Рішення
від 20.12.2019 по справі 543/623/17
ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/543/7/19

543/623/17

2/543/7/19

РІШЕННЯ

іменем України

20.12.2019 сел. Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області в складі головуючого Смілянського Є.А., при секретарі Гапон Т.В., за участі представника позивача адвоката Юхимович В.Ф., відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Павличенка В.Г. та представника відповідача Зарізької сільської ради Тараненка В.Б., розглянувши цивільну справу № 543/623/17 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Черненко Оксана Олександрівна, про визнання рішення незаконним та скасування правовстановлюючих документів

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Черненко Оксана Олександрівна, про визнання рішення незаконним та скасування правовстановлюючих документів.

Позов мотивовано наступним.

Він ОСОБА_2 , є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння він отримав у спадок від свого батька, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На земельну ділянку під будинком, яка перебувала у правомірному користуванні його батька, ним проводяться відповідні дії щодо оформлення документів для приватизації. Відповідно схеми меж та розмірів земельної ділянки, що містяться в технічній документації на ім`я ОСОБА_2 , суміжними землями є від А-Б землі Зарізької сільської ради; від Б-В землі загального користування (проїзд); від В-Г землі гр. ОСОБА_1 ; від Г-Д землі Зарізької сільської ради; від Д-Е землі гр. ОСОБА_4 .

Земельною ділянкою загального користування (проїзд), яка розмежовує його домогосподарство з домогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 користувалися усі суміжні користувачі до початку 2017 року. Вказаний проїзд, за згодою сусідів, ним був облаштований бетонними плитами та металевими воротами для зручності в користуванні.

Однак, на початку 2017 року гр. ОСОБА_1 , який проживає поряд із його домоволодінням, порушивши межі належної йому земельної ділянки, самовільно захопив землі загального користування (проїзд), закидав земельну ділянку обрізаним гіллям з дерев та іншим сміттям, перешкодивши йому вільний доступ до його майна.

Використавши усі засоби мирного врегулювання спору, що виник між ним та його сусідом з приводу вільного користування проїздом, він звернувся за захистом свого права до суду.

Під час судового розгляду відповідач добровільно звільнив проїзд від свого майна та повідомив суду про те, що спірна земельна ділянка належала на праві приватної власності його матері. На підтвердження вказаного відповідач надав рішення суду про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, копію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 та відповідні рішення Зарізької сільської ради. Згодом відповідач надав суду свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2017р. після смерті ОСОБА_6 (оформлена спадщина під час розгляду справи).

Відтак, при розгляді вказаної справи йому стало відомо, що рішенням Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року Про зміну рішень Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян сільська рада вирішила: п.1. Внести зміни в рішення Про передачу безоплатно у приватну власність земельної (них) ділянки (нок) гр. ОСОБА_6 від 4 09. 2000року, виходячи із фактичних меж і розмірів земельної (них) ділянки (нок).

П.2 Передати безоплатно у приватну власність земельну (ні) ділянку (ки) загальною площею 0,94 га, в тому числі: ріллі 0,77 га, багаторічних насаджень -

га, коморних угідь-_____га, інших угідь- 0,17 га, з них: для будівництваі обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, в тому числі: ріллі - 0,08га, багаторічних насаджень-_____га, коморних угідь-____га, інших угідь-0,17 га та для ведення особистого селянського господарства- 0,68га в тому числі: ріллі - 0,68 га, багаторічних насаджень-

га, коморних угідь-__га, інших угідь -____га. П. 3 Внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.

На підставі вказаного рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року. Згідно державного акту ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 94 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Заріг. За відомостями плану зовнішніх меж земельної ділянки, що міститься в Державному акті серія ІІ-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року, надана ОСОБА_6 земельна ділянка складається з трьох окремих земельних ділянок з різними цільовими призначеннями та які мають різних суміжних землекористувачів.

Вважає рішення Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області від 24.10.2002 року та виданий на підставі нього Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року на ім`я ОСОБА_6 незаконними, та такими, що порушують його конституційні права.

1. За змістом положень статей 3, 4 та 11 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

У пункті 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ роз`яснено, що земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК України, ст. ст. 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (ст. ст. 116 , 118 , 123 , 128 , 131 , 144 , 146 , 147 , 149 , 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених ч. 1 ст. 16 Закону України від 17 листопада 2009 року Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. ст. 210 , 211 ЗК України ), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст. 212 ЗК України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України , статей 78 , 116 , 122 ЗК України , в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи правові висновки Конституційного Суду України та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, спірні правовідносини стосуються права та підстав набуття права власності на земельну ділянку, оскільки виникли у зв`язку із наданням ОСОБА_6 у приватну власність спірної земельної ділянки Зарізькою сільською радою Оржицького району Полтавської області, частина якої є землею загального користування (проїзд) та перебуває у правомірному користуванні інших осіб. Неправомірні рішення Зарізької сільської ради та державний акт на ім`я ОСОБА_6 стали підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, між позивачем та відповідачами виник цивільно-правовий спір про право, який належить до компетенції загальних судів.

Враховуючи, що спірний об`єкт - земельна ділянка набута ОСОБА_6 під час дії Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року N 3180-XII); Земельного кодексу Української РСР 1963р.; Земельного кодексу України 2001р. ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин); ЗУ Про місцеве самоврядування від 12.06.1997р.; ЗУ Про власність , при вирішенні спору слід виходити з положень ст. 58 Конституції України, згідно якої, закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб.

Вказане положення Конституції України знайшло своє відображення в ч. 3 ст. 5 ЦК України, в якій зазначено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тобто на момент виникнення права власності на спірну земельну ділянку ( ОСОБА_6 ) діяли акти цивільного законодавства Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року N 3180-XII); Земельного кодексу України; ЗУ Про місцеве самоврядування від 12.06.1997 р.; ЦК УРСР 1963 р. та ЗУ Про власність ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) , які підлягають застосуванню як норми матеріального права, що регулюють вказані правовідносини.

ІІ. Про порушення порядку набуття права власності на житловий будинок, як підставу для набуття у користування та приватну власність земельної ділянки за цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку .

Узагальнуючи судову практику розгляду цивільних справ про спадкування з метою єдиної правозастосовної практики і уникнення колізій щодо спадкування, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ( інформаційний лист від 126.05.2013р. № 24-753/0/4-13), роз`яснив судам, що правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно визначає законодавство яке діяло на час вказаних правовідносин.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР , затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56 , Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Вказана Інструкція передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ. Пунктом 20 цієї Інструкції передбачено, що правовстановлюючими документами, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у сільській місцевості до видання постанови Ради Міністрів УРСР від 18 листопада 1948 року "Про обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів про відчуження будівель у сільських місцевостях" (ЗП УРСР, 1948 р., N 21 - 22, ст. 84), були договори купівлі-продажу, міни і дарування будинків (домоволодінь) в сільській місцевості, посвідчені сільськими Радами.

Отже, відповідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 18 листопада 1948 року "Про обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів про відчуження будівель у сільських місцевостях" (яка втратила чинність на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР N 1536(1536-56-п ) від 26.12.56, Постанова втратила чинність на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР N 941 ( 941-64-п ) від 31.08.64 ), відчуження будівель у сільських місцевостях підлягало обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди проводилася , в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів.

Згідно Інструкції по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженого наказом Міністерства статистики України від 22.02.95 р. N 48, яка втратила чинність на підставі Наказу Державного комітету статистики України N 234 від 17.07.2000 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2000 р.за N 480/4701, Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету статистики N 95 від 18.04.2005) Про затвердження форм та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських (селищних) радах, особові рахунки господарств в погосподарській книзі відкриваються під час закладки книг станом на 1 січня на всіх осіб, що постійно проживають на території сільської Ради. Всі записи в особових рахунках провадяться безпосередньо в господарствах (п.9). На кожне господарство, включаючи піднаймачів, відкривається окремий особовий рахунок.

Відповідно п.10. Вказаної інструкції в погосподарську книгу записуються члени господарств усіх суспільних груп (господарства працівників колективних сільськогосподарських підприємств, робітників, службовців, осіб, які зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, селянські (фермерські) господарства та ін.), які постійно проживають на території сільської Ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Записи в погосподарській книзі без відвідування

кожного господарства недопустимі. Господарства записуються в порядку розміщення в населеному пункті незалежно від їх суспільної групи.

Враховуючи законодавчо врегульований порядок обліку господарств та відомості погосподарських книг, житловий будинок в якому проживає на даний час відповідач побудований у 1954 році.

Згідно відомостей погосподарських книг № 2 та № 3 за 1971-1973року, господарству ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (батьки відповідача) присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 . Слідуючий особовий рахунок за № НОМЕР_2 у вказаний період присвоєно господарству ОСОБА_8 . Тобто вказані особи були сусідами, їхні господарства суміжними.

Виходячи з року побудови житлового будинку успадкованого ним після смерті ОСОБА_3 , суміжними господарствами залишалися: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 зі своїми родинами, їхнім господарствам присвоєно почергові особові рахунки.

Однак, відповідно обліку господарств за період 1961-1963р.р. суміжними господарствами є господарства за № 229 належне ОСОБА_9 та за № 228 належне ОСОБА_8 .

Суміжність вказаних господарств також підтверджується витягом з генерального плану забудови с. Заріг, Оржицького району, Полтавської області.

Відповідно відомостей погосподарських книг власником жилого будинку яким володіє на сьогодні ОСОБА_1 був ОСОБА_9 .

У відповідності до вимог ст. 30 чинного на час виникнення спірних правовідносин Земельного кодексу України 1991 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими обєктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу, тобто, шляхом видачі і реєстрації Радою відповідного державного акта.

Статтею 67 цього Кодексу був передбачений розмір ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, який у сільських населених пунктах повинен бути не більше 0, 25 га.

Разом з тим, ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час користування житловим будинком спадкодавцями відповідача ( ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ) було передбачено порядок відчуження жилого будинку, що знаходиться в сільській місцевості, а саме: жилий будинок, що знаходиться в сільській місцевості (або частина його), може відчужуватись громадянинові лише за умови, коли йому в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку, за винятком продажу будинку на знос.

Однак, погосподарські книги за вказані періоди не містять жодних відомостей про те на якій правовій підставі батьки відповідача,- ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули право володіння та користування вищезазначеним житловим будинком.

Надане відповідачем рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 01.02.2013 року про визнання за ним права приватної власності у порядку спадкування також не містить жодних посилань на документи, які свідчили б про належність житлового будинку на законодавчих підставах спадкодавцю,- ОСОБА_6 .

Водночас за відомостями погосподарських книг, генерального плану забудови с. Заріг, земельно-кадастрових книг, господарство ОСОБА_8 (згодом: ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ) було розташоване за господарством ОСОБА_6 , доступ до якого був забезпечений проїздом, що чітко зафіксовано на генеральному плані села. Вказані землі загального користування (проїзд) відповідно були враховані при будівництві житлового будинку та інших споруд належних ОСОБА_3 , оскільки іншого доступу до господарства ОСОБА_8 (згодом ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ) та господарських будівель, земельної ділянки належної ОСОБА_3 не існувало та не існує на даний час.

Крім того за відомостями земельно-кадастрових книг господарства ОСОБА_8 (згодом ОСОБА_10 , ОСОБА_5 ) та ОСОБА_7 (згодом ОСОБА_6 ) на підставі Рішення виконавчого комітету Зарізької сільської ради народних депутатів від 09.09.1994р № 2 Про затвердження змін і доповнень внесених до земельно-кадастрової документації та рішення Зарізької сільської ради десятої сесії двадцять третього скликання від 04.09.2000р. Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам України на території сільської ради , мали у своєму користуванні земельні ділянки загальною площею 0,45 га .

Зазначеними рішеннями Зарізької сільської ради усім громадянам України, жителям села передано у приватну власність земельні ділянки, якими вони користувалися на дату ухвалення вказаних рішень.

Однак, Зарізька сільська рада перевищила свої повноваження та у незаконний спосіб позбавила гр. ОСОБА_5 (спадкоємця ОСОБА_8 ) права користування земельною ділянкою з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку на якій знаходилося (знаходиться) її майно - житловий будинок, а також гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з їхніми родинами права користування земельною ділянкою загального користування (проїзд) .

Зарізька сільська рада без ухвалення відповідного рішення змінила цільове призначення земельних ділянок будівництво та обслуговування житлового будинку , землі загального користування на земельні ділянки з цільовим призначенням для особистого селянського господарства.

Рішенням від 24.10.2002 року б/н Про зміну рішень Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян Зарізька сільська рада внесла зміни в рішення, яке сільською радою ніколи не приймалося.

1.Рішення виконавчого комітету Зарізької сільської ради народних депутатів від 09.09.1994р № 2 Про затвердження змін і доповнень внесених до земельно-кадастрової документації та рішення Зарізької сільської ради десятої сесії двадцять третього скликання від 04.09.2000р. Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам України на території сільської ради , не містили перелік громадян - жителів села Заріг, яким передається у приватну власність земельні ділянки. Вказаними рішеннями кожному громадянину України, який являється жителем с. Заріг, без виключення, гарантувалося конституційне право на отримання безоплатно у приватну власність земельні ділянки, якими вони користуються на дату ухвалення цих рішень (ухвалено передати землі).

2. Окремого рішення зверненого до окремого суб`єкта, зокрема до ОСОБА_6 , Зарізькою сільською радою не приймалося.

3. Разом з тим, оспорюваним рішенням, зокрема п.2, було передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,94 га не визначеній особі (фізичній чи юридичній, прізвище ім`я по батькові фізособи, місце розташування юрособи, громадянство тощо) та без визначення місця розташування вказаної земельної ділянки (населений пункт, АДРЕСА_2 № , тощо).

Відповідно до вимог Конституції України та ЗУ Про місцеве самоврядування органи самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на пленарному засіданні. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень також приймає рішення на його засіданні і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Питання організації документів у діловодстві установ визначені правилами роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій Затверджених Наказом Державного комітету архівів України 16.03.2001 N 16 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 травня 2001 р. за N 407/5598.

Відповідно вказаних правил , зокрема п.п. 3.2.2. п. 3.2. розділу, установлюється такий порядок групування архівами документів у справи:

у справи вміщуються тільки оригінали документів або, у разі їх відсутності, засвідчені в установленому порядку копії документів, оформлені відповідно до вимог чинних нормативних актів;

не допускається включення до справ постійного зберігання чернеток, особистих документів, розмножених копій та документів, що підлягають поверненню (зі штампом, що належить органу вищого рівня).

Проте, отримана з архівного відділу Оржицької РДА відповідь на адвокатський запит ( від 22.06.2017р№ 01-45/470 ; від 22.06.17р. № 01-39/Ю-93) та додані до нього документи свідчать про те, що на державне збереження Зарізькою сільською радою було передано оригінал рішення Зарізької сільської ради без вказівки дати його ухвалення, розміру земельної ділянки, яка передається, без дати та номеру рішення до якого вносяться зміни. Тобто, оригінал вказаного рішення був виготовлений та переданий на державне збереження у формі не заповненого бланку.

Разом з тим, при розгляді справи про усунення перешкод у користуванні майном, відповідач надав суду на підтвердження правомірності набуття його матір`ю права власності на спірну земельну ділянку, копію вищезгаданого рішення сільської ради, яка суперечить оригіналу, що зберігається в архіві Оржицької РДА.

Отже, з вищенаведеного випливає висновок, що Зарізькою сільською ради усупереч вимог законодавства було виготовлено два різні за формою і змістом рішення, які суперечать один одному та свідчать про їх підроблення (фальшування).

ІІІ. Порушення порядку складання, видачі, державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 .

Державні акти на право власності на земельну ділянку підлягають виготовленню та видачі за певною процедурою, встановленою Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 (з відповідними змінами, які діяли на час виготовлення спірного державного акту), п. 1.12. якої передбачає, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об`єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

У п. 1.13. Інструкції передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Тобто при проведенні робіт з видачі державного акта на право на земельну ділянку обов`язковою складовою є визначення та перенесення у натурі (на місцевості) меж земельної ділянки.

Згідно з вимогами п. 1.16. Інструкції технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою, крім інших документів, включає:

- виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки (абзац другий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта;

- технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта (абзац четвертий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- висновок державного органу земельних ресурсів Держкомзему України про наявні обмеження на використання земельної ділянки (абзац п`ятий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- висновок органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

- журнал польових вимірювань (абзац сьомий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки;

- збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів (абзац дев`ятий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- відомість обчислення площі земельної ділянки;

- відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки (абзац одинадцятий пункту 1.16 із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 29.02.2000 р. N 27);

- експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.

За вимогами 1.17. цієї Інструкції до технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею обов`язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність…

Отже, виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Однак, надана відповідачем технічна документація ( надана у справі про усунення перешкод у користуванні майном) вказаним вимогам не відповідає виходячи з наступного:

1.Технічна документація на ім`я ОСОБА_6 (спадкодавця ОСОБА_1 ) не містить усіх документів, які визначені вимогами п. 1.16. вищезазначеної Інструкції, зокрема висновок органу у справах будівництва і архітектури, який формувався з урахуванням генерального плану забудови села.

2.Прізвища ім`я та по батькові суміжних користувачів в Акті встановлення меж земельних ділянок, не збігаються та мають виправлення, які не застережені. В актах щодо земельних ділянок з кадастровим номером 5323681301:01:027:0001 та № 5323681301:01:027:0002 суміжним користувачем зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (батько та мати позивача). Однак, на час складання технічної документації ОСОБА_3 помер. ОСОБА_11 на час складання техдокументації не була єдиним спадкоємцем свого чоловіка та у спадкові права після його смерті не вступила, прав належного землекористувача не набула, відповідно повноважень щодо погодження меж земельних ділянок не мала.

3.Згідно актів встановлення меж земельних ділянок, які фактично є єдиними документами технічної документації на ім`я ОСОБА_6 , вони виготовлені та підписані 11.10.2002 року (дата, що зазначена у вступній частині актів). У вказаних актах зазначено, що підставою для складання вказаних актів є рішення Зарізької сільської ради від 04.09.2000р. Однак, зазначене рішення сільської ради не містить списку (конкретизації) землекористувачів-жителів села. Крім того, станом на 04.09.2000р. (дата ухвалення сільською радою рішення) ОСОБА_6 фактично мала у користуванні земельну ділянку загальною площею 0,45 га.

Разом з тим, технічна документація на ім`я ОСОБА_6 , зокрема акти встановлення меж земельних ділянок містять інформацію, що розмір земельних ділянок, які надаються гр. ОСОБА_6 визначено згідно фактичних обмірів затверджених рішенням Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року.

Однак, згідно рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року підставою для його ухвалення була вже виготовлена технічна документація на ім`я ОСОБА_6 (Рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002року приймалося на підставі неіснуючої технічної документації, а техдокументація на підставі, ще не ухваленого рішення сільської ради).

Отже, з огляду на відомості що зафіксовані в техдокументації та рішенні сільської ради, є усі підстави стверджувати про те, що вказані документи були виготовлені (прийняті) у порушення законодавчо встановленого порядку - зфабриковані.

ІV. Порушення вимог законодавства щодо зміни цільового призначення земель.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року N 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Однак, з матеріалів доданих до позову, вбачається, що ОСОБА_6 та в подальшому ОСОБА_1 набули право користування спірною земельною ділянкою неправомірно.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що рішенням Зарізької сільської ради від 24 жовтня 2002 року б/н, на підставі якого ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, неправомірно припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_5 що розташована під її будинком та право користування земельною ділянкою загального користування (проїзд), зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею… Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ст. 2 ЗК України).

Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Так, Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на вказане, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність рішення Зарізької сільської ради, на підставі якого земельна ділянка загального користування (проїзд) вибула з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За змістом ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про планування і забудову територій (в редакції від 02.06.2000р.), генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; червоні лінії - визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення; лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій.

Планом червоних ліній відповідно до генерального плану населеного пункту, детального плану, даних Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру населеного пункту визначається розташування червоних ліній.

План червоних ліній є складовою частиною генерального плану населеного пункту (детального плану території) або може бути окремою містобудівною документацією.

Відповідно до планів червоних ліній сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень: встановлюють межі земель загального користування населених пунктів; вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок, встановлюють на відповідній території єдині умови та обмеження використання земель, визначених для містобудівних потреб;

Відповідно до п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Статтею 19 ЗК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено категорії земель, на які за основним цільовим призначенням вони поділяються, зокрема землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям вказаного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси окремих осіб, він може бути визнаний незаконним та скасований у судовому порядку.

Враховуючи, що відповідач діючи як орган виконавчої влади розпорядився земельною ділянкою, яка належала до земель загального користування, які не можуть передаватись у приватну власність, (ст. 83 ЗК України - а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації) ухвалені ним рішення не грунтуються на наведених положеннях законодаства та порушують його права та інтереси. Відповідач (Зарізька сільська рада) не дотримав вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів жителів територіальної громади на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на наведені вище обставини та вимоги законодавства, правові підстави вважати, що спірний акт (рішення) відповідача могли породжувати будь-які права та обов`язки (правові наслідки для набуття права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ), - відсутні.Водночас отримані відповідачем- ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину та реєстрація речого права на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є неправомірними.

V. Щодо строку позовної давності.Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України ). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, позовна давність за вимогами про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право користування землями загального користування повинна обчислюватися з моменту судового розгляду цивільної справи за № 543/408/17 під час якої йому стало відомо про ухвалені рішення Зарізької сільської ради та набуття ОСОБА_6 права власності на землі загального користування.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Враховуючи різну судову практику щодо застосування вимог статті 256 та 268 ЦК України до правовідносин про визнання незаконним правового акта органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, вважає за необхідне заявити перед судом вимогу про поновлення строку позовної давності.

Доказом того, що про порушення його права відповідачами, йому стало відомо лише під час розгляду цивільної справи №543/408/17 за його позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном , є наступні обставини: жодних повідомлень про день та час розгляду заяви ОСОБА_6 на засіданнях земельної комісії, сесії сільської ради, прийнятих рішень сільською радою, тощо від Зарізької сільської ради він та його батьки не отримували.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справах Буланов та Купчик проти України, №№ 7714/06 та 23654/08 від 09.12.2010 року, Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011 року).

В судове засідання представник позивача з`явився та надав пояснення згідно мотивів викладених в позові. Позивач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання з`явилися, надали відзив де позов не визнали та у відзиві і в судовому засіданні пояснили наступне.

В провадженні Оржицького районного суду Полтавської області є справа за позовом ОСОБА_2 до нього, відповідача ОСОБА_1 , Зарізької сільської ради Оржицького району, треті особи: Відділ в Оржицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Черненко О.О., про визнання рішення незаконним та скасування правоустановчих документів.

Вважають усі заявлені позивачем позовні вимоги надуманими, безпідставними, такими, що не грунтуються на вимогах закону.

Позивач зазначає, що відповідач на початку 2017 року порушивши межі належної мені земельної ділянки самовільно захопив землі загального користування (проїзд), закидав земельну ділянку обрізанним гіллям дерев та іншим сміттям, перешкодивши йому вільний доступ до його майна. Також він зазначає, посилаючись на Технічну документацію на його ім`я, смт. Оржиця-2013 р., що суміжними землями з його ділянкою, відрізок межі по літерам Б-В, землі загального користування (проїзд).

Наведена позивачем інформація не відповідає дійсності є неправдивою. До позовної заяви додано копію технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю гр. ОСОБА_6 , виготовленої у 2002 році. Яка не містить навіть згадок про існування проїзду на межі між садибами ОСОБА_12 і Горб. Більше того, межа між цими господарствами при співставленні Актів узгодження меж земельних ділянок повністю співпадає, відсутні будь-які накладання однієї ділянки на іншу. На схемах меж та розмірів земельної ділянки ОСОБА_6 межа на лінії між літерами Г-А на відрізку довжиною 51,91 м повністю співпадає з межею на схемі земельної ділянки у технічній документації ОСОБА_2 на ОСОБА_13 , яка теж має довжину 51,92 м. Хоча в документації ОСОБА_2 з невідомих причин помилково записано : Б-В, землі загального користування (проїзд) Після чого стоїть підпис сільського голови Зарогу. В той же час Акт встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_6 від 11 жовтня 2002 р. на цьому ж межовому відрізку 51,91 м. між літерами Г-А, підписано особисто ОСОБА_11 , тобто матір`ю позивача ОСОБА_11 . На цих документах про проїзд і згадки немає.

До позову додано копію Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ПЛ № 008480 виданого 22 січня 2003 р. Зарізькою сільською радою Оржицького району моїй матері ОСОБА_6 . Проте, ксерокопія відрізняється від оригінала, який він надає суду для огляду. На сфальсифікованій навмисно копії пунктирною лінією, з метою введення суду в оману, нанесено не існуючий проїзд, якого на оригіналі Акту немає.

У позові є посилання на ухвалу Оржицького районного суду Полтавської області від 30 червня 2017 р. у справі № 2/543/197/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, якою позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. При цьому позивач ОСОБА_2 у своєму позові стверджує, що ним добровільно було звільнено спільний проїзд до земельних ділянок. Все це вигадки позивача, бо у згаданій ухвалі суду немає і згадки про добровільне виконання ним позовних вимог. На своїй землі він має право робити все що йому потрібно, не питаючи про це у сусідів.

З цих документів можна зробити висновок, що позивач не надав суду жодного доказу існування проїзду між нашими ділянками. В той же час всі згадані документи спростовують існування згаданого проїзду.

У своєму позові ОСОБА_2 намагається поставити під сумнів правомірність набуття ним права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Таке намагання є хибним і протизаконним, бо вказаний будинок належить йому на підставі наступних правовстановлюючих документів, правомірність яких не може викликати сумнівів.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 1 лютого 2013 р. його позов задоволено. Визнано за ним право власності на житловий будинок та господарські споруди в порядку спадкування після смерті його мами ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як зазначено в рішенні згідно технічного паспорту та інформаційної довідки виданої КП Лубенське МБТІ 31.10.2012 р. встановлено, що житловий будинок складається з: житловий будинок, А1; погріб, К; літня кухня, Б; сарай, В; сінник, Г; навіс, Д; прибудова до сараю, Ж; сарай, Ж; вбиральня, 3; сарай та прибудова до сараю, И; сарай, Л; сарай, М; сарай, Н, сарай та прибудова до сараю, О; № 1,2, огорожі; № 3, вигрібна яма; № 4, водогін. Рішення суду набрало законної сили і відповідно до ст. 124 Конституції України, воно є обов`язковим до виконання на всій території України. Право власності на житловий будинок зареєстроване Реєстраційною службою Оржицького районного управління юстиції, номер запису про право власності № 260502 від 25 лютого 2013 р.

Відтак, надані суду копії сторінок погосподарських книг Зарізької сільської ради за різні роки не мають ніякого значення для справи.

Твердження позивача про недоліки технічної документації виготовленої на ім`я ОСОБА_6 не відповідають дійсності, не грунтуються на матеріалах справи і чинному законодавстві. Дійсно на Акті встановлення меж земельної ділянки від 11 жовтня 2002 р. на відрізку межі між літерами Г-Д спочатку вказано прізвище ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а потім ініціали закреслено і записано інші ініціали ОСОБА_16 Це означає, що спочатку записані ініціали батька позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а потім ініціали було виправлено на його жінку ОСОБА_11 , матір позивача ОСОБА_2 , яка і поставила свій підпис на Акті 11 жовтня 2002 року.

Чи мала право підписувати Акт встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_6 її сусідка через межу ОСОБА_11 . Безумовно мала. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України від 1963 року, що діяв на час смерті ОСОБА_3 , вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. На час його смерті разом з ним за однією адресою проживала його жінка спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_11 , яка фактично вступила в управління спадковим майном, житловим будинком і присадибною земельною ділянкою, яка була в її користуванні. Відтак, вона мала право підписувати цей Акт. І для цього не потрібно оформляти спадщину, бо якщо потрібно оформляти спадщину, а сусід не буде цього робити ніколи, то тоді громадянин не зможе скористатися своїм правом на приватизацію земельної ділянки.

Крім цього, про яку спадщину на земельну ділянку може йти мова, якщо вона (ділянка) ні при житті ОСОБА_3 , ні до цього часу не була приватизована. Земля до цього часу належить Зарізькій сільській раді Оржицького району Полтавської області.

Як видно з правовстановлюючих документів позивачу належить в порядку спадкування житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину ( НОМЕР_3 ) посвідченого 27 січня 2004 р. нотаріусом Оржицької державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 185; Угоди про розподіл спадкового майна ( НОМЕР_4 895060) посвідченої 27 січня 2004 р. нотаріусом Оржицької державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 187.

Як зазначено у згаданому Свідоцтві про право на спадщину за законом житловий будинок з господарськими спорудами позивача ОСОБА_2 розташовані на земельній ділянці Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області. Це означає, що земельна ділянка ні спадкодавцем ОСОБА_3 ні спадкоємцем позивачем ОСОБА_2 приватизована не була, в оренду власником ділянки Зарізькою сільською радою Горбам не передавалася.

На даний час присадибна земельна ділянка позивача не сформована у відповідності до вимог ст. 79-1 ЗК України. Відповідно до положень вказаної норми земельного права, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

На даний час Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 (згідно КВЦПЗ - 02.02.01, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд...) рішенням Зарізької сільської ради не затверджена, відповідно кадастровий номер їй не присвоєно. Відтак, ця документація надана суду позивачем не може вважатися (визнаватися) доказом у справі.

В той же час належна йому земельна ділянка площею 0.25 га, кадастровий номер 5323681301:01:027:0079, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26.05.2017 р., цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), сформована у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами наданими суду.

Позивач не надав суду жодного доказу незаконності (неправомірності) рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 р. Про зміну рішень Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян , недійсності Державного акта на право приватної власності на землю від 02.01.2003 р. на ім`я ОСОБА_6 , визнання недійсними та скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1074 та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1054, а також для визнання недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний № 35736087 від 19.06.2017 р. та індексний № 35770609 від 20.06.2017 р. (Так як записано в позовній заяві).

Позовні вимоги про скасування двох Свідоцтв про право на спадщину за законом і скасування рішень про державну реєстрацію права власності на ці ж дві земельні ділянки, як спосіб захисту порушених прав фізичної особи, не передбачений ст. 16 ЦК України. У зв`язку з чим позивачі не мають права обирати саме такий спосіб захисту порушених прав і інтересів. Відповідно суд не має права скасовувати вказані документи.

Не підлягає задоволенню і заява ОСОБА_2 про поновлення строку позовної давності, бо у заяві не наведено жодної поважної підстави, яку можна визнати підставою для поновлення строку.

Про те, що ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_11 знали про приватизацію земельної ділянки його мамою ОСОБА_6 ще у 2002 році підтверджується наступними обставинами і доказами. У 2002 році спеціалісти Оржицької філії Хорольського районного центру Державного земельного кадастру виїздили до садиби ОСОБА_6 , проводили обміри земельних ділянок про що повідомлялися усі сусіди в тому числі і ОСОБА_17 . Акт встановлення меж земельної ділянки від 11.10.2002 року особисто підписаний ОСОБА_11 , яка безумовно розуміла і знала що вона підписувала та що відбувається. Ніхто таємниці з приватизації не робив.

Представник відповідача Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області спочатку надав відзив де позов не визнав та пояснив, що земельна ділянка ОСОБА_6 була виділена законно. В подальшому свій відзив відкликав та при вирішенні справи поклався на розсуд суду мотивувавши свою позицію метою уникнення подальших конфліктів та суперечок щодо спадкового майна. Інших письмових пояснень та пояснень в судовому засіданні не надав.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.

Суд ухвалив розглянути справу без участі позивача та третіх осіб.

Заслухавши пояснення сторін по справі, їх представників та дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 , є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке він отримав у спадок від свого батька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 27.01.2004 року та витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.02.2004 року № 2714703.

На земельну ділянку під будинком, яка перебувала у правомірному користуванні батька позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_2 проводяться відповідні дії щодо оформлення документів для приватизації, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості ). Відповідно схеми меж та розмірів земельної ділянки, що містяться в технічній документації на ім`я ОСОБА_2 , суміжними землями є від А-Б землі Зарізької сільської ради; від Б-В землі загального користування (проїзд); від В-Г землі гр. ОСОБА_1 ; від Г-Д землі Зарізької сільської ради; від Д-Е землі гр. ОСОБА_4 .

Спірною земельною ділянкою, яка розмежовує домогосподарство ОСОБА_2 з домогосподарством ОСОБА_1 позивач користувався до початку 2017 року для проїзду до свого гаража. Вказаний проїзд був облаштований позивачем бетонними плитами та металевими воротами. На початку 2017 року ОСОБА_1 закидав земельну ділянку обрізаним гіллям з дерев та іншим сміттям, перешкодивши ОСОБА_2 вільний доступ до його майна. Використавши засоби мирного врегулювання спору, що виник між ним та його сусідом ОСОБА_1 з приводу вільного користування проїздом, зокрема шляхом звернення до Зарізької сільської ради, що підтверджується заявами від 10.07.2017 року, від 05.01.2017 року та листами Зарізької сільської ради від 03.02.2017 року і від 28.07.2017 року, ОСОБА_2 звернувся за захистом свого права до суду.

Під час судового розгляду справи відповідач ОСОБА_1 добровільно звільнив проїзд від свого майна та повідомив суду про те, що спірна земельна ділянка належала на праві приватної власності його матері ОСОБА_6 . На підтвердження вказаного відповідач надав рішення суду про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, копію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 та відповідні рішення Зарізької сільської ради. Згодом відповідач надав суду свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2017р. після смерті ОСОБА_6 (оформлена спадщина під час розгляду справи). Зазначена обставина підтверджується ухвалою Оржицького районного суду від 30.06.2017 року та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02.08.2017 року де суд апеляційної інстанції зокрема встановив, що відповідач ( ОСОБА_1 ) у добровільному порядку під час розгляду справи усунув порушені права позивача.

Зазначені обставини також свідчать про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався про своє порушене право в 2017 році. Також доказом того, що про порушення прав позивача відповідачем, позивачу стало відомо лише під час розгляду цивільної справи №543/408/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном , є наступні обставини: жодних повідомлень, про день та час розгляду заяви ОСОБА_6 на засіданнях земельної комісії, сесії сільської ради, прийнятих рішень сільською радою, тощо від Зарізької сільської ради ОСОБА_2 та його батьки не отримували.

Крім того, слід зазначити, що мати позивача ОСОБА_11 не підписувала акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_6 , що підтверджується її свідченнями в судовому засідання. Також вона повідомила, що позивач постійно користувався спірною земельною ділянкою ( проїздом ) та вони не знали, що земельна ділянка приватизована до моменту розгляду в 2017 році судом справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Відповідачами не було спростовано зазначені обставини.

Таким чином, позовна давність за вимогами про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право позивача користування землями загального користування повинна обчислюватися з моменту судового розгляду цивільної справи за № 543/408/17 під час якої позивачу стало відомо про ухвалені рішення Зарізької сільської ради та набуття ОСОБА_6 права власності на землі загального користування.

Також при розгляді вказаної цивільної справи №543/408/17 ОСОБА_2 стало відомо про те, що рішенням Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року Про зміну рішень Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян сільська рада вирішила:

1. Внести зміни в рішення Про передачу безоплатно у приватну власність земельної (них) ділянки (нок) гр. ОСОБА_6 від 4 09.2000року, виходячи із фактичних меж і розмірів земельної (них) ділянки (нок).

2 Передати безоплатно у приватну власність земельну (ні) ділянку (ки) загальною площею 0,94 га, в тому числі: ріллі 0,77 га, багаторічних насаджень -

га, коморних угідь-_____га, інших угідь- 0,17 га, з них: для будівництваі обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0, 25 га, в тому числі: ріллі - 0,08 га, багаторічних насаджень-_____га, коморних угідь-____га, інших угідь-0, 17 га та для ведення особистого селянського господарства- 0,68 га в тому числі: ріллі - 0, 68 га, багаторічних насаджень-

га, коморних угідь-__га, інших угідь -____га.

3.Внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.

На підставі вказаного рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року. Згідно Державного акту ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 94 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Заріг. За відомостями плану зовнішніх меж земельної ділянки, що міститься в Державному акті серія ІІ-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року, надана ОСОБА_6 земельна ділянка складається з трьох окремих земельних ділянок з різними цільовими призначеннями та які мають різних суміжних землекористувачів.

Державні акти на право власності на земельну ділянку підлягають виготовленню та видачі відповідно Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 (з відповідними змінами, які діяли на час виготовлення спірного державного акту).

Пунктом 1.12. зазначеної Інструкції передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об`єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Згідно п. 1.16. Інструкції технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою, крім інших документів, включає:

- заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта;

- кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки;

- відомість обчислення площі земельної ділянки;

- експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.

Таким чином , виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Однак, технічна документація на ім`я ОСОБА_6 вказаним вимогам не відповідає виходячи з наступного:

1.Технічна документація на ім`я ОСОБА_6 (спадкодавця ОСОБА_1 ) не містить усіх документів, які визначені вимогами п. 1.16. вищезазначеної Інструкції, зокрема висновку органу у справах будівництва і архітектури, який повинен складатися з урахуванням генерального плану забудови села.

2.Прізвища, ім`я та по батькові суміжних користувачів в Акті встановлення меж земельних ділянок, не збігаються та мають виправлення, які не застережені. В актах щодо земельних ділянок з кадастровим номером 5323681301:01:027:0001 та № 5323681301:01:027:0002 суміжним користувачем зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (батько та мати позивача). Однак, на час складання технічної документації ОСОБА_3 помер. ОСОБА_11 на час складання техдокументації не була єдиним спадкоємцем свого чоловіка та у спадкові права після його смерті не вступила, прав належного землекористувача не набула, відповідно повноважень щодо погодження меж земельних ділянок не мала. Крім того, як пояснила ОСОБА_11 в судовому засіданні, вона акт погодження меж земельної ділянки не підписувала і відповідачі зазначену обставину не спростували шляхом надання доказів.

3.Згідно актів встановлення меж земельних ділянок, які фактично є єдиними документами технічної документації на ім`я ОСОБА_6 , вони виготовлені та підписані 11.10.2002 року ( згідно дати, що зазначена у вступній частині актів). У вказаних актах зазначено, що підставою для складання вказаних актів є рішення Зарізької сільської ради від 04.09.2000 року. Однак, зазначене рішення сільської ради не містить списку (конкретизації) землекористувачів-жителів села Заріг. Крім того, станом на 04.09.2000р. (дата ухвалення Зарізькою сільською радою рішення) ОСОБА_6 фактично мала у користуванні земельну ділянку загальною площею 0,45 га.

Разом з тим, технічна документація на ім`я ОСОБА_6 , зокрема акти встановлення меж земельних ділянок містять інформацію про те, що розмір земельних ділянок, які надаються гр. ОСОБА_6 , визначено згідно фактичних обмірів затверджених рішенням Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року.

Однак, згідно рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року підставою для його ухвалення була вже виготовлена технічна документація на ім`я ОСОБА_6 ( тобто рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року приймалося на підставі неіснуючої технічної документації, а технічна документація на підставі ще не ухваленого рішення Зарізької сільської ради).

Зазначені обставини підтверджуються документами із справи щодо технічної документації на ім`я ОСОБА_6 .

Як вбачається з Генерального плану села Заріг, Оржицького району, Полтавської області спірна земельна , яка фактично розмежовує домогосподарство ОСОБА_2 з домогосподарством ОСОБА_1 , є проїздом. Зазначене підтвердив в судовому засіданні і спеціаліст ОСОБА_18 , який пояснив суду, що нанесені на Генеральний план с. Заріг позначки свідчать про наявність проїзду між вказаними домогосподарствами.

Отже, з доказів по справі вбачається, що ОСОБА_6 та в подальшому ОСОБА_1 набули право користування спірною земельною ділянкою ( проїздом ) неправомірно, оскільки рішенням Зарізької сільської ради від 24 жовтня 2002 року б/н, на підставі якого ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, неправомірно припинено право користування земельною ділянкою загального користування (проїзд) громадян, зокрема ОСОБА_2 .

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям вказаного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Враховуючи, що відповідач Зарізька сільська рада, діючи як орган виконавчої влади розпорядився земельною ділянкою, яка належала до земель загального користування ( проїзд ), які не можуть передаватися у приватну власність ( ч. 4 ст. 83 ЗК України ) ухвалене ним рішення не відповідає чинному законодавству та порушує права та інтереси позивача.

Оскільки Державний акт на право приватної власності на землю серії 11-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року на ім`я ОСОБА_6 видано на підставі незаконного рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року тому він підлягає визнанню недійсним. Також підлягають визнанню недійсними свідоцтва про право на спадщину, адже підставою для їх видачі слугував Державний акт на право приватної власності на землю серії 11-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року виданий на ім`я ОСОБА_6 на підставі незаконного рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року.

Зазначені позивачем підстави позову щодо порушення порядку набуття права власності ОСОБА_6 ( в подальшому ОСОБА_1 як спадкоємцем ) на житловий будинок належний, на думку позивача спадкоємцю ОСОБА_5 , не можуть бути визнані судом обґрунтованими з наступних мотивів. Як вбачається з рішення Оржицького районного суду від 01.02.2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на жилий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 . Зазначене рішення не скасоване та набрало законної сили. З Генерального плану с. Заріг, Оржицького району, Полтавської області також вбачається відсутність за вказаною адресою іншого будинку. З погосподарської книги Зарізької сільської ради вбачається, що погосподарський номер господарства ОСОБА_10 ( спадкоємець ОСОБА_5 ) закрито в травні 2000 року ( т. 1. а.с. 18 ).

Також зазначена позивачем обставина що Зарізькою сільською ради усупереч вимог законодавства було виготовлено два різні за формою і змістом рішення, які суперечать один одному та свідчать про їх підроблення (фальшування) спростовується технічною документацією зі складання державних актів на право приватної власності на землю громадянам на території Зарізької сільської ради Оржицького району, Полтавської області де мається оригінал рішення Зарізької сільської ради від 24.10.2002 року із заповненими графами та іншими реквізитами.

Зазначений позивачем предмет позову щодо визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.06.2017 року ухвалене приватним нотаріусом є безпідставним виходячи з наступного. Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію права із внесенням відповідного запису до реєстру вичерпує свою дію після внесення такого запису до реєстру. Отже, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Аналогічною з цього приводу є позиція Верховного Суду ( справа № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18 ). За таких умов в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Спірні правовідносини врегульовано наступними нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно роз`яснень пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 27 постанови №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно ч. 8 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України ( далі - ЗК ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Згідно ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно п. а ч. 1 ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

Згідно ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 83 ЗК України: 1.Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

2. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року, Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Строк позовної давності позивачем не пропущено, тому заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Отже, права позивача на вільне користування землями загального користування порушені Зарізькою сільською радою, Оржицького району, Полтавської області.

За таких обставин позов до Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області підлягає задоволенню частково, а в задоволенні позову до ОСОБА_1 слід відмовити.

Позивач поніс судові втрати, що підтверджуються квитанціями, ордером адвоката та угодою.

Судові витрати понесені відповідачем ОСОБА_1 не підлягають відшкодуванню виходячи з наступного. Відповідно до чинного законодавства України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

На підтвердження доказів про оплату відповідачем правової допомоги надана квитанція б/н від 01.11.2019 р. про прийняття від ОСОБА_1 адвокатом Павличенком В.Г. гонорару у розмірі 16 000 грн. Проте, на думку суду зазначена квитанція (без печатки чи штампу) не відповідає встановленим вимогам до документу та не є фінансовим документом на підтвердження оплати послуг, наданих ОСОБА_19 , як фахівцем в галузі права. Крім цього, адвокатом не надано договору та конкретного розрахунку витрат на правову допомогу. Зазначена позиція суду узгоджується з практикою Полтавського апеляційного суду ( ухвала від 02.08.2017 року, справа № 543/408/17 ) та Верховного Суду ( постанова від 03.07.2019 року, справа № 543/408/17 ).

Отже, судові витрати необхідно стягнути з відповідача Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а в стягненні судових витрат на користь відповідача ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись статтями 13, 14 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ст. ст. 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 18, 19, 20, 38, 39, 40, 80, 83 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 21, 261, 1301 ЦК України, ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Позов ОСОБА_2 до Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області задовольнити.

2.Визнати рішення Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області від 24.10.2002 року Про зміну рішень Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян неправомірним та скасувати його.

3.Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії 11-ПЛ № 008480 від 02.01.2003 року на ім`я ОСОБА_6 .

4.Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.2017 року за реєстровим номером 1074 та від 19.06.2017 року за реєстровим номером 1054 видані приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Черненко О.О.

5.В задоволенні решти позовних вимог до Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області відмовити.

6.Судові витрати в сумі 1920 грн за сплату судового збору та в сумі 7500 грн за надання правової допомоги стягнути з Зарізької сільської ради, Оржицького району, Полтавської області, місцезнаходження Полтавська область, Оржицький район, село Заріг, вулиця Миру, 157; ідентифікаційний номер 25158713 на користь ОСОБА_2 , проживає в АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер не відомий. Решту судових витрат віднести за рахунок позивача.

7.В задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовити.

8.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

Повне рішення складене 26.12.2019 року.


Суд	Оржицький районний суд Полтавської області
Дата ухвалення рішення	20.12.2019
Оприлюднено	27.12.2019
Номер документу	86626062
Судочинство	Цивільне

Мирошникова О. Ш.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 20.12.2019 по справі 543/623/17ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —543/623/17

Рішення
від 20.12.2019 по справі 543/623/17
ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ