Постанова

від 17.03.2020 по справі 923/566/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/566/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Кушніра І. В., Мачульського Г. М.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 (суддя Соловйов К. В.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 (Діброва Г. І. - головуючий, судді Принцевська Н. М., Ярош А. І.) у справі

за позовом Іноземного підприємства "СЖС Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія"

про стягнення 286 252,40 грн.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2019 року Іноземне підприємство "СЖС Україна" (далі - ІП "СЖС Україна") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" (далі - ТОВ "Українська продовольча компанія"), в якій просило суд стягнути з відповідача на користь ІП "СЖС Україна" заборгованість за надані послуги з урахуванням індексу інфляції у сумі 218 462,69 грн, пеню у сумі 54 181,11 грн і 3 % річних у сумі 13 608,60 грн, а також відшкодувати позивачеві за рахунок відповідача судові витрати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Українська продовольча компанія" всупереч укладеному між сторонами договору надання послуг від 02.12.2013 № AGRI/111-2013 (далі - договір) у передбачені у договорі строки не оплатило наданих позивачем у 2016 році послуг, через що у ІП "СЖС Україна" в силу закону та умов договору виникло право на нарахування заявлених до стягнення грошових сум, 3 % річних, інфляційного збільшення заборгованості та пені.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Українська продовольча компанія" зауважило, що товариством не прийнято виконання послуг ІП "СЖС Україна", позивач (поряд з цим) не оформив належним чином актів виконаних робіт (наданих послуг), рахунків відповідно до актів та не вручив (надіслав) належним чином зазначених первинних бухгалтерських документів відповідачеві, що позбавляє виконавця за договором можливості вимагати оплати неузгоджених із замовником послуг, а у відповідача, в свою чергу, не виникає обов`язку оплачувати такі послуги. Крім цього, ідентифікувати тотожність та автентичність наданих ІП "СЖС Україна" як доказ у справі, скріншотів листування, що велося у 2016 році електронною поштою, на теперішній час не можливо. Поряд із цим згідно з доданими ІП "СЖС Україна" як доказ у справі, скріншот електронних листів рахунки та акти за операціями щодо надання послуг корегувалися.

Крім цього, у зазначеному відзиві на позовну заяву викладено заяву товариства про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, арґументовану тим, що відповідно до коносаментів, наданих позивачем, послуги було надано у період із 01.06.2016 по 06.06.2016. Відповідно до розділу 4 договору виконавець виставляє замовникові рахунок на оплату протягом п`яти робочих днів після надання послуг (закінчення) робіт. Зважаючи на надані позивачем коносаменти, ІП "СЖС Україна" закінчило надавати послуги відповідачеві 06.06.2016, кінцевою датою виставлення рахунків за договором є 13.06.2016. Станом на 24.07.2019 відповідач не отримав від позивача ні рахунків, ні актів виконаних робіт (наданих послуг), позивач не вживав жодних заходів щодо листування або ведення переговорів про стягнення заборгованості, хочу моменту надання послуг позивачем минуло більше трьох років, рахуючи з 06.06.2016 по 06.06.2019. Позивач у зазначений період не звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, чим порушив строки давності для звернення з позовом.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 у справі № 923/566/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Українська продовольча компанія", на користь ІП "СЖС Україна", 210 192,16 грн заборгованості за надані послуги з урахуванням індексу інфляції, 54 181,11 грн пені, 13 608,60 грн - 3 % річних і 4 169,70 грн компенсації зі сплати судового збору; в іншій частині позов залишено без задоволення.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами у справі, проте здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині.

При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків позовної давності, адже перебіг позовної давності про стягнення з товариства заборгованості за укладеним між сторонами договором, почався з 05.07.2019, оскільки відповідно до абзацу 1 пункту 4 укладеного між сторонами договору замовник повинен оплатити рахунки протягом 10 (десяти) банківських днів із дня виставлення рахунка, відповідач мав оплатити виставлений 16.06.2016 рахунок № 1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн у строк по 04.07.2016 (з урахуванням святкових днів - Трійці та Дня Конституції України та перенесення робочих днів), а виставлений 29.06.2016 рахунок № 1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн - по 12.07.2019. Водночас у цьому разі позов було направлено до суду поштою 04.07.2019, тобто у межах загального трирічного строку позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 923/566/19, ТОВ "Українська продовольча компанія" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, або направити справу до суду апеляційної інстанції для нового розгляду .

Скаржник акцентує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач наданих позивачем послуг не приймав, належним чином оформлених актів немає, рахунки, відповідно до актів, не вручені (не надіслані) належним чином на адресу відповідача, що позбавляє виконавця за договором можливості вимагати оплати не узгоджених із замовником і належним чином виконаних послуг, а у відповідача відповідно, не виникає обов`язку оплатити такі послуги.

Заявник касаційної скарги зауважує, що під час вирішення спору ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги та не надали оцінки строку дії договору, який сторони фактично уклали до 31.12.2013. Жодна зі сторін цього договору не вживала заходів щодо його пролонгації, тому, на думку скаржника, договір припинив свою дію саме 31.12.2013 та не був чинним у 2016 році.

Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що у цьому разі позовна давність не спливла, оскільки доказів надіслання та вручення рахунків позивачем не надано, акти виконаних робіт не підписано сторонами, відповідно, роботи не прийняті відповідачем, тобто позовна давність, на думку скаржника, має обраховуватися з моменту фактичного надання послуг, а саме з 06.06.2016 (згідно з наданими позивачем коносаментами), тому останнім днем звернення до суду було 06.06.2019. Позивач у цей період не звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, чим порушив строки позовної давності для звернення з позовом, оскільки звернувся із позовною заявою лише 04.07.2019.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ІП "СЖС Україна" просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, 02.12.2013 між ІП "СЖС Україна" (виконавець) і ТОВ "Українська продовольча компанія" (замовник) укладено договір, за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги, обумовлені у додатках до цього договору ("Послуги та розцінки"), у відповідності з цим договором та Загальними умовами надання послуг SGS, копія яких надана Замовнику та які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2 договору він вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013. Договір автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо ні одна із сторін не заявить про своє небажання продовжувати його направивши письмове повідомлення про це іншій стороні за 30 календарних днів до закінчення відповідного строку дії договору.

Виконавець виставляє замовникові рахунок на оплату протягом 5 (п`яти) робочих днів після надання послуг, а замовник повинен сплатити цей рахунок протягом 10 (десяти) банківських днів з дня виставлення рахунка (абзац 1 пункту 4 договору).

Згідно з абзацом 4 пункту 4 договору, при виникненні у замовника заборгованості по сплаті рахунків виконавця, виконавець має право вимагати сплати замовником заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені, що розрахована з застосуванням подвоєної облікової ставки Національного банку України, та 3 % (трьох процентів) річних від несплаченої суми за весь період прострочки платежу. На підтвердження надання послуг виконавець, разом з рахунком на оплату послуг, надсилає замовнику акт приймання-здавання наданих послуг, при цьому, акт приймання-здавання наданих послуг має бути підписаний замовником або повернутий ним виконавцю, з мотивованими запереченнями, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати оформлення акту виконавцем, при цьому, якщо у зазначений строк акт не підписано та не повернуто замовником виконавцю, з запереченнями проти підписання акта, то послуги вважаються переданими виконавцем замовникові та прийняті замовником в повному обсязі та підлягають оплаті.

У пункті 12 договору сторони погодили, що належним письмовим повідомленням є лист із повідомленням про вручення та описом вкладення, направлений за адресою, зазначеною виконавцем/замовником у цьому договорі, не пізніше 3 (трьох) тижнів до дати призупинення послуг/розірвання договору.

Крім цього, суди попередніх інстанцій установили, що у період із 01.06.2016 по 06.06.2019 позивач, за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненське Хлібоприймальне підприємство" (далі - ТОВ "Рівненське Хлібоприймальне підприємство"), надано інспекційні послуги, що пов`язані з наглядом за вантажними операціями щодо навантаження продовольчої пшениці 3-го класу, українського походження, врожаю 2015 року, а також в подальшому, послуги, що пов`язані з відбором проб та визначенням якісних характеристик щодо вказаного вантажу.

За змістом наявних у справі коносаментів від 01.06.2016 № 1, від 04.06.2016 № 2, від 05.06.2016 № 3, від 06.06.2016 № 4 пунктом призначення вантажу є - порт Херсон (нижній рейд), вантажовідправником та, одночасно, вантажоодержувачем - ТОВ "Українська продовольча компанія" (м. Херсон, вул. Полякова Георгія, 21/ Михайловича, 41), навантаження здійснювалося: 01.06.2016 на судно "DM-2356 " - 1040000 кг пшениці, 04.06.2016 на судно "DM-2041" - 1 000 000 кг пшениці, 05.06.2016 на судно "UDР-1226" - 1 000 000 кг пшениці, 06.06.2016 на судно "DM-2281" - 960000 кг пшениці.

Результатом надання позивачем зазначених послуг стала, зокрема, видача позивачем сертифікатів ваги №/№ ВЕ1610-1038/1.1, ВЕ1610-1038/2.1, ВЕ1610-1038/3.1, ВЕ1610-1038/4.1 та сертифікатів якості №/№ ВЕ1610-1038/1.2, ВЕ1610-1038/2.2, ВЕ1610-1038/3.2, ВЕ1610-1038/4.2 щодо зазначеного вантажу.

На оплату цих послуг позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру від 16.06.2016 № 1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн, а також 16.06.2016 склав акт приймання-здавання наданих послуг, підписаний лише зі сторони виконавця.

У подальшому 28.06.2016 позивач залучив субпідрядника SGS Netherlands і надав послуги щодо контролю ваги вантажу на берегових вагах при вивантаженні 4 000 тон пшениці із судна "Serra Atasoy" в порту Роттердам (Нідерланди). Результатом надання позивачем зазначених послуг стало надання підсумкового звіту про розвантаження продукції від 28.06.2016 № F110201_726649_001.

На оплату цих послуг позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру від 29.06.2016 № 1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн, а також 29.06.2016 склав акт приймання-здавання наданих послуг, підписаний лише зі сторони виконавця.

16.06.2016 та 29.06.2016 ІП "СЖС Україна" за зазначеними рахунками та актами склало відповідні податкові накладні.

Доказів надсилання поштою зазначених актів і рахунків у матеріалах справи немає. Разом із тим за змістом листа ТОВ "Українська продовольча компанія" від 01.07.2016 № 60, направленого на адресу ІП "СЖС Україна" зазначені акти приймання-здавання наданих послуг відповідач отримав оскільки у листі відповідач відмовляється підписати акти через нестачу маси прийнятого до навантаження вантажу, у зв`язку чим відповідач акцентує на неналежній якості наданих послуг.

Згідно з поштовим конвертом, в якому зазначений лист надійшов на адресу позивача, його було надіслано ТОВ "Продексім ЛТД" 28.07.2016.

Крім цього, як установили суди попередніх інстанцій, у матеріалах справи є роздруківка скріншотів електронного листування між ІП "СЖС Україна" і ТОВ "Продексім ЛТД", за змістом яких ТОВ "Продексім ЛТД" направляло позивачеві у справі відповідні заявки на надання послуг, а також погоджувало надання послуг відповідно до зазначеного договору та акцентувало, що оплату таких послуг здійснюватиме відповідач у справі - ТОВ "Українська продовольча компанія". Також за змістом зазначеного електронного листування позивач 13.07.2016 направив на адресу ТОВ "Продексім ЛТД" скориговані рахунки та акт виконаних послуг, при цьому у відповідь на такий лист ТОВ "Продексім ЛТД" повідомило про відмову прийняти послуги через нестачу маси прийнятого до навантаження вантажу.

Неоплата відповідачем рахунків-фактур від 16.06.2016 № 1738/10-ВЕ-16-LOC та від 29.06.2016 № 1859/10-ВЕ-16-LOC і стала підставою для звернення позивача до суду із позовом у цій справі.

4.3. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 175 цього Кодексу, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

У статтях 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частини 1 статті 903 ЦК України).

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті ЦК України).

У розумінні положень статті 230 ГК України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

За змістом частин 4, 6 статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а становлять спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховується незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно з нормами матеріального права України.

4.4. Здійснюючи судовий розгляд, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, установив, що 02.12.2013 між ІП "СЖС Україна" і ТОВ "Українська продовольча компанія" укладено договір, на виконання умов якого позивачем відповідачеві у період із 01.06.2016 по 06.06.2019 було надано інспекційні послуги, пов`язані з наглядом за вантажними операціями щодо навантаження продовольчої пшениці 3-го класу, українського походження, врожаю 2015 року, а також у подальшому, послуги, пов`язані з відбором проб та визначенням якісних характеристик щодо цього вантажу. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що факт надання зазначених послуг підтверджується наявними у справі: коносаментами від 01.06.2016 № 1, від 04.06.2016 № 2, від 05.06.2016 № 3, від 06.06.2016 № 4; сертифікатами ваги №/№ ВЕ1610-1038/1.1, ВЕ1610-1038/2.1, ВЕ1610-1038/3.1, ВЕ1610-1038/4.1 та сертифікатами якості №/№ ВЕ1610-1038/1.2, ВЕ1610-1038/2.2, ВЕ1610-1038/3.2, ВЕ1610-1038/4.2 щодо зазначеного вантажу; підсумковим звітом про розвантаження продукції від 28.06.2016 № F110201_726649_001, за якими відповідач має статус продавця товару стосовно вантажу пшениці, щодо якого позивач надав послуги вартістю 47 835,78 грн згідно з актом від 29.06.2016 приймання-здавання наданих послуг; адресованим позивачеві листом відповідача від 01.07.2016 № 60; скріншотами електронного листування між ІП "СЖС Україна" і ТОВ "Продексім ЛТД", зміст яких у сукупності з іншими матеріалами справи, свідчить, що ТОВ "Продексім ЛТД" у спірних правовідносинах листування з позивачем вело від імені відповідача. Отже, позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем у частині надання замовлених інспекційних послуг за укладеним між ними договором, а відповідач не виконав своїх зобов`язань перед позивачем за цим договором у частині оплати наданих позивачем послуг. При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3 % річних, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, враховуючи прострочення відповідачем виконання його договірного зобов`язання в частині оплати послуг позивача, обґрунтовано дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 218 462,69 грн основного боргу (з оплати послуг), з урахуванням індексу інфляції, з яких 151 763,29 грн заборгованості за послуги та 66 699,40 грн - інфляційне збільшення боргу, необхідно частково задовольнити в сумі 210 192,16 грн, з яких 151 763,29 грн - заборгованість за надані послуги та 58 428,87 грн - інфляційне збільшення боргу, а позовні вимоги в частині стягнення 13 608,60 грн - 3 % річних і 54 181,11грн пені мають бути задоволені у повному обсязі.

4.5. Наведені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки їм уже надали оцінку суди, такі твердження не спростовують викладеного та установленого судами.

Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про неприйняття наданих позивачем послуг, а відповідно, відсутність обов`язку оплатити такі послуги, зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення із касаційною скаргою).

Варто зауважити, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили клопотання (аргументи) скаржника про застосування позовної давності, адже відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із частиною 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, перебіг позовної давності про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним між сторонами договором почався з 05.07.2016, адже відповідно до абзацу 1 пункту 4 укладеного між сторонами договору замовник повинен оплатити рахунки протягом 10 (десяти) банківських днів із дня виставлення рахунка, що спростовує доводи відповідача про початок позовної давності з моменту фактичного надання послуг. Таким чином, відповідач мав оплатити виставлений 16.06.2016 рахунок № 1738/10-ВЕ-16-LOC на суму 103 927,51 грн у строк по 04.07.2016 (з урахуванням святкових днів - Трійці та Дня Конституції України та перенесення робочих днів), а виставлений 29.06.2016 рахунок № 1859/10-ВЕ-16-LOC на суму 47 835,78 грн - у строк по 12.07.2016. При цьому у цьому разі позов направлено до суду поштою 04.07.2019, тобто у межах загальної трирічної позовної давності.

5. Висновки Верховного Суду

5.1 . За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська продовольча компанія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 923/566/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. В. Кушнір

Г. М. Мачульський