Постанова

від 18.12.2019 по справі 2-4633/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2-4633/11

провадження № 61-26006св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - Публічне акціонерне товариство Дельта Банк ,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилаючись на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2011 року у справі№ 2-4633/2011 стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Кредитпромбанк (далі - ПАТ Кредитпромбанк ) заборгованість за кредитним договором в сумі 283 604,02 грн та судові витрати по 910 грн з кожного. 30 січня 2012 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області (далі - Відділ ДВС Луцького МУЮ) відкрив виконавче провадження, зокрема за виконавчим листом № 2-4633/11, виданим 24 січня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, відносно ОСОБА_1 20 травня 2013 року між ПАТ Кредитпромбанк та ПАТ Дельта Банк укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, згідно з яким до ПАТ Дельта Банк перейшло право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами. 20 червня 2013 року державний виконавець Відділу ДВС Луцького МУЮ виніс постанову про повернення виконавчого документа, який направив стягувачу. ПАТ Кредитпромбанк втратило виконавчий лист, у зв`язку з чим ПАТ Дельта Банк як новий кредитор не мало можливості вчасно пред`явити його до виконання. Враховуючи викладене, ПАТ Дельта Банк просило видати дублікат виконавчого листа відносно поручителя ОСОБА_1 та поновити пропущений строк для пред`явлення цього документа до виконання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року заяву задоволено. Видано ПАТ Дельта Банк дублікат виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2012 року у справі № 2-4633/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Кредитпромбанк заборгованості за кредитним договором в сумі 283 604,02 грн та 910 грн судових витрат. Поновлено ПАТ Дельта Банк пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-4633/11, виданого 24 січня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області на підставі рішення цього суду від 15 листопада 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Кредитпромбанк заборгованості за кредитним договором в сумі 283 604,02 грн та 910 грн судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 16 листопада 2016 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 08 грудня 2016 рокуапеляційну скаргу залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 275,60 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику.

03 січня 2017 року ОСОБА_1 повторно подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення місцевого суду.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано тридцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року та доплатити судовий збір у розмірі 44,40 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 вже подавав апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду, яка була залишена без руху у зв`язку з необхідністю сплатити судовий збір. Оскільки у встановлений строк заявник не усунув недоліків, то ухвалою апеляційного суду від 27 грудня 2016 року подана ним вперше апеляційна скарга була повернута. Однак у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 лише зазначив про отримання ним повного тексту ухвали місцевого суду 15 листопада 2016 року, тобто не навів інших поважних причин для поновлення пропущеного строку на подання повторно поданої апеляційної скарги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року, поновити йому процесуальний строк на подання апеляційної скарги і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що питання про поновлення строку вирішується колегією суддів з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, тоді як оскаржувана ухвала була постановлена суддею одноособово. У заяві про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги він зазначив про те, що отримав повний текст оскаржуваної ухвали місцевого суду лише 15 листопада 2016 року, тобто навів поважні причини пропуску такого строку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 травня 2018 року справу № 2-4633/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 13 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 рокуапеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до частини першої статті 73, частини третьої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

Норми ЦПК України 2004 року не містять вичерпного переліку поважних причин, які необхідно враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони визначаються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду, зокрема особі не надіслано протягом строку на апеляційне оскарження копії повного тексту рішення, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Тобто сама по собі присутність сторони чи її представника під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення не є безумовною підставою для відмови в поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки відсутність у сторони повного тексту судового рішення унеможливлює мотивування апеляційної скарги, що є її обов`язковим елементом відповідно до вимог статті 295 ЦПК України 2004 року.

Встановлено, що в судовому засіданні 15 вересня 2016 року, в якому був присутній представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали місцевого суду.

16 листопада 2016 року, тобто поза межами строку, встановленого законом (більше п`яти днів з дня проголошення судового рішення), ОСОБА_1 вперше подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про отримання ним повного тексту ухвали місцевого суду лише 15 листопада 2016 року, що також підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 08 грудня 2016 рокуапеляційну скаргу залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було сплатити судовий збір у розмірі 275,60 грн.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 4302513101180, заявник отримав вказану ухвалу 12 грудня 2016 року.

У зв`язку з неусуненням недоліків ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику.

03 січня 2017 року ОСОБА_1 повторно подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення місцевого суду.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано тридцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було подати клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року та доплатити судовий збір у розмірі 44,40 грн.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 4302513289821, заявник отримав вказану ухвалу 19 січня 2017 року.

23 січня 2017 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду квитанцію про доплату судового збору у розмірі 44,40 грн, а також - заяву про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги, в якій зазначив про те, що повний текст оскаржуваної ухвали місцевого суду він отримав лише 15 листопада 2016 року. При цьому в заяві не вказано про причини невиконання у встановлений законом п`ятиденний строк, а саме з 12 грудня 2016 року (день отримання заявником ухвали апеляційного суду про залишення без руху його вперше поданої апеляційної скарги) до 27 грудня 2016 року (день постановлення ухвали про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції ).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі Рябих проти Росії ).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України , рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі Трух проти України ).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України ).

Крім того, згідно з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі Совтрансавто-Холдинг проти України та від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався нормами частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року і правильно виходив з того, що заявник вдруге подав апеляційну скаргу з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження, при цьому не навів поважних причин для його поновлення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд обмежив право заявника на судовий захист, є необґрунтованими, оскільки, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України, в межах наданих йому повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Неодноразове подання апеляційних скарг на одне й те саме судове рішення та невиконання у строк, встановлений судом, вимог ухвали Апеляційного суду Волинської області від 27 грудня 2016 року про усунення недоліків, без наведення поважних причин такого невиконання, свідчить про недобросовісне здійснення стороною своїх процесуальних прав та виконання обов`язків, що унеможливлює розгляд справи по суті у межах розумного строку.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав ненадання заявником обґрунтованої заяви та відповідних доказів на підтвердження причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог процесуального законодавства.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду була постановлена суддею одноособово та за його відсутності, не заслуговують на увагу, оскільки питання про відкриття апеляційного провадження вирішується суддею-доповідачем без виклику сторін (частина третя статті 297 ЦПК України 2004 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов