Рішення

від 18.12.2019 по справі 811/564/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 811/564/13-а

провадження № 2-кас/340/13/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства "Креатив" (позивач) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (відповідач) про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 р. №00016000222.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 р., позовні вимоги задоволено повністю (т.5 а.с.4-7, 27-28).

Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 р. постанову від 03.04.2013 р. та ухвалу від 23.01.2014 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.5 а.с.82-88).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (т.5 а.с.93).

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням позиції Верховного Суду) представник позивача зазначив, що Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов`язань сплати податку до бюджету контрагентами. Що стосується посилання в акті перевірки на пояснення директорів контрагентів, в яких вони нібито заперечують свою причетність до ведення господарської діяльності, позивач вказав, що такі пояснення не містять процесуальної підстави відповідно до якої вони відбирались, в них відсутня інформація відносно попередження про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів. Отже, вказані пояснення не можуть бути належним доказом у справі (т.5 а.с.111-113).

Заперечуючи щодо вищевказаного представник відповідача у поданому відзиві посилався на те, що при формуванні податкового кредиту позивачем неправомірно враховано податок на додану вартість у зв`язку з включенням податкових накладних, які були отримані від контрагентів, по яких встановлено нереальність господарських операцій з посиланням на акти перевірок інших ДПІ та відсутністю доказів поставок товарів (т.5 а.с.117-119).

Дослідивши наявні в справі документи суд зазначає наступне.

Позивач зареєстрований як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків (т.1 а.с.56-57).

Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує надані йому повноваження.

Предметом розгляду справи є податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 р. №0001600222 про зменшення позивачу від`ємного значення податку на додану за вересень, листопад-грудень 2011р., січень-лютий, квітень-травень 2012р. в загальній сумі 3 265 221,00 грн. (т.1 а.с.52).

Підставою зменшення від`ємного значення податку на додану слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 15.10.2012 р. № 150/22-2/31146251 документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських відносинах позивача з ТОВ "Топрол" за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, з ТОВ "Трейд-Агро К" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, з ТОВ "Право" за період з 01.09.2011 по 30.11.2011, з СГ ТОВ "Мрія" за період з 01.11.2011 по 31.12.2011, з ТОВ "Шевченко-Південь-Агро" за період з 01.12.2011 по 29.02.2012, з СГ ТОВ "Льонок" за період з 01.04.2012 по 30.06.2012, про порушення вимог п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (т.1 а.с.14-51).

Суд зазначає, що розгляд справи має бути здійснена з урахуванням вимог ч.5 ст.353 КАС України, згідно яких висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В постанові від 11.06.2019 р. Верховний Суд зазначив те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не дослідили зазначені доводи відповідача та відповідні докази, на які посилався відповідач. Так, контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит з податку на додану вартість за операціями з придбання товару у зазначених контрагентів, які реально не вчинялися, відповідно завищив від`ємне значення з такого податку за звітні періоди з вересня 2011 по травень 2012. Зазначає, що деякі з контрагентів мають ознаки фіктивності, у підтвердження чого наводить аргументи, зокрема щодо наявності пояснень осіб, які значаться керівниками чи бухгалтерами підприємства, відсутністю у підприємств-контрагентів матеріально-технічних умов та трудових ресурсів для здійснення таких операцій, та інші аргументи.

Враховуючи вищевказана за результатами нового розгляду суд дійшов наступних висновків.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітні періоди, що перевірені відповідачем, регулювався нормами статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на виникнення спірних відносин).

Аналіз пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений ще і податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач мав господарські відносини з ТОВ "Топрол", ТОВ "Трейд-Агро К", ТОВ "Право", з СГ ТОВ "Мрія", ТОВ "Шевченко-Південь-Агро" та СГ ТОВ "Льонок", з якими були укладені договори постачання насіння соняшника.

При цьому, факт здійснення таких господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами та документами податкової звітності (т.1 а.с.73-97, 118-121, 126-160, 165-204, 208-250, т.2 а.с.1-20, 39-170, 175-248, т.3 а.с.5-17, 22-36, 41-63, 69-91, 96-127, 132-150, 154-192, 197-199, 204-206, 211-247). Наявність матеріальних ресурсів та факт отримання товару підтверджено матеріалами справи (т.4 а.с.165-243, 244-250).

Отже, твердження відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій спростовано наявними доказами. При цьому не заперечується, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа та як платники ПДВ, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

На думку відповідача, саме акти перевірок діяльності контрагентів-продавців доводили відсутність реальності господарських операцій стосовно придбання позивачем товару (т.4 а.с.100-113, 115-126, 137-145).

Слід зазначає те, що не виконання податкових обов`язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності основних засобів тощо сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення податкового законодавства при складанні податкової звітності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі №817/1422/13-а.

За таких обставин, зважаючи на наявність у позивача належним чином складених та зареєстрованих податкових накладних, підтвердження позивачем фактів отримання товару і проведення розрахунків, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.

Крім того, підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та порядок його формування, а також порядок виникнення від`ємного значення, визначені ст. 198 Податкового кодексу України.

Судом в ході розгляду справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків покупця - отримувача товарів.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентом, доречним є застосування доктрини "Ділова мета" (business purpose) та "Реальність господарської операції".

Суть доктрини полягає в тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…).

Крім того, суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" позивач і його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Також, Податковий кодексу України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд не бере до уваги й доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДФС відносно контрагентів позивача, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем і контрагентами, факт чого підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.77 КАС України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями його постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем і його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов`язань третіх осіб.

Поруч з цим, в обґрунтування спірного рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність господарських операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформації щодо контрагентів, а не аналізі самої суті і наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаними контрагентами не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак, у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Що стосується посилання в акті перевірки на пояснення директорів контрагентів, в яких вони нібито заперечують свою причетність до ведення господарської діяльності, суд зазначає, що такі пояснення не містять процесуальної підстави відповідно до якої вони відбирались, в них відсутня інформація відносно попередження про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів. При цьому, суду не надано доказів наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів.

Відповідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірність прийнятого рішення, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 205, 242-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001600222 від 29.10.2012 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Згідно пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько