те, що правовідносини, які склались між сторонами, не можуть вважатися ні зобов`язальними, ні договірними цивільними, так як вони мають специфічний характер і передбачають отримання бюджетних коштів суб`єктом господарювання в межах і спосіб, визначеними Бюджетним кодексом України.

Відповідач зауважив, що спір між сторонами виник щодо виконання бюджетних асигнувань, у зв`язку з чим правовідносини регулюються спеціальними нормами - Бюджетним кодексом України, що унеможливлює застосування положень Цивільного кодексу України, а саме норм статті 625 ЦКУ.

07.10.2019 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, так як даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

09.10.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та у постанові від 07.02.2018 у справ №926/263/17, зазначив, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

09.10.2019 від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України.

09.10.2019 відповідачем подано додаткові письмові пояснення, в яких відповідач зауважив, що до бюджетних правовідносин цивільне законодавство не застосовується.

Крім того, у вказаний письмових поясненнях відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про часткове задоволення клопотання позивача про витребування доказів; про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України; відкладено підготовче засідання на 23.10.2019.

22.10.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

У підготовчому засіданні 23.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.11.2019.

У судовому засіданні 13.11.2019 судом було оголошено перерву до 11.12.2019.

11.12.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника позивача з`явитися у судове засідання через те, що він братиме участь у невідкладних слідчих діях.

Розглянувши вказане клопотання позивача, суд відмовив в його задоволенні, оскільки відкладення розгляду справи (перерва у судовому засіданні) є правом суду, реалізація якого перш за все обумовлена неможливістю вирішення спору.

Водночас, наявних в матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника Позивача в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Крім того, до заяви про відкладення розгляду справи позивачем не додано жодних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин (участь представника позивача у невідкладених слідчих діях 11.12.2019).

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи (перерви у судовому засіданні), визначених у ст.ст. 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 11.12.2019 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103052093213, з якого вбачається, що ухвала суду була отримана третьою особою 15.11.2019.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.12.2019 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 11.12.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 №587 було затверджено Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, який визначає механізм справляння збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (далі - збір) в розмірах, встановлених Податковим кодексом України, та використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними (далі - бюджетні кошти).

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінагрополітики.

Згідно з п. 5 Порядку бюджетні кошти надаються суб`єктам господарювання, які займаються виноградарством, садівництвом і хмелярством (далі - суб`єкти господарювання), незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності для компенсації здійснених у поточному бюджетному році витрат (без урахування сум податку на додану вартість) за такими напрямами:

1) проведення робіт із закладення насаджень, догляду за ними до вступу у плодоношення (проектні роботи, підготовка ґрунту та посадка, догляд за насадженнями, спорудження шпалери, встановлення систем краплинного зрошення) та придбання матеріалів, необхідних для проведення таких робіт, - у межах затверджених Мінагрополітики нормативів витрат на 1 гектар, що визначаються з урахуванням зони закладення насаджень, схеми посадок та інших технологічних особливостей, а також витрат з виконання відповідних робіт;

2) придбання саджанців, використаних для ремонту молодих насаджень, які постраждали від несприятливих погодних умов, - у межах установлених Мінагрополітики нормативів;

3) догляд за продуктивними насадженнями хмелю з урахуванням їх середньої врожайності, обсягу виробленої і реалізованої продукції хмелярства за три попередніх роки (для новостворених підприємств ураховується середня врожайність по Україні за три попередніх роки) з якісними показниками, визначеними відповідно до ДСТУ 7067:2009 "Хміль. Технічні умови", ДСТУ 4099:2009 "Хміль. Правила відбирання проб та методи випробовування", - у межах установлених Мінагрополітики нормативів (до 25 відсотків бюджетних коштів, передбачених на розвиток хмелярства);

4) будівництво водонакопичувальних басейнів для забезпечення безперебійного водопостачання мереж краплинного зрошення з метою своєчасного поливу виноградників та плодових насаджень - у межах установлених Мінагрополітики нормативів;

5) розкорчування площ непродуктивних багаторічних насаджень - у межах установлених Мінагрополітики нормативів після проведення посадки у звітному році нових насаджень плодово-ягідних культур та винограду на аналогічній площі;

6) будівництво холодильників з регульованим газовим середовищем та ємністю від 500 тонн для зберігання столових сортів винограду та плодів власного виробництва (далі - холодильники), придбання ліній товарної обробки плодів (до 35 відсотків бюджетних коштів, передбачених на розвиток виноградарства та садівництва) - в межах установлених Мінагрополітики нормативів;

7) будівництво розсадницькими господарствами лабораторних комплексів для виробництва безвірусного садивного матеріалу (далі - лабораторний комплекс) та в межах установлених Мінагрополітики нормативів - камер швидкого заморожування плодів і ягід виробниками такої продукції;

8) придбання механізмів та техніки (в тому числі імпортного виробництва, яка не виробляється в Україні) для проведення технологічних операцій у виноградарстві, садівництві та хмелярстві і нового обладнання для сублімаційного висушування фруктів; модернізації холодильного та газового режимів зберігання у реконструйованих холодильниках ємністю від 500 тонн (за умови власного виробництва столових сортів винограду та плодів в обсязі, не меншому ємності такого холодильника) згідно з визначеним Мінагрополітики переліком.

Судом встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.04.2013 №265 затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2013 у виноградарстві і садівництві.

Так, відповідно до Розподілу коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2013 у виноградарстві і садівництві, встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 1306000,00 грн.

Наказом Міністерством аграрної політики та продовольства України від 27.12.2013 №772 затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2013 у виноградарстві і садівництві, а також затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для компенсації витрат у садівництві та виноградарстві.

Зокрема, відповідно до Розподілу коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2013 у виноградарстві і садівництві, встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 2023000,00 грн

Також, згідно з Розподілом коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для компенсації витрат у садівництві та виноградарстві встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 3997800,00 грн.

Наказом Міністерством аграрної політики та продовольства України від 29.07.2014 №277 затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2014 у виноградарстві і садівництві.

Так, відповідно до Розподілу коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася на 01.01.2014 у виноградарстві і садівництві, встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 1337800,00 грн.

Згідно з Довідкою Державної фінансової інспекції України від 06.03.2015 №22-23/24 встановлено, що станом на 01.01.2015 по рахункам кошти з бюджету та державних цільових фондів Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад рахується дебіторська заборгованість у сумі 4683000,00 грн, яка підтверджена Управлінням агропромислового розвитку Макарівської РДА.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків, складеного між позивачем та Відділом агропромислового розвитку Макарівської РДА станом на 01.05.2016, встановлено, що за бюджетною програмою 2801350 наявна дебіторська заборгованість у розмірі 4683000,00 грн.

Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків, складеного між позивачем та Відділом агропромислового розвитку Макарівської РДА станом на 10.10.2016, встановлено, що за бюджетною програмою 2801350 наявна дебіторська заборгованість у розмірі 4683000,00 грн.

Судом встановлено, що у зв`язку з неотриманням з державного бюджету компенсації у сумі 4683000,00 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю Український сад звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Департаменту Агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації та Відділу агропромислового розвитку Макарівської районної державної адміністрації, в якому просило: 1) визнати протиправною бездіяльність вказаних відповідачів щодо невиконання дій з виплати позивачу грошових коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними у розмірі 4683000,00 грн; 2) стягнути з Державного бюджету України заборгованість за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними у розмірі 4683000,00 грн; 3) зобов`язати Міністерство аграрної політики та продовольства України у встановленому законодавством порядку спрямувати бюджетні кошти на погашення бюджетної кредиторської заборгованості у розмірі 4683000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад (справа №810/2513/18).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2017 відкрито провадження у справі №810/2513/18.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №612 від 15.11.2017 затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення бюджетної кредиторської заборгованості, зареєстрованої в органах Казначейства, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 1173600,00 грн.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №656 від 12.12.2017 затверджено розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними для погашення бюджетної кредиторської заборгованості, зареєстрованої в органах Казначейства, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю Український сад розподілено грошові кошти у сумі 3509400,00 грн.

Як вбачається з банківських виписок, долучених позивачем до позовної заяви у даній справі, 07.12.2017 та 22.12.2017 на рахунок позивача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 4683000,00 грн.

Судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 закрито провадження у справі №810/2513/18 у зв`язку з тим, що станом на 01.01.2018 заборгованість перед позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю Український сад ) погашена у повному обсязі.

За таких обставин, оскільки, на думку позивача, відповідачем було прострочено виконання грошового зобов`язання в частині своєчасного перерахування позивачу компенсації у сумі 4683000,00 грн, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача (Міністерства аграрної політики та продовольства України) 3% річних у розмірі 425796,66 грн за період з 07.12.2014 по 21.12.2017 та інфляційні втрати у розмірі 4058287,80 грн за період з грудня 2014 по листопад 2017 року (нараховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, спірні грошові кошти були передбачені для компенсації позивачу бюджетною програмою Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними .

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України зазначено, що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

бюджетна програма - це сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій;

головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Частиною 3 статті 20 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні програми визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів з урахуванням положень частини 2 статті 21 і пункту 2 частини 5 статті 22 цього Кодексу.

При цьому, відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечуй цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень (частина 4 статті 20 Бюджетного кодексу України).

Згідно з положеннями частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 Кодексу.

Відповідно до положень статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет України, у зв`язку з чим Мінагрополітики, як головним розпорядником бюджетних коштів саме у 2017 році здійснено розподіл коштів для погашення бюджетної кредиторської заборгованості, оскільки Державним бюджетом України на 2014, 2015, 2016 роки кошти на зазначені цілі передбачені не були.

Відносини, що регулюються нормами Бюджетного кодексу України, є частиною фінансово-правових норм, пов`язаних із формуванням, розподілом і використанням основних централізованих фондів держави та органів місцевого самоврядування. Його норми встановлюють принципи бюджетної діяльності, склад бюджетної системи, регулюють відносини при розподілі доходів і видатків між ланками бюджетів, об`єднаних у бюджетну систему України, а також визначають порядок складання і розгляду проектів бюджетів і затвердження їх у формі закону про Державний бюджет України або рішень відповідних місцевих рад, виконання всіх видів бюджетів.

Бюджетні відносини, які регулюються нормами Бюджетного кодексу, є видом фінансових відносин. Оскільки фінансові відносини регламентуються нормами фінансового права, яке є галуззю публічного права, де однією стороною правовідносин виступає орган держави або місцевого самоврядування, який підтримує публічний (загальний) фінансовий інтерес, то і бюджетні відносини регулюються фінансово-правовими нормами, що мають імперативний характер.

Суб`єктами бюджетних правовідносин виступають: держава Україна, яка діє, як правило, в особі уповноважених нею органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Учасниками бюджетних правовідносин також є центральні та місцеві органи виконавчої влади. Серед державних органів виконавчої влади слід виокремити Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Головне Контрольно-ревізійне управління України, Державну податкову адміністрацію України тощо. Органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації є суб`єктами бюджетних правовідносин у межах повноважень, визначених відповідно до Конституції України законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та нормами власне Бюджетного кодексу України.

Суб`єктами бюджетних правовідносин є розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, які не мають статусу учасників бюджетного процесу й одержують кошти через розпорядників бюджетних коштів.

Об`єктом бюджетних правовідносин є те, на що спрямована поведінка суб`єктів цих відносин, яка прямо чи опосередковано пов`язана з розподілом чи перерозподілом централізованих фондів коштів. Коло суб`єктів бюджетно-правових відносин вужче, ніж коло суб`єктів інших фінансових правовідносин.

Суд зазначає, що оскільки відповідачу було передбачено виплату компенсацій саме за бюджетною програмою Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними , до правовідносин, які виникли між сторонами у зв`язку з виконанням вказаної бюджетної програми, підлягають застосуванню норми бюджетного законодавства, так як в даному випадку відносини між позивачем (отримувачем бюджетних коштів) та відповідачем (головним розпорядником бюджетних коштів) є саме бюджетними відносинами (з урахуванням положень ст. 1 Бюджетного кодексу України, де зазначено, що бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу).

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини , що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини (ч. 4 ст. 3 Господарського кодексу України).

У ч.ч. 5, 6, 7 ст. 3 Господарського кодексу України зазначено, що господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу: - майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; - земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; - трудові відносини; - фінансові відносини за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; - адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання; - відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Таким чином, беручи до уваги викладені норми Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем (враховуючи їх характер виникнення та виконання), не є предметом регулювання Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що правовідносини , які виникли між позивачем (отримувачем бюджетних коштів) та відповідачем (головним розпорядником бюджетних коштів) при виконанні бюджетної програми Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними не містять ознак, які б давали підстави дійти висновку, що такі відносини засновані на господарських та/або цивільних зобов`язаннях.

Тобто, між позивачем та відповідачем у даній справі не виникали та відсутні цивільно-правові/господарсько-правові відносини (на відповідача було лише покладено обов`язок як на головного розпорядника бюджетних коштів щодо виконання бюджетних призначень і такий обов`язок визначений саме бюджетним законодавством).

Водночас, як встановлено судом, оскільки відповідачу було передбачено виплату компенсацій саме за бюджетною програмою Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними , до правовідносин, які виникли між сторонами у зв`язку з виконанням вказаної бюджетної програми, підлягають застосуванню норми бюджетного законодавства, так як в даному випадку відносини між позивачем (отримувачем бюджетних коштів) та відповідачем (головним розпорядником бюджетних коштів) є саме бюджетними відносинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Водночас, у ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2759цс15 від 20.01.2016.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи, що спір між сторонами виник щодо виконання бюджетних асигнувань, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються спеціальними нормами - Бюджетним кодексом України, що в свою чергу унеможливлює застосування до спірних правовідносин як положень статті 625 Цивільного кодексу України, так і всього цивільного законодавства в цілому.

За таких обставин, суд вважає необгрунтованими твердження позивача про наявність підстав для нарахування та стягнення з Міністерства аграрної політики та продовольства України (головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетною програмою) 3% річних та інфляційних втрат на підставі норм цивільного законодавства, зокрема на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що до правовідносин, які склались між сторонами, норми цивільного законодавства (зокрема, ст. 625 ЦКУ) застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 425796,66 грн 3% річних та 4058287,80 грн інфляційних втрат.

Що стосується посилань позивача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.208 у справі №910/10156/17 (стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань - як договірних, так і позадоговірних, в тому числі у зобов`язаннях, які виникають відповідно до ст. 1212 ЦКУ) та у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №926/263/17 (можливість застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення компенсації середнього заробітку, який був виплачений роботодавцем, мобілізованим працівникам), суд зазначає, що вказані висновки Верховного Суду здійснені щодо правовідносин, відмінних від тих, які виникли між сторонами у даній справі.

Що стосується заперечень відповідача щодо розгляду справи в порядку господарського судочинства, суд зазначає наступне.

В межах даної справи позивачем не ставиться питання про стягнення заборгованості з Мінагрополітики за відповідною бюджетною програмою, а так само про порушення Мінагрополітики бюджетного законодавства при перерахуванні відповідних грошових коштів. Позивачем заявлена вимога щодо стягнення заборгованості у зв`язку зі знеціненням коштів за період прострочення зобов`язання (виплати). Право вимагати стягнення такої заборгованості у судовому порядку зумовлено тим, що позивач зазнав майнових втрат внаслідок несвоєчасної виплати компенсації.

Внаслідок участі позивача у відповідній Державній програмі у позивача виникло законне очікування на отримання відповідних виплат у встановлений законом строк, що є правом на майно у розумінні ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Спірні правовідносини між позивачем і відповідачем не стосуються дій або бездіяльності відповідача як головного розпорядника бюджетних коштів в межах виконання бюджетних програм.

При цьому, позовні вимоги позивача обгрунтовані саме нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, які встановлюють обов`язок боржника сплатити кредитору за прострочення виконання грошового зобов`язання не лише суму основного боргу, а й відсотки річні та інфляційні втрати.

Крім того, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №819/2895/14-а.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги суть спору, який виник між сторонами, предмет позову (стягнення 3% річних та інфляційних втрат) та його підстави (прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, що є підставою для застосування положень норм ст. 625 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності та заяви позивача про визнання поважними причини пропуску позовної давності, суд зазначає, що позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки суд дійшов висновку відмовити позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Український сад до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 4484084,46 грн - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18 грудня 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин