Постанова

від 18.12.2019 по справі 918/350/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року Справа № 918/350/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в справі № 918/350/19 (суддя - Качур А.М.)

час та місце ухвалення: 17 вересня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 18:06 год; повний текст рішення складено 24 вересня 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Товариство з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від Позивача - Деденчук А.І.;

від Відповідача - Михайлов В.О.;

від Третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВВС-ЛТД (надалі - Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Агро Інвест (надалі - Відповідач) про витребування у Відповідача наступного нерухомого майна:

· будівлі КПП (літ.А-1), загальною площею - 201,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1736407656246;

· ремонтної майстерні (літ.Г-1), загальною площею - 1862,0 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1736461656246;

· будівлі насосної станції (літ.М-1), загальною площею - 18,2 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт . Клевань, вул. Центральна , буд. 32; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1736432456246.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивач стверджує, що з грудня 2018 року він є власником вказаного майна, яке вибуло з володіння поза його волею шляхом рейдерського захоплення, котре здійснено шляхом підроблення документів, які стали підставою для реєстрації переходу права власності від Позивача до Відповідача.

Позивач зазначає, що в результаті подальших протиправних дій, вищевказане нерухоме майно, перейшло від ТДВ "Клевань-Рембуд" до Відповідача, яке станом на дату подачі позову є зареєстрованим власником вказаного нерухомого майна. Позивач вказує, що 6 травня 2019 року спірні об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за Відповідачем, що на думку Позивача порушує його права як власника.

На підтвердження своєї позиції Позивач вказує, що вибуття спірного майна з власності Позивача було здійснено поза його волею, на підставі підроблених документів, та за відсутності договірних відносин між Позивачем та ТДВ "Клевань-Рембуд". В обґрунтування позовних вимог посилається на статтю 388 Цивільного кодексу України,

Разом з тим, судом першої інстанції ухвалою суду від 27 травня 2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Клевань-Рембуд" (надалі - Третя особа; том 1, а.с. 1).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази оспорювання цього правочину чи визнання його недійсним. В той же час суд вказав, що правочин про передачу нерухомого майна як майнового вкладу до статутного капіталу, оформлений актом щодо приймання-передачі майнового вкладу, може вважатися правовою підставою для вибуття спірного майна з володіння попереднього власника.

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції, підстави для внесення державним реєстратором відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно не змінились, з чого місцевий господарський суд зробив висновки про відсутність підстав для висновків щодо невідповідності вказаних записів вимогам закону.

При цьому, як зазначив суд в оскаржуваному рішенні, реєстраційні дії державного реєстратора оскаржені не були (матеріали справи не містять таких доказів). Однак, як видно з позовної заяви, підставою для звернення Позивача до суду стала саме незгода з реєстраційними діями державного реєстратора щодо внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підсумовуючи викладене місцевий господарський суд зазначив, що Позивачем заявлено віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відтак, згідно з положеннями Цивільного кодексу України, в такому випадку Позивач повинен надати докази, що підтверджують право власності на майно, надати докази щодо обставин вибуття майна поза його волею, та відповідно за відсутності правової підстави такого вибуття.

При цьому сам Позивач зазначає, що станом на час звернення з позовом до суду, спірне майно зареєстровано за Відповідачем.

Також, як зазначив місцевий господарський суд, зі змісту позовоної заяви видно, що Позивач по суті не погоджується з реєстраційними діями проведеними державними реєстраторами, але вимог щодо їх оскарження та скасування не заявляє.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 3-8), в якій просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

З акту приймання-передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року видно, що Позивач діяв в особі представника гр. ОСОБА_1, підстава здійснення повноважень - Статут Позивача. Справжність підпису вище вказаного представника засвідчено нотаріально на акті приймання-передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року. Однак, як стверджує Позивач, сам же Позивач не мав наміру здійснити відчуження вище вказаного нерухомого майна на користь Третьої особи. Загальні збори учасників Позивача з приводу розпорядження в такий спосіб нерухомим майном, що належить на праві власності товариству, не скликалися, та відповідні рішення з цього приводу загальними зборами товариства не приймалися.

Також, Позивач зазначив, що право власності за Позивачем підтверджується витягом з Державного реєстру речового права на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 151732535 від 2 січня 2019 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі № 918/350/19 за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2019 року було призначено справу № 918/350/19 до розгляду на 18 грудня 2019 року об 14:00 год.

На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року Третьою особою був поданий відзив на апеляційну скаргу, в котрому з підстав, зазначених у даному відзиві Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа зазначає, що Позивач не може витребовувати спірне майно, оскільки Позивач зареєстрував за собою право власності на підставі фіктивних рішень загальних зборів учасників Третьої особи.

На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року Відповідачем був поданий відзив на апеляційну скаргу, в котрому з підстав, зазначених у даному відзиві Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначив, що підставою для реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за Позивачем став протокол загальних зборів учасників Третьої особи №2 від 20 грудня 2018 року, згідно з яким спірні об`єкти нерухомого майна були передані як майновий внесок до статутного капіталу Позивача. Разом з тим, Відповідач вказав, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2019 року у справі №918/360/19 було визнано недійсним вказане рішення з моменту його прийняття. Відповідач заперечує право власності Позивача на спірні об`єкти та стверджує, що Позивач не набував права власності на це майно на законних підставах.

В судове засідання від 18 грудня 2019 року представник Третьої особи не з`явився.

З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 2 грудня 2019 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час апеляційний господарський суд констатує закінчення строку розгляду апеляційної скарги, що також виключає можливість відкладення розгляду апеляційної скарги.

Відтак, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Третьої особи, оскільки останній не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 18 грудня 2019 року, представник Позивача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим задоволити позовні вимоги Позивача, покликаючись на те, що спірне майно незаконно вибуло із володіння Позивача, котрий законно користувався та розпоряджався таким майном до цього часу, а підтвердженням його речового права на таке майно є існування державної реєстрації речового права в державному реєстрі речових прав нерухомого майна. Позивач вважає, що належними та допустимими доказами підтверджено його право власності на спірні об`єкти. Також, Позивач зазначає, що державний реєстратор безпідставно здійснив реєстраційні дії, саме за відсутніості відповідних документів для вчинення таких дій.

В судовому засіданні від 18 грудня 2019 року представник Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що він законно придбав спірне майно у Третіх осіб, при цьому такий правочин на даний період є чинним та ніким не оспорюється. Право власності Відповідача на спірні об`єкти підтверджується належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволеня, а рішення Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в справі № 918/350/19 без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, зокрема з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №151732535 від 2 січня 2019 року, будівля КПП (літ.А-1) загальною площею 201,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, була зареєстрована 27 грудня 2018 року за Позивачем на підставі акту приймання - передачі майнового вкладу учасників до статутного капіталу, серії та номер 3, виданий 21 грудня 2018 року Позивачем згідно з протоколом загальних зборів учасників серії та номеру 2 виданого 20 грудня 2018 року Третьої особи (а.с. 14-24).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №151738685 від 2 січня 2019 року, вбачається, що ремонтна майстерня (літ.Г-1) загальною площею 1862,0 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт.Клевань, вул.Центральна, буд. 32, була зареєстрована 27 грудня 2018 року за Позивачем (код ЄДРПОУ 39555742) на підставі акту приймання - передачі майнового вкладу учасників до статутного капіталу, серії та номер 1, виданий 21 грудня 2018 року Позивачу згідно з протоколом загальних зборів учасників серії та номеру 2 виданого 20 грудня 2018 року Третьою особою.

Як видно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №151735400 від 02 січня 2019 року, будівля насосної станції (літ.М-1) загальною площею 18,2 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт.Клевань, вул.Центральна, буд. 32, була зареєстрована 27 грудня 2018 року за Позивачем (код ЄДРПОУ 39555742) на підставі акту приймання - передачі майнового вкладу учасників до статутного капіталу, серії та номер 2, виданий 21 грудня 2018 року Позивача, згідно з протоколом загальних зборів учасників серії та номеру 2 виданого 20 грудня 2018 року Третьої особи.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №166324778 від 13 травня 2019 року, будівля КПП (літ.А-1) загальною площею 201,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, була зареєстрована 06 травня 2019 року за Відповідачем (код ЄДРПОУ 41464437) на підставі акту приймання - передачі, серії та номер б/н, виданий 03 травня 2019 року Третьою особою та Відповідачем, згідно протоколу загальних зборів учасників Відповідача серії та номеру 3 виданого 03 травня 2019 року Відповідачем та протоколу загальних зборів учасників Третьої особи серії та номер 7 від 03 травня 2019 року, виданого Третьою особою.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №166325891 від 13 травня 2019 року, ремонтна майстерня (літ.Г-1) загальною площею 1862,0 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт.Клевань, вул. Центральна, буд . 32 , була зареєстрована 06 травня 2019 року за Відповідачем (код ЄДРПОУ 41464437) на підставі акту приймання - передачі, серії та номер б/н, виданий 03 травня 2019 року Третьою особою та Відповідачем, згідно протоколу загальних зборів учасників Третьої особи серії та номеру 3 виданого 03 травня 2019 року Відповідачем та протоколу загальних зборів учасників Третьої особи серії та номер 7 від 03 травня 2019 року, виданого Третьою особою.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №166323134 від 13 травня 2019 року, будівля насосної станції (літ.М-1) загальною площею 18,2 кв.м., що розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт.Клевань, вул.Центральна, буд. 32, була зареєстрована 06 травня 2019 року за Відповідачем (код ЄДРПОУ 41464437) на підставі акту приймання - передачі, серії та номер б/н, виданий 03 травня 2019 року Третьою особою та Відповідачем, протоколу загальних зборів учасників Відповідача серії та номеру 3 виданого 03 травня 2019 року Відповідачем та протоколу загальних зборів учасників Третьої особи серії та номер 7 від 03 травня 2019 року, виданого Третьою особою.

Позивач у своєму позові зазначає, що на підставі інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на дату подачі позову, зареєстрованим власником спірних об`єктів нерухомості є Відповідач.

Також, Позивач зазначає, що вибуття спірного нерухомого майна з його власності здійснювалось злочинною схемою, шляхом підроблення документів.

Зокрема, підставою виникнення права власності на вказані об`єкти стали: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 1, виданий 26 квітня 2019 року, згідно якого Позивач передав, а Третя особа прийняла майновий вклад до власного статутного капіталу зокрема спірне майно.

В матеріалах справи наявна копія акту приймання - передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року, згідно з яким Позивач передав, а Третя особа прийняла майновий вклад до власного статутного капіталу зокрема спірне майно (том 1, а.с. 30).

Вказаний акт підписаний представниками Позивача та Третьої особи та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу.

Судом взято до уваги, що згідно із записом нотаріуса засвідчено справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зроблено у присутності нотаріуса. Особу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 які підписали документ встановлено, їх дієздатність перевірено.

Відповідно до пункту 2 протоколу загальних зборів учасників Третьої особи №6 від 26 квітня 2019 року, учасники Третьої особи проголосували за прийняття від Позивача майнового вкладу (в тому числі спірного майна) до статутного капіталу Третьої особи (том 1, а.с. 31-35).

Позивач зазначає, що спірне майно перебувало у власності Позивача і було зареєстровано за ним, й достатніми доказами підтверджено, що саме Третя особа не набула права власності на спірне майно в порядку, передбаченому законом, оскільки право власності за Третьою особою оформлено, на переконання Позивача, на підставі підробленого акту приймання-передачі нерухомого майна №1 від 26 квітня 2019 року та за відсутності рішення загальних зборів Позивача про передачу вказаного майна до статутного капіталу Третьої особи. Тому такий правочин щодо переходу права власності на нерухоме майно Позивач вважає нікчемним в силу закону як такий, що порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи.

Позивач вважаючи себе законним власником спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, що на його думку є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, шляхом звернення в суд з позовом до Відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 328 вказаного Кодексу: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України: власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів вбачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном , про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі , який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний ).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Позивача та Відповідача, зауважує наступне.

Так, Позивач стверджує, що вибуття спірного приміщення відбулося без його волі протиправним шляхом. При цьому, зсилаючись на статті 387, 388 Цивільного кодексу України , просить витребувати з чужого незаконного володіння спірне приміщення.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Враховуючи вище викладене, слід зазначити, що предметом дослідження при вирішенні спору про витребування майна є встановлення обставин щодо прав Позивача на це майно на момент його вибуття з володіння останнього, дослідження обставин вибуття майна від позивача та підстав набуття його відповідачем.

При цьому питання права власності у вказаному спорі не вирішується, а лише констатується на підставі уже наявних доказів. Як зазначалося вище, однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності майна на праві власності чи іншому титулі.

В матеріалах справи відсутні докази прийняття Третьою особою як учасника до складу учасників Позивача, проте стаття 12 Закону України "Про господарські товариства" пов`язує набуття у власність товариством майна як вклад до статутного (складеного) капіталу, саме із участю в товаристві особи яка передає таке майно до статутного капіталу товариства.

Окрім того в силу дії Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема норми, що регулюють порядок внесення до статутного капіталу вкладу учасника товариства у негрошовій формі (в.т. об`єктів нерухомості), вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом. Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Таким чином, набуття у власність товариством нерухомого майна як вклад до статутного (складеного) капіталу пов`язується із участю у товаристві особи, що передає майно як вклад до статутного капіталу через прийняття відповідного рішення товариства.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що Позивачем не надано до матеріалів справи доказів, а саме рішень загальних зборів учасників Позивача щодо прийняття Третьою особою як учасника Позивача, щодо прийняття спірного нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу Позивача та про затвердження грошової оцінки такого вкладу.

Водночас, саме на час прийняття рішення у даній справі, існувало в юридичній природі набравше законної сили рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2019 року в справі № 918/360/19, яким встановлено певні обставини, що мають значення для вирішення даного спору (дане судове рішення на момент прийняття постанови по даній справі не скасоване).

Так, предметом розгляду у справі № 918/360/19 було визнання недійсним та скасування рішень загальних зборів Третьої особи, які оформлені протоколами №2 від 20 грудня 2018 року та №3 від 21 грудня 2018 року. Обставини встановлені у справі № 918/360/19 мають значення для вирішення цього спору, оскільки саме вказані рішення загальних зборів Третьої особи зазначені в державному реєстрі як підстави для реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно за Позивачем.

Суд ще раз констатує, що єдиний доказ яким Позивач обґрунтовує титул та повноваження власника відносно спірного майна - дані з державного реєстру.

З вказаного вбачається, що на момент винесення оспорюваного рішення не лише існував факт недоведеності в даній справі Позивачем того, що він є законним власником речі (об`єктів нерухомості), але й існував факт у вигляді набрання законної сили судового рішення по справі № 918/360/19 від 16 липня 2019 року, котрим по суті встановлено незаконність такого переходу (даним рішенням визнано недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників Третьої особи, оформленого протоколами № 2 від 20 грудня 2018 року та № 3 від 21 грудня 2018 року на підставі котрих, виходячи виключно з витягів з Державного реєстру на нерухоме майно (з огляду на не доведення Позивачем факту набуття первинними доказами) Позивач і оформив право власності на спірні об`єкти нерухомості за собою).

З огляду на вказане і з огляду на факт набраного законної сили судового рішення по справі № 918/360/19 на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення по справі № 918/350/19, колегія суду приходить до висновків про правомірність віднесення встановлених в даній справі обставин, як ще одного доказу в безпідставність позовних вимог Позивача. Водночас, суд апеляційної інстанції констатує, що з огляду на докази наявні в матеріалах справи, Позивач не довів підставності свого позову навіть без врахування судового рішення по справі № 918/360/19. При цьому суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Північно-західний апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи зазначає, що жодних інших доказів на підтвердження права власності Позивача на спірне майно, окрім даних з державного реєстру, Позивач не надав.

Колегія суддів також зазначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дане твердження повністю кореспондується з вимогами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

При цьому, зважаючи на доводи Позивача щодо підтвердження його прав саме як власника майна - витягом з Державного реєстру речових прав та реєстрацією речового права, колегія суддів звертає увагу, що така сама ж реєстрації речового права значиться і за Відповідачем, яку в свою чергу Позивач не визнає з огляду на відсутність підстав для здійснення такої реєстрації.

При цьому, колегія суддів зауважує, що такі самі підстави для реєстрації речового права (протокол, акт приймання-передачі) були як в Позивача так і у Відповідача.

Відтак, зважаючи на рівне становищу Позивача та Відповідача щодо доказової бази даного факту - речового права (з огляду на недоведення первинними доказами законності свого права), стає незрозумілим, чому по відношенню до себе Позивач визначає реєстрацію як підтвердження права власності, а аналогічні дії реєстратора щодо вчинення реєстраційних дій речового права за Відповідачем не визнає.

Досліджуючи наявність права власності у Позивача колегія суддів зауважує, що Позивач не надав суду доказів, що доводять походження спірних об`єктів нерухомості, належність цього майна Позивачу чи іншій особі до моменту внесення запису до державного реєстру про передачу майна від Третьої особи до статутного фонду Позивача.

Також Позивачем не було надано жодних інших доказів, в тому числі доказів створення цього майна, його придбання чи його перебування у статусі чиєїсь власності як до реєстрації речового права на це майно, так і до після такої реєстрації 27 грудня 2018 року (дата внесення запису про реєстрацію права власності на спірне майно за Позивачем).

А отже колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку статусу та приналежності спірного майна до моменту його державної реєстрації за Позивачем.

На час розгляду спору спірне майно зареєстроване за даними державного реєстру за Відповідачем.

При цьому, Відповідач заперечує право власності Позивача на спірні об`єкти та стверджує, що Позивач не набував права власності на це майно на законних підставах.

Також Третя особа подавши позов у справі № 918/360/19 (та заперечуючи проти задоволення позивних вимог у даній справі) фактично заперечує та оспорює право власності Позивача на спірні приміщення.

Поміж тим, як представник Позивача так і представник Відповідача в судовому засіданні від 18 грудня 2019 року доводили своє право власності на спірні об`єкти, належними, на їхню думку, доказами.

Однак, колегія суддів констатує, що особливістю віндикаційного позову є те, що право позивача презюмується (тобто не доводиться), а в даній справі кожна із сторін доводить таке право та заперечує наявність такого права власності один в одного.

З огляду на наведене колегія суддів констатує наявність спору щодо права власності на це майно.

Так, у випадку коли відповідач, на думку позивача, незаконно володіє чужим майном, вважає себе власником спірного майна і не визнає права власності позивача на це майно (за умови що, сторони не перебувають між собою у зобов`язальних відносинах), у позивача виникає можливість одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. У такому випадку згідно з першою позовною вимогою позивач просив би визнати, що саме він є власником спірного майна і це право власності виникло до, а не внаслідок рішення суду, а за змістом другої позовної вимоги, як власник майна, право власності якого підтверджено судом за першою позовною вимогою, позивач зможе витребувати це майно з чужого незаконного володіння (зокрема такий висновок щодо правового механізму захисту речових прав наведено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16).

Як вбачається з пояснень сторін в даній справі, у даному випадку наявні заперечення щодо речових прав Позивача та претензії на спірне майно з боку інших осіб. Позивач, який поряд з іншими особами вважає себе власником цього майна, не позбавлений можливості захистити у встановленому законодавством порядку своє право на спірні об`єкти.

Встановивши наявність спору про право власності на спірні об`єкти в даному випадку, суд позбавлений можливості викласти у мотивувальній частині свого рішення висновки про належність спірного майна тій чи іншій особі на праві власності, оскільки такі висновки призведуть до фактичного вирішення спору, що може бути використано як встановлення факту під час розгляду інших спорів між сторонами.

В даному випадку суд послуговується правовою позицією відображеною в постанові Верховного Суду № 920/1000/16 від 17 травня 2018 року.

Окрім того, суд апеляційної інстанції констатує, що обґрунтовуючи свій позов Позивач стверджував, що спірне майно вибуло з його володіння внаслідок злочинної схеми, шляхом підроблення документів та шляхом рейдерського захоплення майна (том 1, а.с. 4).

Водночас Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження таких обставин, а відтак зазначені твердження Позивача не відповідають вимогам частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також зазначає, що спірне майно перебувало у його власності і було зареєстровано за ним. При цьому Відповідач не набула права власності на спірне майно в порядку, передбаченому законом, оскільки право власності за Третьою особою оформлено на підставі підробленого акту приймання-передачі нерухомого майна №1 від 26 квітня 2019 року та за відсутності рішення загальних зборів Позивача про передачу вказаного майна до статутного капіталу Третьої особи. Тому такий правочин щодо переходу права власності на нерухоме майно, на думку Позивача, є нікчемним в силу закону як такий, що порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи.

Водночас, відповідно до норм статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом з тим, правочин щодо передачі майна від Позивача до Третьої особи, на переконання Позивача є таким, що порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи, а відтак нікчемним в силу вимог закону.

Згідно з приписами статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналізуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, та приймаючи до уваги правові висновки висвітлені в пункті 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9, колегія суддів приходить до висновку, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним).

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи наявна копія акту приймання - передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року (том 1, а.с. 30), згідно якого Позивач передав, а Третя особа прийняла майновий вклад до власного статутного капіталу, зокрема спірне майно.

Вказаний акт підписаний представниками Позивача та Третьої особи, підписи яких посвідчені приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу.

Згідно запису нотаріуса, засвідчено справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зроблено у присутності нотаріуса. Особу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 які підписали документ встановлено, їх дієздатність перевірено.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та апеляційну скаргу Позивач зазначає, що з акту приймання-передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року видно, що Позивач діяв в особі представника гр. ОСОБА_1 , підстава здійснення повноважень - Статут Позивача. Справжність підпису вище вказаного представника засвідчено нотаріально на акті приймання-передачі майна №1 від 26 квітня 2019 року.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На переконання колегії суддів, правочин щодо передачі від Позивача до Третьої особи спірного мана як майнового вкладу, що оформлений актом приймання-передачі №1 від 26 квітня 2019 року, не підпадає під дію положень статті 228 Цивільного кодексу України та не є таким, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази що підтверджують факти незаконного заволодіння майном юридичної особи. Зокрема позивач зазначає про підроблення документів, при цьому в матеріалах справи відсутнє документальне обґрунтування вказаних посилань, та вказує, що зокрема статтею 358 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за вчинення дій щодо підроблення документів, однак відповідних доказів Позивач в підтвердження своїх тверджень щодо недійсності такого акту не надав.

Згідно з нормами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину.

З наведених в позові та апеляційній скарзі обґрунтувань Позивача вбачається, що Позивач вважає, що особа, яка діяла від його імені при погодженні акту приймання-передачі майна від 26 квітня 2019 року не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто на думку Позивача порушено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені частиною 2 статі 203 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на такі доводи Позивача як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі, колегія суддів зауважує наступне.

Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) в такому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18.

Зважаючи на юридичну природу даного акта прийому-передачі нерухомого майна від 26 квітня 2019 року вбачається, що він є тим самим юридично-значимим документом (та єдиним) на підставі якого здійснюються подальші правові дії, а саме реєстрація речового права на дане майно, тобто він є тим самим правочином на підставі якого здійснюються відповідні правові дії, відтак він не породжує здійснення інших дій та прийняття будь-яких інших правочинів для вчинення реєстраційних дій щодо декларування свого права власності на нерухоме майно.

При цьому дослідивши даний оспорюваний акт суд апеляційної інстанції зазначає, що зважаючи на кінцеву форму даного акта (оскільки він є юридичною підставою для оформлення права власності), Позивач в разі незгоди з таким актом, не позбавлений права звернутися до суду про визнання правочину, оформленого відповідним актом недійсним.

Дана права позиція також наведена в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року в справі № 918/370/18 та постанові Верховного Суду у справі за №918/1936/18 (касаційний суд прийшов до висновку про можливість визнання акту приймання - передачі частки в статутному капіталі товариства недійсним).

Усе вищеописане нівелює твердження Позивача щодо відсутності процесуальної можливості оскаржувати не визнаний ним акт приймання-передачі майна від 26 квітня 2019 року, з огляду на його правову природу.

Оскільки сторони погодили передачу майнового вкладу на підставі акту приймання - передачі, а іншого правочину сторонами не укладено, при цьому приймаючи до уваги положення статті 328 ЦК України, судова колегія приходить до висновку, що дії сторін з оформлення акту щодо приймання-передачі майнового вкладу, спрямовані на припинення й набуття прав і обов`язків підпадає під ознаки правочину, адже являє собою більш широке поняття, ніж, власне, фіксація виконання будь-якого правочину відповідним актом.

Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас в матеріалах справи відсутні докази оспорювання цього правочину чи визнання його недійсним, проте, правочин про передачу нерухомого майна як майнового вкладу до статутного капіталу, оформлений актом щодо приймання-передачі майнового вкладу, може вважатися правовою підставою для вибуття спірного майна з володіння попереднього власника.

Ще однією підставою позову та апеляційної скарги є те, що Позивач вважає те, що державний реєстратор не мав вчиняти реєстраційну дію щодо речового права на підставі поданих Відповідачем доказів (при цьому залишаючи поза увагою ті обставини, що й за аналогічний доказів було вчинено реєстрацію речового права за Позивачем).

При цьому реєстраційні дії державного реєстратора оскаржені не були (матеріали справи не містять таких доказів).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово робив висновок про те, що спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. Вирішення зазначених спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. При цьому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (зокрема така правова позиція знайшла відображення у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

В судовому засіданні Позивач зауважив, що це його право (відповідно до практики Верховного Суду від 4 вересня 2018 року по справі № 915/127/18) звертатися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, колегія суддів не заперечує такого права, адже Позивач самостійно обирає належний спосіб захисту, зважаючи на відповідні правовідносини та сферу їх дії, однак колегією суддів не можуть бути залишені поза увагою обгрунтування позовних вимог та пояснення надані Позивачем в судовому засіданні від 18 грудня 2019 року щодо суті його позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Так як Позивач доводить безпідставність дій державного реєстратора щодо реєстрації речового права за Відповідачем на спірні об`єкти, наводить аргументацію своєї позиції із покликанням на конкретні норми діючого законодавства (том 1, а.с. 6, том 2, а.с. 5).

Однак, колегія суддів саме в даних правовідносинах та обраних Позивачем межах позовних вимог, зважаючи на предмет спору, позбавлена можливості досліджувати дії реєстратора підстави їх вчинення та в цілому законність таких дій.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів зазначає, що Позивачем заявлено віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах котрого Позивач повинен надати докази щодо обставин вибуття спірного майна поза його волею, та відповідно за відсутності правової підстави такого вибуття.

Окрім того, зі змісту позовної заяви видно, що Позивач по суті не погоджується з реєстраційними діями проведеними державними реєстраторами, але вимог щодо їх оскарження та скасування не заявляє.

Разом з тим, згідно з наданими сторонами доказами встановлено наявність спору щодо права власності на майно, витребування якого є предметом позову. Щодо вибуття спірного майна поза волею Позивача та без достатньої правової підстави колегія суддів зазначає, що згідно наданих самим же Позивачем доказів, майно було передано як майновий вклад до статутного капіталу згідно акту приймання - передачі, про що свідчать записи в державному реєстрі.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права, як і у випадку даного спору. Тобто метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Однак визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості не є предметом розгляду у цій справі.

Враховуючи встановлені у справі №918/350/19 обставини, колегія суддів прийшла висновку, що Позивач належними засобами доказування не довів вибуття спірного приміщення з його власності поза його волею протиправним шляхом.

Зважаючи на усе вищеописане у даному судовому рішенні, межі та доводи позовних вимог, колегія суддів констатує, що розглядаючи позовні вимоги в правовому полі статті 388 Цивільного кодексу України, в суду відсутні всі правові елементи необхідні саме для захисту речового права в площинні віндикаційного позову, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача щодо витребування у Відповідача майна.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в справі № 918/350/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в справі № 918/350/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 918/350/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.