Постанова

від 23.12.2019 по справі 923/566/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/566/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса - Погорелов І.С. за ордером від 25.11.2019 року серія ОД № 190911;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м.Херсон - Корнелюк В.В. за ордером від 12.08.2019 року серія ХС № 170902.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон

на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року, суддя Соловйов К.В., м. Херсон, повний текст рішення складено 29.09.2019 року

у справі № 923/566/19

за позовом Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон

про стягнення 286 252 грн. 40 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В липні 2019 року Іноземне підприємство "СЖС Україна", м. Одеса звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на користь Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса заборгованість за надані послуги з урахуванням індексу інфляції у розмірі 218 462, 69 грн., пеню у розмірі 54181,11 грн. і 3% річних у розмірі 13 608,60 грн., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч укладеного між сторонами договору надання послуг від 02.12.2013 року № AGRI/111-2013, у встановлені договором строки не було здійснено оплату наданих позивачем у 2016 році послуг, через що у останнього, в силу закону та договору, виникло право на нарахування заявлених до стягнення грошових сум, 3 % річних, інфляційного збільшення заборгованості та пені.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 10.07.2019 року позовну заяву Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 923/566/19.

29.07.2019 року до Господарського суд Херсонської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі №923/566/19 (суддя Соловйов К.В..) позовні вимоги Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на користь Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса 210 192,16 грн. заборгованості за надані послуги з урахуванням індексу інфляції, 54 181,11 грн. пені, 13 608,60 грн. 3% річних та 4 169,70 грн. компенсації по сплаті судового збору; в іншій частині позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, позов подано в межах строку позовної давності, проте здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м.Херсон з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі №923/566/19 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до розділу 4 Договору Замовник оплачує рахунок, виставлений виконавцем на протязі 10 банківських днів з дня його виставлення, проте суд першої інстанції не звернув уваги, що належних доказів надсилання та/або вручення рахунків на адресу відповідача позивачем до суду надано не було, дати виставлення рахунків, зазначені позивачем у позові, жодними доказами у справі не підтверджені.

При цьому, скаржник вважає, що відповідно до вимог укладеного між сторонами договору, листування між сторонами має бути оформлено належним чином та направлено контрагенту листом з повідомленням про вручення та описом вкладення. З огляду на зазначене, скаржник вважає, що надане позивачем електронне листування не може бути належним доказом по справі, крім того, ідентифікувати його тотожність та автентичність з перепискою, яка велася в 2016 році, наразі не є можливим, та вказана переписка велась не з підприємством позивача, а з іншим підприємством - ТОВ Продексім .

Судом першої інстанції, під час прийняття рішення у справі, не прийнято до уваги, що відповідачем надані позивачем послуги не приймались, належним чином оформлені акти відсутні, рахунки відповідно до актів не вручено (надіслано) належним чином на адресу відповідача, що позбавляє можливості виконавця за договором вимагати оплати неузгоджених з замовником та належним чином виконаних послуг, а у відповідача відповідно, не виникає обов`язку щодо оплати таких послуг.

Також відповідач вважає, що судом першої інстанції було помилково зазначено, що в даному випадку строк позовної давності не сплив, оскільки доказів надіслання та вручення рахунків не надано позивачем по справі, акти виконаних робіт не підписано сторонами, відповідно роботи не прийняті відповідачем, тобто, позовна давність на думку скаржника має обраховуватись з моменту фактичного надання послуг, а саме, з 06.06.2016 року (згідно наданих позивачем коносаментів), тобто останнім днем звернення до суду було 06.06.2019 року. Позивач у даний період не звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, чим порушив строки позовної давності для звернення з позовом, оскільки звернувся з позовом лише 04.07.2019 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19, справу призначено до судового розгляду.

07.11.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

Стосовно дати формування рахунків, позивач зазначає, що замовлені послуги передбачали не тільки інспекцію навантаження барж (яка дійсно, як етап послуг, здійснювалась у визначений коносаментами проміжок часу), а і лабораторні випробування відібраних з вищезазначених барж проб вантажу, фактичне завершення надання послуг було здійснено після 9 червня 2016 року. Формування рахунку-фактури і акту здачі-приймання наданих послуг 16.06.2016 року відповідає фактичним обставинам і передбаченим договором між сторонами термінами, а отже, підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності в даному випадку немає.

Аргументація апелянта про те, що умови Договору нібито вимагають всього листування в письмовому вигляді із описом вкладення, спростовується змістом відповідних умов п. 12 Договору, а одностороннє обрання такого більш формального способу сповіщення однією стороною не означає автоматично відповідний обов`язок іншої сторони. При цьому, скаржник, який наполягає на тому, що лист з описом вкладення і повідомленням про вручення є єдиним належним способом повідомлення за договором за час розгляду справи не спромігся на підтвердження цієї позиції надати суду і Позивачу жодного іншого відправленого тим самим чином Позивачу документу, хоча господарські правовідносини між сторонами не обмежувались саме спірним рахунком, і включали ще декілька періодів надання послуг.

Щодо посилання скаржника на те, що прохання позивача повідомити адресу для відправлення оригіналів документів, як підтвердження неможливості це зробити і опосередкований доказ незнання адреси Відповідача, є помилковими, оскільки уточнення у клієнта бажаного способу відправлення тих чи інших документів - стандартна практика взаємодії персоналу Підприємства із клієнтами. Специфіка роботи в деяких моментах вимагає відправлення документів не безпосередньо замовнику на зареєстроване місцезнаходження, а його представникам - експедиторам, агентам, на адресу іншого відділення чи представництва. Лише за відсутності зворотного зв`язку за цим питанням всі результати послуг, рахунки і первинна документація відправляються за місцезнаходженням клієнта згідно умов договору або відомостей ЄДРПОУ. Припущення про те, що позивач, який веде господарську діяльність в сфері інспекційних послуг з 1992 року на українському ринку, не може самостійно визначити адресу реєстрації клієнта, позивачем не приймається і дійсності не відповідає.

Разом з тим, позивач не згодний із позицією суду першої інстанції в частині відхилення наданого електронного листування і доказів направлення документів відповідачу. Зважаючи на те, що саме відповідач (згідно з коносаментами) є вантажовідправником партії вантажу, щодо якої здійснювались послуги інспектування і аналізу, а також те, що відповідачем фактично прийнято і використано в своїй діяльності результати послуг (відомості про вантаж, його кількісні і якісні характеристики), у позивача і суду першої інстанції об`єктивно відсутні підстави вважати, що замовлення спірних послуг здійснювалось не з відома чи не в інтересах відповідача. Внаслідок цього, твердження апелянта про неприпустимість електронного листування як доказу і відсутність зв`язку такого листування із Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" не відповідає дійсності і спростовується матеріалами справи. Навіть лист-заперечення відповідача від 01.07.2016 року, який є єдиним формально надісланим на паперовому носії повідомленням від нього, було відправлено поштою компанією ТОВ Продексім, ЛТД , що зареєстрована за тією самою адресою, що і відповідач (копія поштового конверта додана до позову).

16.12.2019 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові пояснення у справі, які судовою колегією були долучені до матеріалів справи, та в яких скаржник зазначив, що він не отримував рахунків від позивача від 16.06.2019 року та рахунок від 29.06.2019 року або будь яких інших рахунків на оплату заборгованості, яка є предметом даного спору.

Скаржник зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи спірне рішення, не звернув уваги, що належних доказів надіслання та/або вручення рахунків позивачем до позову не надано, 16.06.2016 року, це одна із дат яка визначена самим позивачем в позові, як дата виставлення рахунку, втім жодних доказів на підтвердження вказаної дати надіслання або вручення рахунку позивачем до матеріалів справи не надано.

Також скаржник зазначив, що враховуючи, що заперечення відповідача щодо актів виконаних робіт № 60 від 01.07.2016 року директор направляв рекомендованим поштовим відправленням, то відповідач розумів розділ 12 Договору буквально, що належним письмовим повідомленням є лист з повідомленням про вручення та описом вкладення, направлене на адресу , вказану сторонами в Договорі.

Відповідач також зауважив, що суд першої інстанції, приймаючи спірне рішення у справі, дійшов невірної думки, що якщо відповідач у листі від 01.07.2016 року нічого не вказував та не заперечував про отримання рахунків, то відповідач міг отримати вказані рахунки.

Що стосується позиції відповідача відносно пропуску позивачем строків позовної давності, скаржник зазначив, що оскільки доказів надіслання та вручення рахунків не надано позивачем по справі, акти виконаних робіт не підписано сторонами, відповідно роботи не прийняті відповідачем за коносаментами, наданими позивачем, послуги надавалися позивачем з 01.06.2016 року по 06.06.2016 року, тобто, кінцевою датою виставлення рахунків за договором є 13.06.2016 року, що свідчить про те, що з моменту надання послуг позивачем минуло більше трьох років, позивач у даний період не звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, чим порушив строки позовної давності для звернення з позовом, а звернувся з позовом лише 04.07.2019 року, з пропуском строків, передбачених для звернення з позовом до суду.

18.12.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса надійшли пояснення по справі, які судовою колегією були долучені до матеріалів справи, та в яких позивач, із посиланням на постанову Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, зазначив, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до ст. 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Також позивач зауважив, що особа, якою було подано заявку на надання послуг, а також здійснювалась координація процесу надання послуг, яка у електронному листуванні користувалась електронною поштовою скринькою mtrade@prodexim . com . ua вже виступала раніше у взаємовідносинах із позивачем, як замовником послуг від імені відповідача, так, зокрема, в листі-заявці від 02.09.2015 року, саме ця особа замовляє послуги, що окремо позначені як такі, що замовлені для Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", і за виконання яких позивачем виставлено на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" рахунок-фактуру №3281/10-КН-15-ШС. Акти наданих послуг за цією роботою були прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" шляхом їх підписання, а вартість послуг за вищезазначеним рахунком - сплачена позивачу.

Крім того, компанія ТОВ Продексім, ЛТД (ЄДРПОУ 36236014) та ТОВ Торговий дім Продексім (ЄДРПОУ 33172676) засновані тією самою особою, що і відповідач, зареєстровані за тією самою ж адресою. Продексім неодноразово виступало у якості представників відповідної групи компаній, до складу якої фактично відноситься і відповідач. Навіть лист із запереченнями на акти наданих послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" поштою надіслало саме ТОВ Продексім, ЛТД , тому вважає цей факт наочною ілюстрацією структури і практики взаємовідносин зазначених компаній із Позивачем.

В судовому засіданні, в якому оголошувалась перерва, представники учасників справи підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі №923/566/19 є правомірним, виходячи з наступного.

Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

02.12.2013 року між Іноземним підприємством "СЖС Україна", м. Одеса (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон (Замовник) було укладено договір про надання послуг № AGRI/111-2013, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов`язання надавати послуги, обумовлені в Додатках до цього Договору ( Послуги та розцінки ), у відповідності з цим Договором та Загальними умовами надання послуг SGS, копія яких надана Замовнику та які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору, Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013 року. Договір автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо ні одна із сторін не заявить про своє небажання продовжувати його направивши письмове повідомлення про це іншій стороні за 30 календарних днів до закінчення відповідного строку дії договору.

Виконавець виставляє замовнику рахунок на оплату протягом 5 (п`яти) робочих днів після надання послуг, а замовник повинен сплатити цей рахунок протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунку (абз. 1 п. 4 Договору).

Згідно з абз. 4 п. 4 Договору, при виникненні у замовника заборгованості по сплаті рахунків виконавця, виконавець має право вимагати сплати замовником заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені, що розрахована з застосуванням подвоєної облікової ставки НБУ, та 3% (трьох процентів) річних від несплаченої суми за весь період прострочки платежу. На підтвердження надання послуг виконавець, разом з рахунком на оплату послуг, надсилає замовнику акт приймання-здавання наданих послуг, при цьому, акт приймання-здавання наданих послуг має бути підписаний замовником або повернутий ним виконавцю, з мотивованими запереченнями, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати оформлення акту виконавцем, при цьому, якщо у зазначений строк акт не підписано та не повернуто замовником виконавцю, з запереченнями проти підписання акту, то послуги вважаються переданими виконавцем замовникові та прийняті замовником в повному обсязі та підлягають оплаті.

Пунктом 12 Договору сторони погодили, що належним письмовим повідомленням є лист з повідомленням про вручення та описом вкладення, направлений за адресою, вказаною виконавцем/замовником в цьому Договорі, не пізніше 3 (трьох) неділь до дати призупинення послуг/розірвання Договору.

В період з 01.06.2016 року по 06.06.2019 року позивачем, за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненське Хлібоприймальне підприємство", надано інспекційні послуги, що пов`язані з наглядом за вантажними операціями щодо навантаження продовольчої пшениці 3-го класу, українського походження, врожаю 2015 року, а також в подальшому, послуги, що пов`язані з відбором проб та визначенням якісних характеристик щодо вказаного вантажу.

З наявних у справі коносаментів від 01.06.2016 року № 1, від 04.06.2016 року № 2, від 05.06.2016 року № 3, від 06.06.2016 року № 4 вбачається, що пунктом призначення вантажу є - порт Херсон (нижній рейд), вантажовідправником та, одночасно, вантажоодержувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" (м. Херсон, вул. Полякова Георгія, 21/Михайловича,41), навантаження здійснювалося: 01.06.2016 року на судно "DM-2356 " - 1040000 кг. пшениці, 04.06.2016 року на судно "DM-2041" - 1000000 кг. пшениці, 05.06.2016 року на судно "UDР-1226" - 1000000 кг. пшениці, 06.06.2016 року на судно "DM-2281" - 960000 кг. пшениці.

Результатом надання позивачем вказаних послуг стало, зокрема, надання позивачем сертифікатів ваги №/№ ВЕ1610-1038/1.1, ВЕ1610-1038/2.1, ВЕ1610-1038/3.1, ВЕ1610-1038/4.1 та сертифікатів якості №/№ ВЕ1610-1038/1.2, ВЕ1610-1038/2.2, ВЕ1610-1038/3.2, ВЕ1610-1038/4.2 щодо зазначеного вантажу.

На оплату вказаних послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру від 16.06.2016 року № 1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн., а також склав 16.06.2016 року акт приймання-здавання наданих послуг, підписаний лише зі сторони Виконавця.

В подальшому, 28.06.2016 року позивачем, шляхом залучення субпідрядника SGS Netherlands, було надано послуги щодо контролю ваги вантажу на берегових вагах при вивантаженні 4000 тн. пшениці з судна "Serra Atasoy" в порту Роттердам (Нідерланди). Результатом надання позивачем вказаних послуг стало надання підсумкового звіту про розвантаження продукції від 28.06.2016 року № F110201_726649_001.

На оплату вказаних послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №1859/10-ВЕ-16-LOC від 29.06.2016 року на суму 47 835,78 грн., а також склав 29.06.2016 року акт приймання-здавання наданих послуг, підписаний лише зі сторони Виконавця.

16.06.2016 року та 29.06.2016 року Іноземним підприємством "СЖС Україна", м.Одеса за вищезазначеними рахунками та актами було складено відповідні податкові накладні.

Доказів надсилання поштою вищезазначених актів та рахунків матеріали справи не містять.

Разом з тим, з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на адресу Іноземного підприємства "СЖС Україна", м.Одеса, датованого 01.07.2016 року № 60, вбачається, що вищезазначені акти приймання-здавання наданих послуг відповідачем були отримані, оскільки зі змісту листа вбачається, що відповідач відмовляється підписати вказані акти через нестачу маси прийнятого до навантаження вантажу, в зв`язку чим, відповідач зазначив про неякісність наданих послуг та відмовився підписати зазначені акти.

Як вбачається з поштового конверту, в якому зазначений лист надійшов на адресу позивача, його було надіслано Товариством з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД 28.07.2016 року.

Крім того, матеріали справи містять скрин-шоти електронного листування між Іноземним підприємством "СЖС Україна", м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД (а.с. 51-60, 119-126), з яких вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД направляло позивачу у справі відповідні заявки на надання послуг, а також погоджувало надання послуг відповідно до вищезазначеного договору та вказувало, що оплату таких послуг буде здійснено відповідачем у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон. Також з вказаного електронного листування вбачається, що позивачем 13.07.2016 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД було направлено скориговані рахунки та акт виконаних послуг, при цьому у відповідь на такий лист Товариство з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД повідомило про відмову у прийнятті послуг через нестачу маси прийнятого до навантаження вантажу.

Несплата відповідачем рахунків-фактур від 16.06.2016 року № 1738/10-ВЕ-16-LOC та від 29.06.2016 року № 1859/10-ВЕ-16-LOC і стала підставою для звернення позивач з відповідним позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається що 02.12.2013 року між Іноземним підприємством "СЖС Україна", м. Одеса (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон (Замовник) було укладено договір про надання послуг № AGRI/111-2013 .

На виконання зазначеного договору позивачем відповідачу в період з 01.06.2016 року по 06.06.2019 року було надано інспекційні послуги, що пов`язані з наглядом за вантажними операціями щодо навантаження продовольчої пшениці 3-го класу, українського походження, врожаю 2015 року, а також в подальшому, послуги, що пов`язані з відбором проб та визначенням якісних характеристик щодо вказаного вантажу.

В подальшому, 28.06.2016 року позивачем, шляхом залучення субпідрядника SGS Netherlands, було надано послуги щодо контролю ваги вантажу на берегових вагах при вивантаженні 4000 тн. пшениці з судна "Serra Atasoy" в порту Роттердам (Нідерланди). Результатом надання позивачем вказаних послуг стало надання підсумкового звіту про розвантаження продукції від 28.06.2016 року № F110201_726649_001.

Факт надання зазначених послуг підтверджується наявними у справі:

- коносаментами від 01.06.2016 року № 1, від 04.06.2016 року № 2, від 05.06.2016 року № 3, від 06.06.2016 року № 4;

- сертифікатами ваги №/№ ВЕ1610-1038/1.1, ВЕ1610-1038/2.1, ВЕ1610-1038/3.1, ВЕ1610-1038/4.1 та сертифікатами якості №/№ ВЕ1610-1038/1.2, ВЕ1610-1038/2.2, ВЕ1610-1038/3.2, ВЕ1610-1038/4.2 щодо зазначеного вантажу;

- підсумковим звітом про розвантаження продукції від 28.06.2016 року № F110201_726649_001, за якими відповідач має статус продавця товару стосовно вантажу пшениці, щодо якого позивачем надано послуги вартістю 47835,78 грн. згідно акту від 29.06.2016 року приймання-здавання наданих послуг;

- адресованим позивачу листом відповідача від 01.07.2016 року № 60 "Заперечення до актів виконаних робіт на замовлення № СЖС: ВЕ1610-1038", за яким відповідачем підтверджено факт замовлення послуг позивача стосовно вантажу пшениці, які надано, безпосередньо, позивачем у с. Золота балка Херсонської області за місцезнаходженням ТОВ "Рівненське Хлібоприймальне підприємство", та надано позивачем, через субпідрядника, в порту Роттердам (Нідерланди), проте вказано про відмову відповідача прийняти акти приймання-здавання наданих послуг, що мотивована твердженнями про неякісне надання послуг позивачем; а також, за цим листом відповідач повертає позивачеві документи, які складено за результатами надання послуг: сертифікати ваги та якості, підсумковий звіт про розвантаження продукції.

Також, факт замовлення та надання послуг підтверджується наявними у матеріалах справи скрин-шотами електронного листування між Іноземним підприємством "СЖС Україна", м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД (а.с. 51-60, 119-126), з яких у сукупності разом із іншими матеріалами справи, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Продексім ЛТД у спірних правовідносинах листування з позивачем вело від імені відповідача.

При цьому, заперечення відповідача та посилання суду першої інстанції щодо того, що вказане листування не може бути прийнято в якості доказів у справі, судова колегія вважає безпідставними з огляду на таке.

У ч . 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч . 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, судова колегія зазначає, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до ст. 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Дослідивши електронне листування, наявне у матеріалах справи разом з іншими доказами, судова колегія, на підставі свого внутрішнього переконання, зазначає, що вказані докази є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування, оскільки вказують на існування між сторонами спірних правовідносин.

Таким чином, факт наявності між сторонами договірних відносин з надання послуг, як і факт надання самих послуг підтверджений матеріалами справи, зазначені обставини свідчать про виникнення між сторонами майново-господарських зобов`язань, в силу яких, як-то встановлено приписами ст. 173-175 Господарського кодексу України, одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру від 16.06.2016 року № 1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн. та від 29.06.2016 року №1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн., а також склав 16.06.2016 року та 29.06.2016 року відповідні акти приймання-здавання наданих послуг, підписані лише зі сторони Виконавця.

Надсилання відповідачу вказаних актів та рахунків підтверджується, зокрема, листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на адресу Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса, датованого 01.07.2016 року №60, з якого вбачається, що вищезазначені акти приймання-здавання наданих послуг відповідачем були отримані, проте відповідач відмовляється підписати вказані акти через нестачу маси прийнятого до навантаження вантажу, а також вищезазначеним електронним листуванням сторін.

Відповідно до абз. 1 п. 4 укладеного між сторонами Договору виконавець виставляє замовнику рахунок на оплату протягом 5 (п`яти) робочих днів після надання послуг, а замовник повинен сплатити цей рахунок протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунку.

Згідно з абз. 4 п. 4 Договору при виникненні у замовника заборгованості по сплаті рахунків виконавця, виконавець має право вимагати сплати замовником заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені, що розрахована з застосуванням подвоєної облікової ставки НБУ, та 3% (трьох процентів) річних від несплаченої суми за весь період прострочки платежу. На підтвердження надання послуг виконавець, разом з рахунком на оплату послуг, надсилає замовнику акт приймання-здавання наданих послуг, при цьому, акт приймання-здавання наданих послуг має бути підписаний замовником або повернутий ним виконавцю, з мотивованими запереченнями, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати оформлення акту виконавцем, при цьому, якщо у зазначений строк акт не підписано та не повернуто замовником виконавцю, з запереченнями проти підписання акту, то послуги вважаються переданими виконавцем замовникові та прийняті замовником в повному обсязі та підлягають оплаті.

З огляду на зазначені приписи договору, як вірно зазначив суд першої інстанції, не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача, що він не прийняв послуг, які надав йому позивач, й, відповідно, не має їх оплачувати, оскільки акти наданих послуг складені та датовані 16.06.2016 року та 29.06.2016 року відповідно, тобто, зазначені акти мали бути повернуті позивачу, з мотивів наявності обґрунтованих заперечень по цих актах протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати оформлення акту виконавцем: по акту від 16.06.2016 року - не пізніше 30.06.2016 року, по акту від 29.06.2016 року - не пізніше 13.07.2016 року. Лист, за яким зазначені акти було повернуто позивачу в зв`язку з неякісним наданням послуг, хоч й датований 01.07.2017 року, проте, фактично надісланий позивачеві 28.07.2016 року, згідно відбитку поштового календарного штемпелю (а.с .62). Докази протилежного у справі відсутні.

Тобто, відповідач, не підписавши вказані акти та не повернувши їх позивачу у встановлений договором 15-ти денний строк, відповідно до абз. 4 п. 4 Договору фактично прийняв надані послуги в повному обсязі, в зв`язку з чим такі послуги підлягають оплаті відповідачем, в розмірі зазначених у цих актах грошових сумах.

При цьому, з огляду на те, що відповідно абз. 1 п. 4 укладеного між сторонами Договору замовник повинен оплатити рахунки протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунку, відповідач мав оплатити виставлений 16.06.2016 року рахунок №1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн. в строк по 04.07.2016 року (з урахуванням святкових днів - Трійця та День Конституції України та перенесень робочих днів), а виставлений 29.06.2016 року рахунок № 1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн. - по 12.07.2019 року.

Доказів оплати вищезазначених рахунків відповідачем матеріали справи не містять, в зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги правильно задоволені судом першої інстанції в повному обсязі.

Що стосується заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, пені та 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

За змістом положень ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

При зверненні до суду з такими вимогами, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

Судом першої інстанції було перевірено наданий позивачем розрахунок пені та 3 % річних, при цьому, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення таких нарахувань частково, а саме, на суму 58 428 грн. 87 коп.

Судова колегія зазначає, що скаржником рішення суду в частині здійсненого як позивачем, так і судом першої інстанції розрахунку не оскаржується, оскільки всі доводи скаржника зводяться до заперечень в отриманні рахунків від позивача, в зв`язку із зазначеним, обґрунтованість здійсненого як позивачем та і судом першої інстанції розрахунку заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряється, оскільки відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги.

Що стосується заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, судова колегія зазначає, що за нормами ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 1 ст. 261 вказаного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, перебіг позовної давності про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним між сторонами Договором, почався з 05.07.2019 року, оскільки відповідно до абз. 1 п. 4 укладеного між сторонами Договору замовник повинен оплатити рахунки протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунку, відповідач мав оплатити виставлений 16.06.2016 року рахунок №1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн. в строк по 04.07.2016 року (з урахуванням святкових днів - Трійця та День Конституції України та перенесень робочих днів), а виставлений 29.06.2016 року рахунок № 1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн. - по 12.07.2019 року.

При цьому в даному випадку позов було направлено до суду поштою 04.07.2019 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування в даному випадку наслідків спливу строку позовної давності. До того ж, виходячи з вищевикладеного, позиція відповідача, який одночасно заперечує факт надання йому послуг позивачем та просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, не узгоджується з нормами чинного законодавства України, оскільки питання строку позовної давності розглядається тільки у випадку встановлення факту правомірності заявлених позивачем вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права (помилкове відхилення доказів по справі не призвело до прийняття судом невірного рішення і не є підставою для його скасування або зміни), а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19 не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія", м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 року у справі № 923/566/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 23.12.2019 року.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош