Постанова

від 17.12.2019 по справі 128/2977/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 128/2977/14-ц

провадження № 61-27891св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого КузнєцоваВ.О.,

суддів: Ігнатенка В. М., КарпенкоС.О., Стрільчука В. А., ТітоваМ.Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач Вінницьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа Державна спеціалізована фінансова установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року у складі судді Бондаренко О. І. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року Вінницьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 286519, 15 грн, яка складається з суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 42564, 65 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 148760, 31 грн та пені за прострочення платежів по кредиту в розмірі 95194, 19 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 22 вересня 2009 року між ними було укладено кредитний договір № 05/09, згідно з умовами якого відповідач отримав довгостроковий пільговий кредит у розмірі 260 265, 00 грн на будівництво житла за рахунок коштів статутного капіталу Фонду з відсотковою ставкою 14% річних, строком повернення 115 кварталів, починаючи з дати укладення кредитного договору.

Однак, у порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов`язання не виконує взагалі, погашення кредиту і відсотків за користування кредитом не здійснює, у зв`язку з чим державі в особі Фонду та Вінницького регіонального управління Фонду продовжують наноситись збитки, наростає пеня.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» заборгованість по кредиту в сумі 286519, 15 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 42564, 65 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 148760, 31 грн та пені за прострочення платежів по кредиту в сумі 95194, 19 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором знайшов своє підтвердження матеріалами справи і не спростований ним під час розгляду справи. При цьому, розрахунок заборгованості за кредитним договором проведено позивачем з урахуванням позовної давності щодо вимог про стягнення пені та положень статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року, а провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги позивача про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 05/09 від 22 вересня 2009 року уже вирішені рішенням Вінницького міського суду від 11 березня 2016 року у іншій справі, яким стягнуто з нього тіло кредиту у розмірі 205732 грн.

Вказує, що під час розгляду цієї справи представник позивача відмовився від вимог про стягнення з нього нарахованих процентів та пені, як учасника бойових дій, а отже списані проценти та пеня стягненню не підлягають.

Вважає, що суди двічі стягнули з нього грошові кошти за одним і тим же кредитним договором, що є грубим порушенням вимог статті 61 Конституції України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 травня 2018 року справу № 128/2977/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Від директора Вінницького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» Мельника Р. М. надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити її без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 22 вересня 2009 року між Вінницьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Державною спеціалізованою фінансовою установою «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05/09, за умовами якого відповідач отримав довгостроковий пільговий кредит у сумі 260 265, 00 грн з відсотковою ставкою 14% річних на будівництво житла за адресою: АДРЕСА_1 з вбудованими офісними приміщеннями, строком повернення 115 кварталів, починаючи з дати укладення кредитного договору.

Згідно з пунктом 4.2.3. кредитного договору відповідач взяв на себе зобов`язання з дати зарахування коштів кредиту на особистий рахунок в банку - агенті протягом кожного кварталу, але не пізніше останнього робочого дня звітного кварталу, сплачувати на рахунок Вінницького регіонального управління Фонду суми коштів, що визначені у розрахунку розміру щоквартальних платежів до кредитного договору до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Однак, у порушення зазначених положень кредитного договору, відповідач свої зобов`язання не виконує взагалі, в зв`язку з чим державі в особі Фонду та Вінницького регіонального управління Фонду продовжують наноситись збитки, наростає пеня.

18 квітня 2014 року ОСОБА_1 була направлена претензія з вимогою погасити прострочену суму заборгованості по кредиту, однак вимоги, викладені в претензії, відповідач не виконав.

Станом на 14 березня 2016 року заборгованість по кредитному договору складає 286519, 15 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту в сумі 42 564, 65 грн, відсотки за користування кредитом в сумі 148760, 31 грн та пеня за прострочення платежів по кредиту в сумі 95194, 19 грн.

08 квітня 2015 року відповідач був мобілізований на військову службу та відповідно до довідки В/Ч польова пошта НОМЕР_1 від 09 листопада 2015 року № 276 перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 , яка входить до складу сил, що залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 08 квітня по 12 червня та 12 серпня по 06 листопада 2015 року.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтями 610,611 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2016 року у справі № 127/26800/15-ц, яким розірвано кредитний договір № 05/09 від 22 вересня 2009 року, укладений між сторонами, стягнуто з відповідача на користь Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором станом на 25 січня 2016 року в розмірі 205732, 00 грн, що становить частину від загальної суми тіла кредиту за кредитним договором, яка становила 260 265, 00 грн.При цьому, як встановлено судами, при розгляді справи № 127/26800/15-ц представник позивача зменшив позовні вимоги і просив стягнути лише заборгованість за тілом кредиту станом на 25 січня 2016 року, без урахуванням відсотків за користування кредиту та пені.

Звернувшись з даним позовом до суду позивач, з урахуванням зменшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту, яка станом на 14 березня 2016 року складає 42564, 65 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 148760, 31 грн та пеню у розмірі 95194, 19 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 за період з квітня по червень, з липня по вересень та з жовтня по грудень 2015 року відсотки за користування кредитом та пеня не нараховувались, а остаточний розрахунок заборгованості було проведено з урахуванням позовної давності стягнення пені та положень статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Відтак, встановивши, що відповідач свої своїх зобов`язань з повернення отриманого кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, внаслідок чого виникла заявлена банком заборгованість, розрахунок якої здійснений позивачем з дотриманням вимог закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника про те, що суди двічі стягнули з нього заборгованість за одним і тим же кредитним договором колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки встановлено, що рішенням суду у іншій справі № 127/26800/15-ц з відповідача стягнуто лише частину заборгованості по тілу кредиту, вимоги про стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом та пені зазначеним судовим рішенням не вирішувалися.

При цьому, як правильно зазначив апеляційний суд, зменшення розміру позовних вимог не є відмовою від позову в розумінні частини третьої статті 205 ЦПК України 2004 року, яка має бути прийнята судом, а тому не мають преюдиційного значення при вирішенні позовних вимог у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують та на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.О.КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С.О.Карпенко В. А. Стрільчук М.Ю.Тітов