Постанова

від 15.10.2019 по справі 160/783/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 160/783/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

розглянувши у м. Дніпрі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "БЕРЕГИНЯ" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 р. в адміністративній справі №160/783/19 за позовом Фермерського господарства "БЕРЕГИНЯ" до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство БЕРЕГИНЯ звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області від 15.11.2018 року № 203-14/VII Про припинення права користування земельними ділянками в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40,0 га, надану ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства (Державний акт на право постійного користування землею серії ДП від 12.03.1993 року) у зв`язку зі смертю землекористувача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з винесеним рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції належним чином не надано оцінки доводам, наведеним у позовній заяві та не проведено правового аналізу норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, таким чином апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

02.10.1992 року Миколаївською сільською радою народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області прийнято рішення №12, яким ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 40,0 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що видано Державний акт на право постійного користування землею Серії ДП від 12.03.1993 року (а.с. 12-13).

Після набуття права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 створив Фермерське господарство БЕРЕГИНЯ .

Рішенням Миколаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 25.03.1993 №157/І ХІІ/ХХІ зареєстровано Фермерське господарство БЕРЕГИНЯ (а.с.14).

20.02.2015 року ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть від 20.02.2015 №101.

Миколаївською сільською радою Васильківського району Дніпропетровської області прийнято рішення від 15.11.2018 року № 203-14/VII Про припинення права користування земельними ділянками , яким право постійного користування земельними ділянками комунальної власності Миколаївської сільської ради сільськогосподарського призначення припинено, у зв`язку зі смертю землекористувачів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акту на право користування, не входить до складу спадщини і не передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дану справу розглянуто з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 ст. 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пункт 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

З огляду на наведені вище норми, колегія суддів звертає увагу, що до юрисдикції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто, перш за все треба визначити, яку саме компетенцію здійснює в спірних правовідносинах орган державної влади або орган місцевого самоврядування і, якщо названі органи влади виконують господарську компетенцію, спрямовану на організацію господарської діяльності, то вирішення спору належить виключно до юрисдикції господарського суду.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Також, ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту порушених прав чи інтересів.

Як вже було зазначено вище, публічно-правовий спір в адміністративному судочинстві є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства розглядаються спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто, які випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Такий правовий висновок наведено в поставові Великої Палати Верховного суду від 30.01.2019 року у справі №803/413/18.

Частиною 2 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку спір між сторонами немає жодних правовідносин, які б мали ознаки публічно-правових, та які необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки, внаслідок виконання рішення суб`єкта владних повноважень позивач вважає порушеним його право власності (користування) та, відповідно, виникнення права на повернення втраченого майна. Отже, існує спір про право, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України та зазначений спір між сторонами повинен розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства, в залежності від суб`єктного складу сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. ст. 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст. 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи порушення судом першої інстанції правил юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства БЕРЕГИНЯ - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року у справі №160/783/19 - скасувати.

Провадження в адміністративній справі №160/783/19 за адміністративним позовом Фермерське господарство БЕРЕГИНЯ звернулось до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про скасування рішення - закрити.

Відповідно до вимог ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити позивачеві, що розгляд даної категорії спорів у цій справі віднесено юрисдикції цивільних або господарський судів, залежно від суб`єктного складу сторін.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 - 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак

суддя І.В. Юрко