Постанова

від 09.06.2020 по справі 620/3136/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3136/19 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Парінова А.Б., Собківа Я.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019року

у справі № 620/3136/19 (розглянуто у відкритому судовому засіданні)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

Товариство з обмеженою відповідальністю ''Північноукраїнська Агропромислова Компанія''

про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2019 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (надалі - третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю ''Північноукраїнська Агропромислова Компанія'' (надалі - третя особа 2), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення двадцятої сесії сьомого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 27.09.2019 року ''Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)''.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при прийнятті відповідачем 27.09.2019 року рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ "Північноукраїнська Агропромислова Компанія", відповідач порушив вимоги ст. 19, 121 Регламенту роботи Любецької селищної ради, оскільки позивача, як депутата не повідомлено про скликання сесії ради, час та місце її проведення. Позивач вважає, що недотримання встановленої процедури проведення сесії ради є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, позивач член територіальної громади не погоджується з діяли відповідача щодо прийняття спірного рішення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивача зазначалося, що позов поданий в інтересах громадян, яких позивач представляє, як депутат Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, а отже у останнього наявні права для звернення до суду з даним позовом.

Апелянт також звертає увагу, що при прийнятті спірного рішення відповідач знав, що земельні ділянки у розмірі 143,11 га є паями людей, які більше 10 років оброблялися іншими суб`єктами господарювання і фактично прийняте рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ ''Північноукраїнська Агропромислова Компанія'' є рейдерським захопленням, проте судом першої інстанції не взято до уваги дані обставини.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 травня 2020 р. о 10:00 годин.

На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду 21 квітня 2020 року надійшла заява від позивача (апелянта) про відкладення розгляду справи у зв`язку з дією постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та відсутність транспортних засобів.

В судовому засіданні 12 травня 2020 колегією суддів задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та призначено наступне судове засідання на 26 травня 2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем 25 травня 2020 року подано до суду клопотання, в якому перенесення судового засідання на іншу дату .

Колегією суддів в судовому засіданні 26 травня 2020 року задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 09 червня 2020 року .

В судове засідання 09 червня 2020 року позивач (апелянт) та відповідач не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.

На адресу суду апеляційної інстанції 09 червня 2020 року від позивача надійшло декілька клопотань, в яких останній просить: відкласти розгляд справи на іншу дату зручний для апелянта час : з 17.06.2020 року та 18.06.2020 року (16.06.2020 року призначене судове у справі №754/15548/17 та 19.06.2020 року призначені судові засідання у справах №743/469/20; 742/375/20); з 22.06.2020 року по 26.06.2020 року (з урахуванням призначеного Шостим апеляційним адміністративним судом судових засідання у справі №620/3006/19 на 25.06.2020 року на 16:45); з 13.07.2020 року по 24.07.2020 року; з 10.08.2020 року по 21.08.2020 року .

Колегія суддів дослідивши заявлені клопотання позивача (апелянта) від 25.05.2020 року та від 09.06.2020 року вважає, що дії апелянта спрямовані на безпідставне затягування розгляду апеляційної скарги та перешкоджання розгляду справи по суті, а отже клопотання визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є депутатом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області VІІ скликання, що підтверджується інформацією з офіційного сайту https://liubech-gromada.gov.ua/deputati-21-41-53-19-03-2018/.

На двадцятій сесії сьомого скликання Любецькою селищною радою Ріпкинського району Чернігівської області 27.09.2019 року прийняте рішення "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", яким ТОВ "Північноукраїнська Агропромислова Компанія" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (частка, пай) з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 143,11га (перелік земельних ділянок додається в Додатку 1), що розташовані на території Тарасошевченківського старостинського округу Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області ( стор. 9-11).

Вважаючи, що прийняття оскаржуваного рішення відбулось з порушенням процедури його ухвалення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не порушує прав та інтересів позивача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів судового захисту таких прав та інтересів шляхом скасування рішення двадцятої сесії сьомого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 27.09.2019 року.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Позивач в позовній заяві посилався на порушення статті 19 та статті 121 Регламенту роботи Любецької селищної ради, затвердженого 01.12.2017 року (надалі - Регламент), з даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 14, 19, 121 Регламенту визначено, що наступні сесії скликаються селищним головою в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць . Повідомлення про скликання сесії ради з зазначенням часу скликання, місця проведення сесії та питань, які передбачається внести на розгляд ради, доводиться до відома депутатів і населення і публікується в друкованих ЗМІ та оприлюднюється на офіційному веб-сайті селищної ради не пізніше як за 10 днів до сесії , а у виняткових випадках - не пізніше як за день до сесії. Секретар селищної ради: у випадку, передбаченому статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні здійснює повноваження селищного голови; скликає сесії ради у випадках передбачених частиною шостою статті 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні здійснює повноваження селищного голови; скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шостою статті 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради (стор. 95 (зворотній бік), 103 том І).

В матеріалах справи міститься повідомлення Приватного підприємства Метастудія , в якому зазначається, що Розпорядження №73 Про скликання двадцятої сесії селищної ради від 16.09.2019 року оприлюднено на офіційному сайті Любецької громади 16.09.2019 року о 11:58 год.

Колегія суддів зауважує, що оголошення про скликання двадцятої сесії селищної ради оприлюднено на офіційному сайті Любецької громади за 10 днів, як передбачено вимогами статті 19 Регламенту, а отже твердження апелянта щодо недотримання відповідачем вимог про належне повідомлення депутатів про проведення сесії є необґрунтованим та таким, що не береться до уваги.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради .

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою, другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради , крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення, яким питання вирішується позитивно або негативно. Іншими словами, рішення щодо питання про надання будь-якого дозволу має містити висновок у вигляді слів "задовольнити" або "відмовити у задоволенні".

Колегія суддів звертає увагу, що саме для цього й обирається депутатський корпус, щоб приймати рішення віднесені до їхньої компетенції і нести відповідальність за прийняті рішення перед своїми виборцями, а не самоусуватися від прийняття рішень по суті поставлених питань.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуване рішення не є регуляторним актом, який би порушував права позивача, а також не є актом індивідуальної дії щодо позивача, оскільки дане рішення не було направлене безпосередньо на права останнього і не було безпосередньо адресоване йому.

Спірним рішенням відповідача не встановлювались, не визнавались, не обмежувались і не припинялись права позивача, як фізичної особи та громадського діяча.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення не порушує права позивача, а отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про статус депутатів місцевих рад депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Депутат місцевої ради, як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Згідно статті 11 Закону України Про статус депутатів місцевих рад у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов`язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об`єднаннями громадян.

Статтею 15 Закону України Про статус депутатів місцевих рад визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об`єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов`язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.

У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Законом України Про статус депутатів місцевих рад .

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю.

Саме у такий спосіб позивач, як депутат, може реалізувати своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.

Проте, депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закон №280/97-ВР, є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №803/413/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що під час прийняття спірного рішення відповідачу було відомо про те, що земельні ділянки у розмірі 143,11 га є паями громадян, які більше 10 років оброблялися останніми, а отже підстав для надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ ''Північноукраїнська Агропромислова Компанія'' були відсутні, проте судом першої інстанції не надано належної оцінки даним обставинам.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність (користування) встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом ч. 1 - 3 та 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін порушене право , який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 6 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року по справі №320/7969/17.

Позивач звернувся з цим позовом як громадський діяч, проте, ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наводить жодних доводів на обґрунтування того, які саме його права (індивідуально-виражені) були порушені оскаржуваним рішенням відповідача. Тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень та порушенням конкретних прав позивача.

З доводів позивача, які містяться у позовній заяві та у апеляційній скарзі в даній справі, вбачається, що він є громадським діячем, членом територіальної громади, проте, права та інтереси якого не порушені щодо спірної земельної ділянки, а можуть бути порушені певних фізичних осіб, яким належать паї.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуване рішення не є регуляторним актом, який би порушував права позивача, а також не є актом індивідуальної дії щодо позивача, оскільки дане рішення не було направлене безпосередньо на права останнього і не було безпосередньо адресоване йому.

Спірним рішенням відповідача не встановлювались, не визнавались, не обмежувались і не припинялись права позивача, як фізичної особи та громадського діяча.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення не порушує права позивача, а отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про статус депутатів місцевих рад депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Депутат місцевої ради, як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Згідно статті 11 Закону України Про статус депутатів місцевих рад у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов`язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об`єднаннями громадян.

Статтею 15 Закону України Про статус депутатів місцевих рад визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів.

Отже, правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Законом України Про статус депутатів місцевих рад .

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю.

Саме у такий спосіб позивач, як депутат, може реалізувати своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.

Проте, депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закон №280/97-ВР, є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №803/413/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: А. Б. Парінов

Я. М. Собків