Постанова

від 10.12.2019 по справі 466/4444/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/4444/17 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/1205/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

прокурора Заяць І.Є., представника відповідача -

ОСОБА_2 , представника третьої особи -

Курси О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Брюховицької селищної ради, третя особа - Кабінет Міністрів України, про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування,

в с т а н о в и л а:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом (а.с.2-4 т.1), уточненим заявою від 07.07.2017 року (а.с.12-13 т.1), в якому просила стягнути з Брюховицької селищної ради 4443186 грн. на відшкодування шкоди, завданої їй незаконними рішеннями Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року, №263 від 18.03.2004 року та №618 від 23.10.2008 року, у зв`язку із скасуванням яких у судовому порядку в неї, як добросовісного набувача, витребувано належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,2300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона купила в товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) Новобуддизайн на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2008 року, і повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України, який на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24 грудня 2013 року, що набрало законної сили 19.05.2015 року, 17.03.2017 року зареєстрував право власності на вказану вище земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0063.

Заподіяння майнової шкоди у вказаному розмірі позивач обґрунтовує ринковою вартістю витребуваної у неї земельної ділянки, визначеної за висновком експерта станом на дату реєстрації права власності за Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Дмитренка В.П., просить рішення скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що суд в порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не врахував обставин, встановлених судовими рішеннями в інших справах, що набрали законної сили, якими підтверджується незаконність рішень Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року, №263 від 18.03.2004 року та №618 від 23.10.2008 року.

Звертає увагу, що рішеннями судів в цих інших справах встановлено незаконність вказаних рішень ради, а тому ця обставина не потребує доказуванню в даній справі, проте, суд першої інстанції дійшов інших висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема, про законність рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року.

Зазначає, що судовими рішеннями встановлено, що Брюховицька селищна рада не мала права відчужувати земельну ділянку, яку в подальшому купила позивач, оскільки не була її власником, тому земельна ділянка була повернута у власність держави в особі Кабінету Міністрів України, з якої Брюховицькою селищною радою ці землі були незаконно вилучені.

Також апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку про те, що внаслідок скасування рішення №618 від 23.10.2008 року та передачі в розпорядження Кабінету Міністрів України належної ОСОБА_4 на праві власності земельної ділянки площею 0,2300 га відбулася експропріація цієї земельної ділянки Кабінетом Міністрів України, а відтак, ОСОБА_3 має право на справедливу сатисфакцію, однак, як у рішенні Шевченківського районного суду м.Львова від 18.09.2012 року (головуючий суддя Баєва О.І.), так і в рішенні Шевченківського районного суду м.Львова від 24.12.2013 року (головуючий суддя Невойт П.С.) суди, задовольняючи позови прокурора про витребування земельних ділянок, набутих у власність від ТОВ Новобуддизайн , покликались на п.3 ч.1 ст.388 ЦК України і виходили з того, що має місце не експропріація, а віндикація.

Звертає увагу, що суд першої інстанції фактично поставив знак рівності між експропріацією, як одним із способів припинення права власності особи (глава 25 ЦК), та віндикацією, як одним із способів захисту права власності особи від чужого незаконного володіння (глава 29 ЦК), тим самим неправильно застосував норми матеріального права (ст.ст.346, 350, 351, 353, п.3 ч.1 ст.388 ЦК України), оскільки не врахував, що при експропріації, на відміну від віндикації, право власності особи на майно не оспорюється, а це майно вилучається у відповідної особи у власність держави з попереднім і повним відшкодуванням його вартості такій особі в порядку п.9 ч.1 ст.346, ст.ст.350, 351, 353 ЦК України, або ж вилучення відбувається безоплатно в порядку конфіскації згідно зі ст.354 цього Кодексу, а при віндикації майно витребовується з чужого незаконного володіння, навіть добросовісного набувача, у володіння законного власника без відшкодування останнім шкоди добросовісному набувачу в порядку п.3 ч.1 ст.388 ЦК України.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, - п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції , ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції від 04.11.1950 року, оскільки не забезпечив позивачу ефективних засобів юридичного захисту її права на відшкодування матеріальної шкоди на підставі обставин, встановлених рішеннями судів в інших справах.

Крім того, апелянт зазначає, що суд в порушення норм процесуального права не встановив фактичних обставин справи, характеру спірних правовідносин, не навів мотивів відхилення доказів, які подала позивач на підтвердження своїх позовних вимог, і, відмовляючи в позові, зверненому до Брюховицької селищної ради, не вказав, хто має бути належним відповідачем за її вимогами, і якщо не радою, то ким саме порушені її права.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норму ст.1173 ЦК України, оскільки не врахував, що за цією нормою шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями Брюховицької селищної ради при здійснені нею своїх повноважень, як органом місцевого самоврядування, відшкодовується цим органом незалежно від його вини, водночас, як вже згадувалось вище, вина саме Брюховицької селищної ради у прийнятті нею незаконних рішень №245, №263 та №618 підтверджується рішеннями судів в інших справах, на які їхня сторона покликалась в обґрунтування заявлених вимог.

Апелянт наголошує, що висновки суду в оскаржуваному рішенні є суперечливими і належним чином необґрунтованими.

Апелянт вважає, що апеляційний суд повинен встановити, чи знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку витребування у позивача в порядку п.3 ч.1 ст.388 ЦК України вищезгаданої земельної ділянки з прийняттям Брюховицькою селищною радою незаконних рішень, визначити розмір майнової шкоди, завданої позивачу перереєстрацією права власності на земельну ділянку за державою в особі Кабінету Міністрів України, та визначити належного відповідача за вимогами позивача.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони, пояснення третьої особи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Брюховицька селищна рада на момент прийняття рішення №618 від 23.10.2008 року діяла законно, виконуючи чинне на той час рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області та діючи в межах своїх повноважень, тому внаслідок скасування цього рішення ради в судовому порядку та передачі належної позивачеві земельної ділянки в розпорядження Кабінету Міністрів України права позивача ОСОБА_3 дійсно порушені, але не Брюховицькою селищною радою, оскільки позивач має право на справедливу сатисфакцію внаслідок здійсненої Кабінетом Міністрів України експропріації належної їй на праві власності земельної ділянки.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради №245 від 11 березня 2004 року та №263 від 18 березня 2004 року вилучено земельні ділянки, ліси першої групи у кварталі 44 з державного лісового фонду Брюховицького лісництва Львівського державного лісового господарства, загальною площею 19,1 га, і віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 14 лютого 2005 року у справі №2-38/2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року (а.с.165-168, 176-177 т.1), визнано неправомірними та скасовано зазначені рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11 березня 2004 року та №263 від 18 березня 2004 року.

Однією із підстав для скасування рішень Брюховицької селищної ради №245 від 11 березня 2004 року та №263 від 18 березня 2004 року Шевченківський районний суд м.Львова у своєму рішенні від 14 лютого 2005 року, яке набрало законної сили, зазначив те, що ці рішення прийняті радою в порушення вимог п.9 ст.149 ЗК України, відповідно до положень якої, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України.

До ухвалення судами вказаних вище судових рішень, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року у справі №2-3327/04 було зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про відчуження ТОВ Новобуддизайн земельної ділянки площею 8,8643 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру й укласти з ТОВ Новобуддизайн договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

23 жовтня 2008 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення №618 Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04 (а.с.44 т.1), на підставі якого 05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою та ТОВ Новобуддизайн було укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки площею 8,8643 га (а.с.84-85 т.1).

25 грудня 2008 року між ТОВ Новобуддизайн (продавцем) та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (покупцями) було укладено договір купівлі-продажу частини вказаної вище земельної ділянки площею 1,8000 га з одночасним поділом її в натурі, за яким, зокрема, ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,2300 га для громадсько-житлового будівництва (а.с.70-71 т.1).

На підставі цього договору, 27 січня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,2300 га, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.75-76 т.1).

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2010 року вказане вище рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року скасовано за нововиявленими обставинами і провадження у справі закрито.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 18 вересня 2012 року у справі №1328/970/12 за позовом прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_5 , треті особи: Управління Держкомзему у м.Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж.М. та ін., про витребування майна від добросовісного набувача, - скасовано назване вище рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23 жовтня 2008 року та визнано недійсним названий вище договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 листопада 2008 року, укладений між Брюховицькою селищною радою та ТОВ Новобуддизайн , і витребувано в ОСОБА_5 куплену ним в ТОВ Новобуддизайн земельну ділянку площею 0,7000 га з поверненням цієї земельної ділянки у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України (а.с.179-181 т.1).

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 18 вересня 2012 року в цій частині залишене без змін рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року (а.с.182-188 т.1).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24 грудня 2013 року у справі №1328/972/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року (а.с.189-201 т.1), витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2300 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0063 та зобов`язано ОСОБА_3 повернути її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

На підставі цього рішення суду Кабінет Міністрів України 17.03.2017 року зареєстрував право державної власності на вказану вище земельну ділянку (а.с.5 т.1).

Вказаними вище судовими рішеннями встановлено, що земельна ділянка площею 8,8643 га в АДРЕСА_1 , яка в подальшому була відчужена Брюховицькою селищною радою за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року ТОВ Новобуддизайн , яке, в свою чергу, відчужило частину вказаної вище земельної ділянки площею 1,8000 га з одночасним поділом її в натурі на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , незаконно вибула з державної власності поза волею власника (держави) в особі її уповноважених органів - Кабінету Міністрів України, оскільки жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось, а тому підлягала витребуванню від покупців, як від добросовісних набувачів, на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, шляхом пред`явлення до них віндикаційного позову, без необхідності визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2008 року.

У разі витребування за рішенням суду майна, добросовісний набувач набуває право вимагати відшкодування завданої йому шкоди (збитків у розумінні ст.22 ЦК України) від особи, яка відплатно передала йому це майно (відповідальність продавця за відсудження проданої речі від покупця - відповідальність продавця за евікцію).

Для договорів купівлі-продажу таке правило закріплене у ст.661 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним (ч.2 ст.661 ЦК).

Отже, за встановлених і наведених вище обставин справи, вимогу про відшкодування шкоди, завданої витребуванням у позивача за рішенням суду купленої нею в ТОВ Новобуддизайн за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року земельної ділянки, позивач повинна була заявляти саме до продавця ТОВ Новобуддизайн на підставі ст.661 ЦК України, а тому, її вимоги, заявлені до Брюховицької селищної ради на підставі ст.ст.1166, 1173 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки норми цих статтей не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно встановив характер спірних правовідносин, не дав належної правової оцінки доказам, на які позивач посилалась в обґрунтування своїх вимог, не застосував норми матеріального закону, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до помилкових висновків суду по суті вирішення спору щодо визначення правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , а тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з наведених вище апеляційним судом правових підстав.

У зв`язку з цим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, лише в частині обґрунтованості доводів апелянта про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, а в іншій частині, а саме: в частині наявності правових підстав для задоволення позову, - доводи та вимоги апелянта є безпідставними і задоволенню не підлягають з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Брюховицької селищної ради про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями ради, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 грудня 2019 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ніткевич А.В.