Рішення

від 13.03.2019 по справі 826/10884/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року м. Київ № 826/10884/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області та Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі також - УДМС в Київській області) та Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України), в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 17.11.2017 №441-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 (відповідно до повідомлення від 07.12.2017 №65: ОСОБА_2 );

- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства (відповідно до повідомлення від 07.12.2017 №65: ОСОБА_2 );

Позовні вимоги мотивовано тим, що в країні походження на позивача очікує небезпека у зв`язку з переслідуванням через приналежність до соціальної групи, стан здоров`я та збройний конфлікт в Сомалі, а також систематичне порушення прав людини по всій країні.

ДМС України у письмовому відзиві просила відмовити в задоволенні позову, стверджуючи про правомірність оскаржуваного рішення, яке прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Так, позивачем не доведено існування обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні його походження, а наведені ним доводи є суперечливими, непереконливими та носять характер зловживання з метою легалізації перебування на території України.

УДМС України в Київській області пояснень чи відзиву щодо позовної заяви до суду не направило, хоча належним чином повідомлене про судовий розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2016 позивач звернувся до УДМС в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стверджуючи, що змушений був покинути країну громадянської приналежності через вбивство його діда терористичною організацією "Аль-Шабаб" та погроз останньої його життю.

При заповненні вперше анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав, що народився ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином Сомалі, проживав в м.Бараве, за національністю сомалієць, сповідує іслам суніт, неодружений, хвороб немає, результат тестування на СНІД негативний. Країну постійного проживання покинув 20.10.2016 автомобілем. Маршрут пролягав через Ефіопію, де він перебував 4 дні, та Росію, де він перебував 1 місяць. До України потрапив нелегально 27.11.2016 спочатку пішки, потім автомобілем. Зазначив про неможливість повернутися до країни постійного проживання через небезпеку його життю та просив легалізувати своє проживання в Україні.

Наказом від 16.12.2016 №71 ДМС України відмовила позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.12.2016, складеного в Київській області. Відмова мотивована тим, що заявник не довів у ході розгляду його заяви того, що він переслідувався в країні постійного проживання за ознаками раси, національності, громадянства, належності до соціальної групи чи політичних переконань.

Листом від 23.05.2017 №1115 Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" (далі - ОКПП "Київ") повідомив УДМС в Київській області про те, що 07.05.2017 літаком з Туреччини до України був депортований громадянин Кернії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без документів, що посвідчують його особу. Крім того, повідомлено, що за наявною інформацією, названий громадянин імовірно також є громадянином Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23.05.2017 позивач знову звернувся до УДМС в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи тим, що в Сомалі триває громадянська війна, що змусило його покинути країну.

При заповненні анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач датою свого народження вказав ІНФОРМАЦІЯ_3, за результатами його тестування на СНІД виявлено підозру на ВІЛ-інфекцію. Стверджуючи, що країну постійного проживання покинув 20.10.2016 автомобілем, позивач зазначив, що 24.05.2017 літаком через аеропорт "Бориспіль" прибув до України, де перебуває нелегально.

Згідно з актом від 24.05.2017 про виявлення розлученої із сім`єю дитини, яка не є громадянином України, 23.05.2017 виявлено особу, документовану свідоцтвом про повернення до Кенії №023078 на ім`я ОСОБА_2 , який заявив, що є громадянином Сомалі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З огляду на твердження позивача, що він неповнолітній, його законним представником відповідно до рішення Бориспільської міської ради від 06.03.2017 №129 "Про надання повноважень на представництво інтересів дітей, розлучених із сім`єю, від імені органу опіки та піклування" визначено начальника служби у справах дітей та сім`ї міської ради Величко І.П.

Листом від 24.05.2017 №89 Благодійна організація "Благодійний фонд "Право на захист" повідомила УДМС в Київській області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (відомості надані зі слів шукача притулку) і ВІЛ-інфікованим та потребує антиретровірусної терапії. Оскільки розголошення інформації про його ВІЛ-позитивний статус будь-кому з членів сомалійської спільноти може призвести до переслідувань його іншими членами сомалійської спільноти на території України, було висловлено прохання не залучати до співбесід із ними перекладачів із сомалійської спільноти.

За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача УДМС в Київській області склало висновок про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 23.08.2017 та додаток до цього висновку від 23.10.2017, на підставі якого ДМС України прийняла рішення від 17.11.2017 №441-17 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 чи пунктом 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення заявника до країни походження.

Відповідно до положень статті 15 Кваліфікаційної Директиви Ради ЄС 2011/95/EU серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське, або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Вказане, в свою чергу, кореспондується з умовами, які містяться в пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI (правова дефініція "особа, яка потребує додаткового захисту").

Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 Закону №3671-VI.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців 2 - 4 частини першої статті 6 цього Закону (частина шоста статті 9 Закону №3671-VI).

За змістом приписів частини восьмої статті 9 Закону №3671-V,I у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з підпунктом 14 пункту 4 вказаного Положення, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про визнання іноземців та осіб без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина одинадцята статті 9 Закону №3671-VI).

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону №3671-VI особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями частини п`ятої статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - УВКБ ООН), особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

При цьому заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Крім того, як роз`яснив Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України, та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ознайомившись із висновком УДМС в Київській області, на підставі якого ДМС України прийняла оспорюване рішення від 17.11.2017 №441-17, суд дійшов висновку про його обґрунтованість з наступних підстав.

Під час подачі заяви від 23.05.2017 позивач зазначив, що є неповнолітнім, причиною свого виїзду з країни постійного місця проживання вказав громадянську війну, яка створює для нього багато проблем.

Водночас під час співбесіди 04.07.2017 позивач вказав на ще одну причину виїзду з Сомалі, а саме додатково зазначив про його переслідування через приналежність до клану Балад та через хворобу, оскільки є ВІЛ-інфікованим.

При зверненні до органів ДМС України вперше із заявою від 28.11.2016 позивач вказав дату свого народження - ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як під час повторного звернення із заявою від 24.05.2017 стверджував, що народився ІНФОРМАЦІЯ_3.

У відповідь на прохання у ході співбесіди 04.07.2017 пояснити чому він вказав різні дати свого народження позивач зазначив, що не знав дати свого народження, тому зателефонував матері, яка йому повідомила дату його народження ІНФОРМАЦІЯ_3.

При цьому за результатами проведеної фізіологічної оцінки віку дитини, яка залишилась без піклування батьків та потребує соціального захисту визначено вік позивача 18 років (можлива похибка +1 рік), фізіологічної/психологічної оцінки віку позивача визначено його вік 19-20 років (можлива похибка 6 місяців) та за результатами психологічної оцінки - 19 років (можлива похибка + 1 рік).

З огляду на викладене суд погоджується з висновком УДМС в Київській області про те, що позивач надав неправдиві дані про свій вік.

Заслуговує на увагу й те, що, перебуваючи в ОКПП "Київ" у період з 07.05.2017 по 23.05.2017, позивач називав себе громадянином Кенії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та користувався паспортом названої особи, тоді як за захистом в Україні із заявою вернувся як громадянин Сомалі ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що з метою встановлення особи позивача Державною прикордонною службою направлено запит до Посольства Кенії, яке підтвердило особу позивача як громадянина Кенії ОСОБА_3 , у зв`язку з чим йому на вказане ім`я було видано довідку на повернення до Кенії від 15.05.2015 №023078.

У ході співбесіди 04.07.2017 позивач вказав, що придбав паспорт громадянина Кенії ОСОБА_3 за 300 доларів, оскільки хотів утекти, тому при прибутті до України називав себе цією особою, стверджуючи, що вводив в обману багатьох людей та Посольство Кенії . Тоді як в ході співбесіди 12.12.2016 позивач у відповідь на запитання за який рахунок він проживає в Україні, він зазначив про те, що йому ніхто не допомагає, хлопці, з якими він проживає, діляться з ним усім, хоча не відомо скільки вони ще будуть допомагати.

Під час співбесіди 04.07.2017 позивач повідомив, що не має освіти, знає англійську та як писати, тоді як під час під час звернення з попередньою заявою від 28.11.2016 в анкеті від 28.11.2016 він вказав про наявність середньої освіти, а під час співбесіди 12.12.2016 - про відсутність освіти.

У протоколі співбесіди від 04.07.2017 позивач повідомив, що проживав з матір`ю, 5-ма братами та сестрою. У подальшому він повідомив про підтримання з ними зв`язків. Проте, у ході розгляду заяви від 28.11.2016, зокрема, у ході співбесіди від 12.12.2016, позивач зазначив, що не спілкується з родиною (розмовляв з ними лише один раз) та немає жодних відомостей про ситуацію в рідному місті.

За наведених обставин суд погоджується з висновком УДМС в Київській області про суперечливість пояснень позивача, що мали місце при його зверненні із обома заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які не можуть вважатися правдоподібними.

Як зазначалося вище, в заяві від 24.05.2017 позивач вказав причиною виїзду із Сомалі громадянську війну, через яку побоюється за своє життя. Однак, під час співбесіди 04.07.2017 позивач, вказуючи на причини виїзду із Сомалі, зазначив про те, що сомалійська спільнота ніколи не погодилася щоб з ними проживала особа, яка ВІЛ-інфікованою. Водночас позивач зазначив про наявність переслідувань через приналежність до маленького клану, що в сукупності свідчить про надання ним суперечливих та неправдивих відомостей. До того ж під час попереднього звернення із заявою від 28.11.2016 позивач зазначив лише про одну причину, через яку покинув Сомалі, а саме переслідування з боку терористичного угрупування "Аль-Шабаб", яке вбило його діда та погрожувало самому позивачу.

У ході співбесіди 12.12.2016 під час розгляду заяви від 28.11.2016 позивач зазначив, що за умов поліпшення ситуації в Сомалі, він би повернувся до країни.

Відповідно до пункту 62 Керівного положення УВКБ ООН про процедурах та критеріях визначення статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця, визначено відмінність мігранта від біженця. Так, зокрема, мігрант - це особа, яка через причин, відмінних у визначенні, добровільно покидає свою крану, щоб оселитися в іншому місці. Він може керуватися бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновками УДМС у Київській області стосовно відсутності реальної загрози життю позивача через вказані ним причини, а саме через громадянську війну на території Сомалі або через суперечливе відношення до клану, до якого він належить, оскільки зазначені ним побоювання щодо загрози його життю носять суперечливий та суб`єктивний характер і не підтверджені жодними документальними даними.

Водночас судом встановлено, що під час співбесіди 04.07.2017 у відповідь на запитання щодо мети прибуття до України та кінцевого пункту його прямування, позивач повідомив, що просто шукав кращого життя, це і було його кінцевою метою. Зазначив, місце його постійного проживання є поганим і небезпечним місцем, бо іноді там війна, що є додатковим підтвердженням того, що позивач покинув країну постійного проживання в пошуках кращого життя.

Доцільно зауважити, що позивач нелегально прибув до України через треті країни (Ефіопію та Російську Федерацію), у яких не звертався щодо отримання статусу біженця або тимчасового захисту. При цьому заслуговують на увагу доводи УДМС в Київській області про те, що особа, яка дійсно рятує своє життя та втікає від переслідувань, не обирає для себе країну для кращого проживання, а звертається за захистом в першій безпечній країні.

УДМС в Київській області також проаналізовано ситуацію в країні постійного проживання позивача, що міститься у відкритих джерелах, станом на той час, коли позивач покинув країну, та обґрунтовано встановлено суперечливість та неправдоподібність його доводів щодо персональному загрози позивачу внаслідок громадянської війни в Сомалі, оскільки ситуація в країні змінилась на краще.

УДМС в Київській області вірно встановлено, що позивач в країні постійного проживання ніколи не брав участі у політичній та релігійній діяльності та не зазнавав переслідувань та насилля через свої релігійні переконання та політичні погляди. Він не брав участі в демонстраціях проти влади, а отже не довів факту особистого переслідування в Сомалі, не навів жодного факту переслідувань за будь-якою із конвенційних ознак.

Разом з тим суд погоджується з доводами УДМС в Київській області, яке не взяло до уваги доводи позивача про можливе його переслідування в країні постійного проживання через те, що він є ВІЛ-інфікованим, а також про його потребу в антиретровірусної терапії, з огляду на те, що згідно з інформацією, що міститься у відкритих джерелах, установами ООН в країнах Африки забезпечується програма антиретровірусної терапія для ВІЛ-інфікованих з тим, щоб не допустити перебоїв у їхньому лікуванні. Крім того, стан здоров`я особи не підпадає ні під одну із конвенційних ознак, тому не може бути підставою для надання статусу біженця.

Щодо вищевказаних позивачем обставин, які можуть слугувати підставою для надання йому додаткового захисту, то суд також погоджується з УДМС в Київській області про те, що позивачем не доведено жодних фактів поганого з ним погодження, окрім загального твердження про небезпеку через громадянську війну. Психічне чи фізичне насильство до позивача не застосовувалось. Жодного конкретного факту особистого переслідування або загрози життю, безпеці і свободі через застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження та покаранні позивач не довів. Наданої ним інформації щодо задоволення його заяви недостатньо.

До того ж УДМС в Київській області проаналізовано ситуацію в Сомалі що має місце після від`їзду позивача з країни, та з відкритих джерел обґрунтовано встановлено, що станом на березень 2017 року більшість міст та районів в Сомалі знаходяться під контролем уряду, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати неможливим повернення позивача до Сомалі через серйозну загрозу його життю чи свободі.

Крім того, за відсутності доступу до оригінальних документів, які посвідчують особу позивача та підтверджують місце його народження, УДМС дійшло висновку, що наявність підтвердження компетентними органами Кенії належності позивача як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до громадянства Кенії, для УДМС в Київській області слугує більш об`єктивним доказом ідентифікації його особи та країни громадянської приналежності, аніж власні повідомлення позивача. У зв`язку з цим позивача ідентифіковано як громадянина Кенії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з чим не може не погодитися суд.

УДМС в Київській області вірно встановлено з відкритих джерел, що Кенія межує з Сомалі, і її населення разом з іншими національностями включає етнічних сомалійців, які проживають на її території, зберігають етнічні традиції і мають кенійське громадянство.

Оскільки УДМС в Київській області не володіє підтвердженою інформацією щодо громадянства Сомалі у позивача, то документально підтверджене у нього громадянство Кенії не виключає повернення позивача до Кенії, яка, визнаючи його своїм громадянином тим самим визнала свій обов`язок забезпечити дотримання його прав і свобод.

Суд погоджується з УДМС в Київській області про відсутність необхідності спростовувати придбання позивачем за грошову винагороду паспорта громадянина Кенії, оскільки компетентні органи цієї країни визнали позивача своїм громадянином, видали йому паспорт, а також сертифікат на повернення, що є достатнім підтвердженням його особи і громадянства та дає йому можливість повернутись до цієї країни, яка за критеріями загальної безпеки громадян не є країною ризику.

У свою чергу заслуговує на увагу висновок УДМС в Київській області щодо ймовірністі використання позивачем його типової для сомалійця зовнішності, знання сомалійської мови та загальновідомої інформації щодо ситуації в Сомалі для того, щоб мати змогу обґрунтувати та підсилити свою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням вищевикладених висновків УДМС в Київській області щодо позивача, суд вважає, що ДМС України обґрунтовано прийняла рішення від 17.11.2017 №441-17 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому підстави для задоволення позову визнання цього наказу протиправним і скасування відсутні. У зв`язку з цим, відсутні підстави для задоволення і решти позовних вимог.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 72-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ( 04071, м. Київ, вул. Щекавицька, 55, офіс БФ " право на захист ") до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код ЄДРПОУ 37826158) та Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко