Рішення

від 10.12.2019 по справі 404/5299/15-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/5299/15-ц

Номер провадження 2/404/346/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

у складі:

головуючого-судді Павелко І.Л.

за участі секретаря Зайко О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу в спрощеному провадженні за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю КредексФінанс , Товариство з обмеженою відповідальністю Агенція по управлінню заборгованості , ТОВ Українська боргова компанія , Товариство з обмеженою відповідальністю Джерельний про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання кредиту, іпотечного договору, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить

визнати недійсним з моменту укладання договір про надання кредиту

№ 11172098000 від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладання іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1157,0 кв.м.; визнати недійсним договір застави нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1157,0 кв.м., укладений в рахунок забезпечення договору про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року; в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України застосувати правові наслідки недійсності правочину, а саме: призначати двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, укладеного між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 ;- у відповідності із ч. 2 статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у разі задоволення позову стягнути з ПАТ УкрСиббанк на його користь моральну шкоду у сумі 50 000, 00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 червня 2007 року між ним та ПАТ УкрСиббанк укладено договір про надання кредиту № 11172098000, згідно умов якого він мав отримати грошові кошти, а саме 198 786,00 швейцарських франків, що на день укладення договору складало 809 618,80 гривень, з відсотковою ставкою 8,49% та кінцевим терміном погашення 18 червня 2018 року. Згідно умов договору надання кредитних коштів здійснювалось траншами.

Під час розгляду справи № 1109/8202/12 позивачу стало відомо, що ПАТ УкрСиббанк під час укладання кредитного договору № 11172098000 від 19 червня 2007 року було навмисно введено в оману позичальника щодо розміру реальної відсоткової ставки, суми абсолютного значення подорожчання кредиту, повної інформації про істотні умови кредитування, сукупну вартість кредиту та інші умови укладання даного кредитного договору.

В судовому засіданні представник позивача посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача ПАТ УкрСиббанк в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Представники третіх осіб - ТОВ Кредекс Фінанс та ТОВ "Агенція по управлінню заборгованістю" також в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 23.10.2015 року до розгляду у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено - ТОВ Українська боргова компанія (а.с. 135).

Ухвалою судді від 23.07.2015 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 23.10.2015 року залучено в якості третьої особи на стороні відповідача ТОВ Кредекс Фінанс .

Рішенням суду від 20.01.2016 року позовні вимоги задоволені частково.

Ухвалою колегії суддів палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.06.2016 року рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03 3017 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.01.2016 року та ухвала колегії суддів палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.06.2016 року скасовані, справа передана на новий розгляд.

Ухвалою суду від 22.05.2015 року в задоволенні заяви позивача відмовлено в заміні сторони виконавчого провадження.

Представник ТОВ Українська боргова компанія в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає .

Судом встановлено, що 19 червня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (ПАТ УкрСиббанк ) укладено договір про надання кредиту № 11172098000 та додаткові угоди до нього(а.с. 8-12).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11172098000 АКІБ УкрСиббанк зобов`язався надати позивачу кредит в іноземній валюті у сумі 198 786, 00 швейцарських франків, а позивач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, сплачуючи 8,49% річних за його використання та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 18 червня 2018 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнювала еквіваленту 809 618, 80 грн. за курсом НБУ на день укладання договору, цільове призначення кредиту: розвиток бізнесу.

Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Для забезпечення виконання умов боргових зобов`язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки від 19.06.2007 р. (а.с. 80-85), а також на виконання п. 2.1. договору про надання кредиту був укладений Договір застави від 19.06.2007 р. (т.1а.с. 25) .

Згідно ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В п. 27 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 1.4 договору кредиту, кредит надавався позичальнику на наступні цілі: розвиток бізнесу. Проте 21 червня 2007 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 21 червня 2007 року договору про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, згідно якої пункт 1.4 договору викладено в іншій редакції, а саме: цільове призначення кредиту: споживчі цілі.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ч.1 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого зобов`язання надати : споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. В свою чергу, в п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою споживачеві на придбання продукції. Згідно п.22 ст. 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Крім того, в п.1.1. Правил надання банками України інформації споживача за умови кредитування та сукупну вартість кредиту визначено, що правила розроблено метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживча кредитів.

Натомість, в п. 1.4. оспорюваного договору про надання кредиту визначено, що цільове призначення кредиту - розвиток бізнесу. Тобто, в момент укладення договору його цільовим призначенням не були споживчі цілі позичальника. Отримання кредиту ОСОБА_2 пов`язане з підприємницькою діяльністю, про що також додатково свідчите заявка на отримання кредиту для позичальників фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності, в розділі призначення та забезпечення кредиту якої власноручно написано позивачем призначення кредиту як розвиток бізнесу.

З огляду на зазначене, договір про надання кредиту № 11172098000 від 19.06.20і року не є договором про надання споживчого кредиту у розумінні Закону України Про захист прав споживачів та Постанови Правління НБУ №168 та не може бути визнай недійсним з моменту укладення.

Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту № 11172098000 від 19.06.2007 року.

21 червня 2007 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору надання кредиту згідно якої пункт 1.4. договору викладено в іншій редакції, а саме: цільове призначення кредиту: споживчі цілі.

Посилання на додаткову угоду від 21.06.2007 p., якою змінено цільове призначення кредиту, є необгрунтованим з огляду на те, що згідно вимог ч.1 ст.215 України підставою недійсності правочину, що є предметом позову, є недодержання вимог закону саме в момент вчинення правочину сторонами.

Позивач, як підставу для визнання кредитного договору недійсним, зазначив, що порушення п. 2 ч. 1 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів банк не надав позичальнику в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а такс орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення в цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року роз`яснено, що обґрунтованим визнається рішень ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значні для вирішення справи.

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Певні особливості регулювання відносин за договорами про надання споживчого кредиту встановлено Законом України Про захист прав споживачів .

Закріпивши на законодавчому рівні певний порядок і вимоги щодо укладення договорів, зокрема, і кредитних договорів, законодавець з метою захисту порушеного права учасників кредитних правовідносин визначив правові підстави визнання правочинів, в тому числі і кредитних договорів, недійсними у випадку недотримання вимог законодавства при їх укладенні.

За загальним правилом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 частини 1 ст. 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікування результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч. 4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому доводи позивача щодо порушення його прав у зв`язку з невиконанням кредитором вил законодавства щодо надання споживачу фінансової послуги повної, своєчасної достовірної інформації про послугу. Визнаючи доведеним вчинення правочину застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема у зв`язку з ненаданням під пропонування продукції споживачу інформації, необхідної для здійснення свідоме вибору, або надання такої інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб, послався на невідповідність додатку Графік платежів, визначення сукупної варте кредиту умовам самого договору та на підтвердження цього висновком судов економічної експертизи.

Пунктом 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2007 №168, передбачено що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

З Додатку № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, який має назву Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту і з яким позичальник ознайомлений, про що свідчить його підпис на кожній сторінці цього графіка, вбачається, що розмір щомісячного платежу складається з конкретно визначеної суми погашення основної суми кредиту, суми процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту та сум платежів за супутні послуги. Тобто, з відомостей, які вказані у цьому графіку чітко можна визначити суму платежу, яка підлягає сплаті у конкретний період і з чого ця сума складається. У цьому документі вказана також реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту в доларах США. Крім того, в день укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник був ознайомлений з інформаційним листом, в якому викладені умови кредитування, вказано у зв`язку з якими платежами збільшуються витрати позичальника та інша інформація, що має значення для сторін договору.

Висновок судово-економічної експертизи від 18 квітня 2014 року №161 та висновок додаткової судово-економічної експертизи № 66, на який посилається суд в обґрунтування свого висновку, не може бути підставою для задоволення позову про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним.

Так, експерт, прийшов до висновку про те, що графік погашення кредиту в розрізі дат з 19.06.2007 року по 18.06.2018 року не містить даних щодо сум погашення основного боргу, процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, розрахованих банком до сплати відповідно до кожного періоду, визначеному згідно з п. 1.3 договору, тому не є узгодженим графіком платежів позичальника на користь банку, оскільки за змістом Графік не містить обумовлених п. 1.3 договору даних про суми коштів, що належать до сплати у кожному платіжному періоді по погашенню кредиту та по сплаті процентів за користування ,а ні в числовому, а ні в процентному виразі.

Суд при винесенні рішення враховує висновок експерта і приходить до висновку, що всі ці умови є істотними умовами договору і погоджуються сторонами при укладенні договору, який має бути укладений в належній формі.

У цьому випадку між сторонами в належній формі (письмовій) укладений договір про надання споживчого кредиту і досягнута згода щодо всіх істотних його умов, у тому числі розміру ануїтетних платежів, суми комісії за надання кредиту, терміну користування кредитом, суми кредиту, розміру щомісячного платежу та відсоткової ставки.

Відсутність у графіку суми необхідного платежу, на що посилається позивач як на одну з підстав для висновку про ненадання кредитором повної і достовірної інформації позичальнику, не є порушенням прав позичальника, оскільки умовами договору не передбачена обов`язковість таких умов. Отже, висновок експерта не можна вважати безспірним доказом, він має оцінюватись у сукупності з іншими доказами і не доводить застосування нечесної підприємницької практики відповідачем. Окрім того експерту не в повному обсязі були надані документи про що експерт повідомив про наданні пояснень в режимі відео конференції, а про призначення другої експертиза позивач не клопотав.

Позивач, сплачував протягом тривалого часу періодичні платежі згідне умов договору і таким чином на думку суду погоджувався з умовами кредитного договору, не порушував питання пре його розірвання чи визнання недійсним через ненадання кредитором своєчасної та достовірної інформації про послугу, отже волевиявлення позивача, як учасника правочину, було вільним і відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, в пункті 9.13 кредитного договору визначено, що:

підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що всі умов кредитного договору позичальнику цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими п відношенню до нього;

перед підписанням кредитного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів .

Таким чином висновки про ненадання позичальнику повної інформації згідно п. ст. 11 Закону №1023-XII не обґрунтовані.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, змії або припинення цивільних прав та обов`язків. Двостороннім правочином є погоджена двох сторін.

Судом враховані приписи ч. 1 ст.627 ЦК України згідно з якою відповідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актом цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише 4 підстав, визначених Законом. Такими підставами є недодержування в момент вчинені правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним.

Всі висновки експерта стосуються додержання договору саме при його виконанні сторонами. Натомість, відсутні висновки експерта щодо порушень норм чинного законодавства в момент укладення оспорюваного договору надання кредиту.

Питання виконання та проведення розрахунків за кредитним договором не є предметом спору .

У відповідності до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 таст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Однак, судом першої інстанції було встановлено, що такі умови договором передбачено.

Доказів, що доводили факт умисних дій, чи умисної бездіяльності банку із метою обману позичальника та, що доводили б заперечення, або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню кредитного договору позичальником до суду не було надано, а висновки судово - економічної експертизи не доводять факт вчинення позичальником кредитного договору під впливом обману з боку банку.

Таким чином, будь-яких доказів щодо введення позивача в оману зі сторони відповідача, умисних дій та умислу на введення в оману матеріали справи не містять, а на припущенні суд приймати рішення не має права.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Валютою оскаржуваного позичальником договору є швейцарські франки ,і саме в цій валюті підлягають обчисленню всі складові кредитного зобов`язання: графік сплати основного боргу, нарахування відсотків, сукупна вартість кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту.

Наведене підтверджується тим, що Постанова НБУ від 10.05.2007 року №168 Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування сукупну вартість кредиту не передбачає переведення валюти зобов`язання в інші валюті при визначенні сукупної вартості кредиту та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Суд оцінює докази за своїм внутрішні переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньої, дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім того висновки експерта базуються на розрахунку зробленого у національній валюті гривні, в той час як валютою зобов`язання є іноземна валюта - швейцарський франк та на ту обставину що договір про надання споживчого кредиту № 11172098000 від 19.06.2007року вже був оцінений судами на предмет його відповідності вимогам законодавства.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що реальна відсоткова ставка є істотною умовою правочину.

Відповідно до умов договору відсоткова ставка не є сталою величиною та може бути змінена.

Крім цього, враховуючи загальні положення ЦК України сам договір може бути змінений за згодою сторін, що фактично мало місце у спірних правовідносинах ,підтверджується додатковими угодами.

Нарахування відсоткової ставки відбувалось відповідно до погоджених сторонами умов.

Згідно із п.7.1. та 7.11 Інструкції видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально.

З викладеного можна зробити єдиний висновок щодо того, що грошові кошті надходять та обліковуються на банківських рахунках є власністю клієнта, в той час і банк лише зберігає зазначені кошти за розпорядженням власника на підставі укладеного договору банківського рахунку.

Отже з моменту зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 такі кошти є власністю клієнта, і відповідно банк виконав свої зобов`язання.

З цих підстав посилання на первинні документи щодо зняття готівки з рахунку ще і з застосуванням валюти рахунку - української гривні - безпідставні та не обгрунтовані як стосуються відносин розпорядження клієнта власними коштами, що наявні в нього рахунку.

Суд вважає, що застосування реституції не відповідає положенням ч.1 ст. 216 ЦК України.

Зокрема, відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При застосуванні ч.2 ст. 216 ЦК України та стягненні коштів на користь позивача в подвійному розмірі суд взагалі не враховується положення ст. 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

1)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Кошти, сплачені як відсотки за кредитним договором судом не можуть бути визначені як збитки і не підпадають під критерії визначені ст. 22 ЦК України тому з цих підстав, не може бути застосовано до спірних відносин ч.2 ст. 216 та ч.2 ст. 230 ЦК України. Крім того оскільки суд відмовив в задоволенні позову в частині визнання кредитного договору недійсним тому вимога про застосування ст. 216 Цивільного кодексу України правові наслідки недійсності правочину, а саме: призначати двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту є похідною вимогою і задоволена бути не може.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховують стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки суд відмовив задоволенні позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладання договір про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладання іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1157,0 кв. м тому в задоволенні позовних вимог які є похідними про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє.

Вищевказані обставини, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 22,202,203,215,216,230, 525,526,627 ЦК України ст.ст.11, 19 Закону України Про захист прав споживачів ,Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення в цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року ,керуючись ст.ст. 134-142,263,265-268 ЦПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ТОВ КредексФінанс , ТОВ Агенція по управлінню заборгованості , ТОВ Джерельний про визнання недійсним з моменту укладання договір про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 ; визнати недійсним з моменту укладання іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1157,0 кв. м ; в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України застосувати правові наслідки недійсності правочину, а саме: призначати двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту № 11172098000 від 19 червня 2007 року, укладеного між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_1 ; у відповідності із ч. 2 статті 22 Закону України Про захист прав споживачів стягнути з ПАТ УкрСиббанк на його користь моральну шкоду у сумі 50 000, 00 грн. - відмовити.

Судові витрати покласти на сторони по фактично понесеним витратам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк на оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , індетифікаційний номер НОМЕР_2 ;

відповідач: Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк місцезнаходження : вул. Андріївська буд.№2/12 м. Київ,04070,ЄДРПОУ 09807750;

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю КредексФінанс , місцезнаходження, вул. Сікорського, буд.8, поверх 6,м.Києв,04112, ЄДРПОУ 36799749;

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Агенція по управлінню заборгованості місцезнаходження вул. Сікорського, буд.8, поверх 6,м.Києв, 04112, ЄДРПОУ 34914080;

третя особа: ТОВ Українська боргова компанія місцезнаходження, вул. Сікорського, буд.8, поверх 6,офіс 32,м.Києв, 04112, ЄДРПОУ 37535394;

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Джерельний місцезнаходження, вул. Пацаєва, буд. 14 корп.1, м. Кропивницький, 25 000, ЄРДПОУ 30948100.

Повний текст рішення складено 20.12.2019 року.

Суддя Кіровського І. Л. Павелко

районного суду

м.Кіровограда