Постанова

від 12.12.2019 по справі 635/3825/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року

м. Харків

справа № 635/3825/17

провадження № 22-ц/818/3565/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс Моноліт ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Панас Н.Л.,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом та просила визнати недійсним шлюбний договір від 02.04.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ємцем І.О. за реєстровим № 696; визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П. за реєстровим № 180; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя: право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху №1-1 -:- 1-5 загальною площею 37,5 кв.м. в літ. А-5 , розташованих в АДРЕСА_1 ; право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ; право власності на Ѕ частину нежитлової будівлі літ. А-1 , загальною площею 145,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0200 га, кадастровий номер 6310137500:06:002:0024, за цільовим призначенням для обслуговування нежитлової будівлі літ. А-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на Ѕ частину садового будинку № 306 літ. А-1 , з господарськими будівлями та спорудами: вбиральня літ. Б свердловина літ. С , вигрібна яма літ. Я , огорожа № 1-4, що розташовані: с/рада Русько - Тишківська Харківського району Харківської області, садівниче товариство Аква ; право власності на Ѕ частину земельної ділянки НОМЕР_1 , площею 0,0561 га, кадастровий номер 6325183500:02:005:0448, за цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: с/рада Русько-Тишківська Харківського району Харківської області, садівниче товариство Аква ; право власності на Ѕ частину автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT В7, тип легковий седан - В, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . Також просила визнати спільною сумісною власністю подружжя майнові права на новостворене майно - нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_4, що розташоване на відмітці 0,00 м., загальною будівельною площею 149,1 кв.м. та під номером 4, розташоване на відмітці - 2,800 м., загальною будівельною площею 170,18 кв.м., яке на підставі додаткової угоди № 5 від 15.01.2013 до договору № 127/2 про участь у будівництві, укладеним 09.01.2006 між ОСОБА_2 та ТОВ МОНОЛІТ будівельний альянс , визнати за нею майнові права на Ѕ частину вказаних нежитлових приміщень.

Позов мотивований тим, що у період з 16 травня 2003 року по 28 лютого 2017 року ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу спільних дітей не мають. 02 квітня 2013 року між сторонами був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. За умовами цього договору до спільної сумісної власності подружжя було віднесено наступне майно: квартира АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення №1-1-:-1-5, загальною площею 37,5 кв.м, в літер А-5 за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка НОМЕР_1 площею 0,0561 га, кадастровий №6325183500:02:005:04448, яка розташована у Садівничому товаристві "Аква", на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області.

До особистої власності відповідача договором було віднесено наступне майно: земельна ділянка площею 0,0200 га, кадастровий №6310137500:06:002:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлова будівля літер А-1 площею 145,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль "Volkswagen Passat B7", тип - легковий седан В, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; нежитлове приміщення №4, яке розташоване не відмітці 0,00 метри, загальною будівельною площею 149,1 кв.м; нежитлове приміщення №4, яке розташоване на відмітці 2,800 метри, загальною будівельною площею 170,18 кв.м.

До особистої власності ОСОБА_1 було віднесено наступне майно: земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 .

Все зазначене майно та майнові права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули перебуваючи у шлюбі, шляхом спільної праці та вкладенням спільних коштів. За умовами шлюбного договору частка майна позивача набагато менша, ніж частка майна відповідача. ОСОБА_1 уважає, що уклала зазначений шлюбний договір на невигідних для себе умовах, оскільки на час його укладання вона через хворобу та смерть матері і племінниці перебувала у дуже напруженому моральному становищі та психічно нестійкому стані, через що не мала можливості ознайомитися з умовами зазначеного договору належним чином.

Також зазначила, що в ніч з 31 грудня 2016 року на 01 січня 2017 року ОСОБА_2 вчинив бійку, заподіявши їй тілесні ушкодження. Після того, як загоїлись тілесні ушкодження, а саме - 27 лютого 2017 року, відповідач привіз ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П. Перебуваючи під психологічним тиском відповідача, оскільки він періодично погрожував їй розправою, ОСОБА_1 підписала договір про поділ спільного майна подружжя.

Вважає, що зазначений договір був укладений з грубим порушенням діючого законодавства, оскільки майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а в разі його поділу частки майна дружини і чоловіка є рівними. За умовами договору про поділ спільного майна подружжя, якщо підсумувати приблизну вартість майна, яке виділено ОСОБА_1 та відповідачу за договором, вартість майна позивача за договором є неспівмірною, що є підставою доплати на її користь.

Крім того, за час шлюбу з відповідачем вони придбали майнові права на підставі додаткової угоди № 5 від 15.01.2013 до договору № 127/2 про участь у будівництві укладеним 09.01.2006 між ОСОБА_2 та ТОВ Моноліт будівельний альянс на новостворене майно а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_4, яке розташоване на відмітці 0,00 м., загальною будівельною площею 149,1 кв.м. та під номером 4 (чотири), розташоване на відмітці - 2,800 м„ загальною будівельною площею 170,18 кв.м. У зв`язку з тим, що вказані приміщення не введені в експлуатацію і право власності на них не зареєстроване, ОСОБА_1 просила провести поділ спільного майна подружжя шляхом поділу майнових прав на зазначені об`єкти інвестування. Вважає, що шлюбний договір, договір про поділ спільного майна подружжя є недійсними, а спільно нажите майно подружжя під час шлюбу підлягає поділу у відповідності до законодавства.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано недійсним п.1 договору про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 27 січня 2017 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н.П. за реєстровим №180, в частині визначення статусу спільної сумісної власності подружжя наступного майна: нежитлової будівлі літера А-1, загальною площею 145,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки площею 0,02 га, склад угідь - землі під культурними об`єктами, кадастровий №6310137500:06:002:0024, з цільовим призначенням - для обслуговування нежитлової будівлі літер А-1, загальною площею 145,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки площею 0,15 га, склад угідь - малоповерхова забудова, кадастровий номер 6310136600:14:013:0154, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9 ; садового будинку НОМЕР_1 літера А-1, загальною площею 204,9 кв.м., житловою площею 33,8 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: вбиральня літер Б, свердловина літер С, вигрібна яма літер Я, огорожа, які розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, Русько-Тишківська селищна рада Харківського району Харківської області, садівниче товариство "Аква"; автомобіля "Volkswagen Passat B7", тип - легковий седан В, номер шассі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 - як такого, що не відповідає вимогам шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим №696, і вимогам ст.ст. 93, 97 Сімейного кодексу України (надалі СК України).

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя в іншій частині, про визнання недійсним шлюбного договору і про поділ майна подружжя відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що за своєю формою та змістом шлюбний договір від 02.04.2013, укладений сторонами, відповідає вимогам діючого законодавства, будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо введення ОСОБА_1 в оману ОСОБА_2 під час укладання шлюбного договору, перебування позивача у важкому фізичному, психічному стані не надано. Доказів того, що позивач про існування оскаржуваного договору від 02.04.2013 та про наявні в ньому умови дізналась пізніше, не надано й ці доводи спростовуються поясненнями свідків. Шлюбний договір, укладений між сторонами 02.04.2013, відповідає вимогам діючого законодавства, проте ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про його оскарження договору. Тому в задоволенні позову про визнання недійсним шлюбного договору відмовлено через пропуск строку позовної давності. Пункт перший договору про поділ спільного майна подружжя не відповідає вимогам ст. ст. 93, 97 СК України, ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), тому вказаний пункт договору підлягає визнанню недійними. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна подружжя рішення суду мотивоване тим, що поділ спільного майна між сторонами був проведений шлюбним договором та договором про поділ спільного майна подружжя, ці договори не були визнані недійсними.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 липня 2019 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 7 040 грн (т.2 а.с. 251-253).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з`ясовані повно та всебічно обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог і заперечень. Апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, що й позовна заява. Вважає, що договір про поділ спільного майна подружжя був укладений з грубим порушенням діючого законодавства, під психологічним тиском відповідача. Зазначає, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти подружжя, є їхньою спільною сумісною власністю, а у разі його поділу частки майна подружжя є рівними, що є однією з підстав для визнання шлюбного договору недійсним. Проте судом не досліджувалося чи дійсно після укладання зазначених договорів вартість майна позивача та відповідача є рівною, як це зазначено у п.5 договору поділу спільного майна. Крім того, не обґрунтовано рішення суду в частині відмови визнання за позивачем майнових прав на новостворене майно, що виникли на підставі договорів від 09.01.2006 та 15.01.2013, укладених між ОСОБА_3 та ТОВ Будівельний альянс Моноліт . Оскільки сімейні відносини між сторонами припинились, строк позовної давності слід обчислювати з моменту коли ОСОБА_1 дізналася про те, що в результаті реалізації умов шлюбного договору потрапила у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Такий момент збігається з фактичним поділом майна, здійсненим за умовами шлюбного договору. Зазначеного суд не врахував та дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав п.1 договору про поділ спільного сумісного майна подружжя недійсним тому, що він суперечить змісту шлюбного договору в частині обсягу майна, що є особистою власністю ОСОБА_1 , та правильно застосував строк позовної давності до вимог про оскарження шлюбного договору.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі та їхніх представників, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом установлено, що 2 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим № 696 (надалі Шлюбний договір).

За умовами Шлюбного договору до спільної сумісної власності подружжя було віднесено наступне майно: - квартиру АДРЕСА_2 ; - нежитлові приміщення №1-1-:-1-5 загальною площею 37,5 кв.м. в літер А-5 за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0561 га, кадастровий №6325183500:02:005:04448, що розташована у Садівничому товаристві "Аква", на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області.

До особистої власності ОСОБА_2 договором було віднесено наступне майно: - земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий № 6310137500:06:002:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; - нежитлову будівлю літера А-1 площею 145,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; - автомобіль "Volkswagen Passat B7", тип - легковий седан В, номер шассі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

До особистої власності ОСОБА_1 було віднесене наступне майно: - земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; - земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 .

За умовами Шлюбного договору подружжя сторони діяли добровільно, розуміли значення своїх дій, попередньо ознайомились з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів та зазначили про укладання цього договору без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення (т.1 а.с. 19-21).

27 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, за умовами якого за взаємною згодою був проведений поділ спільного сумісного майна, набутого сторонами за час шлюбу (т. 1 а.с. 22-24).

Частиною першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Договір, в тому числі шлюбних договір, насамперед є категорією цивільного права, та відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючи норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З огляду на зазначене, ст.20 СК України є спеціальною нормою, яка регламентує застосування позовної давності саме до вимог, які виникають із сімейних відносин.

Оскільки визнання недійсним шлюбного договору - це вимога, яка пред`являється відповідно до норм Сімейного кодексу України, на ці правовідносини поширюється дія ст. 20 СК України, що прямо встановлює винятки, за яких позовна давність застосовується в порядку, який визначено Цивільним кодексом України, якщо інше не передбачено Сімейним Кодексом України (ч.2 ст.20 СК України).

Таким чином, для застосування норм Цивільного кодексу України, які регламентують строки та порядок застосування позовної давності, правовідносини повинні підпадати під винятки, які визначені ч.1 ст.20 СК України.

Правовідносини, регламентовані ст. 103 СК України не підпадають під винятки, які прямо зазначені у ч.1 ст.20 СК України, тому позовна давність до них не може бути застосована.

На зазначені обставини судом першої інстанції звернуто уваги не було.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України є обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначити у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Сторони можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з пунктом 6.6 Шлюбного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру удаваного чи фіктивного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом тяжких обставин. Також зазначено, що договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.

У пункті 6.8 вказаного договору зазначено, що нотаріусом роз`яснено сторонам правові наслідки укладеного правочину, у тому числі положення статей 215-236, 319 Цивільного кодексу України, статей 57-74, 92-103 Сімейного кодексу України. Цей договір чоловіком та дружиною вголос прочитаний, зміст статей зрозумілий та відповідає їхньому волевиявленню.

Зі змісту шлюбного договору вбачається, що ним закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно, з урахуванням особистого внеску кожного у придбанні майна, не передбачена перереєстрація нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання.

Пунктом 2.2.11 Шлюбного договору встановлене наступне: "Сторони домовились, що майно, набуте чоловіком або дружиною за договорами про участь у будівництві (іншими договорами що передбачають набуття права власності на об`єкти матеріального стану), укладеними під час шлюбу є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, хто є стороною таких договорів.

Зокрема, цим сторони засвідчують, що за додатковою угодою №5 від 15.01.2013 року до договору №127/2 про участь у будівництві, укладеним 09.01.2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ "МОНОЛІТ" будівельний альянс", новостворене майно, а саме: нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), яке розташоване на відмітці 0.00 м, загальною будівельною площею 149,1 кв.м.; нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), розташоване не відмітці - 2.800 м., загальною будівельною площею 170,18 кв.м. - після прийняття об`єкта в експлуатацію буде особистим майном чоловіка і належатиме йому на праві особистої приватної власності, а у випадку розірвання договору №127/2, грошові кошти, повернуті забудовником, будуть також особистою приватною власністю чоловіка .

Зазначений пункт договору не суперечить моральним засадам суспільства та може бути включений до шлюбного договору як умова щодо правового режиму майна.

Посилання позивача на ті обставини, що на час укладання оскаржуваного договору вона перебувала під впливом тяжких обставин і уклала зазначений договір на невигідних для себе умовах судова колегія також не приймає до уваги.

Так, позивач посилається на те, що уклала зазначений договір перебуваючи у пригніченому стані, оскільки дізналась про тяжку хворобу своєї матері - ОСОБА_4 , що потім ускладнилося повідомленням про тяжку хворобу її племінниці.

Згідно з копією рішення лікарської комісії Приморського крайового онкологічного диспансеру №1596 від 07.06.2013, мати позивача захворіла, як найменш у квітні 2012 року, тобто за рік до підписання шлюбного договору. З виписки з медичної картки №1259, відкритої на ім`я ОСОБА_4 у Харківському обласному клінічному онкологічному центрі, вбачається, що мати позивача з діагнозом - онкологічне захворювання перебувала на лікуванні у зазначеному лікувальному закладі з 07 травня по 25 червня 2012 року.

Згідно даних копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , серії НОМЕР_4 , виданого 04 грудня 2013 року відділом запису актів громадського стану адміністрації Партизанського міського округу Приморського краю Російської Федерації, мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто через дев`ять місяців після укладання шлюбного договору.

Окрім цього, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 21 жовтня 2014 року Управління записів актів цивільного стану адміністрації Уссурійського міського округу Приморського краю РФ, ОСОБА_5 , племінниця позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто через значний час після укладення шлюбного договору.

За укладеним між сторонами Шлюбним договором право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке було набуте в період шлюбу між ними, угода не суперечить закону, перехід права власності на нерухоме мано від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір було вчинено під впливом тяжких обставин, зазначений договір не суперечить ч.5 ст.93 СК України , тому підстав для задоволення позову не має.

Щодо вимог про визнання недійсним визнання договору про поділ майна подружжя, судова колегія зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.69 СК України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має посвідчуватись нотаріально.

За правилами частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо н встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як на підставу недійсності оспорюваного договору позивач посилалась на те, що з боку відповідача до неї застосовувалось фізичне та психічне насильство, що призвело до того, що на момент підписання договору її волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Матеріали справи свідчать про недоведеність неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин при укладанні спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільної згоди сторін, у позивача була можливість спірний договір не укладати, позивач була ознайомлена з його змістом.

З пункту першого договору про поділ спільного майна подружжя від 27 січня 2017 року вбачається, що до спільного майна подружжя віднесене таке майно: земельна ділянка площею 0,0200 га, кадастровий №6310137500:06:002:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлова будівля літер А-1 площею 145,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль "Volkswagen Passat B7", тип - легковий седан В, номер шассі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ;- земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_9 ; садовий будинок НОМЕР_1 з господарськими будівлями і спорудами , який розташований у Садівничому товаристві "Аква" , на території Русько- Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області .

Проте за Шлюбним договором від 02.04.2013 вищезазначене майно було визнане, як майно, що належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перший пункт договору про поділ спільного майна подружжя від 27 січня 2017 року не відповідає вимогам ст.ст. 93,97 СК України, ст. 202 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.ч. 2,4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року слід змінити в частині мотивів відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору. В іншій частині рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним шлюбного договору в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 грудня 2019 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді А.В.Котелевець

Р.М.Піддубний