Рішення

від 17.12.2019 по справі 911/1882/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1882/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю старшого секретаря О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ ДОРЗ Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе

до Фізичної особи-підприємця Недашківського Михайла Вікторовича, Київська область, Іванківський район, смт. Іванків

про повернення коштів за непоставлений товар

за участю представників:

від позивача: Д.Ф.Чабан

від відповідача: О.Г.Марченко

вільний слухач - ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СІТІ ДОРЗ (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 26.07.2019 року (вх. №1948/19 від 26.07.19 року) до Фізичної особи-підприємця Недашківського Михайла Вікторовича (далі - відповідач) про повернення коштів у розмірі 303102,08 грн., з яких 297119,00 грн. за непоставлений товар та 5983,08 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач не здійснив поставку товару на суму заборгованості та не повернув на користь позивача здійснену ним передоплату у розмірі 297119,00 грн., які були сплачені позивачем за поставку товару згідно рахунку №557 від 28.11.2018 року.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1882/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.10.2019 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №11/09/1 від 11.09.2019 року (вх. №17600/19 від 16.09.2019 року), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає, що позивачем рахунок №557 від 26.11.2018 року оплачено частково. Зокрема, відповідачем на оплату рахунку №557 від 26.11.2018 року зараховано 449098,00 грн. згідно платіжних доручень №34 від 27.11.2018 року на суму 250000,00 грн., №173 від 21.05.2019 року на суму 40000,00 грн., №189 від 31.05.2019 року на суму 159098,00 грн. З призначенням платежу оплата за дверну продукцію згідно рах. №нед00000557 від 26.11.2018 р. . Відповідач вказує, що платіжне доручення №25 від 28.12.2018 року на суму 102000,00 грн. має інше призначення платежу, а саме: оплата за дверний блок згідно рах. №НЕД0000592 від 28.12.2018, ПДВ - 20% 17000,00 грн. . Крім того, відповідач зазначає, що не отримував від позивача лист про зміну призначення платежу за платіжним дорученням №25 від 28.12.2018 року. Оскільки, на думку відповідача, позивачем не виконано обов`язку щодо попередньої оплати товару, відповідачем у відповідності зі ст. 538 ЦК України зупинено виконання свого обов`язку щодо поставки товару про що позивачу направлялась претензія №9/07-1 від 09.07.2019 року. На думку відповідача, у зв`язку із простроченням позивачем обов`язку з оплати товару відсутні підстави для стягнення з відповідача 5983,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 26.09.2019 року (вх. №18514/19 від 27.09.2019 року) та клопотання б/н від 30.09.2019 року (вх. №18559/19 від 30.09.2019 року) про долучення доказів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.10.2019 року повідомив, що ним не отримано відповідь на відзив та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Представниками сторін у судовому засіданні 01.10.2019 року подано спільне клопотання про продовження строків підготовчого провадження у справі №911/1882/19 на тридцять днів.

Ухвалою суду від 01.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1882/19 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 29.10.2019 року.

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №08/10 від 08.10.2019 року (вх. №19449/19 від 11.10.2019 року).

До суду від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 17.10.2019 року (вх. №20079/19 від 21.10.2019 року).

Ухвалою суду від 29.10.2019 року відкладено підготовче засідання на 19.11.2019 року.

До суду від відповідача надійшли пояснення б/н б/д (вх. №21670/19 від 13.11.2019 року) на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2019 року.

До суду від позивача надійшли пояснення б/н від 15.11.2019 року (вх. №21975/19 від 18.11.2019 року) на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2019 року.

Ухвалою суду від 19.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі №911/1882/19 та призначено розгляд справи по суті на 17.12.2019 року.

До суду від представника позивача надійшла заява б/н від 16.11.2019 року (вх. №25008/19 від 16.12.2019 року), в якій він в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України повідомив про понесення позивачем у зв`язку із розглядом даної справи судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, докази сплати яких буде подано до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 17.12.2019 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.12.2019 року проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 10.12.2019 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач в позовній заяві, між Фізичною особою-підприємцем Недашківським Михайлом Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіті Дорз досягнуто згоди щодо поставки товару та, у відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України, укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Так, відповідачем було виставлено позивачу рахунок №557 від 26.11.2018 року на суму 551098,00 грн., на поставку товару, а саме, дверне полотно Дукат ПО Сатин Білий 2000*800 Венге у кількості 134 шт. на суму 172860,00 грн.; дверне полотно Екю ПО Сатин Білий 2000*700 Венге у кількості 73 шт. на суму 103538,33 грн.; стоева коробки (40*80*2100) ч.45 Венге у кількості 517,5 шт. на суму 65981,25 грн., лиштва плоска (2150*70*12) Венге у кількості 1035 шт. на суму 76762,50 грн.; добір (2070*90) Венге у кількості 517,5 шт. на суму 40106, 25 грн.

Позивачем здійснено оплату вказаного рахунку на суму 551098,00 грн. згідно платіжних доручень №34 від 27.11.2018 року на суму 250000,00 грн., №25 від 28.12.2018 року на суму 102000,00 грн., №173 від 21.05.2019 року на суму 40000,00 грн., №189 від 31.05.2019 року на суму 159098,00 грн.

Таким чином, позивач вважає, що ним виконано свій обов`язок з оплати товару згідно рахунку №557 від 28.11.2018 року в повному обсязі.

В той же час, як зазначає позивач, ним в призначенні платежу у платіжному дорученні №25 від 28.12.2018 року під час оплати було помилково зазначено За дверний блок згідно рах №592 від 28.12.2018 року . У зв`язку з виявленою помилкою позивачем на електронну адресу відповідача 04.01.2019 року надіслано лист, в якому було повідомлено, що правильним призначенням платежу в платіжному дорученні №25 від 28.12.2018 року вважати Часткова оплата за дверну продукцію згідно рахунку №НЕД0000557 від 26.11.2018 року , що підтверджується копією листа б/н, б/д, роздруківками з електронної пошти позивача.

Відповідачем здійснено поставку товару позивачу згідно з видатковою накладною №159 від 31.05.2019 року на суму 53767,00 грн., а саме, дверне полотно Дукат ПО Сатин Білий 2000*800 Венге у кількості 5 шт. на суму 7740,00 грн.; дверне полотно Екю ПО Сатин Білий 2000*700 Венге у кількості 15 шт. на суму 25530,00 грн.; на суму 103538,33 грн.; стоева коробки (40*80*2100) ч. 45 Венге у кількості 20 шт. на суму 3060,00 грн.; лиштва плоска (2150*70*12) Венге у кількості 128 шт. на суму 11392,00 грн.; добір (2070*90) Венге у кількості 65 шт. на суму 6045,00 грн.

У зв`язку з не поставкою оплаченого товару, позивач, в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з листом №1269 від 05.06.2019 року з вимогою здійснити поставку решти товару на суму 497331,00 грн. (докази надіслання додано до матеріалів справи).

У відповідь на зазначену вимогу відповідач надіслав на адресу позивача відповідь на претензію №14/06-1 від 14.06.2019 року, в якій повідомив позивача про необхідність оформити претензію у відповідності до вимог ст. 222 ГК України, зазначити умови та місце поставки та надати належним чином засвідчені копії платіжних доручень, про які йдеться у претензії.

Позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою б/н від 19.06.2019 року, в якій повторно просив здійснити поставку решти оплаченого товару на суму 497331,00 грн. протягом 7 днів з дня отримання вимоги від 05.06.2019 року за №1269, зазначивши також умови та місце поставки. До вказаної претензії також додано копії платіжних доручень про оплату товару згідно виставленого рахунку №557 від 26.11.2018 року.

Відповідачем на адресу позивача надіслано відповідь на претензію №27/06-1 від 27.06.2019 року, в якій позивача повідомлено, що останнім оплату рахунку №557 від 26.11.2018 року здійснено частково у розмірі 449098,00 грн., а решта суми - 102000,00 грн. є неоплаченою, оскільки, згідно з призначенням платежу у перелічених в претензії платіжних дорученнях лише платіжні доручення №34 від 27.11.2018 року, №173 від 21.05.2019 року, №189 від 31.05.2019 року мають відношення до рахунку №557 від 26.11.2018 року. Також, позивача повідомлено, що вимога щодо попередньої оплати товару виставлена згідно рахунку №557 від 26.11.2018 року та відповідно до ст. 530 ЦК України повинна бути здійснена до 03.12.2018 року, що свідчить про порушення позивачем строків оплати рахунку.

У відповідь на вказану відповідь на претензію позивач надіслав на адресу відповідача лист від 02.07.2019 року №02/07/19 (докази надіслання додано до матеріалів справи), в якому повторно повідомив стосовно підтвердження призначення платежу перерахованих платіжним дорученням №25 від 28.12.2018 року грошових коштів на рахунок ФОП Недашківського М.В. у сумі 102000,00 грн. в якості оплати за рахунком №557 від 26.11.2018 року.

На адресу позивача надійшла вимога №9/07-1 від 09.07.2019 року відповідача в порядку ст. 530 ЦК України про сплату попередньої оплати товару у розмірі 102000,00 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 13360,71 грн., 3% річних у розмірі 4893,21 грн.

Також, відповідачем 10.07.2019 року згідно накладної №194 здійснено поставку товару на суму 200212,00 грн., а саме, дверне полотно Дукат ПО Сатин Білий 2000*800 Венге у кількості 25 шт. на суму 32250,00 грн.; дверне полотно Екю ПО Сатин Білий 2000*700 Венге у кількості 46 шт. на суму 65243,33 грн.; на суму 103538,33 грн., стоева коробки (40*80*2100) ч.45 Венге у кількості 260 шт. на суму 33150,00 грн.; лиштва плоска (2150*70*12) Венге у кількості 300 шт. на суму 22250,00 грн.; добір (2070*90) Венге у кількості 180 шт. на суму 13950,00 грн.

У зв`язку із не поставкою відповідачем оплаченого товару позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №16/07/19 від 16.07.2019 року про повернення грошових коштів у розмірі 297119,00 грн. (докази надіслання додано до матеріалів справи).

Оскільки, станом на день звернення до суду відповідач не поставив позивачу товар на суму 297119,00 грн. та враховуючи, що у позивача відпала необхідність у такому товарі, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 297119,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно ч. 8 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч.2 ст. 202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відтак, судом встановлено, що шляхом прийняття відповідачем оплати за товар сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме, майново-господарських зобов`язань.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які є одним із видів господарських зобов`язань, - це цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Виконання зобов`язання щодо повернення відповідачем отриманих в рахунок оплати за поставку товару коштів у розмірі 297119,00 грн., є предметом спору у даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 551098,00 грн., в той час, як відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, поставку оплаченого позивачем товару здійснив частково на суму 253979,00 грн. згідно накладних №159 від 31.05.2019 року, №194 від 10.07.2019 року, при цьому, доказів поставки товару на суму оплати у розмірі 297119,00 грн. матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Частиною 2 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і відображати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Отже, за приписами ст. 641 Цивільного кодексу України, правові наслідки оферти пов`язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судом встановлено, що 26.11.2018 року відповідачем було пред`явлено до сплати позивачу рахунок №557, в якому визначено предмет поставки, кількість, ціну та загальну суму поставки. За правовою природою - це є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не відкликана пропонуючою стороною.

Судом також встановлено, що позивачем було здійснено оплату за товар у розмірі 551098,00 грн. Підставою оплати позивачем грошових коштів за товар у розмірі 551098,00 грн. визначено саме рахунок №557 від 28.11.2018 року. Отже, між сторонами існують договірні відносини, які виникли шляхом укладення відповідного договору поставки у спрощений спосіб через узгодженість усіх істотних умов: оферта (виставлений рахунок) та акцепт (оплата за рахунком).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогами №1269 від 05.06.2019 року, б/н від 19.06.2019 року, які отримано відповідачем, відповідно до яких просив відповідача поставити оплачений товар протягом семи днів з моменту отримання вказаної вимоги, а у випадку неможливості поставити товар повернути кошти.

Відповідачем 10.07.2019 року позивачу згідно накладної №194 допоставлено частину товару на суму 200212,00 грн.

Втім, станом на момент розгляду спору належних доказів поставки решти товару на суму 297119,00 грн. або повернення грошових коштів у вказаній сумі, відповідач суду не надав.

Тоді як, в силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Щодо посилань відповідача на прострочення позивачем обов`язків з оплати товару слід зазначити наступне.

Так, сторонами, при укладенні договору поставки у спрощений спосіб, не було погоджено строків як оплати рахунку так і поставки товару за таким рахунком. Слід зазначити, що перша поставка товару відбулась 31.05.2019 року на суму 53767,00 грн. згідно накладної №159, в той час, як товар було оплачено позивачем на суму 551098,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. При цьому, суд зазначає, що відповідач не звертався до позивача з вимогою оплатити товар та не надсилав вимог в порядку ст. 530 ЦК України та не заперечував проти строків здійснення позивачем таких оплат. В свою чергу, позивач звертався до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України про поставку решти товару протяги 7 днів з моменту отримання вимоги. Однак, в порушення ст. 530 ЦК України, 10.07.2019 року частково поставлено товар на суму 200212,00 грн.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути отриману попередню оплату.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач отримавши як попередню оплату грошові кошти в сумі 551098,00 грн., не надав доказів належного виконання свого зобов`язання щодо відповідної поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 297119,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно заперечень відповідача щодо здійснення оплати згідно платіжного доручення №25 від 28.12.2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22, реквізит Призначення платежу платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 Про заміну інформації у реквізиті Призначення платежу , яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті Призначення платежу , вирішується між сторонами без участі банку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №809/34/17, згідно якої зазначено, що зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами, а платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Позивачем було направлено відповідачу лист про зміну призначення платежу після списання грошових коштів платіжним дорученням №25 від 28.12.2018 року на суму 102000,00 грн. та зарахування їх на рахунок відповідача. Лист про зміну реквізитів платіжного доручення направлявся позивачем засобами електронного зв`язку електронним листом від 04.01.2019 року на адресу clercams@gmail.com , яка використовувалась сторонами в процесі здійснення господарських операцій, що підтверджується доданими до справи доказами. Також, позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення надсилався лист від 02.07.2019 року №02/07/19, в якому також повідомлялось про зміну призначення платежу (докази надіслання наявні в матеріалах справи).

Отже, в якості доказів, що підтверджують надіслання листа про зміну реквізитів платіжного доручення №25 від 25.12.2018 року, зокрема, в частині призначення платежу позивачем надано, зокрема, копію електронного листа.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року, передбачено, зокрема п.2.5., що будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Надана копія електронного листа підтверджує повідомлення позивачем відповідача про допущення помилки у призначенні платежу у платіжному дорученні №25 від 28.12.2018 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем під час розгляду справи не спростовано належними та допустимими доказами, що вказана позивачем адреса на яку надсилався лист про зміну реквізитів не належить відповідачу. На запитання суду, чи належить ФОП Недашківському вказана електронна адреса і чи здійснювалось із зазначеної електронної адреси листування між сторонами в процесі здійснення господарських операцій, представник відповідача відповів, що йому невідомі зазначені обставини.

Як вже зазначалось, у платіжному дорученні №25 від 28.12.2018 року позивачем в призначенні платежу було помилково зазначено: за дверний блок згідно рахунку №НЕД 000592 від 28.12.2018 року . Натомість, матеріали справи містять докази, що оплату з вказаним призначенням платежу проведено платіжним дорученням №33 від 04.01.2019 року та відповідачем зареєстровано в Єдиному електронному реєстрі податкових накладних Державної фіскальної служби України податкову накладну №44 від 28.12.2018 року, в якій вказана номенклатура товарів з рахунку №592 від 26.11.2018 року, та видатковою накладною №655 від 28.12.2018 року було здійснено поставку товару за номенклатурою, згідно з рахунком №592 від 26.11.2018 року на суму 102000,00 грн. При цьому, про здійснення платежу платіжним дорученням №25 від 28.12.2018 року саме за рахунком №557 від 26.11.2018 року та зарахування відповідачем сплачених цим платіжним дорученням грошових коштів на оплату рахунку №557 від 26.11.2018 року свідчать також і обставини фактичного визнання сторонами таких оплат, згідно податкових накладних, зокрема, в податковій накладній №44 від 28.12.2018 року вказано номенклатуру товарів з рахунку №592 від 26.11.2018 року, накладною №655 від 28.12.2018 року здійснено поставку товару за номенклатурою, згідно з рахунком №592 від 26.11.2018 року на суму 102000,00 грн.; в податковій накладній №45 від 28.12.2018 вказано номенклатуру товарів з рахунку №557 від 26.11.2018 року, на суму 102000,00 грн.

Зазначене, на думку суду, підтверджує фактичне зарахування відповідачем коштів у сумі 102000,00 грн., перерахованих платіжним дорученням №25 від 28.12.2018 року, як оплату по рахунку №557 від 26.11.2018 року.

Також, крім стягнення основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 5983,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у відповідності до ст. 536 ЦК України за період з 15.06.2019 року по 26.07.2019 року, нарахованих на суму 297119,00 грн.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 5983,08 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення його суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Правове обґрунтування позивача про необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, правовідносини, що виникли на підставі договору, укладеного в спрощений спосіб, регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо договору поставки, а не договору позики. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі №910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України, на які посилається позивач, є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5983,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 28875,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В якості доказу надання юридичних послуг позивачем до матеріалів справи долучено копію Додатку №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2019 року №29/05-19, копію протоколу №1 погодження договірної ціни (Додаток №2) до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2019 року №29/05-19, копію Акту №1 прийому наданих юридичних послуг згідно з Додатком №2 від 29.05.2019 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2019 року №29/05-19, деталізація рахунку №25/07 від 25.07.2019 року, копія платіжного доручення №265 від 25.07.2019 року на суму 28875,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.04.2019 року, копію посвідчення адвоката Лучинкіна Є.С., ордер серія КС №503839 від 25.07.2019 року.

При цьому, позивачем до позовної заяви не додано Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2019 року №29/05-19 в якості підтвердження виникнення правовідносин по наданню правової допомоги між позивачем та адвокатом, що позбавляє суд можливості встановити наявність таких правовідносин, а також дослідити умови зазначеного договору, що необхідно для встановлення обсягу наданих послуг.

Таким чином, суд позбавлений можливості дослідити обсяг наданих послуг, який визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості та визначити співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних доказів надання правової допомоги адвокатом та доказів понесення позивачем заявлених витрат, у суду відсутні підстави для їх розподілу між сторонами.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оскільки позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ ДОРЗ до Фізичної особи - підприємця Недашківського Михайла Вікторовича про стягнення 303102,08 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Недашківського Михайла Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ ДОРЗ (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, код ЄДРПОУ 42425632) 297119 (двісті дев`яносто сім тисяч сто дев`ятнадцять) грн. 00 коп. передоплати за непоставлений товар, 4456 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.12.2019 року.

Суддя Д.Г. Заєць