Постанова

від 26.12.2019 по справі 161/9790/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/9790/18 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/1238/19 Категорія: 19 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного підприємства Делівері Кар , Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю А.В.Л. про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ПП Делівері Кар , Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.

17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про забезпечення позову, у якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони користування транспортним засобом, вилучення та передачі транспортного засобу марки VOLVO , моделі FH 12 вантажний сідловий тягач, 1998 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) № НОМЕР_1 на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю КСАС І В , із покладенням на ОСОБА_1 витрат по збереженню автомобіля.

Заяву обґрунтовано тим, що автомобіль марки VOLVO , моделі FH 12 вантажний сідловий тягач, 1998 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) № НОМЕР_2 , що є предметом спору, 24.02.2018 ТзОВ А.В.Л. передало за договором комісії ПП Делівері КАР , який того ж дня відчужив його відповідачу ОСОБА_2 . Вказаний транспортний засіб реалізовувався на виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 11.07.2017 у цивільній справі № 161/4584/17, що на момент вчинення продажу набрало законної сили. Проте, постановою Верховного Суду від 21.08.2019 вказані рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції скасовано, у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави (у тому числі транспортний засіб, що є предметом спору) відмовлено. Крім цього, постановою Волинського апеляційного суду від 27.09.2019 скасовано, як незаконне, рішення Луцького міськрайонного суду у цивільній справі № 161/9860/18, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору комісії № 500-02/2018 від 24.02.2018, за яким передано на комісію вищевказаний транспортний засіб.

Вказує, що відповідач повідомляла її, що автомобіль їй не повернуть при ухваленні будь-якого рішення суду, навіть в разі його задоволення, оскільки він буде розібраний на запчастини. Неодноразово в судових засіданнях представник відповідача вказував, що автомобіль часто виїжджає за кордон і ним постійно користується відповідач ОСОБА_2 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.10.2019 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання. Тому відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони користування транспортним засобом, вилучення та передачі його на зберігання, суд першої інстанції зробив висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову порушить права ОСОБА_2 , як власника спірного транспортного засобу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 вказала, що заборона користування транспортним засобом, вилучення автомобіля та передача автомобіля, який є предметом спору, на зберігання іншими особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору, є співмірними із заявленими вимогами та лише в разі їх застосування у сукупності можливе в разі задоволення позову реальне поновлення прав та законних інтересів позивача. Необхідність обрання даних видів забезпечення позову вважає обгрунтованим, так як експлуатація автомобіля може привести до зниження ринкової вартості автомобіля в результаті його можливого пошкодження, а подальший продаж третім особам може істотно ускладнити, а швидше навіть унеможливити виконання майбутнього рішення.

Положеннями ст.151 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 п.п.1, 2 ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Пунктом 2 ст. 152 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

Метою забезпечення позову є негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання шкоди позивачу.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Відповідно до ч.1 ст.158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Колегія суддів вважає доцільним врахувати при вирішенні спірного питання застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує кожному право на повагу до його власності. Обов`язок держави - учасниці дотримуватися справедливого балансу між загальним інтересом і правом заявника на повагу до його майна. Втручання у право розпорядження майном з боку органів державної влади має здійснюватися в рамках певних критеріїв пропорційності та ефективності.

Згідно з приписами ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.06.2018 в даній справі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Постановлено накласти арешт на транспортний засіб марки VOLVO , моделі FH 12 сідловий тягач-Е, 1998 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) № НОМЕР_3 .

Так судом забезпечено збереження транспортного засобу до вирішення питання про дійсність договору купівлі-продажу цього майна шляхом накладення арешту, а тому заборона користуватися, вилучення і передача спірно майна на зберігання є порушенням збалансованості інтересів сторін та порушує права ОСОБА_2 , як власника спірного транспортного засобу.

Посилання позивача у своїй заяві на можливість пошкодження автомобіля при користуванні відповідачем, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

Водночас із матеріалів справи не вбачається, як і не встановлено судом першої інстанцій наявності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраного позивачем способу забезпечення позову.

ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не обґрунтувала мету вжиття заходу забезпечення позову у справі у контексті запобігання реальній загрозі ефективному захисту порушеного чи оспорюваного права та інтересів позивача, а також не навела обставин, з яких суд може зробити висновок про утруднення чи неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позову та невжиття відповідних заходів до його забезпечення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та є суб`єктивною оцінкою обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 367-368, 374, 381, 382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2019 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: