Рішення

від 20.12.2019 по справі 620/3136/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2019 року Чернігів Справа № 620/3136/19

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача Протченко О.М.,

представника відповідача Савицького І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Товариство з обмеженою відповідальністю '' Північноукраїнська Агропромислова Компанія '' про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позов до Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (далі також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастр), Товариство з обмеженою відповідальністю Північноукраїнська Агропромислова Компанія (далі - ТОВ Північноукраїнська Агропромислова Компанія ) про визнання протиправним та скасування рішення двадцятої сесії сьомого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 27.09.2019 року ''Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)''.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що при прийнятті 27.09.2019 рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ Північноукраїнська Агропромислова Компанія , відповідач порушив вимоги ст. 19, 121 Регламенту роботи Любецької селищної ради, оскільки позивача, як депутата не повідомив про скликання сесії ради, час та місце її проведення. Позивач вважає, що недотримання встановленої процедури проведення сесії ради є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

25.10.2019 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

28.10.2019 ухвалю суду відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

28.10.2019 ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

30.10.2019 надійшла заява позивач про розгляд справи в порядку загального провадження.

31.10.2019 ухвалою суду у задоволенні клопотання позивача відмовлено, розгляд справи призначено на 31.10.2019 в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому позов не визнає та зазначає, що оскаржуване позивачем рішення не порушує прав та інтересів позивача як депутата Любецької селищної ради, у зв`язку із чим, відсутні підстави для скасування рішення.

13.12.2019 до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач посилається на необґрунтованість доводів відповідача. Крім того, зазначає, що представник відповідача Савицький І.О. в розумінні ст. 55 КАС України не є належним представником, тому не може здійснювати представництво по даній справі.

Представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у своїх письмових поясненнях зазначив, що при розгляді даної справи покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з мотивів, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з доводів, викладених у відзиві на позов.

Треті особи в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи належно повідомлені, до суду надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є депутатом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області VІІ скликання, що підтверджується інформацією з офіційного сайту https://liubech-gromada.gov.ua/deputati-21-41-53-19-03-2018/.

27.09.2019 на двадцятій сесії сьомого скликання Любецькою селищною радою Ріпкинського району Чернігівської області прийняте рішення "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", яким ТОВ Північноукраїнська Агропромислова Компанія надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (частка, пай) з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 143,11га (перелік земельних ділянок додається в Додатку 1), що розташовані на території Тарасошевченківського старостинського округу Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області ( а.с. 9-11).

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що висновки постійних комісій по розгляду певних питань носять рекомендаційний характер, а рішення приймається на сесії більшістю голосів депутатів.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до Регламенту роботи Любецької селищної ради.

Вважаючи, що прийняття оскаржуваного рішення відбулось з порушенням процедури його ухвалення, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Закон України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону №280/97-ВР).

Згідно з п.34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради, з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (ч. 15 ст. 46 Закону №280/97-ВР).

Ст. 59 Закону №280/97-ВР передбачає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1); рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 2); проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки (ч. 11).

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Тобто підставою для визнання незаконними оскаржуваних рішень є лише їх невідповідність Конституції та законам України.

Суд зазначає, що позивач не вказав, які норми Конституції України чи законів України порушені при прийнятті оскаржуваного рішення, відтак, законні підстави для його скасування відсутні.

Посилання позивача на порушення ст. 19 та ст. 121 Регламенту роботи Любецької селищної ради, затвердженого 01.12.2017 суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані порушення стосуються процедури повідомлення про скликання сесії та повідомлення депутатів про час і місце її проведення, а не відповідності оскаржуваного рішення вимогам законів та Конституції України ( а.с. 93-106).

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС).

У пункті 8 ч. 1 ст. 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання його протиправним, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 504/4148/16-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Перевіряючи доводи позивача та аналізуючи, відповідно принципу рівності всіх учасників судового процесу, регламентованого статтею 8 КАС України, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, в обґрунтування щодо порушення його прав і законних інтересів оскаржуваним рішенням селищної ради він посилається на те, що даний позов ним подано на захист інтересів відповідної територіальної громади та виборців його виборчого округу.

Проаналізувавши доводи позивача щодо підстав звернення до суду з цим позовом, суд вважає, що наведені ними обставини не вказують на порушення оскаржуваним ним рішенням відповідача його конкретних індивідуальних прав та охоронюваних законом інтересів, позивачем не доведено, що таке рішення Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області взагалі якимось чином впливає безпосередньо на нього.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, судовому захисту підлягають саме порушені права, свободи та інтереси, належні, при цьому, безпосередньо заявнику.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.03.2017 у справі №808/9078/15 (№К/800/13971/16), в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 27.10.2015 у справі №800/101/15, від 15.11.2015 у справі №800/264/16, від 24.11.2015 у справі №800/259/15, від 01.12.2015 у справах №800/134/15 та №800/135/15, від 28.02.2017 у справі №21-3829а16.

У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 суд розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно - смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 12.06.2018 у справі№800/587/17.

Суд встановив, що рішення від 27.09.2019 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) є актом індивідуальної дії, прийнятим за результатами розгляду заяви ТОВ Північноукраїнська Агропромислова Компанія , і стосується прав та інтересів цього товариства.

Відтак, оскаржуване рішення не порушує прав та інтересів позивача як депутата селищної ради, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів судового захисту таких прав та інтересів шляхом скасування рішення двадцятої сесії сьомого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 27.09.2019

Посилання позивача на ч.2 ст. 49 Закону України Про місцеве самоврядування , якою визначено, що депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов`язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення, що свідчить про порушення у спірних правовідносинах його прав, суд відхиляє, оскільки докази, що мешканці відповідної територіальної громади зверталися до позивача як до депутата з питанням протиправності оскаржуваного рішення, позивач суду не надав.

Суд також вважає зазначити, що положення чинного законодавства України не дозволяють скаржитися щодо рішень органів місцевого самоврядування абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні їх положення впливають на його правове становище.

Вказаний висновок зроблений з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що викладена у його Рішенні від 30.10.2014 по справі ШВИДКА ПРОТИ УКРАЇНИ , заява № 17888/12, остаточним стало 30.01.2015, у п. 54 якого вказав, що Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

Таким чином, посилання позивача на можливе порушення його прав є необґрунтованими, і не підтверджуються доказами у справі.

Твердження позивача, що представник відповідача Савицький І.О. не є належним представником, суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Частиною 4 ст. 55 КАС України передбачено, що держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

У свою чергу ч. 1 ст. 57 КАС України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Виключний перелік осіб, які не можуть бути представниками визначений ст. 58 КАС України.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (ч.4 ст. 59 КАС України).

Як видно з матеріалів справи, представник відповідача Савицький І.О. здійснює представництво на підставі ордеру серія ЧН № 089131 від 25.11.2019 (а.с. 61).

Отже, ОСОБА_4 , в розумінні вищевказаних норм, є належним представником.

Що стосується договору про надання правничої допомоги № 61-а від 04.10.2019 (а.с. 63-67), то в рамках розгляду цієї справи суд не надає йому правову оцінку, оскільки представник відповідача витрати на правову допомогу не заявляє.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат (судовий збір, витрати на правничу допомогу) відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: Любецька селищна рада Ріпкинського району Чернігівської області, вул. Добринінська, 60,смт. Любеч,Ріпкинський район, Чернігівська область,15041, код ЄДРПОУ 04412478.

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проспект Миру,14, м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 39764881.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ''Північноукраїнська Агропромислова Компанія'', вул. Петренка, 14, с. Задеріївка, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15020, код ЄДРПОУ 39131153.

Повний текст рішення виготовлено 24 грудня 2019 року.

Суддя І.І. Соломко