Рішення

від 18.12.2019 по справі 759/5662/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/5662/19

пр. № 2/759/7028/19

18 грудня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Волошина А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд про зобов`язання внесення запису в трудову книжку про звільнення за власним бажанням, видачу трудової книжки, стягнення повного розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки внесення запису в трудову книжку про звільнення та розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 25.03.2019 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд про зобов`язання внесення запису в трудову книжку про звільнення за власним бажанням, видачу трудової книжки, стягнення повного розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки внесення запису в трудову книжку про звільнення та розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що 14.02.2017 року він був прийнятий на роботу в ТОВ Інжтехнобуд на посаду керівника товариства з посадовим окладом мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200 грн. З 01.01.2018 року заробітна платаа складала 3 800 грн., а з 01.06.2018 року у розмірі 5 200 грн. Засновником товариства є ОСОБА_2 . З жовтня 2018 року ОСОБА_3 перевів працівників працювати в домашньому режимі та виконувати його розпорядження.18.01.2019 року ОСОБА_1 направив на ім`я засновника товариства ОСОБА_2 , який відповідно до статуту ТОВ Інжтехнобуд має повноваження приймати і звільняти його з роботи, заяву про звільнення за власним бажанням по ст.38 КЗпП України з 01.02.2019 року у двох примірниках, направив рекомендованим листом на адресу підприємства і за адресою місця проживання ОСОБА_3 . Як зазначив позивач у позові у відповідь ОСОБА_3 повідомив, щоб позивач передавав справи, однак, як зазначив позивач заяву про звільнення ОСОБА_3 навмисно не отримав і вона повернулася йому за закінченням встановленого строку зберігання. 08.02.2019 року він в електроному вигляді написав повідомлення ОСОБА_2 , в якому зазначив, що бажає отримати свою трудову книжку з внесенням запису про звільнення за власним бажанням. На що останній відповів, що позивач не може отримати свою трудову книжку, оскільки його треба звільнити, провести повний розрахунок, а гроші треба заробити, бо поки їх не має. Далі вказав, що там "кругла сума" і частину грошей йому треба віддати. Запропонував узгодити суму компенсації. 11.02.2019 року ОСОБА_3 повідомив йому, що він є співробітником товариства до цих пір і звільнити він його не може, бо не має грошей. Далі ОСОБА_3 написав, що якщо він не бажає чекати, то треба написати офіційну відмову від боргу по заробітній платі, вказати, що претензій немає і в той же день його звільнять. 12.02.2019 року позивач відповів, що до обіду понеділка 16.02.2019 року буде чекати трудову книжку та офіційний розрахунок. Як вказуває позивач, до теперішнього часу не внесений запис в трудову книжку про його звільнення 01.02.2019 року по ст.38 КЗпІІ України відповідно до його заяви та трудова книжка з записом про звільнений йому не повернута, повний розрахунок при звільненні не проведений. За підрахунком позивача заборгованість по заробітній платі склала: за вересень та жовтень 2018 року становить 4 186 грн., за січень 21019 рік 4 186 гри., а всього 8 372 грн., компенсація за за невикористану відпустку за період з 14.02.2017 року по 01.02.2019 рік складає - 6 070 грн. 62 коп., за затримку розрахунку та видачі трудової книжки відповідач повинен виплатити мені за період з 02.02.2019 року по 22.03.2019 рік за 35 робочих днів з урахуванням сумісництва та податків - 1 581 грн. 33 коп., а всього на загальну суму 16 023,95 грн., які позивач просив стягнути з відповідача. На підставі наведеного позивач просив: зобов`язати відповідача щодо внесення запису в трудову книжку про його звільнення за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України з 01.02.2019 року, та видати трудову книжку. Стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 372 грн., компенсацію за невикористану відпустку 6 070, 62 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та видачу трудової книжки в розмірі 1 581 грн. 33 коп., а всього 16 023 грн. 95 коп., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу 6 500,00 грн. На підставі наведеного позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 27.03.2019 року відкрито провадження в справі, ухвалою від 204.08.2019 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду (а.с.44-45, 70-71).

Ухвалою суду від 04.07.2019 року витребувано докази у керівника та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд ОСОБА_2 (а.с. 60-61). Однак зазначена ухвала суду залишилась не виконаною.

У судове засідання позивач та його представник ОСОБА_4 , не з`явились, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність на вимогах позову наполягала, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки до суду невідомі, відзиву до суду не подав.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, в порядку заочного розгляду справи. Відповідно до ч. 4 вказаної статті, заочний розгляд справи проводиться у разі, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 14.02.2017 року був прийнятий на роботу в ТОВ Інжтехнобуд на посаду керівника товариства (а.с.26, 34).

Засносвником товариства є ОСОБА_2 (а.с. 9-12)

18.01.2019 року позивач направив на ім`я засновника товариства ОСОБА_2 , заяву про звільнення за власним бажанням по ст.38 КЗпП України з 01.02.2019 року (а.с. 14-20).

08.02.2019 року позивач у Вайбері написав ОСОБА_2 , що бажає отримати свою трудову книжку з внесенням запису про звільнення за власним бажанням. На що останнній відповів, що позивач не може отримати свою трудову книжку, оскільки його треба звільнити, провести повний розрахунок, а гроші треба заробити, бо поки їх не має. Далі вказав, що там кругла сума і частину грошей йому треба віддати. Запропонував узгодити суму компенсації. 11.02.2019 року ОСОБА_3 написав йому в вайбер, що він є співробітником товариства до цього часу і звільнити він його не може, бо не має грошей. Далі ОСОБА_3 написав, що якщо він не бажає чекати, то треба написати офіційну відмову від боргу по заробітній платі, вказати, що претензій немає і в той же день його звільнять. 12.02.2019 року позивач відповів, що до обіду понеділка 16.02.2019 року буде чекати трудову книжку та офіційний розрахунок (а.с. 27-30).

Як вказував позивач до теперішнього часу не внесений запис в трудову книжку про його звільнення 01.02.2019 року по ст.38 КЗпІІ України відповідно до його заяви та трудова книжка з записом про звільнений не повернута, протилежного суду не надано.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Статтею 36 КЗпП України передбачені підстави припинення трудового договору.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Враховуючи те, що позивач на даний час фактично є працівником у відповідача, подав заяву про звільнення, та зважаючи, що такими діями порушуються права позивача, передбачені ст. 43 Конституції України, то позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Позивач ОСОБА_1 у березні 2019 року заявив позов про стягнення з відповідача суми заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2018 р. по січень 2019 р. в розмірі 8 372,00 грн. та 6 070,62 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Наявність цього спору вказує на те, що заборгованість не погашена. Відповідач не спростував заявленої позивачем суми боргу по заробітній платі.

Тому, суд приходить до висновку, що ТОВ Інжтехнобуд при звільненні ОСОБА_1 порушено вимоги ст.ст. 47,116 КЗпП, згідно з якими при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а тому позов в цій частині вимог підлягає задоволенню в сумі 14 442,62 грн. (8372+6070,62).

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (у справі 6-144ц13), не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Чинним законодавством не передбачено, що два розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до розрахунків наданих суду позивачем становитьс160,45сгрн., кількість календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком становить 35 днів.

Відповідач по справі не спростував доводів та підстав позову, а тому суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за весь період, розмір якого становить 1581,33 грн.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1581,33 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, в заявлених позивачем межах.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року N 4 ).

Для відшкодування моральної шкоди, в силу наведених норм, необхідні наступні підстави: наявність душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього або приниження честі та гідності позивача. Необхідними умовами також є неправомірність рішень, дій чи бездіяльності та наявність вини відповідача.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП України).

В силу наведеної норми трудового законодавства, підставою відшкодування моральної шкоди є порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 5 Постанови № 4 роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

В підтвердження завдання моральної шкоди, позивач посилається на те, що він переніс моральні страждання та хвилювання, стрес, порушений був звичайний ритм життя, не може вчасно влаштуватися на іншу роботу без оформленої трудової книжки, змушений звертатися в різні інстанції для отримання довідок, за юридичною допомогою. 25.02.2019 року швидка допомога у зв`язку з підвищенням тиску, пов`язаного з нервуванням по даній справі, доставила його до Київської міської клінічної лікарні № 8, де він перебував на лікуванні до 27.02.2019 року.

З огляду на обставини справи та отримані позивачем моральні душевні страждання, суд вважає за необхідне позов в частині моральної шкоди задовольнити частково на суму 3000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;ов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також позивач просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 6500,00 гривень, які були ним сплачені на підставі Договору № 39 про надання правової допомоги від 18.02.2019 року та підтверджуються квитанцією від 22.03.2019 р. (а.с.37, 41-А).

Зазначені вимоги є обґрунтованими, витрати на надання правової допомоги підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1536,80 грн.

На підставі викладеного та керуючисьст. 43 Конституції України, ст.36 КЗпП України, ст.ст. 81-82, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд про зобов`язання внесення запису в трудову книжку про звільнення за власним бажанням, видачу трудової книжки, стягнення повного розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки внесення запису в трудову книжку про звільнення та розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд в особі ОСОБА_2 внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України з 01.02.2019 року та видати трудову книжку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 372,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 581,33 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 070,62 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000,00грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн., а всього 25 523,95 грн.(двадцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять три гривні дев`яносто п`ять копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд , на користь держави судовий збір в сумі 1 536,80 грн.00 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Зазначити дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Зазначити дані відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Інжтехнобуд , код ЄДРПОУ - 40218771, юридична адреса: м. Київ, вул. Вернадського, 57, кв. 98.

Суддя: Бабич Н.Д.