Постанова

від 23.12.2019 по справі 916/2069/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2069/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м.Одеса - Москвітіна І.О. за ордером від 05.11.2019 року серія ОД № 528711;

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса - Кшнясєва Л.В. за довіреністю від 10.09.2019 року № 01-36/22;

від Фізичної-особи підприємця Наумової Наталії Леонідівни, м. Одеса - Наумова Н.Л. за паспортом від19.12.1996 року серія НОМЕР_1;

від Одеської міської ради, м. Одеса - Степанишина А.С. за довіреністю від 28.12.2018 року №310/вих-мр.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року, м. Одеса, суддя Степанова Л.В., повний текст рішення складено 17.10.2019 року

у справі № 916/2069/17

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса

до відповідача-1 Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача-2 Фізичної-особи підприємця Наумової Наталії Леонідівни, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Одеської міської ради, м. Одеса

про стягнення 16 553 грн. 56 коп., визнання недійсними додаткових договорів та зобов`язання усунути перешкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В серпні 2017 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса та Фізичної-особи підприємця Наумової Наталії Леонідівни, м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 553 грн. 56 коп. та доходи, отримані від безпідставно набутого майна, у розмірі 16 000 грн.; визнати недійсними Додатковий договір від 10.10.2013 року №1 та Додатковий договір від 29.08.2016 року № 8; зобов`язати Фізичну особу-підприємця Наумову Наталію Леонідівну усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, та звільнити його.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.01.2013 року між відповідачами було укладено договір оренди нежитлового приміщення 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, при цьому в подальшому, а саме 17.03.2013 року, житловий будинок, в якому розташований об`єкт оренди, було передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса, в зв`язку з чим останній вважає, що з цього часу змінився орендодавець вищезазначеного нежитлового приміщення, оскільки таке приміщення є спільним майном усіх співвласників позивача, що в свою чергу свідчить про безпідставне отримання Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, м.Одеса з цього часу орендної плати за вказаним договором. При цьому, вже після передачі будівлі на баланс позивача, 10.10.2013 року та 29.08.2016 року між відповідачами було укладено додаткові угоди до вищевказаного договору оренди, якими було продовжено строк його дії до 29.07.2019 року, в зв`язку з чим позивач вважає такі додаткові угоди недійсними, оскільки Департамент комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса на час їх укладання вже не був власником нежитлового приміщення, яке є предметом цих угод, а тому не мав права передавати його в оренду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року до участі у справі №916/2069/17 в якості особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Одеську міську раду, м. Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року у справі №916/2069/17 (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 року у справі № 916/2069/17 (головуючий суддя Філінюк І.Г., судді Аленін О.Ю., Богатир К.В.), у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса було відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 9,9 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, у розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, та перебуває об`єктом оренди на підставі договору № 1/98 від 25.01.2013 року укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем Наумовою Н.Л.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2018 року задоволено касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса, рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 року у справі № 916/2069/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначив: Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач не довів своє право власності на спірне приміщення, господарські суди не звернули уваги на те, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання має право, зокрема, відповідно до законодавства та статуту захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання, а отже позивачу не потрібно доводити своє право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне приміщення будувалося не як колясочна, про що вказував позивач, а як інше приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду, є самостійним об`єктом нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення .

При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно, на підставі технічної документації багатоквартирного житлового будинку на вул. Махачкалінській, 18 в м. Одесі з`ясувати, з якою метою будувалося спірне приміщення 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м. (як допоміжне чи використання його з самого початку мало інше призначення) і за наслідками визначення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України) правового статусу спірного приміщення відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини, вирішити спір.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2019 року частково задоволено клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса про призначення судової будівельно-технічної експертизи; призначено у справі № 916/2069/17 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз та на вирішення якої поставлено наступні питання: чи відноситься спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Махачкалінська, 18 до допоміжних приміщень, чи є спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку, чи відноситься спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 до колясочної; провадження у справі зупинено.

16.07.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшов висновок експерта, в зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2019 року провадження у справі було поновлено.

30.08.2019 року до Господарського суду Одеської області від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса надійшло клопотання про проведення додаткової експертизи у справі, у задоволенні якого протокольною ухвалою суду від 03.09.2019 року було відмовлено.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17 (суддя Степанова Л.В.) у задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м.Одеса відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 9,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, у розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, та перебуває об`єктом оренди на підставі договору № 1/98 від 25.01.2013 року укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем НаумовоюН.Л., в зв`язку з чим дійшов висновку, що посилання позивача на те, що спірне приміщення є допоміжним та є спільним майном співвласників, є необґрунтованими. Щодо позовних вимог про визнання недійсними додаткового договору від 10.10.2013 року № 1 та додаткового договору від 29.08.2016 року № 8 суд зазначив, що позивач не є стороною спірних договорів, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування порушення прав позивача укладенням між відповідачами спірних договорів, а спірне приміщення не є одним з допоміжних приміщень, які відносяться до спільного майна усіх співвласників ОСББ та належить на праві власності територіальній громаді міста Одеси, в зв`язку з чим дійшов висновку про відмову у їх задоволенні. З цих ж підстав відмовлено у позовних вимогах про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Наумової Наталії Леонідівни усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18.

Щодо позовних вимог про стягнення з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 553 грн. 56 коп. та доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 16 000 грн., суд зазначив, що вказані кошти не є безпідставно набутими, оскільки вони були сплачені від відповідачем-2 на користь відповідача-1 як орендна плата за договором оренди від 25.01.2013 року № 1/98 укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Наумовою Н.Л., а тому підстави для їх стягнення також відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі №916/2069/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що Господарський суд Одеської області при новому розгляді справи не з`ясував, з якою метою будувалося спірне приміщення (як допоміжне чи використання його с самого початку мало інше значення), а також у справі відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне приміщення будувалося не як колясочна. Скаржник посилається на те, що судово-будівельна експертиза, яка була проведена, не надала відповіді на ці запитання суду касаційної інстанції. На розгляд експерта судом були поставлені запитання, які мають інший зміст і позивач вказував суду на це.

При цьому, як зауважує скаржник, експертиза встановила, який статус має спірне приміщення на час проведення експертизи, а не на період будівництва та здачі будинку в експлуатацію, тобто на 05.01.1996 року. Експерт керувався наданим Відповідачем-1 технічним паспортом нежитлового приміщення 1-го поверху будинку № 18 по вул. Махачкалінська в м. Одесі. Цей технічний паспорт видано у 2014 році на самостійний об`єкт домоволодіння, яке ніяк не узгоджується з самим багатоквартирним будинком за цією ж адресою. Поняття домоволодіння наведено в наказі Держкомстату Про затвердження Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах від 08.12.2010 року № 491, що діяв до 27.05.2016 року, як житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями.

Згідно відповіді на адвокатський запит від 19.11.2018 року № 498733.72 КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради зазначає, що ніякої технічної документації по багатоквартирному будинку № 18 по вул. Махачкалінській в м. Одеса немає і до 10.10.2013 року документів про перепланування у вказаному будинку немає.

На думку скаржника, експертом та судом проігноровано та не досліджено наданий позивачем план першого поверху в будинку № 18 по вул. Махачкалінська, в м. Одеса, який в свою чергу був наданий позивачу Фондом державного майна України. На цьому плані зазначено, що він відповідає типовому проекту 87-019/75. А відповідно до інформації, зазначеній у п. 5 Акту Державної приймальної комісії будівництво об`єкта здійснювалось саме по типовому проекту серії 87-019/75; 87-020/75. Експерт прийшов до припущень у своїх висновках, оскільки зазначив, що через відсутність проекту, документів на реконструкцію, технічного переоснащення, реставрації капітального ремонту зробити висновок, що спірне приміщення є колясочною, неможливо.

З огляду на це, позивачем надано типовий проект будинку № 87-019/75, який позивачем було отримано від ТОВ Керуюча компанія Сервіс-Паустовського та заявлено клопотання про призначення додаткової експертизи, в задоволенні якого судом безпідставно відмовлено.

В зв`язку із зазначеним, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що спірне приміщення належить на праві власності територіальній громаді м. Одеса. Однак право власності на це нібито нежитлове приміщення не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і не підтверджується жодними правовстановлюючими документами.

Разом з апеляційною скаргою скаржником було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про проведення додаткової експертизи, в якому Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса просило суд призначити у справі додаткову судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: чи проводилась реконструкція комунікацій у будинку за адресою м.Одеса, вул. Махачкалінська, 18 (водопостачання, водовідведення, електропостачання) для подальшого використання спірного приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м. під перукарню, чи вказані комунікації у спірному приміщенні існують з моменту введення будинку до експлуатації?; чи відносилося спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване у будинку за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 до допоміжних приміщень (колясочної) на момент будівництва та введення будинку в експлуатацію?; чи є спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку?; проведення експертизи доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Клопотання мотивовано тим, що за результатами проведеної експертизи, яка проводилась, експертом не надано відповіді на запитання, які ставив суд касаційної інстанції. Експертиза встановила, який статус має спірне приміщення на час проведення експертизи, а не на період будівництва та введення будинку в експлуатацію, тобто на 05.01.1996 року. Експертом та судом проігноровано та не досліджено наданий позивачем план першого поверху в будинку № 18 по вул. Махачкалінська, в м. Одеса, який в свою чергу був наданий позивачу Фондом державного майна України. На цьому плані зазначено, що він відповідає типовому проекту 87-019/75. А відповідно до інформації, зазначеній у п. 5 Акту Державної приймальної комісії будівництво об`єкта здійснювалось саме по типовому проекту серії 87-019/75; 87-020/75. З огляду на це, позивачем надано типовий проект будинку № 87-019/75, який позивачем було отримано від ТОВ Керуюча компанія Сервіс-Паустовського та заявлено клопотання про призначення додаткової експертизи, в задоволенні якого судом безпідставно відмовлено.

Також скаржник зазначає, що під час проведення натурного обстеження спірного приміщення експерт взагалі не досліджував комунікації, які самовільно проведено відповідачем-2 до спірного приміщення. Таким чином, експерт, не досліджуючи питання реконструкції відповідачем-2 загально-будинкових систем водопостачання, водовідведення, електропостачання, опалення, помилково прийшов до висновків, що спірне приміщення не є колясочною. Більш того, експертом не взято до уваги того факту, що поряд зі спірним приміщенням знаходиться електрощитова будинку за адресою м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 та чи можливо використовувати спірне приміщення під перукарню разом з сусідством електрощитової в той час коли проектом такого не передбачалось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17, справу призначено до судового розгляду.

09.12.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просив суд апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач-1 зазначає, що доводи апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" будуються загалом на тому, що в межах розгляду справи № 916/2069/17 проведено неповну будівельно-технічну експертизу, не встановлено, з якою метою будувалося спірне приміщення, а отже, на його думку, рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню.

З цим не погоджується відповідач, оскільки, виходячи із висновків, до яких дійшов експерт при проведенні судової будівельно-технічної експертизи в межах розгляду справи № 916/2069/17 та зважаючи на надані позивачем в обґрунтування позовних вимог документи, виходячи із приписів ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, вбачається неможливим встановлення чи відносилося спірне приміщення першого поверху, площею 9,9 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, до допоміжних приміщень на момент введення в експлуатацію будинку, адже в матеріалах справи № 916/2785/19 відсутній саме проект на будівництво багатоквартирного будинку, в якому розташоване спірне нежитлове приміщення.

При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували проведення будь-яких робіт, спрямованих на перепрофілювання функціонального призначення спірного приміщення, а тому, посилання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" на той факт, що під час проектування та будівництва багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, спірне приміщення відносилось до категорії допоміжних, є необґрунтованим та безпідставним.

Також відповідач-1 зазначає, що при поданні апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" взагалі залишено поза увагою фактичні обставини справи, які належним чином підтверджені документально. При цьому, скаржник не є стороною спірних договорів, скаржником не надано належних доказів в обґрунтування порушення прав під час укладення між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Наумовою Н.Л. спірних договорів. Крім того, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" не надано жодного доказу, який би спростував висновки експерта та довів статус спірного приміщення, як допоміжного приміщення в структурі багатоквартирного будинку, а отже, не доведено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи викладене, відповідач-1 вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткового договору № 1 від 10.10.2013 року та додаткового договору № 8 від 29.08.2016 року необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з огляду на що безпідставними є й позовні вимоги про виселення та стягнення, адже на думку Департаменту вони є похідними від позовної вимоги про визнання недійсними додаткових договорів до договору оренди 25.01.2013 року, укладених між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем Наумовою Н.Л. Крім того, грошові кошти, які на думку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" є безпідставно набутими, є орендними платежами за чинним договором оренди.

Щодо заявленого Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" клопотання про призначення у справі № 916/2069/17 додаткової судової будівельно-технічної експертизи, відповідач-1 зазначив, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки скаржником не порушується питання щодо поновлення строку на звернення із таким клопотанням до суду.

Також, відповідач-1 зазначив, що при зверненні до суду із відповідним позовом позивачем було пропущено строк позовної давності.

09.12.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від третьої особи - Одеської міської ради, м. Одеса також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила суд апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві Одеська міська рада, м. Одеса зазначила, що безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо того, що у справі відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне приміщення будувалося не як колясочна, оскільки у матеріалах справи №916/2069/17 наявні належні, допустимі та достовірні докази того, що приміщення першого поверху, площею 9,9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, є нежитловим, а саме: висновок експерта від 27.06.2019 року № 19-491-493, технічний паспорт нежитлового приміщення 2002 року; технічний паспорт нежитлового приміщення 2014 року; акти приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 , від 25.01.2013 року та від 17.07.2013 року.

При цьому, доводи скаржника про те, що приміщення першого поверху, площею 9,9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, є допоміжним і є колясочною ґрунтуються виключно на припущеннях останнього, адже жодних належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження даного твердження немає.

Стосовно твердження позивача про те, що на розгляд експерта судом були поставлені запитання, які мають інший зміст третя особа зазначає, що вказане не відповідає дійсності, оскільки ухвалою про призначення експертизи судом було поставлено на вирішення експерта саме ті питання, які просив у своєму клопотання, проте з іншим формулюванням. При цьому, в клопотанні про призначення експертизи позивач просив суд встановити вказані обставини саме на підставі типових проектів серії 87-019/75; 87-020/75, в зв`язку з чим, третя особа зазначає, що незрозумілим є те, який інший зміст питань має на увазі скаржник, з огляду на те, що Господарським судом Одеської області поставлено питання, які запропоновані апелянтом, за виключенням прив`язки висновку експерта до типових проектів будинків серії 87-019/75; 87-020/75.

Щодо твердження позивача про те, що експертом та судом проігноровано та не досліджено наданий позивачем план першого поверху в будинку № 18 про вул. Махачкалінська в м. Одеса , Одеська міська рада звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що апелянтом не надавався план першого поверху будинку за адресою: м.Одеса, вул. Махачкалинська, 18. Апелянтом надано лише план першого поверху будинку типового проекту серії 87-019/75. Крім того, виходячи зі змісту вказаного в апеляційній скарзі листа ТОВ Керуюча компанія Сервіс-Паустовського від 22.08.2019 року, ТОВ Керуюча компанія Сервіс-Паустовського надало апелянту саме типовий проект № 87-019/752 десятиповерхового будинку. Зазначений типовий проект будинку це не проект на будівництво індивідуально визначеного будинку, зокрема, будинку за адресою м. Одеса, вул. Махачкалинська, 18. Вказане підтверджується висновком експерта від 27.06.2019 року № 19-491-493 у справі № 916/2069/17, який наявний у матеріалах справи.

Одеська міська рада, м. Одеса також у відзиві заперечує у задоволенні клопотання скаржника про проведення додаткової експертизи у справі та зазначає, що незрозумілим є те, як апелянт вбачає надання експертом додаткового висновку щодо відношення спірного приміщення до колясочної на момент будівництва та наявності/відсутності на момент будівництва будинку комунікацій за відсутності технічної документації будівництва будинку за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалинська, 18.

Фізична-особа підприємець Наумова Наталя Леонідівна, м. Одеса своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представники Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса та Одеської міської ради, м. Одеса підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Фізична-особа підприємець Наумова Наталія Леонідівна, м. Одеса усно підтримала позицію Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса та Одеської міської ради, м. Одеса, просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса про призначення у справі додаткової судової будівельно-технічної експертизи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до частини другої ст. 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Статтею 107 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.

Додаткова та повторна експертизи призначаються у випадках, коли наданий первісний висновок є неповним або неякісним, а також при наявності сумнівів у правильності висновку експерта, зокрема, необґрунтованість, суперечить з іншими матеріалами справи, тощо.

Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об`єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.

Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції, за клопотанням скаржника було призначено та проведено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання: чи відноситься спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 до допоміжних приміщень, чи є спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку, чи відноситься спірне приміщення 1-го поверху площею 9,9кв.м., розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Махачкалінська, 18 до колясочної.

При цьому, частково задовольняючи клопотання скаржника про призначення експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом перед експертом було поставлено саме ті питання, які просив у своєму клопотанні позивач, проте з іншим формулюванням (без прив`язки до типових проектів будинків серії 87-019/75; 87-020/75).

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експерта та мотиви, викладені скаржником в клопотанні, з якими скаржник пов`язує необхідність призначення додаткової експертизи, судова колегія зазначає, що скаржник просить встановити функціональну приналежність спірного приміщення на час його будівництва на підставі типових проектів серії 87-019/75, 87-020/75, оскільки відповідно до Акту Державної приймальної комісії будівництво житлового будинку, в якому таке приміщення розміщено, здійснювалось саме по типовому проекту серії 87-019/75; 87-020/75, при цьому скаржник надав суду типовий проект серії 87-019/75.

Вказаний проект містить типовий план 1-го поверху 10-ти поверхового житлового будинку на 39 квартир (т. 3 а.с. 21), при цьому вказаний план також було надано позивачем суду першої інтонації раніше (т. 1 а.с. 164), та саме цей зазначений типовий план було досліджено під час проведення експертизи у справі, про що зазначене у висновку експерта (т. 2 а.с. 201-202), з огляду на що у наявному у справі висновку експертизи вже було досліджено питання, з якими скаржник пов`язує необхідність проведення додаткової експертизи, при цьому скаржником належним чином не обґрунтовано наявність сумнівів у правильному висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи), що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для проведення додаткової експертизи у справі. Крім того, дійсно неможливо проводити експертизу конкретного об`єкту матеріального права без наявності індивідуально визначеної технічної документації на цей об`єкт.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі №916/2069/17 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням Одеської міської ради від 22.11.2011 року № 1501-VI надано згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлового будинку та інженерних мереж, що не увійшли до складу приватизованого майна ЗАТ Одеський автоскладальний завод та розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, з подальшою передачею будинку на утримання ОСББ Радужне сяйво вісімнадцять в існуючому технічному стані.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.01.2013 року № 9 Про затвердження акту приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлового будинку з інженерними мережами та зовнішніми інженерними мережами, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, які у процесі приватизації не увійшли до складу приватизованого майна ЗАТ Одеський автоскладальний завод затверджено Акт приймання-передачі з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлового будинку з інженерними мережами та зовнішніми інженерними мережами, які у процесі приватизації не увійшли до складу приватизованого майна ЗАТ Одеський автоскладальний завод та розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18 з подальшою передачею на балансове утримання ОСББ Райдужне сяйво вісімнадцять .

Також, 25.01.2013 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Наумовою Наталією Леонідівною (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 1/98, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м., розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Махачкалінська, 18 ( п.1.1. договору) з терміном дії до 30.10.2013 року (п. 1.2. договору).

В подальшому, 17.07.2013 року житловий будинок, розташований за адресою: м.Одеса, вул. Махачкалінська, 18 було передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Райдужне сяйво вісімнадцять , що підтверджується Актом приймання-передачі житлового будинку, розташованого у м. Одесі по вулиці Махачкалінська, 18 з інженерними та зовнішніми мережами від 17.07.2013 року.

10.10.2013 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Наумовою Наталією Леонідівною (Орендар) було укладено Додатковий договір № 1 про внесення змін до Договору оренди від 25.01.2013 року № 1/98, яким строк дії договору продовжено до 10.09.2016 року, а 29.08.2016 року між відповідачами було укладено Додатковий договір № 8 про внесення змін до Договору оренди від 25.01.2013 року № 1/98, яким строк дії договору продовжено до 29.07.2019 року.

Звертаючись з даним позовом у справі, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Радуже сяйво вісімнадцять посилається на те, що воно є балансоутримувачем житлового будинку, в якому знаходиться передане в оренду за Договором оренди від 25.01.2013 року № 1/98 нежитлове приміщення, тому це приміщення з 17.07.2013 року відноситься до спільного майна усіх співвласників ОСББ Райдужне сяйво вісімнадцять .

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст . 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

За змістом положень ст . 316, 317, Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч . 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, приміщення загального користування (у тому числі допоміжні).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання має право, зокрема, відповідно до законодавства та статуту захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання, а отже позивачу, в даному випадку, не потрібно доводити своє право власності на спірне приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Разом з тим, що випливає зі змісту Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2018 року у даній справі, для правильного вирішення спору в даному випадку необхідно встановити обставини щодо статусу спірного приміщення, а саме, чи є воно допоміжним приміщенням, що в свою чергу автоматично свідчить про приналежність його позивачу, або чи воно є нежитловим приміщенням, яке є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин .

Відповідно до у ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Аналогічні визначення термінів допоміжні приміщення та нежитлові приміщення наведені у ст. 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , відповідно до якої (в редакції, чинній на час передачі будинку на баланс позивача), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

На час виникнення спору віднесення приміщень до допоміжних регулювалося Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", згідно зі ст. 1 якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. (чч. 1, 2 ст. 369 Цивільного кодексу України).

Аналогічні приписи містить п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004, відповідно до якого допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 року №14-рп/2011 додатково роз`яснено, що положення п. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Допоміжні приміщення, відповідно до ч. 2 ст . 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 року у справі № 906/1169/17, від 04.12.2019 року у справі № 903/127/19.

На відміну від допоміжного приміщення будинку, тобто приміщення, призначеного для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитлове приміщення (група нежитлових приміщень) будинку - сукупність нежитлових приміщень, які мають сполучення між собою та окремий вихід на сходову клітку, коридор або земельну ділянку чи прилеглу територію і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Так, в матеріалах справи міститься відповідна технічна документація, а саме:

- Технічний паспорт нежитлового приміщення в житловому будинку № 18 по вул.. Махачкалінській від 25.07.2002 року реєстраційний номер 15мс-163-3129 (т. 1 а.с. 29-30), з якого вбачається що на першому поверсі 9-типоверхового будинку розміщено нежитлове приміщення загальною площею 9,9 кв.м.;

- Таблиця-характеристика будинку та прибудинкової території по вул. Махачкалінська, 18 без номеру та дати (т. 1 а.с. 100), з якого вбачається, що площа нежитлових приміщень (самостійний об`єкт цивільно-правових відносин) у вказаному будинку - - (відсутні);

- Акт державної приймальної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту 10-ти поверхового двосекційного житлового будинку на 79 квартир по вул.. Махачкалінській, 28 (будівельна адреса) 1995 року (т. 1 а.с. 156-162, т. 2 а.с. 15-18, 78-81), з якого вбачається, що житловий будинок по вул. Махачкалінській, 18 прийнято в експлуатацію, будівництво здійснювалось за Типовим проектом серії 87-019/75, 87-02/75;

- План 1-го поверху Типового проекту 87-019/75 10-ти поверхового житлового будинку на 39 квартир (т. 1 а.с. 164), з якого вбачається, що на першому поверсі такого будинку за типовим планом знаходиться колясочна площею 8,77 кв.м.;

- Технічний паспорт нежитлового приміщення 1-го площею 9,9 кв.м. поверху в житловому будинку № 18 по вул.. Махачкалінській від 24.09.2014 року (т. 2 а.с. 138-140).

Будь-яка інша первинна документація як спірного приміщення площею 9,9 кв.м., так і всього будинку в цілому, в матеріалах справи відсутня. При цьому, судова колегія зазначає, що наявна технічна документація та дані вказані у ній не мають індивідуально визначеного характеру ані на момент його побудови, ані на момент розгляду справи. Посилання на типові проекти будинків в даному випадку не можуть бути прийняті до уваги в якості вірогідних доказів за нормами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, матеріали справи містять висновок судової будівельно-технічної експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2 а.с. 187-237), з якого вбачається, що при зіставленні характеристик та цільового (функціонального) призначення приміщення "1" пл. 9,9 кв.м. розташованого на 1-му поверсі 10-ти поверхового житлового будинку з характеристиками допоміжних приміщень, встановлено, що:

- приміщення "1" вбудовано в структуру 1-го поверху багатоквартирного житлового будинку;

- приміщення "1" є ізольованим з самостійним виходом в коридор загального корист ування з приміщенням електрощитової, та коридор загального користування мешканців бу динку, а саме коридори, які відносяться до категорії допоміжних та такі, що призначені для забезпечення експлуатації будинку;

- приміщення "1" забезпечено інженерними мережами: системами водопостачання та водовідведення, електрощитом з електролічильником. Інженерні мережі не обслуговують житловий будинок та є самостійними для приміщення "1" з забезпечуванням його функціонування;

- в приміщенні "1" відсутні вузли управління (засуви, вентилі, крани) систем опалення, водопостачання і каналізації цього будинку, а також вузли обліку електроенергії, що хара ктеризувало би приміщення як допоміжне;

- приміщення " 1" має електроосвітлення; природне освітлення, через віконний отвір в капітальній стіні, відповідно до даних технічного паспорту, який вносить характеристики інвентари зації, приміщення визначено як нежитлове;

- приміщення "1" функціонально використовується як перукарня, що відповідає п.2.50 ДБН В.2.2-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення": У першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати примі щення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв`язку загальною площею не більше 700 кв.м., банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабіне ів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житло во-експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150кв.м., культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитя чих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).

Виходячи з характеристик, функціонального призначення та документів, наявних в матеріалах справи, встановлено, що нежитлове приміщення "1" площею 9,9 кв.м., розташоване на 1-му поверсі 10-ти поверхового житлового будинку №18 по вул. Махачкалінській в м.Одесі є вбудованим нежитловим приміщенням по наступним ознакам: до житлового фонду не належить; загальним ознакам допоміжних приміщень, а саме - призначення для забезпечен ня експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців будинку (відсутні вузли управління (засуви, вентилі, крани) систем опалення, водопостачання і каналізації цьо го будинку, а також вузли обліку електроенергії), що характеризувало би приміщення як до поміжне - не відповідає, відповідно до актів приймання-передачі від 25.01.2013 року та 17.07.2013 року та інших документів є самостійним об`єктом нерухомого майна.

За результатами проведення експертизи у висновку зазначено, що нежитлове приміщення "1" пл. 9,9 кв.м. розташоване на 1-му поверсі 10-ти поверхового житлового будинку № 18 по вул. Махачкалінській в м. Одесі, за своїми характеристиками та функціональним призначенням до допоміжних приміщень не відноситься; нежитлове приміщення "1" пл. 9,9 кв.м. розташоване на 1-му поверсі 10-ти поверхового житлового будинку № 18 по вул. Махачкалінській в м. Одесі за своїми характеристиками та функціональним призначенням відноситься до нежитлових; нежитлове приміщення "1" пл. 9,9 кв.м. розташоване на 1-му поверсі 10-ти поверхового житлового будинку № 18 по вул. Махачкалінській в м. Одесі за своїми характеристиками та функціональним призначенням до колясочної не відноситься.

З урахуванням зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що спірне приміщення не є одним з допоміжних приміщень, які відносяться до спільного майна усіх співвласників ОСББ, що підтверджується висновками судової експертизи, проведеної в рамках даної справи, а є нежитловим приміщенням, яке належить територіальній громаді міста Одеси.

При цьому доводи апеляційної скарги щодо того, що експертиза встановила, який статус має спірне приміщення на час проведення експертизи, а не на період будівництва та здачі будинку в експлуатацію, тобто на 05.01.1996 року, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів протилежного, ніж встановлено експертом, зокрема, матеріали справи не містять будь-якої технічної документації (технічний паспорт, проект будівництва тощо) житлового будинку по вул. Махачкалінській, 18 на момент його будівництва.

Також колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляються доводи апеляційної скарги щодо того, що експертом та судом проігноровано та не досліджено наданий позивачем план першого поверху в будинку № 18 по вул. Махачкалінська, в м. Одеса, який в свою чергу був наданий позивачу Фондом державного майна України, оскільки з висновку експерта (т. 2 а.с. 201-202) вбачається, що вказаний типовий план експертом було досліджено та зазначено, що вказаний типовий план відноситься до Типового проекту 10-ти поверхового будинку на 39 квартир, тоді як об`єктом дослідження є приміщення, яке розташовано на 1-му поверсі 9-типоверхового будинку, типовий план якого відсутній, в зв`язку з чим визначити категорію функціонального призначення спірного приміщення на підставі вказаного типового плану неможливо.

До того ж судова колегія зазначає, що фактична площа спірного приміщення - 9,9 кв.м., тоді як на вказаному плані, на якому, за твердженням позивача, спірне приміщення є колясочною, площу такого приміщення вказано 8,77 кв.м.

Крім того, зазначений вище план 1-го поверху є частиною саме типового проекту серії 87-019/75 10-типоверхового будинку, тоді як спірне приміщення розташовано у 9-типоверховому будинку, який будувався на підставі двох типових проектів, а не тільки того, на який посилається скаржник, при цьому проект на будівництво індивідуально визначеного будинку, зокрема, будинку за адресою м. Одеса, вул. Махачкалинська, 18 у матеріалах справи відсутній.

Що стосується посилань скаржника на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про проведення додаткової експертизи, необхідність проведення якої позивачем обґрунтовано тим, що відповідно до інформації, зазначеній у п. 5 Акту Державної приймальної комісії будівництво об`єкта здійснювалось по типовому проекту серії 87-019/75; 87-020/75, який наявний у позивача та який не було досліджено при проведенні експертизи, судом апеляційної інстанції відхиляється з вищевикладених мотивів відмови у задоволенні клопотання скаржника про проведення додаткової експертизи, заявленого в суді апеляційної інстанції.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 9,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, у розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, та перебуває об`єктом оренди на підставі договору № 1/98 від 25.01.2013 року укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Наумовою Н.Л., з огляду на що протягом дії вказаного договору Департамент комунальної власності Одеської міської ради за достатніх правових підстав отримував від орендаря грошові кошти у вигляді орендної плати, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 553 грн. 56 коп. та доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 16 000 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсними Додаткового договору від 10.10.2013 року № 1 та Додаткового договору від 29.08.2016 року № 8 колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В даному випадку, недійсність Додаткових угод позивачем пов`язується з тим, що такі додаткові угоди було укладено щодо майна, яке вже не було власністю Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса на час їх укладання, а тому останній не мав права передавати таке майно в оренду.

При цьому, як вже було встановлено раніше, спірне приміщення є нежитловим приміщенням, тобто є окремим об`єктом цивільних прав, яке залишилось після передачі житлового будинку на баланс позивача, у власності Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса, доказів того, що спірні додаткові угоди саме в момент їх укладання, суперечили приписам ч . 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України матеріали справи не містять, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткового договору від 10.10.2013 року № 1 та Додаткового договору від 29.08.2016 року № 8 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Виходячи з вищевикладеного також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Наумової Наталії Леонідівни усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням 1-го поверху, загальною площею 9,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Махачкалінська, 18, та звільнення його.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року у справі № 916/2069/17- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 23.12.2019 року.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош