Постанова

від 05.04.2021 по справі 635/3825/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 635/3825/17

провадження № 61-2385св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс Моноліт ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Наталія Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс Моноліт , про визнання недійсним шлюбного договору, договору про поділ спільного майна подружжя, поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом та просила:

- визнати недійсним шлюбний договір від 02 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Ємцем І. О. за реєстровим № 696 ;

- визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н. П. за реєстровим № 180;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя: право власності на Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху № 1-1 -:- 1-5 загальною площею 37,5 кв. м в літ. А-5 , розташованих в АДРЕСА_1 ;

- право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ;

- право власності на Ѕ частину нежитлової будівлі літ. А-1 , загальною площею 145,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0200 га, кадастровий номер 6310137500:06:002:0024, за цільовим призначенням для обслуговування нежитлової будівлі літ. А-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_8 літ. А-1 , з господарськими будівлями та спорудами: вбиральня літ. Б свердловина літ. С , вигрібна яма літ. Я , огорожа № 1-4, що розташовані: с/рада Русько-Тишківська Харківського району Харківської області, садівниче товариство Аква ;

- право власності на Ѕ частину земельної ділянки АДРЕСА_8 , площею 0,0561 га, кадастровий номер 6325183500:02:005:0448, за цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: с/рада Русько-Тишківська Харківського району Харківської області, садівниче товариство Аква ;

- право власності на Ѕ частину автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT В7, тип легковий седан - В, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Також просила визнати спільною сумісною власністю подружжя майнові права на новостворене майно - нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_4 під номером 4, що розташоване на відмітці 0,00 м, загальною будівельною площею 149,1 кв. м та під номером 4, розташоване на відмітці - 2,800 м, загальною будівельною площею 170,18 кв. м, яке на підставі додаткової угоди № 5 від 15 січня 2013 року до договору № 127/2 про участь у будівництві, укладеним 09 січня 2006 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс Моноліт (далі - ТОВ Будівельний альянс Моноліт ), визнати за нею майнові права на Ѕ частину вказаних нежитлових приміщень.

Позов мотивований тим, що у період з 16 травня 2003 року по 28 лютого 2017 року ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу спільних дітей не мають.

02 квітня 2013 року між сторонами був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. За умовами цього договору до спільної сумісної власності подружжя було віднесено наступне майно: квартира АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення №1-1-:-1-5, загальною площею 37,5 кв. м, в літері А-5 за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка АДРЕСА_8 площею 0,0561 га, кадастровий № 6325183500:02:005:04448, яка розташована у Садівничому товаристві Аква , на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області.

До особистої власності відповідача договором було віднесено наступне майно: земельна ділянка площею 0,0200 га, кадастровий № 6310137500:06:002:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлова будівля літера А-1 площею 145,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль Volkswagen Passat B7 , тип - легковий седан В, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; нежитлове приміщення № 4, яке розташоване на відмітці 0,00 метри, загальною будівельною площею 149,1 кв. м; нежитлове приміщення № 4, яке розташоване на відмітці 2,800 метри, загальною будівельною площею 170,18 кв. м.

До особистої власності ОСОБА_1 було віднесено наступне майно: земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 .

Все зазначене майно та майнові права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набули перебуваючи у шлюбі, шляхом спільної праці та вкладенням спільних коштів. За умовами шлюбного договору частка майна позивача набагато менша, ніж частка майна відповідача.

ОСОБА_1 уважає, що уклала зазначений шлюбний договір на невигідних для себе умовах, оскільки на час його укладання вона через хворобу та смерть матері і племінниці перебувала у дуже напруженому моральному становищі та психічно нестійкому стані, через що не мала можливості ознайомитися з умовами зазначеного договору належним чином.

Також зазначила, що в ніч з 31 грудня 2016 року на 01 січня 2017 року ОСОБА_2 вчинив бійку, заподіявши їй тілесні ушкодження. Після того, як загоїлись тілесні ушкодження, а саме - 27 лютого 2017 року, відповідач привіз ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н. П. Перебуваючи під психологічним тиском відповідача, оскільки він періодично погрожував їй розправою, ОСОБА_1 підписала договір про поділ спільного майна подружжя.

Вважає, що зазначений договір був укладений з грубим порушенням діючого законодавства, оскільки майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а в разі його поділу, частки майна дружини і чоловіка є рівними. За умовами договору про поділ спільного майна подружжя, якщо підсумувати приблизну вартість майна, яке виділено ОСОБА_1 та відповідачу за договором, вартість майна позивача за договором є неспівмірною, що є підставою доплати на її користь.

Крім того, за час шлюбу з відповідачем вони придбали майнові права на підставі додаткової угоди № 5 від 15 січня 2013 року до договору № 127/2 про участь у будівництві укладеним 09 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ Будівельний альянс Моноліт на новостворене майно а саме: нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_4 під номером 4 (чотири), яке розташоване на відмітці 0,00 м, загальною будівельною площею 149,1 кв. м та під номером 4 (чотири), розташоване на відмітці - 2,800 м, загальною будівельною площею 170,18 кв. м.

У зв`язку з тим, що вказані приміщення не введені в експлуатацію і право власності на них не зареєстроване, ОСОБА_1 просила провести поділ спільного майна подружжя шляхом поділу майнових прав на зазначені об`єкти інвестування. Вважає, що шлюбний договір та договір про поділ спільного майна подружжя є недійсними, а спільно нажите майно подружжя під час шлюбу підлягає поділу у відповідності до законодавства.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано недійсним пункт 1 договору про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 27 січня 2017 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаража Н. П. за реєстровим № 180, в частині визначення статусу спільної сумісної власності подружжя наступного майна:

- нежитлової будівлі літера А-1, загальною площею 145,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки площею 0,02 га, склад угідь - землі під культурними об`єктами, кадастровий №6310137500:06:002:0024, з цільовим призначенням - для обслуговування нежитлової будівлі літер А-1, загальною площею 145,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- земельної ділянки площею 0,15 га, склад угідь - малоповерхова забудова, кадастровий номер 6310136600:14:013:0154, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; садового будинку АДРЕСА_8 літера А-1, загальною площею 204,9 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: вбиральня літер Б, свердловина літер С, вигрібна яма літер Я, огорожа, які розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, Русько-Тишківська селищна рада Харківського району Харківської області, садівниче товариство Аква ;

- автомобіля Volkswagen Passat B7 , тип - легковий седан В, номер шассі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 - як такого, що є спільною сумісною власністю подружжя, як такого, що не відповідає вимогам шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за реєстровим № 696, і вимогам статей 93, 97 СК України.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя в іншій частині відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним шлюбного договору відмовлено, у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 27 січня 2017 року, то суд вважав їх безпідставними, оскільки доводи позивача спростовуються поясненнями свідків та наданими до суду письмовими доказами. Крім того судом було встановлено, що пунктом 1 Договору про поділ спільного майна подружжя було віднесено майно, яке шлюбним договором від 03 квітня 2013 року було визнано, як майно, яке належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності. Тому пункт перший договору про поділ спільного майна подружжя не відповідає вимогам статей 93, 97 СК України, статті 202 ЦК України, тому вказаний пункт договору є недійним.

В частині визнання шлюбного договору недійсним суд зазначав, що за своєю формою та змістом вказаний договір від 02 квітня 2013 року, укладений сторонами, відповідає вимогам діючого законодавства, будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо введення ОСОБА_1 в оману ОСОБА_2 під час укладання шлюбного договору, перебування позивача у важкому фізичному, психічному стані не надано. Доказів того, що позивач про існування оскаржуваного договору від 02 квітня 2013 року та про наявні в ньому умови дізналась пізніше, не надано й ці доводи спростовуються поясненнями свідків.

Шлюбний договір, укладений між сторонами 02 квітня 2013 року, відповідає вимогам діючого законодавства, проте ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про його оскарження договору. Тому в задоволенні позову про визнання недійсним шлюбного договору відмовлено через пропуск строку позовної давності.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна подружжя рішення суду мотивоване тим, що поділ спільного майна між сторонами був проведений шлюбним договором та договором про поділ спільного майна подружжя, ці договори не були визнані недійсними.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 липня 2019 року було стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 7 040 грн (т. 2 а. с. 251 - 253).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішенняХарківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним шлюбного договору в редакції цієї постанови.

Постанова мотивована тим, що за укладеним між сторонами шлюбним договором право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке було набуте в період шлюбу між ними, угода не суперечить закону, перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір було вчинено під впливом тяжких обставин, зазначений договір не суперечить частині 5 статті 93 СК України, тому підстав для задоволення позову не має.

Щодо вимог про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя суд апеляційної інстанції зазначав, що ОСОБА_1 не доведено неправильного сприйняття нею фактичних обставин при укладанні спірного правочину, який був укладений за добровільної згоди сторін, позивач була ознайомлена зі змістом договору та мала можливість спірний договір не укладати.

Крім того зазначав, що майно вказане у пункті 1 договору про поділ спільного майна подружжя від 27 січня 2017 року було визнане, як майно, що належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності, тому пункт 1 договору про поділ спільного майна подружжя не відповідає вимогам статей 93, 97 СК України, статті 202 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій зазначала, що вказані судові рішення оскаржуються тільки в частині відмови у визнанні недійсним шлюбного договору, укладеного 02 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та відмови у визнанні недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 27 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Судові рішення у частині відмови у визнанні права власності та поділу майна подружжя не оскаржено. У зв`язку з цим просила частково скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним шлюбний договір укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Харківського районного суду Харківської області .

31 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 вказувала, що договір про поділ спільного майна подружжя був укладений з грубим порушенням діючого законодавства, під психологічним тиском відповідача. Зазначає, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти подружжя, є їхньою спільною сумісною власністю, а у разі його поділу частки майна подружжя є рівними, що є однією з підстав для визнання шлюбного договору недійсним. Проте судом не досліджувалося чи дійсно після укладання зазначених договорів вартість майна позивача та відповідача є рівною, як це зазначено у пункті 5 договору поділу спільного майна.

Суди першої і апеляційної інстанцій всупереч ухвали про витребування доказів у ТОВ Будівельний альянс Моноліт винесли рішення не дослідивши витребовувані докази, чим порушили норми статті 263 ЦПК України.

Суди не обґрунтували свої рішення в частині відмови визнати за позивачем майнові права, що виникли на підставі договорів від 09 січня 2006 року та від 15 січня 2013 року укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ Будівельний альянс Моноліт на новостворене майно, а саме: нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), яке розташоване на позначці 0,00 м загальною будівельної площею 149.1 кв. м: нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), розташоване на позначці - 2,800 м, загальною будівельної площею 170,18 кв. м у будинку АДРЕСА_4 , оскільки не повно і всебічно з`ясували обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за реєстровим № 696 (надалі Шлюбний договір).

За умовами шлюбного договору до спільної сумісної власності подружжя було віднесено наступне майно: квартиру АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення № 1-1-:-1-5 загальною площею 37,5 кв. м в літері А-5 за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку АДРЕСА_8 площею 0,0561 га, кадастровий № 6325183500:02:005:04448, що розташована у Садівничому товаристві Аква , на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області.

До особистої власності ОСОБА_2 договором було віднесено наступне майно: земельну ділянку площею 0,0200 га, кадастровий № 6310137500:06:002:0024, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю літера А-1 площею 145,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль Volkswagen Passat B7 , тип легковий седан В, номер шассі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , сірого кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

До особистої власності ОСОБА_1 було віднесене наступне майно: земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 .

За умовами шлюбного договору подружжя сторони діяли добровільно, розуміли значення своїх дій, попередньо ознайомились з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів та зазначили про укладання цього договору без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення (т. 1 а. с. 19 - 21).

27 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спільного майна подружжя, за умовами якого за взаємною згодою був проведений поділ спільного сумісного майна, набутого сторонами за час шлюбу (т. 1 а. с. 22 - 24).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені підпунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься відсилання й у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Пунктом 2.2.11 шлюбного договору встановлено, що сторони домовились, що майно, набуте чоловіком або дружиною за договорами про участь у будівництві (іншими договорами що передбачають набуття права власності на об`єкти матеріального стану), укладеними під час шлюбу є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, хто є стороною таких договорів.

Зокрема, цим сторони засвідчують, що за додатковою угодою № 5 від 15 січня 2013 року до договору № 127/2 про участь у будівництві, укладеним 09 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ Будівельний альянс Моноліт , новостворене майно, а саме: нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), яке розташоване на відмітці 0,00 м, загальною будівельною площею 149,1 кв. м; нежитлове приміщення під номером 4 (чотири), розташоване не відмітці - 2,800 м, загальною будівельною площею 170,18 кв. м - після прийняття об`єкта в експлуатацію буде особистим майном чоловіка і належатиме йому на праві особистої приватної власності, а у випадку розірвання договору № 127/2, грошові кошти, повернуті забудовником, будуть також особистою приватною власністю чоловіка.

Згідно з пунктом 6.6 шлюбного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру удаваного чи фіктивного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом тяжких обставин. Також зазначено, що договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.

Суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки за укладеним між сторонами шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно, з урахуванням особистого внеску кожного у придбанні майна, не передбачена перереєстрація нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання.

Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір було вчинено під впливом тяжких обставин, зазначений договір не суперечить частині 5 статті 93 СК України, тому судом правомірно відмовлено у задоволенні позову у цій частині.

До подібних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року справі № 626/2014/17-ц, провадження № 61-5995св20.

Також слід зазначити, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що пункт 1 договору про поділ спільного майна подружжя від 27 січня 2017 року не відповідає вимогам статей 93, 97 СК України, статті 202 ЦК України та підлягає визнанню недійсним, оскільки шлюбним договором від 02 квітня 2013 року вищезазначене майно було визнане, як майно, що належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності.

Є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що всупереч ухвали про витребування доказів у ТОВ Будівельний альянс Моноліт суди ухвалили рішення не дослідивши витребовувані докази, чим порушили норми статті 263 ЦПК України, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 01 липня 2018 року у ТОВ Будівельний альянс Моноліт були витребувані документи щодо придбання ОСОБА_2 нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 .

У зв`язку з тривалим невиконанням ТОВ Будівельний альянс Моноліт зазначеної ухвали, ухвалами Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2018 року та 02 листопада 2018 року до ТОВ Будівельний альянс Моноліт були застосовані заходи процесуального примусу за невиконання зазначеної ухвали суду, зокрема, ухвалою суду від 17 жовтня 2018 року Міжрайонному відділу Державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області було доручено здійснити тимчасове вилучення витребуваних документів, а ухвалою суду від 02 листопада 2018 року на ТОВ Будівельний альянс Моноліт було накладено штраф за невиконання ухвали суду.

Таким чином судом були використані усі наявні в нього можливості, надані йому процесуальним законом щодо забезпечення доказів по справі.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи є ідентичними доводам, що були викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України третьої суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук