Постанова

від 23.12.2019 по справі 664/242/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року м. Херсон

Справа № 664/242/19

Провадження № 22-ц/819/1799/19

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач)Кузнєцової О.А., суддів:Бездрабко В.О., Вейтас І.В., секретарКутузова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Спектр на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області у складі судді Никифорова Є.О. від 30 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Спектр про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що з 20 квітня 2017 року вона працювала у ТОВ ВКФ Спектр на посаді фармацевту аптеки №1. Наказом №37 від 17 серпня 2018 року її було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 17 серпня 2018 року. Вважає таке своє звільнення незаконним та таким, що відбулося з порушенням норм чинного законодавства. Так, заяву про звільнення за власним бажанням вона написала під тиском директора ТОВ ВКФ Спектр проти своєї волі та не маючи іншого вибору, ніж погодитись, оскільки написання такої заяви було умовою для надання їй відпустки. Крім того, на вимогу директора ТОВ ВКФ Спектр заява була написана без зазначення дати її подання. Після виходу із відпустки їй було усно повідомлено про те, що її звільнено з 08 серпня 2019 року, тому з цієї дати вона перестала виходити на роботу. З наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку відповідач не видав та незаконно утримував її у себе, що перешкоджало її подальшому працевлаштуванню. Неможливість працевлаштування протягом тривалого часу спричинило позивачці моральні страждання, так як вона не мала засобів для існування та була вимушена жити за рахунок батьків. Крім того, вона змушена була звертатися до поліції з приводу порушення її прав.

На підставі наведеного позивач просила суд: визнати незаконним її звільнення з роботи на підставі наказу директора ТОВ ВКФ Спектр №37 від 17 серпня 2018 року; поновити її на посаді фармацевта аптеки №1 ТОВ ВКФ Спектр з 17 серпня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 17 серпня 2018 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі в розмірі 75 588,11 грн. (з урахуванням уточнених вимог) та стягнути з відповідача на її користь 100 000,00 грн. в якості відшкодування завданої незаконними діями керівництва ТОВ ВКФ Спектр моральної шкоди.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі наказу ТОВ ВКФ Спектр від 17 серпня 2018 року;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді фармацевта аптеки №1 ТОВ ВКФ Спектр ;

- стягнути з ТОВ ВКФ Спектр на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2018 року по 30 вересня 2019 року в сумі 75 588,11 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів;

- стягнути ТОВ ВКФ Спектр на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ ВКФ Спектр відмовлено.

Стягнуто з ТОВ ВКФ Спектр на користь ОСОБА_1 192,10 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з ТОВ ВКФ Спектр в дохід держави судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді фармацевта аптеки №1 ТОВ ВКФ Спектр допущено до негайного виконання.

Рішення в частині стягнення з ТОВ ВКФ Спектр на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах сум платежу за один місяць, що становить 5 637,08 грн., допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ТОВ ВКФ Спектр , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням всіх фактичних обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представник, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просили скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, учасників справи та процесу, які з`явилися до суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у визначених цивільним процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача не можна визнати обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до вимог трудового законодавства, а тому вона підлягає поновленню на роботі.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що згідно наказу директора ТОВ ВКФ Спектр №11 від 20 квітня 2017 року ОСОБА_1 було призначено на посаду фармацевта аптеки №1 Спектр з 21 квітня 2017 року з окладом згідно штатного розпису (а.с.10, 234).

До матеріалів справи додані заява ОСОБА_1 від 06 серпня 2018 року на ім`я директора ТОВ ВКФ Спектр , в якій остання просить звільнити її за власним бажанням (а.с.11), та наказ директора ТОВ ВКФ Спектр №37 від 17 серпня 2018 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади фармацевта аптеки №1 з 17 серпня 2018 року за власним бажанням (а.с.10, 235).

Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 36 КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву.

За загальними принципами цивільного судочинства слід вважати, що укладення відповідної угоди передбачає собою вільне волевиявлення сторін направлене для досягнення відповідної мети.

У судовому засіданні, під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, було достовірно встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ Спектр в момент написання позивачем заяви про звільнення не було досягнуто домовленості про звільнення працівника саме за його власним бажанням.

Даний висновок колегії суддів ґрунтується на наступних фактах.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що в травні 2018 року до неї звернувся директор ТОВ ВКФ Спектр і повідомив її в усній формі про можливе звільнення через необхідність скорочення штату працівників. Крім того, на початку червня 2018 року директор ТОВ ВКФ Спектр ОСОБА_2 звернувся до неї та в наказному порядку почав вимагати написати заяву про звільнення за власним бажанням, на що вона була змушена погодитись. Заява була написана під диктовку директора ТОВ ВКФ Спектр ОСОБА_2 нею власноручно, але без зазначення дати її подання, крім того, в цей же день вона написала заяву про надання відпустки. На роботу перестала виходити з 08 серпня 2019 року після усного повідомлення про звільнення. З наказом про звільнення ознайомлена не була. Трудову книжку 08 серпня 2019 року їй не видавали. В момент написання заяви про звільнення насправді звільнятись не бажала, крім того, без написання заяви її не відпускали у планову відпустку.

Тобто, ОСОБА_1 зазначала про численні порушенні зі сторони відповідача під час звільнення. Зокрема про те, що: вона не мала свого волевиявлення на звільнення за власним бажанням з 17 серпня 2018 року у зв`язку з відсутністю в заяві про звільнення дати з якої вона бажала звільнитися; звільнення відбулося до закінчення двотижневого строку, встановленого ст.38 КЗпП України, в період якого звільнення за власним бажанням не проводиться; в порушення норм трудового законодавства директор ТОВ ВКФ Спектр , на багаторазові вимоги позивачки, відмовив останній у видачі трудової книжки та наказу про звільнення.

Так, в матеріалах справи наявний висновок експерта Херсонського НДЕКЦ № 179-ПТ від 15 серпня 2019 року за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №12018230240001475 на підставі ухвали слідчого судді Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 червня 2019 року, відповідно до якого буквено-цифровий запис 06.08.2018 р. , який знаходиться з лівої сторони під текстом, у наданому на експертизу документі, заяві ОСОБА_1 про звільнення від 06 серпня 2018 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.208-218).

Зазначений висновок свідчить про те, що під час написання заяви про звільнення за власним бажанням позивачкою особисто не було в ній зазначено дату. Тобто, з даної заяви не можливо встановити точну дату з якою позивачка пов`язувала б свій намір можливого звільнення за власним бажанням. Даний висновок спростовує посилання відповідача про те, що ОСОБА_1 власноручно написана заяву про звільнення в кабінеті керівника ТОВ ВКФ Спектр в його присутності, поставивши свій підпис та дату 06 серпня 2018 року.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем, у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України, не надано доказів того, що заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням була подана нею саме 06 серпня 2018 року, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду, що станом на 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 не мала наміру звільнятися з ТОВ ВКФ Спектр за власним бажанням.

Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_1 було наявне вільне волевиявлення на звільнення за власним бажанням станом на дату, зазначену у її заяві, є безпідставними, оскільки вказані доводи були предметом дослідження і оцінки судом першої інстанції і додаткового правового аналізу не потребують. Так, відповідач посилається на те, що судом не взято до уваги покази свідків, які б підтвердили про наявність у позивачки дійсного волевиявлення на звільнення за власним бажанням станом на дату написання заяви. Проте, судом першої інстанції вірно зазначено про критичне ставлення до показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , так як показання свідків не є належними доказами дійсного волевиявлення працівника на звільнення, оскільки воля працівника на припинення трудового договору має бути чітко і ясно вираженою в письмовому вигляді в заяві про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати написання заяви про звільнення та конкретної дати звільнення.

Про наявність волевиявлення у ОСОБА_1 на її звільнення за власним бажанням за заявою від 06 серпня 2018 року не може свідчити і посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 була відсутня тривалий час на своєму робочому місці як до звільнення так і після звільнення, оскільки звільнення позивачки відповідач пов`язує саме із поданням ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням, а не у зв`язку із прогулом.

Крім того, зважаючи на те, що відповідач пов`язує звільнення ОСОБА_1 із заявою про звільнення за власним бажанням від 06 серпня 2018 року, - звільнення позивачки відбулося з порушенням положень ч.1 ст.38 КЗпП України.

Звільнення вважається проведеним за власним бажанням без поважних причин і двотижневий строк має обчислюватись відповідно до статті 241-1 КЗпП України, а саме: заява датована 06 серпня 2018 року, тому датою звільнення є відповідний день тижня, обчислюваний через два тижні з дати подання заяви, що припадає на 20 серпня 2018 року і саме з цієї дати повинно було проведено звільнення позивача.

Встановивши, що у заяві про звільнення з роботи за власним бажанням не було зазначено про поважні причини звільнення та відсутня дата, з якої позивачка бажає звільнитися, а також прохання ОСОБА_1 задовольнити заяву про її звільнення за власним бажанням до закінчення двотижневого строку попередження з посиланням на неможливість продовжувати роботу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач була звільнена в порушення положень ч.1 ст.38 КЗпП України, тобто до закінчення встановленого зазначеною статтею двотижневого строку попередження про звільнення.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано, що роботодавець має право задовольнити заяву працівника про звільнення за власним бажанням і до спливу двотижневого строку без зміни підстави для звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованим. Працівник наділений безумовним правом відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням, але до закінчення двотижневого строку, встановленого статтею 38 КЗпП України, і в такому випадку звільнення за власним бажанням не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання її звільнення незаконним та поновлення її на роботі, оскільки під час звільнення позивача за власним бажанням, за поданою нею заявою без зазначення дати подання такої заяви та дати, з якої вона бажає звільнитися, роботодавцем було порушено норми трудового законодавства і трудові права працівника.

Посилання апелянта на те, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки зазначені твердження відповідача спростовуються вищевстановленими обставинами справи і при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Згідно з вимогами ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 ( 100-95-п ).

Згідно абз. 3 п. 2, п. 3, п. 5, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, у випадках збереження середньої заробітної плати, що не пов`язано з відпустками, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Так, з матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача відбулося 17 серпня 2018 року. Таким чином, у відповідності до вимог п.2, п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто саме за червень та липень 2018 року.

Згідно наявного в матеріалах справи наказу ТОВ ВКФ Спектр №18 від 01 червня 2018 року ОСОБА_1 у період з 04 червня 2018 року по 27 червня 2018 року перебувала у плановій відпустці (а.с.233). Про знаходження в зазначений період у відпустці ОСОБА_1 під час розгляду справи не заперечувала.

Тобто, до розрахункового періоду включаються робочі фактично відпрацьовані дні перед місяцем звільнення, тобто робочі дні червня та липня 2018 року.

В матеріалах справи наявна довідка форми ОК-7, видана Пенсійним фондом України щодо нарахованої позивачці заробітної плати ТОВ ВКФ Спектр у розрахунковому періоді у тому розмірі, в якому вони були фактично нараховані, без виключення сум відрахування на податки (а.с.12).

Надана відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції довідка про середню заробітну плату ОСОБА_1 не містить таких відомостей (а.с.311).

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи відомості щодо нарахованої позивачці заробітної плати без виключення сум відрахування на податки та фактично відпрацьовані нею робочі дні перед місяцем звільнення, середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці ОСОБА_1 складає 270, 925 грн.

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивачки складає 279 робочих днів (серпень 2018 року - 9 робочих днів; вересень 2018 року - 20 робочих днів; жовтень 2018 року - 22 робочі дні; листопад 2018 року - 22 робочих дні; грудень 2018 року - 20 робочих днів; січень 2019 року - 21 робочий день; лютий 2019 року - 20 робочих днів; березень 2019 року - 20 робочих днів; квітень 2019 року - 20 робочих днів; травень 2019 року - 22 робочі дні; червень 2019 року - 18 робочих днів; липень 2019 року - 23 робочі дні; серпень 2019 року - 21 робочий день; вересень 2019 року - 21 робочий день).

Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачки у період з 18 серпня 2018 року по 30 вересня 2019 року у сумі 75 588,11 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача під час поновлення останньої на роботі.

Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, яким визначено порядок обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 13 зазначеної Постанови також роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи наведені вище обставини та вимоги цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що діями відповідача позивачу було спричинено моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок її незаконного звільнення з роботи, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, для пошуку роботи та для вжиття заходів щодо поновлення своїх порушених прав у вигляді звернення з відповідними заявами до органів поліції та до суду в рамках кримінальних проваджень (а.с.13-30).

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції вірно враховано характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача та ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір спричиненої позивачу моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. відповідає засадам розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово направляв на адресу ОСОБА_1 листи про необхідність з`явитися на підприємство для отримання трудової книжки (а.с.51,54,55). Директором ТОВ ВКФ Спектр також неодноразово вживалися спроби для вручення трудової книжки позивачу, однак, остання з різних причин, відмовлялася її отримати, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та відповідними актами, що складалися за участю працівників ТОВ ВКФ Спектр (а.с.49,50,52,53).

Таким чином, враховуючи, що копія наказу про звільнення №37 від 17 серпня 2018 року позивачу не вручалася, трудова книжка не видавалася, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і в частині того, що місячний строк звернення до суду, який відраховується з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, позивачем не пропущено.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів також вважає необґрунтованими як такі, що спростовуються вищевстановленими обставинами справи і при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384,390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Спектр залишити без задоволення, а рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Дата складання повного тексту судового рішення - 26 грудня 2019 року.

Головуючий О.А.Кузнєцова

Судді: В.О.Бездрабко

І.В.Вейтас