Рішення

від 21.12.2019 по справі 920/169/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.2019 Справа № 920/169/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

головуючого судді Резніченко О.Ю.,

судді Джепи Ю.А.,

судді Котельницької В.Л.,

при секретарі судового засідання - Чепульської Ю.В.,

розглянув матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства Сумбуд

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Терра ЛТД;

2. Приватного акціонерного товариства Сумиінвест ;

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Девелопмент інтернешнл технології ,

про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача - Ємельяненко С.В.,

від відповідачів: 1. Кисельов В.М.,

2. не з`явився,

третя особа - Білик С.І.

Стислий виклад позицій сторін по справі.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу промислового об`єкта незавершеного будівництва від 31.10.1994 (надалі - Договір), укладений між відповідачами на підставі прикінцевих та перехідних положень ЦК України та статей 48, 59, 128, 225 ЦК УРСР.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що другий відповідач ніколи не був власником об`єкта незавершеного будівництва, який був предметом спірного Договору та не мав права продавати дане майно, а тому спірний Договір, який укладений між відповідачами, не відповідає вимогам закону, а отже в силу ст. 48 ЦК УРСР повинен бути визнаний недійсним.

Перший відповідач у відзиві на позовну заяву від 11.03.2019 проти позовних вимог заперечує зазначаючи, що позовні вимоги не підтверджені жодними належними доказами, у позивача відсутні будь-які документи на підтвердження його права власності на вказані нежитлові приміщення. Крім цього, між другим відповідачем та Управлінням капітального будівництва ППСП Сумбуд було укладено договір співробітництва у будівництві № 87 від 25.10.1993 (надалі - Договір № 87) . Як вбачається із змісту Договору № 87, його умовами ніяким чином не передбачено отримання позивачем права власності на збудовані приміщення. Спірний Договір був укладений у законний спосіб і був виконаний належним чином, а отже відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Також, першим відповідачем у відзиві на позовну заяву була зроблена заява про застосування строків позовної давності.

28.03.2019 позивачем до суду була надана відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів першого відповідача, про які зазначено у відзиві на позовну заяву. 19.04.2019 першим відповідачем були надані заперечення на відповідь позивача на відзив.

24.04.2019 третьою особою до суду були надані письмові пояснення, в яких зазначено, що вимоги позивача є законними та обгрунтованими. Третя особа обгрунтовує пояснення тим, що відповідно до законодавства, чинного на час укладення оспорюваного Договору, незавершене будівництво не могло бути об`єктом цивільних угод.

28.11.2019 першим відповідачем до суду були надані додаткові пояснення по справі.

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 28.05.2019 (суддя Спиридонова Н.О.) було призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2019.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2019, у зв`язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О. понад чотирнадцять календарних днів, суддею по справі було визначено Резніченко О.Ю.

Ухвалою суду від 01.07.2019 по справі було призначено підготовче засідання.

29.07.2019 позивачем до суду було надано клопотання про витребування доказів. Ухвалою суду від 29.07.2019 клопотання позивача було задоволено судом.

Ухвалою суду від 28.08.2019 було продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та задоволено клопотання позивача від 28.08.2019 про витребування доказів.

Ухвалою суду від 18.09.2019 було задоволено клопотання позивача про колегіальний розгляд справи. Згідно з Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.09.2019 було визначено наступний склад суду: головуючий суддя Резніченко О.Ю., суддя Джепа Ю.А., суддя Котельницька В.Л.

Ухвалою суду від 19.09.2019 було призначено підготовче засідання по справі. Ухвалою було витребувано інформацію у Державного архіву у Сумській області. Інформація була надана до суду 15.10.2019.

Ухвалою від 21.10.2019 було продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

18.11.2019 позивачем до суду було подано клопотання про призначення графологічної експертизи по справі. Ухвалою суду від 18.11.2019 в задоволенні клопотання було відмовлено.

Ухвалою суду від 03.12.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

17.03.2018 на підставі договору купівлі-продажу промислового об`єкта незавершеного будівництва від 31.10.1994, укладеного між відповідачами, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності першого відповідача на незавершене будівництво, вбудовано-прибудовані приміщення під літ. А готовністю 59% частка 872/1000 (надалі - Договір) (а.с.16-19, том 1).

Позивач вважає, що Договір є таким, що порушує право власності позивача та таким, що не відповідає вимогам закону. Підставою недійсності Договору позивач вважає те, що станом на 31.10.1994 власником приміщення був не другий відповідач, а позивач. Позивач підтверджує зазначений факт актом робочої комісії про приймання закінченого будівництва 1993 року (а.с.195, том 2), а також доказами приватизації спірного майна (а.с.141, том 2).

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 77 ГПК України (Допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд погоджується з доводами першого відповідача, що на підтвердження факту наявності у позивача станом на 31.10.1994 права власності на вказане у позові нерухоме майно, позивачем не надано жодного документу - відсутнє свідоцтво про право власності, відсутній витяг про реєстрацію права власності, відсутній технічний паспорт на нерухоме майно. Крім того, стверджуючи у позові про те, що саме позивач є власником вказаного у позові нерухомого майна, позивачем не надано жодного доказу набуття ним права власності на спірне нерухоме майно , передбаченого чинним законодавством.

На думку суду, акт робочої комісії про приймання закінченого будівництва 1993 року та докази приватизації не є допустимими доказами по справі, що підтверджують набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Крім цього, в документах приватизації, а саме Інвентаризаційному опису незавершеного будівництва об`єктів соціальної сфери станом на 01.12.1993 вказано, що будівництво здійснювалось за рахунок дольових вкладів, а не вкладів безпосередньо позивача.

Також, на підтвердження позовних вимог позивач посилається на умови Договору № 87). В той же час, у позивача відсутні будь-які документи на його виконання, такі як акти прийому-передачі виконаних будівельних робіт, банківські виписки та платіжні доручення, додаткові угоди до Договору, акти звіряння, вимоги, претензії та інші документи щодо виконання Договору №87. Крім того, в цьому договору не передбачено переходу права власності на майно до позивача.

Отже, у позивача відсутні будь-які документи на підтвердження його права власності на вказані у позові нежитлові приміщення станом на момент укладення Договору.

Суд також погоджується з доводами першого відповідача про те, що Договір №87 від 25.10.1993 не є правоустановчим документом. Як вбачається зі змісту Договору №87, його умовами ніяким чином не передбачено отримання позивачем права власності на збудовані приміщення.

Крім того, сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень посилались на відносини сторін, які мали місце у 2014-2015 роках (додатки до відзиву на позовну заяву першого відповідача, заперечення першого відповідача на відзив). Однак суд не може взяти до уваги такі обставини, так як вони не існували на момент укладення спірного Договору, тому не можуть бути належними доказами по справі стосовно питання визнання недійсним Договору.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Як вже було зазначено вище, на підставі спірного Договору перший відповідач отримав у власність незавершене будівництво - вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення.

Чинний на момент укладення Договору Цивільний кодекс УРСР (1963 р.) не передбачав обов`язкову нотаріальну форму договору купівлі-продажу нерухомого майна - ст. 128 ЦК УРСР було визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Відповідно до умов розділу 3 Договору майно було передано продавцем по акту прийому-передачі від 01.12.1994.

На думку суду, Договір був укладений у законний спосіб, підписаний уповноваженими представниками сторін, договір був направлений на реальне настання передбачених ним наслідків, продане по договору нерухоме майно конкретно визначене, договором передбачені всі істотні умови (предмет, ціна, порядок розрахунків та передачі нерухомого майна), договір є виконаним належним чином, про що свідчить підписання акту прийому-передачі незавершених будівництвом приміщень, визначена загальна площа приміщень та стан їх готовності.

Суд погоджується з аргументами першого відповідача, що у ст.ст. 48 - 59 ЦК УРСР, який був чинним на той час, передбачений вичерпний перелік підстав для визнання договору недійсним, але жодна з них не має ніякого відношення до Договору.

На думку суду, наведені обставини свідчать про те, що оспорюваний Договір був укладений у законний спосіб і був виконаний належним чином, а отже жодної обґрунтованої і законної підстави для визнання його недійсним не вбачається.

Суд звертає увагу, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Суд погоджується з твердженнями першого відповідача про те, що позивачем у позовній заяві не вказано, які саме права позивача порушені, у чому полягає порушення його прав і яким чином вони порушені в результаті укладення спірного Договору між відповідачами.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушено прав позивача, оскільки останнім не доведено перед судом належними та допустимими доказами, що він був власником спірного майна на момент укладення Договору, а тому вимога позивача про визнання недійсним Договору є неправомірною, необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Крім того, на думку суду, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням заявленого у позові правового механізму. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Стосовно заяви відповідача щодо спливу строку позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання спірного договору недійсним.

На думку суду, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вищезазначена правова позиція міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Враховуючи, що судом відмовлено позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог, то відсутні підстави для застосування позовної давності, про яку заявлено першим відповідачем.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позовних вимог відмовлено, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Сумбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Терра ЛТД та Приватного акціонерного товариства Сумиінвест , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Девелопмент інтернешнл технології , про визнання договору недійсним - відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн покласти на позивача - Приватне акціонерне товариство Сумбуд .

3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.12.2019.

Головуючий суддя О.Ю. Резніченко

Суддя Ю.А. Джепа

Суддя В.Л. Котельницька