Постанова

від 24.12.2019 по справі 916/1923/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1923/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Головея В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року, м. Одеса, суддя Цісельський О.В., повний текст рішення складено 26.09.2019 року

у справі № 916/1923/19

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса

до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Одеса

про стягнення 63 412 грн. 29 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса та ОСОБА_1 , м.Одеса, в якій просило солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса та ОСОБА_1 , м.Одеса на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ заборгованість за договором від 24.03.2017 року № б/н в розмірі 63 412 грн. 29 коп., з яких 54 985 грн. 15 коп. - заборгованість за кредитом, 4 779 грн. 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 373 грн. 09 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 247 грн. 93 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса умов договору банківського обслуговування від 24.03.2017 року б/н щодо повернення кредитних коштів та сплати інших платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на вищевказану суму. У зв`язку із тим, що зобов`язання за кредитним договором від 24.03.2017 року б/н забезпечено договором поруки від 18.09.2018 року № Р153725234355068274, укладеним із ОСОБА_1 , м. Одеса, позивач просив стягнути з відповідачів відповідну заборгованість солідарно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі №916/1923/19 (суддя Цісельський О.В.) позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м.Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача за договором б/н від 24.03.2017 року в загальному розмірі 63 412 грн. 29 коп., з яких 54 985 грн. 15 коп. - заборгованість за кредитом, 4 779 грн. 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 373 грн. 09 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 247 грн. 93 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом - задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса та ОСОБА_1 , м.Одеса на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ 54 985 грн. 15 коп. заборгованості за кредитом та 1 665 грн. 71 коп. - судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ в частині стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості за кредитом є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами. Натомість, Господарський суд Одеської області при винесенні оскаржуваного рішення дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ при укладенні договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону Про захист прав споживачів , про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому відмовив позивачу у стягненні відсотків за користування кредитом, пені та комісії за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі № 916/1923/19 скасувати в частині відмови про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та комісією та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на норми ст. 173-174, 179 Господарського кодексу України та ст. 634, 639 Цивільного кодексу України, зазначає, що з наданих суду позивачем відповідних доказів, вбачається фактичне укладення договору банківських послуг між Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса, а тому, з огляду на часткове виконання вищевказаного договору, укладеного між сторонами 24.03.2017 року шляхом підписання заяви-анкети відповідачем - 1 та правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі № 338/180/17 , договір про банківське обслуговування не можна вважати неукладеним.

Скаржник зазначив, що частково відмовляючи у позові, суд припустився порушення зазначених норм матеріального права та безпідставно дійшов висновку про те, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.03.2017 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому , відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами; а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань

На думку скаржника, на момент звернення до суду, позивач та відповідач перебувають у договірних відносинах та зобов`язані виконувати умови кредитного договору. Позивач за договором у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання та перерахував на поточний рахунок відповідача обумовлені кошти. Натомість, відповідач за договором своїх зобов`язань не виконав у повному обсязі, продовжує користуватись кредитними коштами. Як зазначає Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, а тому суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, у зв`язку з чим, позивач і звернувся до Південно-західного апеляційного суду з апеляційною скаргою .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі № 916/1923/19, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса та ОСОБА_1 , м. Одеса своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі № 916/1923/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

24.03.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м.Одеса, було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та приєдналось до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування від 24.03.2017 року б/н та прийняв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Відповідно до Договору, відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до п. 3.2.1.1.16. Умов, при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі „Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-який іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Як вбачається зі змісту заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг Товариство з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса надало згоду на ведення з Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ документообігу, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами і правилами надання банківських послуг.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що умови кредитування рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса передбачені пунктом 3.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua., яким, зокрема, встановлено вид та мету надання кредиту (п. 3.2.1.1.), порядок його видачі та погашення (п. 3.2.1.1.3.), умови щодо визначення кредитного ліміту (п.п. 3.2.1.1.5 - 3.2.1.1.7), строк користування кредитом (п. 3.2.1.1.8.), порядок розрахунку та сплати процентів за користування кредитом (п. 3.2.1.4.), права та обов`язки сторін (п. 3.2.1.2), відповідальність сторін (п. 3.2.1.5) тощо.

Згідно до п. 3.2.1.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка і Клієнта (система клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування Ліміту Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах Ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

З укладеного 24.03.2017 року договору банківського обслуговування вбачається, що позивач зобов`язався надавати клієнту кредитні кошти в межах суми встановленого кредитного ліміту, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса, як клієнт, зобов`язався повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ отримані кредитні кошти.

Згідно з п. 3.2.1.1.3. Умов, зокрема, кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов, проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-який іншій формі - далі "Угода").

З п. 3.2.1.1.6 Умов вбачається, що ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточних рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт/банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

На виконання умов вищезазначеного договору, як вбачається із довідки про розмір встановлених кредитних лімітів від 14.06.2019 року, позивачем було встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в розмірі 55 000.

Крім цього, з матеріалів справи, а саме, з виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що позивачем перераховувались кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса.

В п. 3.2.1.4.1.4 Умов визначено, що під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості за договором банківського обслуговування від 24.03.2017 року, б/н, станом на 30.05.2019 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс" утворилась заборгованість за кредитом у сумі 63 412 грн. 29 коп., яка складається з наступного:

- 54 985 грн. 15 коп. - основна заборгованість;

- 4 779 грн. 12 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 3 373 грн. 09 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором;

- 274 грн. 93 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Крім цього, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду та судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2018 року між ОСОБА_1 , м. Одеса (Поручитель) та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ (Кредитор) укладено договір поруки № P153725234355067274 (Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса (Боржник) зобов`язань за угодами - приєднанням до: розділу 3.2.1. ,,Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1; до розділу 3.2.2. Кредит за послугою Гарантовані платежі Умов та правил надання банківських послуг Угода 2 . Якщо під час виконання "Угоди 1", "Угоди 2" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні (п.1.1., 1.2. договору поруки).

Відповідно до п. 1.2. Договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1" та "Угодою 2" в тому ж розмірі що і боржник включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання Боржником зобов`язань за ,,Угодою 1", Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п.1.5 Договору поруки).

Сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання Боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за ,,Угодою 1"/"Угодою 2" цей договір припиняє свою дію (п.4.1 Договору поруки).

Як встановлено Господарським судом Одеської області та колегією суддів Південно-західіного апеляційного господарського суду, предметом спору у даній справі є солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса (Боржника) та ОСОБА_1 (Поручителя), м. Одеса заборгованості за договором банківського обслуговування від 24.03.2017 року № б/н.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З урахуванням положень п. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Крім того, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Як убачається зі ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, заява-приєднання позичальника від 24.03.2017 року не містить розміру процентної ставки по договору банківського обслуговування. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню та заборгованість за простроченою комісією.

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за кредитом, пені та простроченої комісії, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.03.2017 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань Сторонами - п. 3.2.1.6.1. Умов) та інші умови.

Водночас, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач - 1 розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем - 1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та комісійних нарахувань, оскільки підпису позичальника на вищевказаних документах, наданих позивачем не вбачається.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15)

Разом з тим, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками Господарського суду Одеської області, викладеному в оскаржуваному рішенні стосовно того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися, або могли змінюватися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24.03.2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу - 1 Умови та правила банківських послуг, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем - 1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з приписами цивільного процесуального законодавства України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Так, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільний кодекс України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 с. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає (з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду), що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Відтак, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Айрон-Плюс", м. Одеса, Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк , м. Київ дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які були визначені банком в односторонньому порядку.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та поклав би на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк ПриватБанк , м. Київ не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодекс України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду попередньої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Разом з тим, судова колегія критично відноситься щодо посилання позивача у апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, як на підтвердження своїх вимог, оскільки вищевказана постанова стосується статусу громадянина, як сторони судового процесу у господарському суді. Крім цього, у визначеному позивачем пункті 49 вищевказаної постанови, Верховний Суд зробив висновок не тільки щодо неможливості вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, а й про те, якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Таким чином, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.03.2017 року шляхом підписання заяви-анкети. А отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відтак, вказані обставини правильно встановлені судом попередньої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ заборгованості за кредитом, з підстав неповернення кредитних коштів відповідачем-1.

Крім того, нормами ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред`явив, а тому його вимоги, заявлені на підставі умов договору, визначених в односторонньому порядку, не підлягають до задоволення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги позивача, зазначені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі № 916/1923/19 є таким, що не підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі № 916/1923/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м.Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 року у справі №916/1923/19 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2019 у справі № 916/1923/19 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська В.М. Головей