Постанова

від 19.12.2019 по справі 826/10051/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10051/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., Земляної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" до Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання відповідачів вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтранслогістік" звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про:

- визнання протиправним та скасування рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16, оформлене у протоколі від 27 червня 2017 року № 3 та викладене у листі від 21 липня 2017 року № 15829/6/99-99-03-03-03-15;

- зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо розгляду заяви від 21 березня 2017 року № 1/01-2103 стосовно продовження на один рік строку дії рішення від 19 травня 2016 року № 24/23-24/16

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 оформлене в протоколі засідання спільної робочої групи Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду документів щодо надання дозволів на відкриття та експлуатацію магазинів безмитної торгівлі, а також з прийняття рішень про можливість розміщення на території пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування від 27 червня 2017 року №3 (пункт 1.4.2.), викладене в листі від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та відповідно до Інструкції про порядок розміщення на територіях пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.02.2016 позивачем направлено начальнику Білгород-Дністровського прикордонного загону та начальнику Одеської митниці ДФС заяви № 1/02-0502 та № 1/01-0502 відповідно з проханням видати рішення про можливість розміщення ТОВ "Інтранслогістік" в автомобільному пункті пропуску "Старокозаче" для надання митно-брокерських послуг.

До заяв від 05 лютого 2016 року позивачем на виконання вимог Митного кодексу України та пункту 2.2. Інструкції додано повний пакет документів, необхідний для отримання рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України, а саме: обґрунтування потреби розміщення підприємства в пункті пропуску, копію Статуту підприємства, копію Свідоцтва про державну реєстрацію, копію витягу з реєстру митних брокерів, план-схему розміщення робочого місця, копію документів на право власності контейнера-павільйону, копію договору оренди майна, що належить до державної власності.

19.05.2016 Державною фіскальною службою України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято спільне рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України №24/23-24/16, згідно якого ТОВ "Інтранслогістік" дозволено надання митно-брокерських послуг в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" строком на один рік.

21.03.2017 позивачем на виконання пункту 2.10. Інструкції направлено в.о. начальнику Одеської митниці ДФС та начальнику Білгород-Дністровського прикордонного загону заяви №1/02-2103 та 1/01-2103 відповідно з проханням продовжити на один рік строк дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 про можливість розміщення ТОВ "Інтранслогістік" в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" для надання митно-брокерських послуг. В заявах також вказано, що позивач повідомив, що за час дії рішення змін в раніше подані статутні та реєстраційні документи не відбулося, підприємство не має порушень законодавства України з питань митної справи й охорони державного кордону.

13.04.2017 Одеською митницею ДФС та Білгород-Дністровським прикордонним загоном за результатами розгляду заяви позивача від 21 березня 2017 року щодо продовження строку Рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16, враховуючи, що зміни у поданих раніше документах не відбулися, прийнято спільний висновок щодо доцільності продовження строку Рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 з метою надання підприємством митно-брокерських послуг.

Листом від 16 травня 2017 року №714/8/15-7018-01 Одеська митниця ДФС направила відповідачу 1 архівний файл "Документи ТОВ "Інтранслогістік".

17 травня 2017 року відповідач 1 отримав від Одеської митниці 1 лист №668/8/15-70-18-01 від 05 травня 2017 року, яким Одеська митниця ДФС направила на розгляд відповідачу 1 заяву ТОВ "Інтранслогістік" від 21 березня 2017 року №1/02-2103 щодо продовження строку рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" та спільний висновок щодо продовження строку рішення, погоджений Одеською митницею ДФС та Одеським прикордонним загоном.

Проте, рішенням від 27 червня 2017 року, оформленим протоколом засідання спільної робочої групи Державної фіскальної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду документів щодо надання дозволів на відкриття та експлуатацію магазинів безмитної торгівлі, а також з прийняття рішень про можливість розміщення на території пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування, №3, керуючись приписами статті 410 Митного кодексу України та підпункту 2.6. пункту 2 Інструкції №51/49, на підставі подання Одеської митниці ДФС від 05 травня 2017 року №668/8/15-70-18-01 та від 16 травня 2017 року №714/8/15/15-7018-01, вирішили відмовити ТОВ "Інтранслогістік" в продовженні строку дії Рішення у пункті пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення "Старокозаче" у зв`язку із відсутністю будівель (приміщень), що розташовані у пунктах пропуску, та договорів оренди на їх використання.

Листом "Про відмову у продовженні строку дії Рішення" від 21 липня 2017 року №15829/6/99-99-03-03-03-15 Державна фіскальна служба України повідомила позивача про прийняте рішення про відмову у продовженні строку дії рішення ТОВ "Інтранслогістік" (протокол від 27 червня 2017 року №3), оскільки підприємством не дотримано вимоги пункту 2.2. Інструкції, а саме не надано підтверджуючих документів щодо наявності у суб`єкта господарювання будівель (приміщень), що розташовані у пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" або договору оренди на їх використання.

Не погоджуючись із зазначеними діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачами не доведена правомірність рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19 травня 2016 року №24/23-24/16 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 404 Митного кодексу України до видів діяльності, контроль за провадженням яких здійснюється органами доходів і зборів, належать: 1) митна брокерська діяльність; 2) відкриття та експлуатація магазину безмитної торгівлі; 3) відкриття та експлуатація митного складу; 4) відкриття та експлуатація вільної митної зони комерційного або сервісного типу; 5) відкриття та експлуатація складу тимчасового зберігання; 6) відкриття та експлуатація вантажного митного комплексу.

Згідно статті 405 Митного кодексу України на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, надаються дозволи. Підприємства, які отримали такі дозволи, включаються до відповідних реєстрів, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до статті 415 цього Кодексу. Таким підприємствам видаються витяги із зазначених реєстрів.

Набуття права на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, без отримання відповідного дозволу не допускається, за винятком випадків, передбачених главою 2 цього Кодексу.

Статтею 406 Митного кодексу України передбачено, що дозвіл на здійснення митної брокерської діяльності, відкриття та експлуатацію магазину безмитної торгівлі надається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, разом із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону.

Дозволи на провадження видів діяльності, зазначених у пунктах 3-6 статті 404 цього Кодексу, надаються митницями, в зонах діяльності яких розташовані відповідні території, приміщення, резервуари, холодильні чи морозильні камери, криті чи відкриті майданчики, які можуть використовуватися при провадженні цих видів діяльності, в порядку, визначеному цим Кодексом, з обов`язковим подальшим повідомленням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до статті 407 Митного кодексу України встановлено, що форми, порядок подання та розгляду заяв, порядок надання, зупинення дії, анулювання дозволів на провадження видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, а також правила провадження зазначених видів діяльності та порядок контролю за їх провадженням затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Вимоги до територій, приміщень, резервуарів, холодильних чи морозильних камер, критих чи відкритих майданчиків, які можуть використовуватися при провадженні видів діяльності, зазначених у статті 404 цього Кодексу, встановлюються цим Кодексом та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно статті 409 Митного кодексу України рішення про надання дозволу повинно бути прийнято протягом 20 робочих днів з дня надходження заяви до органу, уповноваженого на надання дозволу.

Відповідно до статті 410 Митного кодексу України у наданні дозволу може бути відмовлено із дотриманням строку, встановленого статтею 409 цього Кодексу, у разі невиконання заявником вимог, встановлених для його отримання.

Мотивована відмова у наданні дозволу надсилається заявникові в письмовій формі.

Оскарження рішення про відмову у наданні дозволу здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції про порядок розміщення на територіях пунктів пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов`язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування, затверджена Наказом Державної митної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 січня 2006 року №51/49 (далі по тексту - Інструкція) заявник подає митному органу й органу охорони державного кордону, у зоні діяльності яких планується розміщення підприємства, заяву про видачу рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України (далі - Рішення).

Згідно пункту 2.2. Інструкції до заяви додаються такі документи: затверджена в установленому порядку копія установчих документів (для юридичних осіб); копія свідоцтва про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності; обґрунтування потреби розміщення із зазначенням підстав для здійснення діяльності; попередня письмова згода власника будівлі або приміщення, розташованих у пункті пропуску, на укладення договору їх оренди (якщо заявник не є власником будівлі або приміщення), план-схема будівлі (приміщення) з позначенням місця, де передбачається розмістити підприємство.

Пунктами 2.3. та 2.4. Інструкції передбачено, що заява разом із зазначеними в пункті 2.2 цієї Інструкції документами розглядається протягом 15 діб начальником митного органу і начальником органу охорони державного кордону.

За результатами такого розгляду складається спільний висновок у двох примірниках про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску (далі - висновок керівників).

У цьому висновку повинні бути обов`язково зазначені: перелік, дати й номери документів, отриманих від заявника; відомості про доцільність і можливість розміщення підприємства в пункті пропуску.

Обидва примірники висновку керівників підписуються начальником митного органу й органу охорони державного кордону.

Митний орган і орган охорони державного кордону направляють відповідно до Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України заяву заявника разом із супровідним листом і зазначеними в пункті 2.2 цієї Інструкції документами, висновок керівників і погоджену начальником митного органу й начальником органу охорони державного кордону план-схему пункту пропуску з позначенням меж пункту пропуску, зон митного та прикордонного контролю, місць розміщення інших контрольних служб і підприємств, місця, де планується розмістити приміщення заявника. Копії документів зберігаються в митному органі й органі охорони державного кордону.

Відповідно до пункту 2.5. Інструкції на підставі висновку керівників, а також заяви й поданих заявником документів спільною робочою групою Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України (далі - спільна робоча група), склад якої затверджується наказом цих центральних органів виконавчої влади, приймається спільне рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України.

Згідно пунктів 2.6.-2.9. Інструкції Рішення про відмову в розміщенні підприємства в пункті пропуску приймається спільною робочою групою в разі: подання заявником неповного пакету документів, зазначених у пункті 2.2 цієї Інструкції; такого розташування підприємств в пункті пропуску, яке ускладнюватиме забезпечення режиму, установленого в цьому пункті пропуску.

Рішення про відмову в розміщенні підприємства в пункті пропуску надсилається в 5-денний строк заявникові в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Таке рішення може бути оскаржене в порядку, установленому законодавством.

На підставі протоколу засідання спільної робочої групи видається Рішення за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

Згідно пункту 2.10. Інструкції Рішення видається на строк до одного року й може бути продовжено на такий самий строк на підставі заяви підприємства, яка подається не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії Рішення.

У разі звернення підприємства до митного органу й органу охорони державного кордону з питання продовження строку Рішення й за відсутності змін у поданих раніше документах або в законодавстві України, що регулює питання розміщення та функціонування підприємств у пунктах пропуску, погоджена цими органами заява надсилається до Держмитслужби України й Адміністрації Держприкордонслужби України.

У разі порушення підприємством законодавства України з питань митної справи й охорони державного кордону начальник митного органу або органу охорони державного кордону надсилає на адресу цього підприємства письмове попередження про те, що в разі невжиття в тижневий строк заходів для припинення таких порушень Рішення буде достроково скасовано.

В контексті викладеного, суд першої інстанції вірно вказав, що законодавством встановлено окремий порядок для продовження строку дії рішення на такий самий строк, який не вимагає повторного подання документів, які подавалися для отримання рішення вперше відповідно до пункту 2.2. Інструкції.

Рішення може бути продовжене, лише за умови подання підприємством відповідної заяви на продовження строку дії рішення та за відсутності змін у поданих раніше документах або у відповідному законодавстві України.

Окрім того, пункт 2.6. Інструкції про підстави прийняття рішення про відмову в розміщенні підприємства у пункті пропуску стосується лише розгляду відповідної заяви підприємства вперше.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, до заяви від 05.02.2016 позивачем додавався договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01 лютого 2016 року, згідно якого ТОВ "Інтранслогістік" прийняв в строкове платне користування від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області державне нерухоме майно, а саме: частину асфальтного покриття (інв. №10332180, реєстровий №39292197.24.ААААЖЖ510), загальною площею 30,00 кв.м. за адресою: міжнародний автомобільний пункт пропуску "Старокозаче", Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, с. Старокозаче, 37-й км Автошляху Білгород-Дністровський - Каушани.

Згідно пункту 1.2. Договору оренди від 01 лютого 2016 року частина асфальтованого покриття передалася позивачеві з метою розміщення вагончика для здійснення брокерської діяльності.

Відповідно до пункту 10.1. Договору оренди від 01 лютого 2016 року договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 01 лютого 2016 року до 01 січня 2019 року.

Окрім того, до заяв від 05 лютого 2016 року додавалися договір поставки №14725 від 26 листопада 2015 року, специфікація до договору поставки від 26 листопада 2015 року №14725, видаткова накладна від 11 грудня 2015 року №82248, паспорт 20-фут. контейнеру-павільйону із внутрішнім оздобленням №3637-1215г, які підтверджують право власності позивача на контейнер-павільйон.

Відтак, станом на момент звернення з відповідною заявою 21.03.2017 у відповідачів у наявності були документи, які підтверджують оренду нерухомого майна (частини асфальтного покриття) з метою розміщення на ньому вагончика для здійснення брокерської діяльності та права власності на контейнер-павільйон, строк оренди не закінчився, що свідчить про протиправність висновків відповідачів про те, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо наявності у суб`єкта господарювання будівель (приміщень), що розташовані у пункті пропуску для автомобільного сполучення "Старокозаче" або договору оренди на їх використання, що вказує не протиправність рішення про відмову в продовженні строку дії рішення від 19.05.2016 №24/23-24/16 оформлене у протоколі від 27.06.2017 № 3 (пункт 1.4.2.).

Враховуючи викладене нормативне регулювання, судом першої інстанції обґрунтовано частково задоволені позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, які зводяться до того, що деякі документи, які подавалися до заяви про видачу рішення містять певні терміни, або могли протягом року піддаватися внесенню змін, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, та апелянтом конкретно не вказано якого саме документа не було надано позивачем. Жодних інших обґрунтованих аргументів апеляційна скарга не містить.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук