Ухвала

від 26.12.2019 по справі 43/718

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 43/718

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, суддів - Білоуса В. В., Ткаченко Н. Г.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019

у складі колегії суддів: Верховця А. А. (головуючого), Доманської М. Л., Полякова Б. М.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019

у складі судді Паська М. В.

у справі за заявою Державного підприємства "Науково-дослідний інститут санітарної техніки і обладнання будівель та споруд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

20.12.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 у справі № 43/718 в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрат на оплату грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Левкович Оленою Кононівною в розмірі 161 871,07 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 43/718 визначено склад колегії суддів: Банаська О. О. (головуючого), суддів - Білоуса В. В., Ткаченко Н. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2019.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 у справі № 43/718, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Зі змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - Кодекс), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Отже, законодавцем за темпоральним критерієм визначено пряму дію норм Кодексу України з процедур банкрутства та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Під час розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 про стягнення з кредиторів, зокрема, з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрат на оплату грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора банкрута арбітражним керуючим Левкович О. К. в розмірі 161 871,07 грн Північний апеляційний господарський суд правильно керувався нормами статей 98, 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до набрання чинності 21.10.2019 Кодексом, оскільки в силу наданих йому процесуальним законом повноважень суд апеляційної інстанції перевіряв законність й обґрунтованість прийнятої місцевим судом ухвали від 15.08.2019 та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, чинних на момент винесення оскаржуваної ухвали у справі № 43/718.

Разом з тим, питання можливості касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 у справі № 43/718, прийнятої після набрання чинності з 21.10.2019 Кодексом, вирішується із застосуванням норм цього Кодексу, які мають пряму дію у часі та передбачають особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

Так, частиною третьою статті 9 Кодексу визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню.

Згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, приписами Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про стягнення за клопотанням арбітражного керуючого оплати його грошової винагороди за час виконання обов`язків розпорядника майна та ліквідатора боржника.

Аналогічна правова норма містилася у частині третій статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який діяв до 21.10.2019 та за приписами якого здійснювався розгляд клопотання арбітражного керуючого Левкович О. К. про оплату її послуг та витрат як ліквідатора боржника у справі про банкрутство № 43/718.

Такого ж висновку щодо застосування частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов Верховний Суд, зокрема в ухвалах від 18.11.2019 у справі №910/26972/14, від 09.12.2019 у справі № 911/397/16 .

Виходячи з норм частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, чинного на момент звернення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із касаційною скаргою у справі № 43/718 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь арбітражного керуючого Левкович О. К. 161 871,07 грн винагороди арбітражного керуючого, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів не можуть бути об`єктом перегляду в касаційному порядку, позаяк у разі здійснення їх касаційного перегляду касаційний суд буде діяти не як суд, встановлений законом.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 у справі № 43/718 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України та частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 у справі № 43/718 .

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи, Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві із матеріалами касаційної скарги та доданими до неї матеріалами.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

Н. Г. Ткаченко