Постанова

від 12.12.2019 по справі 761/18217/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/18217/19 Головуючий в суді І інстанції Волошин В.О.

Провадження № 22ц-824/16153/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Мельника Я.С.,

суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року було закрито провадження у справі за цим позовом та роз`яснено їй право на звернення з ним до суду цивільної юрисдикції, тому вона звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва із цим позовом, однак, відмовивши у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції позбавив її права на доступ до правосуддя, через що вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у даній справі підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, тому на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що у лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду із цим позовом, однак ухвалою цього суду від 04 квітня 2019 року, залишеної без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року, закрито провадження у справі, та роз`яснено позивачці, що даний спір підлягає розгляду у місцевому загальному суді за правилами цивільного судочинства.

У подальшому, 03 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із цим же позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, однак ухвалою цього суду від 22 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки даний спір, на думку суду, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У пункті 17 статті 4 КАС України, з терміну публічна служба розуміється, що це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 11-909апп19 від 02 жовтня 2019 року вказала, що у разі появи спору з приводу проходження особою служби на одній з посад патронатної служби, до яких відноситься посада помічника судді, який виник у період, коли з 01 травня 2016 року посада помічника судді за законом перестала відноситися до посад державної служби і сама діяльність помічника судді - до державної служби, але не втратила характеристик публічної служби, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Разом з тим, у статті 1 Конституції, Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безімянная проти Росії (заява № 21851/03) констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, указавши, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони . ЄСПЛ також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту .

Крім того, у статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , заяви № 7714/06 та № 23654/08), зокрема пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.

У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі Андрієвська проти України ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі Мосендз проти України (заява № 52013/08)ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122,125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі Шестопалова проти України (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що хоча відповідно до положень процесуального закону та висновків Верховного Суду у такій категорії справ даний спір підлягав розгляду у порядку адміністративного судочинства, однак із врахуванням того, що ОСОБА_1 спершу зверталася до суду адміністративної юрисдикції із цим позовом за захистом своїх прав, однак їй було відмовлено у розгляді її позову з підстав, що цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, та, звернувшись із цим позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, вважала, що її права на судовий захист та розгляд її позову будуть дотримані, однак оскаржувана ухвала місцевого суду про відмову у відкритті провадження у справі позбавляє позивачку можливості реалізувати своє право на доступ до цього суду за правилами цивільного судочинства на виконання судового рішення суду іншої юрисдикції, який вирішив, що спір йому не підсудний й рекомендував звернутися за підсудністю саме до цивільного суду, через що, на думку колегії, судом першої інстанції не було дотримано право позивачки на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права та принципу доступу до правосуддя, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: