Рішення

від 16.12.2019 по справі 320/4569/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року № 320/4569/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Лубянської Д.С.,

за участю:

представника позивача - Обухіва В.В.,

представника відповідача - Борисова І.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0006381303, №0006341303, №0006361303, №0006351303, №0006371303; визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.06.2019 №Ф-0006391303.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Київській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв`язку з цим податків, що підлягають обов`язковій сплаті до бюджету. Позивач наголошує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу житлового будинку, квартири оподатковується у порядку, передбаченому п.п. 171.1-171.2. ПК України за ставкою 5%. Цей обов`язок, як зазначає позивач, виконаний у повному обсязі, а доводи відповідача про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб, як зазначає позивач, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем та здійснені ним операції з продажу майнових прав не містять ознак підприємницької діяльності, а отже, позивач не є платником зазначених податків.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача згідно отриманих матеріалів та інформації було встановлено, що громадянином ОСОБА_1 отримані доходи від відчуження об`єктів нерухомості на умовах укладених договорів купівлі-продажу в 2014-2017 роках на загальну суму 6 135 999,96 грн. Наполягає на тому, що позивачем здійснювалась господарська діяльність, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що позивач зобов`язаний був зареєструватися як фізична особа-підприємець та вести облік результатів своєї господарської діяльності відповідно до вимог законодавства, оподатковувати дохід від такої господарської діяльності згідно норм статті 177 Податкового кодексу України та подавати відповідну звітність як фізична особа-підприємець. Оскільки таких дій ОСОБА_1 не вчинив, то перевіркою було встановлено заниження ним податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 089 074,44 грн., заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в сумі 269693,06 грн. та неповну сплату військового збору в сумі 36657,97 грн., у зв`язку з чим контролюючим органом винесені оскаржувані рішення. Вважає, що такі рішення прийняті відповідно до вимог податкового законодавства та підстави для їх скасування відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 відкрито загальне провадження в адміністративній справі та призначено до судового розгляду на 23.09.2019. Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 за клопотанням відповідача здійснено заміну ГУ ДФС у Київській області на ГУ ДПС у Київській області в порядку процесуального правонаступництва.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.12.2019.

У судовому засіданні, призначеному на 16.12.2019, представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як убачається з адміністративного позову, у лютому 2019 року позивач отримав письмовий запит ГУ ДФС у Київській області від 15.02.2019 №3980/Л/10-36-13-03 про надання інформації та її документального підтвердження, в якому, зокрема, відповідач просив надати документи щодо загальної кількості збудованих квартир/нежитлових приміщень та введених в експлуатацію за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, інформацію щодо кількості квартир, які продані шляхом укладання посвідчених договорів купівлі - продажу та договори за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, інформацію щодо понесених витрат на будівництво та реалізацію об`єктів нерухомого майна, замовником будівництва яких є позивач, пояснення та документальні підтвердження щодо отримання доходу від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018. Запит мотивований тим, що з метою виконання функцій, покладених на контролюючий орган згідно п. 19.1 ст. 19 ПКУ та контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, з метою недопущення можливих втрат бюджету України та у зв`язку із наявною інформацією в Державному реєстрі фізичних осіб про отримані фізичною особою доходи, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційних баз ГУ ДФС у Київській області, а також інформацією та її документальним підтвердженням, отриманих від Департаменту ДАБІ у Київській області, а саме декларацій про готовність об`єктів до експлуатації (багатоповерхових житлових будинків) в с. Петрівське, Києво-Святошинського району Київської області, замовником яких являється позивач, ГУ ДФС просило протягом 15 робочих днів з дати отримання цього запиту, надати інформацію та її документальне підтвердження щодо отримання позивачкою доходів від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Вказаний запит був отриманий позивачем, однак, ознайомившись з його змістом та вважаючи, що він складений з порушенням вимог ст. 73 ПК України, ОСОБА_1 реалізував своє право на звільнення від обов`язку надавати відповідь на зазначений запит в силу вимог ст. 73 ПК України.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 18.04.2019 №843 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з 01.01.2012 по 31.12.2018 з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна.

У період з 26.04.2019 по 07.05.2019 на підставі п.п.78.1.2, п.п.78.1 ст. 79 Податкового кодексу України та наказу від 18.04.2019 №843 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області Біруком В.С. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 14.05.2019 №391/10-36-13-03/2944896193 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 (далі - Акт перевірки) (а.с. 17-26).

У вказаному Акті перевірки, посадова особа контролюючого органу зазначила про те, що відповідно до наданої інформації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 17.01.2019 №10/10-104/1701/02, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва двохповерхових будинків на підставі Декларацій про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області за адресою: Київська область, с. Петрівське, вул. Амосова, 80-Б (Декларація №КС143143070379); Київська область, с. Петрівське, вул. Амосова, 80-В (Декларація №КС143143070375); Київська область, с. Петрівське, вул. Амосова, 80-А (Декларація №КС143143070373); Київська область, с. Петрівське, вул. Польова, 63а (Декларація №КС143141780280); Київська область, с. Петрівське, вул. Польова, 30 (Декларація №КС 142133470901).

В Акті зазначено, що фізична особа - ОСОБА_1 набував у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості в експлуатацію на підставі записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

Згідно з наявними деклараціями про готовність об`єктів, генеральними підрядниками будівництва є ТОВ "НРФ"Реставрація" (код ЄДРПОУ 21553329), ТОВ Орфей (код ЄДРПОУ 31779492) та ТОВ "Діамант Проект" (код ЄДРПОУ 38005581).

У подальшому, як зазначено в Акті перевірки, позивачем реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

У ході перевірки встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював будівництво двохповерхових будинків за видом діяльності Організація будівництва будівель та систематичний продаж нерухомого майна (квартир) за видом діяльності 68.10 "Купівля та продаж власного нерухомого майна" за адресами: Києво-Святошинський район, с АДРЕСА_1 Петрівське, АДРЕСА_2 Амосова, АДРЕСА_3 Амосова АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 а, Польова 30.

Крім іншого, в Акті перевірки зазначається, що згідно з п.85.2 ст.85 Кодексу платник зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Однак, ОСОБА_1 не надано до перевірки будь-яких документів.

В контексті наведеного в Акті перевірки зазначено, що відповідно до п. 44.6 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.

Щодо документів, на підставі яких проведена перевірка, з Акту перевірки вбачається, що перевірка проведена, крім іншого, на підставі інформації з реєстрів, баз даних ДФС.

Беручи до уваги обсяги побудованих житлових та багатоквартирних житлових будинків, реалізованих об`єктів нерухомості (квартир), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем, дохід від якої у загальному розмірі 6 135 999,96 грн. не був задекларований та оподаткований у порядку, що встановлений статтею 177 Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про порушення позивачем:

- пункту 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст.177 ПК України в частині ненадання до перевірки первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством;

- підпункту 49.18.5. п.49.18. ст.49, п.177.5 ст.177 ПК України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ, із змінами, в частині не подання декларацій про майновий стан і доходи за 2014-2017 роки;

- пункту 177.1, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ, із змінами, в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 1089074,22 грн., у т.ч. за 2014р. - 614902,72 грн., за 2015р. - 411066,36 грн., за 2016р. - 35364,96 грн., за 2017р. - 38409,48 грн.;

- пункту 2, п.9, п. 11 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.215 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014-2017 роки;

- абзацу 1 п.2 ч. 1 ст.7, п.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , із змінами, в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 269693,06 грн., в т.ч. за 2014 рік 89529,12 грн., за 2015 рік 89995,12 грн., за 2016 рік 43223,87 гри., за 2017 рік 46944,95 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу в частині заниження платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 у сумі у сумі 36657,97 грн., у т.ч. у 2015р. у сумі 31378,08 грн., у 2016р. у сумі 2079,10 грн., у 2017р. у сумі 3200,79 грн.;

- статті 58, частини 6 ст.128 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи - підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України від 15.05.2003 року №755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення на Акт перевірки, за результатом розгляду яких висновки Акту перевірки були залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі Акта перевірки, ГУ ДФС у Київській області прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 року №0006381303, №0006341303, №0006361303, №0006351303, №0006371303 та вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.06.2019 №Ф-0006391303.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Визначаючи позивачеві податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об`єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв`язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.

Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності.

У розумінні положень Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Отже, змістом підприємницької діяльності є сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

У контексті викладеного судом встановлено, що ОСОБА_1 в охоплений перевіркою період здійснював діяльність, пов`язану із будівництвом житлових будинків, у тому числі багатоквартирних, та продажу зазначених будинків та (або) квартир іншим особам для задоволення їх соціальних потреб і отримання прибутку.

Наявними у матеріалах справи деклараціями про готовність об`єкта до експлуатації підтверджується, що у період з 2013 по 2014 рік позивач побудував двохповерхові житлові будинки у с. Петрівське , Києво-Святошинського району Київської області, розташовані за адресами: Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Амосова, 80-Б, Амосова 80-В, Амосова 80-А, Польова 63 а, Польова 30,площею не менше 1609,1 кв.м.

Суд зазначає, що виходячи з тривалості діяльності позивача, направленої на створення об`єктів архітектури, їх кількості та площі, мети будівництва, що полягала у задоволенні соціальної потреби населення у власному житлі, зазначене будівництво не може бути кваліфіковане як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.

Будівництво ряду двохповерхових житлових будинків, є безумовним свідченням того, що збудовані об`єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.

При цьому, будівництво і продаж в період з 01.01.2014 по 31.12.2017 великої кількості однотипних об`єктів нерухомості є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва, що також супроводжувались ризиками, що випливають з ринку нерухомості, як то зміна попиту, що може мати наслідком суттєве зниження ціни або неможливість реалізувати готові об`єкти нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, змістом яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об`єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Враховуючи положення статті 50 Цивільного кодексу України, в разі здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації, вказана фізична особа несе такі ж обов`язки, в тому числі щодо сплати податків, як і фізична особа-підприємець, зареєстрована у встановленому чинним законодавством України порядку.

За правилами п. 177.5 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно абз. 1 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України (у редакції чинній на момент проведення операцій) під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до абз. а п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку не на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписи п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

За правилами п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Як убачається з матеріалів справи, в охоплений перевіркою період позивач отримав дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна на загальну суму 6 135 999,96 грн., у тому числі за 2014 рік - 3634270,14 грн., за 2015 рік - 2091871,81 грн., за 2016 рік - 196472,01 грн., за 2017 рік - 213386,00 грн.

При цьому, позивачем як до перевірки так і під час розгляду справи у суді не було надано документального підтвердження витрат, пов`язаних із зведенням об`єктів нерухомого майна.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна на загальну суму 6 135 999,96 грн. є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою податку, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, та підлягав включенню до декларації про майновий стан і доходи позивача за 2014-2017 роки.

Як убачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, декларацій про майновий стан і доходи за вказаний період ОСОБА_1 до органу доходів і зборів не подавав.

За даними відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб (ф.1ДФ) у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 років по операціях з купівлі-продажу нерухомого майна одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних угод позивачем був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5 відсотків у розмірі 10669,00 грн.

За таких обставин, суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 177.1, 177.2 та 177.5 статті 177 Податкового кодексу України внаслідок не включення до загального річного оподатковуваного доходу суми компенсації, отриманої за продаж об`єктів нерухомості, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 089 074,22 грн.

З приводу посилань позивача на дотримання позивачем фінансової дисципліни під час здійснення нотаріального посвідчення договорів та сплати належних платежів, то суд зауважує на неврахування позивачем різниці у розмірах сплати належних платежів та здійснення сплати у розмірі меншому, аніж це передбачено п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 року №0006341303, №0006361303, №0006351303, №0006371303, є обґрунтованими і підстав для їх скасування судом не встановлено.

Дана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного суду у справі 826/14183/16 від 06.08.2019, постанові ШААС від 31.07.2019 у справі №810/1963/18, постанові ШААС від 27.03.2019 у справі №810/3116/18, постанові Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №826/14630/14.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 11.06.2019 №0006381303, яким позивачеві визначені грошові зобов`язання з військового збору, суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 на суму 6 135 999,96 грн., контролюючим органом було обґрунтовано визначено позивачеві податкове зобов`язання з військового збору у розмірі 36657,97 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0006381303 є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.

Надаючи правову оцінку вимозі про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.06.2019 №Ф-0006391303, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 (до 01.01.2016 року) та 22 відсотки (після 01.01.2016 року) до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Абзацом 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З наведеного випливає, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Зважаючи, що як убачається зі змісту Акту перевірки від 14.05.2019 №391/10-36-13-03/2944896193, підставою для донарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску було заниження ОСОБА_1 чистого доходу на суму 6 135 999,96 грн. за 2014 - 2017 роки, а обґрунтованість такого висновку ГУ ДФС у Київській області була встановлена раніше, суд погоджується з висновками відповідача про збільшення позивачу грошового зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску на суму 269693,06 грн.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 №Ф-0006391303 за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, не підлягає скасуванню.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника позивача на той факт, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт систематичного продажу нерухомого майна ОСОБА_1 , зокрема, відсутність доказової бази, договорів купівлі продажу нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, згідно частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Аналізуючи вищенаведені норми, вбачається, що кодексом розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів.

Вищенаведені статті спрямовані на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

В свою чергу, суд не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог.

Щоб правильно встановити фактичні обставини справи, суд наділено повноваженням збирати та оцінювати докази, а також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин справи, шляхом витребовування необхідних доказів у разі необхідності.

Під час розгляду справи, судом неодноразово витребовувались від позивача договори купівлі -продажу квартир на спростування факту систематичного продажу квартир у 2014-2017 році та підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Проте, представник позивача зазначив, що ніяких документів у позивача не збереглося та надати він не може. Зауважив, що обов`язок доказування лежить на відповідачеві.

Проте, суд звертає увагу, що ненадання позивачем доказів по справі, його "пасивна позиція" при оскарженні рішень суб`єктів владних повноважень призводить до відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає, що позивач повинен відігравати активну роль у процесі доведення обставин, які стали підставою для звернення до суду та надати докази, які б ставили під сумнів встановлені під час перевірки за зафіксовані в акті перевірки обставини,

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.11.2018 у справі №826/1024/18.

Також, суд не приймає до уваги як беззаперечний доказ відсутності порушень податкового законодавства, надану у ході розгляду справи представником позивача постанову Києво- Святошинського районного суду Київської області від 11.10.2019 у справі №369/9059/19, в якій провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У вказаній постанові зазначено, що у діях ОСОБА_1 відсутній умисел, а виходячи з диспозиції статті 164 КУпАП - подія та склад адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин ( утому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

При цьому, наявність у судовому рішенні в іншій адміністративній справі висновків щодо неправомірності позицій, викладених в акті податкової перевірки, не може бути беззастережною підставою для визнання протиправними податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов`язань через установлені контролюючим органом порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки викладені в Листі ВАСУ від 14.11.2012 №2379/12/13-12.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних рішень у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 19 грудня 2019 р.