Постанова

від 01.08.2007 по справі 1/818-15/273

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

01 серпня 2007 р.                                                                                  

№ 1/818-15/273 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

                               Мачульського

Г.М.

суддів:

                               Данилової Т.Б.

                               Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу

Державного територіально-галузевого

об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу

"Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного

територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

на  постанову

Львівського апеляційного

господарського суду

від

27.04.2007р.

у справі  господарського суду

№1/818-15/273  Львівської області

за позовом

Державного

територіально-галузевого об'єднання 

"Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу

"Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного

територіально-галузевого об'єднання 

"Львівська залізниця"

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Кур'єр ЛТД"

про

звільнення незаконно займаного

майна та стягнення неустойки

за участю представників

- позивача:

Антоніва Н.С. (довіреність

№НЮ-1042 від 22.09.2006р.)

- відповідача:

Стадник Н.П. (керівник), -

В С Т А Н О В

И В:

                    Рішенням Господарського

суду Львівської області від 28.11.2006р. (суддя Костів Т.) позов задоволено

повністю, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю

"Кур'єр ЛТД" на користь Державного територіально-галузевого

об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу

"Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого

об'єднання  "Львівська

залізниця" 6 197, 95 грн. заборгованості, 187 грн. державного мита та 118

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Також

постановлено зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кур'єр

ЛТД" звільнити частини будівлі вокзалу станції Червоноград на першому

поверсі площею 63, 78 м2.

                    Постановою Львівського

апеляційного господарського суду від 27.04.2007р. (колегія суддів у складі:

головуючого -судді Мирутенко О.Л., суддів Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) вказане

рішення суду змінено в частині стягнення неустойки, постановлено зменшити

неустойку, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю

"Кур'єр ЛТД" на користь Державного територіально-галузевого

об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу

"Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного

територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до суми 3

487 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кур'єр ЛТД"

на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська

залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Львівська дирекція

залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого об'єднання

"Львівська залізниця" 102 грн. в повернення сплаченого державного

мита. В іншій частині рішення постановлено залишити без змін. Також

постановлено стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання

"Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу

"Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного

територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кур'єр ЛТД" 51 грн. в

повернення державного мита, сплаченого за подання апеляційної скарги.

          В своїй касаційній скарзі позивач

просить скасувати зазначену постанову Львівського апеляційного господарського

суду від 27.04.2007р., а рішення Господарського суду Львівської області від

28.11.2006р. залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним

господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ч.2

ст.758 Цивільного кодексу України, ст.19 Закону України "Про оренду

державного та комунального майна", п.13 Методики розрахунку і порядку

використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету

Міністрів України від 04.10.1995р. №786, ст.ст.33, 101, 104 Господарського

процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу

відповідач просить оскаржену постанову залишити в силі, посилаючись на те, що

відповідно до норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, договір

оренди вважається припиненим саме на підставі листа позивача від 01.06.2005р.,

а не іншого листа, покладеного в основу рішення суду першої інстанції.

          Переглянувши у касаційному порядку

судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до

уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що

касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх

інстанцій, на підставі договору оренди від 01.05.2003 року, укладеного між

правопопередником позивача (орендодавець) та відповідачем (орендар), позивач

передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування частину будівлі

вокзалу станції Червоноград  площею 63,

78 м2, розташованої за адресою: м. Червоноград, станція Червоноград,

перший поверх. Строк дії договору -один рік, до 01.05.2004р. Умовами цього

договору також визначено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про

припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом

одного місяця, договір вважається продовженим на той саме термін і на тих самих

умовах, які ним були передбачені, у разі припинення або розірвання договору

орендар зобов'язаний повернути орендоване майно у належному стані.

Сторони погоджуються з тим, що вказаний

договір оренди є припиненим, однак вказують на різні документи, а відповідно і

на різні дати, з яких вважають що договір оренди є припиненим. Відтак сторони

визначають і різні суми неустойки, яку відповідач має сплатити позивачу за

користування річчю за час прострочення.

Місцевий господарський суд

задовольняючи позов виходив з того, що листом від 25.05.2004р. позивач

повідомив відповідача про припинення договірних відносин у зв'язку із

закінченням строку дії договору та про неможливість його пролонгації, натомість

відповідач свого обов'язку не виконав, що підтверджується актом від

17.04.2006р. Враховуючи вказані обставини та посилаючись на приписи ст.ст.629,

651, 785, п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,

ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",

суд першої інстанції дійшов до висновків що у зв'язку із невиконанням наймачем

обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача

сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час

прострочення, тобто за період червень 2004р. -вересень 2006р., за вирахуванням

частини суми, добровільно сплаченої відповідачем, що становить 6 197, 95 грн.,

та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному

обсязі.

Апеляційний господарський суд не

погодився з висновками місцевого господарського суду в частині визначення

стягуваної суми неустойки, зазначивши в оскарженій постанові, що позивач не

подав суду належних доказів, які б підтверджували розмір позовних вимог в

частині стягнення неустойки саме за період 2004 -2006 р.р. Як підставу для

зміни рішення суду першої інстанції в основу оскарженої постанови покладено

надану відповідачем до суду апеляційної інстанції копію листа позивача від

01.06.2005р. за №129/дн про закінчення договору оренди 31.05.2005р. та копії

рахунків з розмірами орендної плати за 2005р., які виставлялись позивачем і

позивач дані обставини не заперечував. А відтак апеляційний господарський суд

дійшов до висновків про фактичну пролонгацію договору оренди до 31.05.2005р. і

відсутність у зв'язку з цим правових підстав для стягнення неустойки за період

з 01.06.2004р. по 01.06.2005р., а отже -про необхідність зменшення розміру

стягуваної неустойки відповідно до підтвердженого періоду - до 3 487 грн.

Однак доводи суду апеляційної

інстанції не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції виходячи з

наступного.

Правові наслідки продовження

користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо

передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею

17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та

опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою

правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов

регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 ЦК

України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку

договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом

одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше

встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в

частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та

комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із

сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця

після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий

термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм

випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений

на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього

не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним

протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Договір припиняється після спливу

строку його дії (ст.763 ЦК України).

Згідно ст.785 ч.1 ЦК України у разі

припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві

річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у

стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до приписів ст.27 ч.3 Закону

України "Про оренду державного та комунального майна" у разі

припинення договору оренди орендар окремого індивідуально визначеного майна

зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, або його

правонаступнику.

Відтак, після спливу строку дії

договору оренди орендар зобов'язаний повернути це майно відповідному

підприємству, або його правонаступнику. При цьому, якщо протягом місяця після

закінчення строку договору оренди наймач продовжує користуватися майном, але

мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то

такий договір є припиненим.

Суду апеляційної інстанції вказаних

присів норм матеріального права не врахував, та не спростував належними і

допустимими доказами висновків місцевого господарського суду про те, що договір

оренди є припиненим на підставі листа позивача від 25.05.2004р.

Викладені в рішенні суду першої

інстанції вищезазначені висновки є законними і обґрунтованими та відповідають

правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати

у господарських справах Верховного Суду України від 28.02.2006р. у справі

№1/135-20/51 Господарського суду Львівської області, згідно якої договір оренди

може бути продовжений на такий саме термін лише за умови, що проти цього не

заперечує орендодавець, а якщо протягом місяця після закінчення строку договору

оренди мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк,

то такий договір припиняється.

Таким чином перевіривши юридичну

оцінку обставин справи на підставі вказаних норм матеріального права суд

касаційної інстанції зазначає, що копії рахунків з розмірами орендної плати за

2005р., які виставлялись позивачем і позивач, як зазначено судом апеляційної

інстанції, дані обставини не заперечував, не можуть бути правовою підставою для

того, щоб вважати продовженим термін дії договору оренди на той самий термін і

на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено місцевим

господарським судом листом від 25.05.2004р. позивач повідомив відповідача про

припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням строку дії договору та

про неможливість його пролонгації, натомість відповідач свого обов'язку не виконав,

приміщення не звільнив.

Частиною другою ст.785 ЦК України

визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі,

наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної

плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином висновки місцевого

господарського суду про те, що відповідач свого обов'язку не виконав,

приміщення не звільнив, а відтак позивач правомірно вимагає від відповідача, як

наймача, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за

час прострочення, ґрунтуються на нормах матеріального права та не спростовані

судом апеляційної інстанції належними і допустимими доказами.

За таких обставин постанову суду

апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона

підлягає скасуванню.

Натомість, місцевий господарський

суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі

об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і

обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що

регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ним рішення належить залишити в

силі.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

-

П О С Т А Н О

В И В:         

Касаційну скаргу Державного

територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі

відокремленого підрозділу "Львівська дирекція залізничних перевезень"

Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного

господарського суду від 27.04.2007р. у справі №1/818-15/273 Господарського суду

Львівської області скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області

від 28.11.2006р. у цій справі, залишити в силі.

Головуючий суддя                                                               

Г.М. Мачульський

С у д д і                                                                                    

Т.Б. Данилова

                                                                                                                                                                                                                                            Л.І. Рогач