Рішення

від 20.12.2019 по справі 240/10522/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2019 року м. Житомир справа № 240/10522/19

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 20.05.2019 №0111470-5113-0608.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що належні позивачу у 2018 році виробничі приміщення, на які нараховане податкове зобов`язання, не є об`єктом оподаткування. Позивач набула право власності на виробничі приміщення згідно договору дарування виробничих приміщень від 20.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенком А.С. за р. №2524. Вказує, що навіть якщо вважати, що належні позивачу у 2018 році виробничі приміщення є об`єктом оподаткування, контролюючим органом неправильно розраховано розмір податкового зобов`язання. Оскільки Житомирська міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік та 2018 рік відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII (далі - Закон №1791-VIII) та з урахуванням нового розміру мінімальної заробітної плати, ставка податку, встановлена рішенням Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932, має застосовуватись з коефіцієнтом 0,5 і становити 0,5 відсотка (1x0.5).

Ухвалою суду від 23.09.2019 було відкрите загальне позовне провадження у даній адміністративній справі.

Відповідач позов не визнав, 15.10.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що фізичні особи у 2019 році сплачують податок за житлову та нежитлову нерухомість за 2018 рік за ставками та з використанням пільг, які застосовувались при розрахунку податку минулого року. Вважає, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 а, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому ОСОБА_1 , як його власник, зобов`язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог Податкового кодексу України.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що оскільки Житомирська міська рада не визначила ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до Закону №1791-VIII коефіцієнт 0,5 має застосовуватись до моменту прийняття Житомирською міською радою нової ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в тому числі, і у 2018 році. Вказує, що правильність та своєчасність розрахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є обов`язком контролюючого органу, який не був ним виконаний.

У заяві про зміну підстав позову представник позивача зазначив, що у відповіді на відзив позивачем було помилково зроблено висновок про те, що законом не визначено обов`язку органу місцевого самоврядування встановлювати ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на кожен податковий період окремо. Питання про обов`язок органу місцевого самоврядування приймати рішення про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на кожен рік було роз`яснено Міністерством фінансів України у листі від 26.03.2018 №11230-17-10/8220. Вважає, що Житомирська міська рада не виконала свій обов`язок щодо щорічного встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому ставка такого податку на 2018 рік становить 0%.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що Житомирською міською радою прийнято рішення 47 сесії 6 скликання від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" зі змінами та доповненнями, прийнятими рішенням 11 сесії 7 скликання від 14.07.2016 №253 "Про місцеві податки та збори", у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. З урахуванням цієї ставки відповідачем обрахована сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також зазначає, що ДФС не наділено повноваженнями здійснювати контроль за своєчасністю та правильністю прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів. Платники податків для уточнення інформації щодо прийнятих рішень можуть звертатися до місцевої ради, на території якої знаходяться об`єкти оподаткування.

У відзиві на заяву про зміну підстав позову зазначає, що рішення Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" (зі змінами та доповненнями) не скасовано у судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Від відповідача надійшло клопотання, в якому Головне управління ДФС у Житомирській області просить замінити його на Головне управління ДПС у Житомирській області.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19.06.2019 №537 та "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" від 18.12.2018 №1200 утворено юридичну особу публічного права - Головне управління ДПС у Житомирській області, яка є правонаступником Головного управління ДФС у Житомирській області.

Протокольною ухвалою від 22.11.2019 замінено Головне управління ДФС у Житомирській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Житомирській області.

Ухвалою суду від 22.11.2019 закрито підготовче провадження і призначено адміністративну справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, на 17.12.2019.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, з`ясувавши думку учасників справи, протокольною ухвалою від 17.12.2019 перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, дійшов висновку про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування виробничих приміщень від 20.12.2011 ОСОБА_2 (дарувальник) передав майно у власність ОСОБА_1 (обдарованої) безоплатно (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 зазначеного договору виробничі приміщення комплексу, що відчужуються за даним договором, розташовані в місті Житомирі, вулиця АДРЕСА_1 будинок АДРЕСА_1 а. Виробничі приміщення комплексу складаються з: приміщення "А, А1" металево-каркасного, обкладеного цеглою, контори, котельної, майстерні і для працівників гаража, столярного цеху камінного "Б", складу будівельних та сипучих матеріалів металевого "В, В1", столярного цегляного цеху "Г", складу будівельних матеріалів металевого "Д". Виробничі приміщення комплексу загальною площею 1327,10 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,4879 га, кадастровий номер 1810136300:03:018:0013.

Рішенням Житомирської міської ради 47 сесії VI скликання від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" внесено зміни до п. 1 рішення Житомирської міської ради від 03.03.2011 №61 "Про встановлення податків і зборів на території м. Житомира відповідно до Податкового кодексу України" та вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.4 цього Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Контролюючим органом в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

Вважаючи рішення податкового органу протиправним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування).

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

У свою чергу, згідно з пп. "є" пп. 266.2.2 цього ж пункту не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Позивач наполягає, що належне їй нерухоме майно, підпадає під дію наведеної норми та не підлягає оподаткуванню.

Проте суд не погоджується з такими доводами позивача, зважаючи на таке.

Так, Податковий кодекс України не надає тлумачення терміну "будівлі промисловості", що використовується в пп."є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Отже, суд дійшов висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення, які до того ж позивачем не використовувались за призначенням, що ним не заперечується.

Відтак, об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Допускаючи, що належне позивачу нерухоме майно підлягає оподаткуванню, він вважає, що слід застосовувати нульову ставку оподаткування, з огляду на висновки, наведені у листі Міністерства фінансів України від 26.03.2018 №11230-17-10/8220.

Так, відповідно до змісту цього листа ..."Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Кодексу сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому Кодекс містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів.

Так, згідно з підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Кодексу до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

При цьому таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Кодексу).

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Кодексу).

Водночас слід зазначити, що по більшості місцевих податків і зборів Кодексом визначена лише верхня межа ставки. Тобто мінімальна ставка для таких податків (зборів) дорівнює "0". Тому, з метою уникнення бюджетних втрат та збалансування показників місцевих бюджетів при їх формуванні та виконанні, а також враховуючи те, що кожне рішення набирає чинності з початку відповідного бюджетного періоду, органи місцевого самоврядування мають щорічно приймати рішення про встановлення місцевих податків і зборів або про продовження дії попередніх рішень.".

Суд вважає, що посилання позивача на даний лист не є такими, що обґрунтовують його доводи про застосування нульової ставки податку на нерухоме майно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Процитовані у зазначеному листі приписи пп. 12.3.4, пп. 12.3.5 та пп. 12.4.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України обумовлюють повноваження органу місцевого самоврядування на прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів, обмежене у часі моментом - до початку наступного бюджетного періоду.

Відтак, суду незрозуміле правове обґрунтування цього листа в частині висновку, що Кодекс містить ряд норм, відповідно до яких передбачається щорічне прийняття рішень органів місцевого самоврядування стосовно встановлення місцевих податків та зборів.

Податковий кодекс України при регулюванні цього питання у жодній правовій нормі не використовує слово "щорічне", а з сукупності усього правового регулювання тільки регламентує повноваження органу місцевого самоврядування та процедуру запровадження місцевих податків та зборів.

Отже, довільне тлумачення приписів Податкового кодексу України призвело до спотвореного висновку про існування щорічного обов`язку у органу місцевого самоврядування приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів або про продовження дії попередніх, хоча Податковий кодекс Україні також взагалі не містить будь-якої згадки про "прийняття рішення про продовження дії попередніх рішень".

Оскільки суд при вирішенні справи має право керуватися виключно Податковим кодексом України, який регулює спірні правовідносини, слід констатувати, що Житомирська міська рада, ухваливши у 2015 році рішення про встановлення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення для фізичних осіб у розмірі 1 відсотку, діяла так, як це передбачає названий Кодекс, який у жодній його правовій нормі не встановлює обов`язку "щорічного" прийняття нового рішення з даного питання.

Відповідно, висновок про те, що у даній справі є підстави для застосування нульової ставки податку на нерухоме майно на 2018 рік за умови існування чинного рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки цього податку у розмірі одного відсотка, є таким, що порушує чинне податкове законодавство.

Що ж стосується доводів позивача про необхідність застосування такої ставки з коефіцієнтом 0,5, то, по-перше, слід зазначити, що такі доводи суперечать його попереднім твердженням стосовно того, що до спірних правовідносин мала б бути застосована нульова ставка.

У той же час, суд, розглянувши ці аргументи позивача, зазначає, що вони є юридично безпідставними.

Так, пунктом 22 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII передбачено у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 слова "три відсотки" замінити цифрами та словом "1,5 відсотка".

Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що умовою застосування коефіцієнту 0,5 є неприйняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, тобто у розмірі максимальної межі ставку податку, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.

Рішення Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 відповідає вимогам Закону в частині неперевищення максимальної ставки податку, а висновок щодо відсутності у 2017 році у органу місцевого самоврядування додаткового обов`язку приймати нове рішення щодо вже запровадженого податку обґрунтований судом раніше.

Крім того, конструкція пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" та його зміст вказують на те, що предметом регулювання даної правової норми є правовідносини зі справляння, зокрема, податку на нерухоме майно тільки у 2017 році для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році, а тому ця норма не підлягає застосуванню у межах даної адміністративної справи, спір у якій стосується нарахування податку за 2018 рік.

У той же час, доводи позивача про неналежне виконання відповідачем обов`язку нарахувати податок на нерухоме майно, зважаючи на період, в межах якого позивач може бути визнаний платником такого податку, є обґрунтованими.

Так, відповідно до пп. 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

З витягу з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2018 №146243035 вбачається, що ОСОБА_1 була власником виробничих приміщень у 2018 році лише протягом десяти місяців, оскільки право власності позивача на об`єкт оподаткування припинилося 19.11.2018.

Отже, податкове зобов`язання могло бути нараховане лише за десять місяців 2018 року, у той час як відповідач нарахував його за цілий рік, при цьому маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно у розмірі 8234,65 грн., яке було нараховано за два останні місяці 2018 року.

Правову позицію, викладену в судових рішеннях Верховного Суду від 31.01.2018 по справі №822/2624/16, від 10.04.2018 по справі №813/3803/16, на яку посилається позивач, не можна застосовувати до даної справи, оскільки зазначені судові рішення постановлені за наслідками інших фактичних обставин справи.

Частинами першої та другої статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 8234,65 грн., не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права та законні інтереси платника податків, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування у зазначеній частині рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Беручи до уваги часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені нею судові витрати у сумі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 КАС України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника,7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) від 20.05.2019 №0111470-5113-0608 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2018 рік у розмірі 8234,65 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 20.12.2019.

Суддя Н.М. Майстренко