Постанова

від 23.12.2019 по справі 487/2196/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 487/2196/17

провадження № 61-45346св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року у складі судді Нікітіна Д. Г. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) (далі - ДП Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту)) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах, наказом від 23 березня 2017 року № 168/о його звільнено з посади заступника начальника команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Посилаючись на те, що не існувало об`єктивних причин для скорочень, роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнив працівника без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі на посаді заступника начальника команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії ДП Адміністрація морських портів України та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника команди охорони загону загальної охорони служби та режиму Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту).

Стягнуто з ДП Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) на користь ОСОБА_1 112 688,25 грнсереднього заробітку за час вимушеного прогулу.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць (червень 2018 року) в сумі 6 495,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення з роботи ОСОБА_1 здійснено з порушенням порядку звільнення, передбаченого трудовим законодавством, а саме без дотримання вимог частини 2 статті 40 та статті 49-2 КЗпП України щодо вжиття необхідних заходів працевлаштування працівника та статті 43 КЗпП України щодо попереднього узгодження звільнення з профспілковим органом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено без дотримання процедури, встановленої статтями 43, 252 КЗпП України, статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , та, крім того, відповідачем не було виконано обов`язку, передбаченого нормами статті 49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не надано пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Порушене право позивача підлягає відновленню, шляхом його поновлення на роботі на займаній посаді з дня його звільнення. Поновлення позивача на роботі є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 жовтня 2018 року ДП Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено належним чином доводи відповідача щодо повного дотримання останнім вимог законодавства про працю під час звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, що призвело до неправильного застосування судами норм матеріального права. Відповідачем належно виконані вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, оскільки йому було запропоновано усі вакантні на підприємстві посади, від яких він відмовився.

Рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору належним чином не аргументоване, не містить посилань на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом від 13 червня 2013 року № 5/о ОСОБА_1 з 13 червня 2013 року за переведенням з ДП Миколаївський морський торгівельний порт прийнято на посаду командира відділення стрілкової команди ВОРОХ в ДП Адміністрація морських портів України з оплатою згідно штатного розпису зі збереженням всіх істотних умов праці.

Наказом т.в.о. начальника Адміністрація Миколаївського морського порту ОСОБА_2 Про внесення змін до штатного розпису від 17 січня 2017 року № 30 скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

19 січня 2017 року роботодавець, в особі т.в.о. начальника філії ОСОБА_2, попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП Адміністрація морських портів України . В той же день ОСОБА_1 ознайомився з попередженням про звільнення та відмовився від пропозиції вакантних посад.

З наданої відповідачем відомості щодо пропозицій ОСОБА_1 посад в ДП Адміністрація морських портів України без зазначення дати, останній відмовився від ознайомлення із запропонованими вакантними посадами.

Крім того, згідно з актом від 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 відмовився від наданих пропозицій вакантних посад.

Також відповідачем надано список постійних посад філій ДП Адміністрація морських портів України станом на 16 січня 2017 року та аналогічний список на 30 січня 2017 року.

Згідно з наказом начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_3 від 23 березня 2017 року № 170/о Про припинення трудового договору позивача звільнено з посади заступника начальника команди охорони загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП Адміністрація морських портів України за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, за скороченням штату. У наказі про звільнення зазначено, як підставу звільнення - наказ Про внесення змін до штатного розпису від 17 січня 2017 року № 30.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів відповідача, які з`являлись протягом двох місяців на цих підприємствах до моменту звільнення позивача (23 березня 2017 року), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідачем не виконано обов`язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві і які існували на день звільнення.

Доводи касаційної скарги щодо дотримання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки у наданих актах відмови в ознайомлені з вакансіями та долученими до них списками вакансій у ДП Адміністрація морських портів України не зазначено, з якими саме вакансіями відповідач мав намір ознайомити позивача.

Крім того, судами встановлено, що позивач є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту, однак відповідач не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З аналізу частини сьомої статті 43 та частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення профспілки виключає можливість виникнення цього права, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку посиланням відповідача на необґрунтованість рішення профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, зазначивши, що таке рішення містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що свідчить про його відповідність критеріям обґрунтованості у розумінні частини 7 статті 43 КЗпП та частини 6 статті 39 Закону Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . Незгода зі змістом рішення профспілки не свідчить про його не аргументованість.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту) залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко